Справа № 214/8214/25
Провадження № 2/177/525/26
Іменем України
26.01.2026
Суддя Криворізького районного суду Дніпропетровської області Коваль Н. В. розглянувши матеріали позовної заяви Садівничого товариства «РАССВЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті внесків , -
До Криворізького районного суду Дніпропетровської області за підсудністю з Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла вищевказана цивільна справа.
Представник позивача Садівничого товариства «РАССВЕТ» - Петрушкевич О.В.. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути на користь Садівничого товариства «РАССВЕТ» з відповідача заборгованість за несплачені внески і платежі в розмірі 9735,40 грн. та понесені позивачем судові витрати у розмірі 8028,00 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідач є членом СТ «РАССВЕТ» та відповідно до Статуту СТ зобов'язана виконувати покладені на неї обов'язки оплачувати нараховані внески і платежі до СТ, однак відповідачем не виконуються покладені на неї статутом обов'язки, у зв'язку із чим у неї виникла заборгованість по оплаті внесків, які до теперішнього часу не сплачені, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Розглянувши вказаний позов, суд приходить до висновку, що у відкритті провадженні слід відмовити на підставі п. 1 ч.1 ст. 186 ЦПК України, оскільки позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Суд приходить до вказаних висновків виходячи з наступного.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна і суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
За змістом положень статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи.
За змістом положень статті 4, частини першої статті 20 та статті 167 ГК України сторонами корпоративного спору є або юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), або учасники юридичної особи, які володіють корпоративними правами, у тому числі учасник, який вибув.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб'єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 зроблено висновки про те, що «обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними».
Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справах № 683/351/16-ц, № 695/2665/16-ц зазначено, що «поняття «внутрішньостатутна діяльність» не використовується законодавством про кооперацію, при цьому йдеться про статутну мету або статутну діяльність. Така діяльність може стосуватися суб'єктивних прав та обов'язків особи (сплата членських внесків, управління юридичною особою тощо) і, загалом, такі відносини є корпоративними. Більш того, у правовій доктрині залежно від мети створення юридичної особи вже виділяють корпоративні спори, що виникають між учасниками юридичної особи та юридичною особою, створеною без мети отримання прибутку (саморегулівні організації, споживчі, обслуговуючі кооперативи, кредитні союзи)».
За змістом статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦК України юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.
Статтею 1 Закону України «Про громадські об'єднання» передбачено, що громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
У частині першій статті 3 Закону України «Про громадські об'єднання» закріплено, що громадські об'єднання утворюються і діють на принципах добровільності, самоврядності, вільного вибору території діяльності, рівності перед законом, відсутності майнового інтересу їх членів (учасників), прозорості, відкритості та публічності.
Як слідує з відповіді №1740689 від 05.09.2025 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка міститься в матеріалах справи, позивач Садівниче товариство «РАССВЕТ» є Громадською організацією, а відповідач є її членом, що підтверджується заявою відповідача про прийняття до членів СТ «РАССВЕТ» та протоколом загальних зборів СТ «РАССВЕТ» №13 від 20.95.2023, яким прийнято рішення прийняти до членів СТ «РАССВЕТ» ОСОБА_1 .
Відповідно до змісту Статуту Садівничого товариства «РАССВЕТ», товариство створено шляхом об'єднання фізичних осіб для надання послуг членам Товариства для ведення спільної господарської діяльності на підставі згоди громадян про об'єднання їх інтересів по використанню земельної ділянки площею 15,3 га, для задоволення своїх потреб у сфері садівництва та городництва. Товариство зі статусом юридичної особи є непідприємницькою неприбутковою громадською організацією, метою якої не є одержання прибутку. Метою створення та діяльність Товариства є задоволення економічних, соціальних та інших потребі своїх членів, а також створення умов для ефективного використання землі. Відповідно до п. 3.2 статуту членами Товариства є орендарі і власники садівничте ділянок, права і обов'язки яких перед Товариством однакові, незалежно від форм володіння землею. Відповідно до п.4.2 член Товариства зобов'язаний, зокрема, регулярно та своєчасно сплачувати вступні, членські та цільові внески, плату за використану електроенергію, в розмірах та в терміни, які визначаються загальними зборами членів Товариства; сплачувати усі витрати, по'вязані з експлуатацією майна Товариства, при цьому, відповідно до п.3.5 статуту, систематична (у продаж півроку) невиплата встановлених членських та цільових внесків, періодичних експлуатаційних платежів, податку на землю, платежів за використану електроенергію та інших внесків (обов'язкових платежів), є підставою для виключенні із членів Товариства. Джерелами формування майна Товариства, є в тому числі, вступні, членські та цільові внески його членів (п. 8.1 Статуту).
В даному позові, СТ «РАССВЕТ» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , яка є членом вказаного кооперативу про стягнення з неї заборгованості по оплаті внесків, розмір та необхідність сплати яких встановлені загальними зборами членів товариства. Про існування заборгованості за вказаними внесками відповідач повідомлений, як і про наслідки непогашення заборгованості.
З вказаного позову слідує, що відповідач, як член товариства є носієм певних корпоративних прав та відповідних корпоративних обов'язків, невиконанням яких з її боку обґрунтовано позовні вимоги, тобто існує спір щодо виконання відповідачем свого обов'язку зі сплати нарахованих членських внесків та інших платежів.
Відносини щодо стягнення заборгованості за членськими внесками та іншими платежами стосуються діяльності СТ «РАССВЕТ», оскільки несплата внесків впливає на можливість виконувати мету та завдання, задля реалізації яких й створено товариство. Несплата внесків унеможливлює виконання товариство своєї мети, що порушує права не лише товариства, а також інших його членів.
Ці обставини у сукупності свідчать про існування між сторонами саме корпоративного спору. Спірні правовідносини стосуються прав учасників справи, пов'язаних із діяльністю юридичної особи, а тому спір між СТ «РАССВЕТ» та ОСОБА_1 як його членом, пов'язаний з корпоративними відносинами.
Позиція суду щодо віднесення даного спору до юрисдикції господарського судочинства узгоджується з позицією ВС КЦС викладеною в постанові від 13.07.2022 у справі № 761/2739/20, що містить посилання на низку подібних правових позицій (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18, від 13 жовтня 2020 року у справах № 683/351/16-ц, № 695/2665/16-ц).
Беручи до уваги суб'єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, характер спірних правовідносин та суть спору, спрямовану на врегулювання інтересів сторін корпоративних відносин, суд приходить до висновок про те, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а тому суд зобов'язаний відмовити у відкриті провадження по справі. Однак, суд роз'яснює, що вказане не позбавляє позивач права звернутися з відповідним позовом у порядку господарського судочинства, а саме до господарського суду Дніпропетровської області.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 186, ст.ст. 260, 261 ЦПК України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою Садівничого товариства «РАССВЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті внесків.
Роз'яснити позивачу право на звернення до суду з позовом в порядку господарського судочинства, шляхом подання позову до господарського суду Дніпропетровської області.
Копію позову з додатками залишити в матеріалах справи.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня її складання та підписання суддею.
Суддя: