Справа № 344/13682/25
Провадження № 2/344/921/26
28 січня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Домбровської Г.В.,
секретаря судового засідання Катрич М.-Т.Т.,
розглянувши у спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (надалі - також «Позивач») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі - також «Відповідач») про стягнення заборгованості за кредитним договором №4946909 від 06.06.2021 року у розмірі 44 750,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 06.06.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник, Відповідач) укладено Договір №4946909 (далі - «Договір»). Відповідно до п.1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 10000,00 грн. Відповідно до п.1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 3750,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору. Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором настав, але Відповідач не виконує свої зобов'язання, грошові кошти в повному обсязі не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.
29.09.2021 було укладено договір №76-МЛ, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі, за договором №4946909. Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» посилається на те, що Позивача наділено правом вимоги до Відповідача за договором №4946909.
Станом на сьогоднішній день заборгованість за договором Відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим у Відповідача обліковується прострочена заборгованість. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №4946909 від 06.06.2021 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 44750,00 грн. з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 10000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами - 33750 грн. та заборгованість за комісією - 10000,00 грн.
Враховуючи наведене просить суд стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представником Відповідача Худого Я.М. на адресу суду подано відзив на позов, у якому він проти позовних вимог заперечив, просив у їх задоволенні відмовити.
Зокрема, заперечуючи проти позову, у відзиві представник покликається на те, що позивач не надав доказів укладення договору шляхом обміну електронними повідомленнями та прийняття (акцепту) умов договору, а надані докази є неналежними, недопустимими і недостовірними у розумінні ст. ст. 77, 78, 79, 100 ЦПК України.
Із пункту 10 кредитного договору вбачається відсутність електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором. Графік розрахунків, що є додатком № 1 до кредитного договору №4946909 від 06.06.2021 також не містить електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором. Анкета-заява на кредит №4946909 також не містить електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором.
На думку представника Відповідача, на підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами ТОВ «Фінансова компанія «КредитКапітал» надало платіжне доручення № 48101816 від 06.06.2021, яке не відповідає критеріям належності та достовірності, яким повинні відповідати засоби доказування у цивільному процесі, оскільки не містить таких обов'язкових реквізитів первинного документа як: найменування банку, від імені якого складений документ, посаду особи, відповідальної за здійснення операції та правильність її оформлення (у платіжному дорученні відсутній підпис працівника банку, відповідального за здійснення операції, а також штамп (печатка) відповідної банківської установи про проведення банком означеної операції) та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (будь яких підписів, в тому числі електронних цифрових, платіжне доручення не містить).
Звертає увагу на те, що у дослідженому платіжному дорученні № 48101816 від 06.06.2021 замість визначених обов'язкових реквізитів для здійснення відповідної банківської операції, у платіжному дорученні зазначено відповідно «MASTERCARD» та НОМЕР_1 , а також має містити усі відкриті цифри (номер рахунку), а не їх частину), що є об'єктивною перешкодою для здійснення будь-якою банківською установою такої грошової операції. Крім того, вважаю за необхідне звернути увагу на той факт, що ані кредитний договір, ані графік розрахунків як додаток до нього, не містять реквізитів банківського рахунку, на який ТОВ «МІЛОАН» мало перерахувати кредитні кошти в сумі 10000,00 грн. ОСОБА_1 , зокрема, і того, що зазначений у платіжному дорученні № 48101816 від 06.06.2021.
Також у відзиві на позов представник покликається на неправомірність нарахування відсотків поза межами узгодженого строку кредитування.
Стороною Відповідача у відзиві подано заяву про розгляд справи без їх участі та відшкодування витрат на правничу допомогу.
Представник Позивача скористався правом на подання відповіді на відзив, у якому виклав свої пояснення стосовно заперечень Відповідача на позов.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
06.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 на підставі анкети-заяви останнього було укладено договір про споживчий кредит №4946909.
Згідно з п. 1.1. договору кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Пунктом 1.2. договору визначено, що розмір кредиту становить 10000,00 грн.
Згідно з п. 1.3. договору кредит надається строком на 30 днів з 06.06.2021 (строк кредитування).
Відповідно до п. 1.4. договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 06.07.2021.
Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за весь строк кредитування складає 14750,00 грн. (п. 1.5 договору).
Комісія за надання кредиту: 1000,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово (п.п. 1.5.1 договору).
Відповідно до п.п. 1.5.2., 1.6 договору проценти за користування кредитом: 3750.00 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Згідно з п. 4.2. договору у разі прострочення Позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, Кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 Договору. Обов'язок Позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог Кредитодавця.
До позовної заяви також долучено паспорт споживчого кредиту та графік платежів, які є додатками до договору №4946909 від 06.06.2021 року.
Відповідно до платіжного доручення №48101816 від 06.06.2021 року, яке міститься в матеріалах справи, ТОВ «Мілоан» 06.06.2021 року перерахувало отримувачу ОСОБА_1 на картковий рахунок «MASTERCARD» НОМЕР_1 суму 10 000,00 грн. призначення платежу: кошти згідно договору 4946909.
У відзиві на позов, посилаючись на неналежність вказаного платіжного доручення, як доказу перерахування кредитних коштів, представник Відповідача не заперечила того факту, що картка «MASTERCARD» НОМЕР_1 (маска карти) не емітовувалася на ім'я ОСОБА_1 , як і не заперечив факту отримання ним 06.06.2021 року кредитних коштів в сумі 10 000,00 грн. від ТОВ «Мілоан».
Будь-яких доказів на підтвердження того, що вказана сума у 10 000,00 грн. була зарахуванням іншим, аніж видача ТОВ «Мілоан» кредиту за кредитним договором №4946909 від 06.06.2021 року стороною Відповідача не надано, і такої обставини не спростовано.
Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №4946909 нарахування процентів здійснювалося за період з 06.06.2021 по 04.09.2021 року.
За вказаний період ОСОБА_1 жодних погашень за кредитним договором не здійснювалося.
Згідно з розрахунком заборгованості у Відповідача станом на 23.06.2025 року наявна заборгованість за кредитним договором №4946909 від 06.06.2021 року у розмірі 44750,00 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами - 33750 грн.; заборгованість за комісією - 1000,00 грн.
29.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 76-МЛ, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором про споживчий кредит №4946909 від 06.06.2021 року на суму 44750,00 грн.
Таким чином, між сторонами виник спір щодо належного виконання умов кредитного договору, непогашення в повному обсязі відповідачем заборгованості за цим договором.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно з частиною восьмою статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 06.06.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №4946909.
Пунктом 6.1. договору визначено, що цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Згідно з пунктом 6.2. договору розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SМS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником товариству через сайт товариства, мобільний додаток, месенджери або у SМS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки SМS-повідомлення для позичальника визначено у правилах). Після укладення цей договір надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими позичальником товариству.
Укладення кредитодавцем кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (пункти 6.4., 6.5. договору).
З довідки про ідентифікацію вбачається, що акцепт договору позичальником здійснено підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора F42703, надісланого позичальнику 06.06.2021 року о 13:53, на номер телефону - НОМЕР_3 .
Отже, матеріалами справи підтверджується, що 06.06.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №4946909 у формі електронного документу.
Розділом 6 договору сторони узгодили порядок його укладення. Зокрема, передбачено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Зі змісту довідки про ідентифікацію вбачається, що кредитний договір підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора F42703 06.06.2021 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що подані позивачем документи підтверджують факт укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит №4946909 в електронній формі шляхом його підписання Відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Посилання представника відповідача щодо не укладення ОСОБА_1 кредитного договору суд відхиляє, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу нею на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету.
Відсутність у самому тексті кредитного договору, зокрема, у розділі 10 «Реквізити сторін» зазначення одноразового ідентифікатора, яким підписано договір, не свідчить про його неукладеність, оскільки підписання договору одноразовим цифровим ідентифікатором підтверджується іншими належними доказами (довідкою про ідентифікацію), яку надано Позивачем.
Отже, підписаний Відповідачем кредитний договір за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора вважається таким, що укладений та не суперечить вимогам законодавства.
Вказане підтверджує також правова позиція, викладена у постанові ВС від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
Підписанням договору Відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами, передбаченими вимогами чинного законодавства.
Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором і згідно до ст.1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом (частини 5, 7 статті 81 ЦПК України).
Первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором №4946909 від 06.06.2021 року виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу кредитні кошти відповідно до умов договору, що не спростовано в ході розгляду справи.
Так, як встановлено Судом, відповідно до платіжного доручення №48101816 від 06.06.2021 року, яке міститься в матеріалах справи, ТОВ «Мілоан» 06.06.2021 року перерахувало отримувачу ОСОБА_1 на картковий рахунок «MASTERCARD» НОМЕР_1 суму 10 000,00 грн. призначення платежу: кошти згідно договору 4946909.
У відзиві на позов, посилаючись на неналежність вказаного платіжного доручення, як доказу перерахування кредитних коштів, представник Відповідача не заперечив того факту, що картка «MASTERCARD» НОМЕР_1 (маска карти) не емітовувалася на ім'я ОСОБА_1 , як і не заперечив факту отримання ним 06.06.2021 року кредитних коштів в сумі 10 000,00 грн. від ТОВ «Мілоан».
Будь-яких доказів на підтвердження того, що вказана сума у 10 000,00 грн. була зарахуванням іншим, аніж видача ТОВ «Мілоан» кредиту за кредитним договором №4946909 від 06.06.2021 року стороною Відповідача не надано, і такої обставини не спростовано.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 виснував, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В даній цивільній справі, ставлячи під сумнів належність доказу, а саме платіжного доручення про перерахування кредитних коштів, сторона Відповідача, яка також пов'язана дією принципу змагальності, не спростувала належними доказами та навіть не заперечила факту отримання Відповідачем ОСОБА_1 06.06.2021 року кредитних коштів від ТОВ «Мілоан», як і факт належності йому відповідного банківського рахунку.
При цьому, Суд зауважує, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження, чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Фактично позиція сторони Відповідача щодо неналежності доказу про перерахування кредитних коштів має характер концепції негативного доказу, оскільки в даній справі Відповідач, лише заперечуючи належність наданих Позивачем доказів, ні підтверджує, ані спростовує факт отримання кредиту від ТОВ «Мілоан» 06.06.2021 року, не надаючи при цьому будь-яких доказів на підтвердження своєї позиції.
Стосовно зазначення у платіжному дорученні неповного номеру банківської карти, Суд зауважує на наступному.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання апелянта на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним.
Згідно з пунктом 10 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою правління Національного банку України від 03 листопада 2021 року №113, договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Доказів того, що банківська картка з відповідним номером Відповідачу не належить, матеріали справи не містять. Не надано Відповідачем і доказів того, що на картку НОМЕР_1 не було перераховано суму у розмірі 10 000 грн.
Таким чином, враховуючи в сукупності встановлені обставини даної справи, а також правові позиції сторін, Суд приходить до висновку про те, що платіжне доручення №48101816 від 06.06.2021 року є належним доказом видачі кредитних коштів Відповідачу.
Як встановлено Судом, Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість за вказаним кредитним договором.
Докази, які б спростовували вищевказану обставину - в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
З матеріалів справи встановлено, що договір про відступлення права вимоги, на підставі якого Позивач набув право вимоги до Відповідача, укладений у відповідності до вимог закону, містить всі істотні умови. Доказів визнання вказаного договору недійсним, неукладеним, чи його розірвання до матеріалів справи не надано.
Враховуючи те, що ТОВ «Мілоан» як первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором перед Відповідачем виконало у повному обсязі, будь-яких доказів в спростування чого суд не встановив, а Відповідач не надав, тому, враховуючи правомірність набуття прав вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», Суд приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог до ОСОБА_1 в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 10 000,00 грн.
Докази, які б спростовували вищевказане, зокрема, доказів повернення тіла кредиту чи його частини, Відповідачем не надано.
Щодо стягнення відсотків за договором Суд зазначає наступне.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Позивач, заявляючи вимоги до ОСОБА_1 , просив, у тому числі, крім тіла позики (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками.
Кредитний договір укладений 06.06.2021 року строком на 30 днів, тобто до 06.07.2021 року. Отже, нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам ст.1048 ЦК України.
Водночас, договором визначено розмір процентів за користування кредитом в розмірі 3750,00 грн. (п. 1.5.2), що відповідає строку кредитування та розміру процентної ставки (1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом), а тому суд, приходить до висновку, що саме сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з розрахунку 30 днів кредитування, та розраховується наступним чином:
30 днів х 1,25% х 10 000,00 грн. = 3750,00 грн.
При цьому Позивачем відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України не надано суду доказів, що строк кредитування за договором про споживчий кредит №4946909 від 06.06.2021 року було пролонговано кредитодавцем відповідно до п. 2.3.1.2 договору, зокрема, не було надано оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією) (п. 4.2 договору), тому суд вважає, що строк кредитування становив 30 днів.
Також Судом встановлено, що з боку позичальника не відбувалося пролонгації строку договору на пільгових умовах.
Крім того, відповідно до частини 7 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції чинній на час укладення договору), зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.
24.12.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено п. 2 наступного змісту: «У договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін».
Згідно з ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія п. 5 р. І цього Закону, яким доповнено ч. 7 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено п. 2, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п. 7.1 кредитного договору строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Згідно з п. 7.3 кредитний договір може бути достроково розірваний на підставі взаємної згоди сторін. Одностороннє розірвання Договору допускається лише у випадках прямо передбачених законодавством та п.7.1, 3.4.6 Договору.
Водночас, матеріали справи не містять відомостей, що кредитний договір, укладений з Відповідачем, було розірвано, а тому, враховуючи невиконання Відповідачем своїх зобов'язань за договором, він діє по теперішній час.
Таким чином, положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» щодо неможливості продовження строку користування кредитом інакше як виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін є застосовними до спірних правовідносин.
Частиною восьмою статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, продовження нарахування процентів за ставкою згідно п. 1.6 Договору після закінчення строку кредитного договору є неправомірним.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідно до п. 1.4 кредитного договору термін повернення кредиту визначено 06.07.2021 року, тому правові підстави для стягнення заборгованості за відсотками з 07.07.2021 року відповідно до п. 1.6, 2.3.1.2 договору відсутні.
У зв'язку з цим суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів після закінчення строку кредитування за кредитним договором необхідно відмовити у зв'язку з їх безпідставністю, оскільки нарахування передбачених договором відсотків за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.
Щодо стягнення комісії.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до п. 1.5.1 договору №4946909 від 06.06.2021 року комісія за надання кредиту 1000,00 грн., яка нараховується одноразово.
Отже, сума одноразово нарахованої при видачі кредиту комісії в розмірі 1000,00 грн. підлягає стягненню з Відповідача, оскільки таку комісію передбачено умовами договору, а доказів її погашення Відповідачем не надано.
Викладені у відзиві на позов заперечення представника Відповідача щодо позовних вимог про стягнення комісії стосуються його мотивації необґрунтованості нарахування кредитодавцем комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Натомість в даній справі Позивачем пред'явлено вимогу про стягнення комісії за видачу кредиту, тобто іншого виду комісії.
З врахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, беручи до уваги, що відповідач порушив умови укладеного ним кредитного договору, а, зокрема, у встановленому порядку та строки не погашав кредит, проценти за користування ним, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з Відповідача заборгованості за кредитним договором №4946909 від 06.06.2021 року у загальному розмірі 14 750,00 грн. з яких: 10 000,00 грн. сума заборгованості за тілом кредиту, 3 750,00 грн. заборгованості за відсотками, 1 000,00 грн. - комісія за видачу кредиту.
В задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити у зв'язку з їх безпідставністю.
Зазначені у відзиві доводи представника Відповідача щодо неукладеності кредитного договору, неотримання кредитних коштів не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Належними доказами стороною Позивача підтверджено факт укладення кредитного договору в електронній формі (із підписанням Відповідачем його електронним ідентифікатором) та факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 10 000,00 грн. Не зазначення у змісті кредитного договору номеру карткового рахунку, на який отримано кредит, не свідчить про неукладеність кредитного договору чи його нікчемність, як і не спростовує факт отримання Відповідачем кредитних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційну розміру задоволених позовних вимог.
А тому з Відповідача на користь Позивача необхідно стягнути 798,44 грн. сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Частиною другою статті 141 КПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 1 статті 133ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст.133ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Приписами ч. 2 ст.137ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу обома сторонами до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги, та інші належні документи.
Позивачем заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
Представником Відповідача заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
Дослідивши надані докази, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, викладені обставини та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатами роботи, застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне відшкодувати кожній стороні по 3000,00 грн., як компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, зарахувавши вказані суми за рахунок одна одної.
На підставі викладеного, ст.ст. 207, 512, 514, 525, 526, 610, 612, 628, 639, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», 18 Закону України "Про захист прав споживачів", ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», керуючись ст.ст. 12, 137, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд.1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236, заборгованість за договором про споживчий кредит №4946909 від 06.06.2021 року в розмірі 14 750,00 грн. з яких: 10 000,00 грн. сума заборгованості за тілом кредиту, 3 750,00 грн. заборгованості за відсотками, 1 000,00 грн. - комісія за видачу кредиту.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд.1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236, витрати по сплаті судового збору у розмірі 798,44 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 30.01.2026 року.
Суддя Домбровська Г.В.