29 січня 2026 року
м. Київ
справа № 640/21999/22
адміністративне провадження № К/990/14169/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Радишевської О.Р., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року (головуючий суддя - Дудін С.О.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року (головуючий суддя - Чаку Є.В., судді: Єгорова Н.М., Коротких А.Ю.)
у справі № 640/21999/22,
за позовом ОСОБА_1
до Генерального штабу Збройних Сил України
про визнання протиправними та скасування наказів.
I. РУХ СПРАВИ
1. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати накази начальника Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Генштабу ЗСУ) (по особовому складу) від 20 червня 2022 року №157 та №127 (по стройовій частині) в частині увільнення позивача від займаної посади головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ та зарахування його в розпорядження начальника Генштабу ЗСУ.
2. На думку позивача, спірні накази є протиправними, оскільки не відповідають приписам пунктів 116, 118 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення). Спірне увільнення та зарахування в розпорядження начальника Генштабу ЗСУ відбулися за наявності вакантної рівнозначної посади головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Центрального юридичного управління Генштабу ЗСУ, яка йому запропонована не була.
3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, надіславши її 12 квітня 2024 року безпосередньо до суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
5. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Мартинюк Н.М., суддям Жуку А.В., Мельник-Томенко Ж.М.
6. Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
7. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Білак М.В. , суддям Радишевській О.Р., Соколову В.М.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. У травні 2022 року ОСОБА_1 призваний на військову службу у Збройних Силах України під час мобілізації на особливий період.
9. Наказом начальника Генштабу ЗСУ (по стройовій частині) від 19 травня 2022 року №104 підполковника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Управління правового забезпечення - за штатом воєнного часу та з 19 травня 2022 року зараховано до списків особового складу Генштабу ЗСУ.
10. 20 червня 2022 року наказом начальника Генштабу ЗСУ (по особовому складу) №157 (§2) позивача увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ з 20 червня 2022 року, відповідно до підпункту 1 пункту 116 Положення та директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 14 червня 2022 року №Д-136/ДСК про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2022 році.
11. 20 червня 2022 року наказом начальника Генштабу ЗСУ (по стройовій частині) №127 позивача, увільненого від займаної посади та зарахованого у розпорядження начальника Генштабу Збройних Сил України, вирішено вважати таким, що справи та посаду здав; на термін перебування у розпорядженні залишено на всіх видах забезпечення та у списках Генштабу Збройних Сил України.
12. Не погоджуючись із рішеннями про увільнення та зарахування у розпорядження, позивач звернувся до суду.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржувані накази, прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією, Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) та Положенням №1153/2008, з урахуванням всіх обставин, що мали значення для їх прийняття, з дотриманням вимог частини другої статті 2 КАС України.
14. Суди вказали про неможливість призначення позивача після увільнення на рівнозначну посаду. У зв'язку із введенням воєнного стану, який є особливим періодом, вимоги до воєнних посад, передбачені воєнними штатами, є завищеними порівняно зі штатами мирного часу, що, водночас, зумовлено обставинами, які потребують більшої відповідальності, контролю та повної бойової готовності для відсічі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності. Так, згідно з новою організаційно-штатною структурою Центрального юридичного управління посада головного спеціаліста Центрального юридичного управління передбачала наявність у особи оперативно-тактичного рівня, проте у ОСОБА_1 при наявності тактичного рівня освіти, відсутній оперативний. Отже, вказане свідчить про неможливість призначення позивача, якого увільнено від займаної посади, на рівнозначну посаду та, як наслідок, правомірності застосування відповідачем положень пункту 118 Положення щодо зарахування його у розпорядження відповідного командира (начальника) згідно з підпунктом 1 пункту 116 цього Положення.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. Касаційне провадження за скаргою позивача відкрито на підстав пунктів 1, 3 частини четвертої статі 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
16. Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах - пунктів 116, 118 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.
17. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не враховано висновків, викладених в пунктах 16.3, 16.5, 18 постанови Верховного Суду від 23 січня 2019 року №817/1171/16, у пункті 57 постанови Верховного Суду від 28 липня 2020 року у справі №826/2137/16 щодо винятковості такого заходу, як зарахування військовослужбовця у розпорядження командира, який застосовується лише за умови, що за наслідками проведення організаційно-штатних заходів питання подальшого службового використання вивільнених військовослужбовців не було вирішено.
18. Скаржник указав, що в оскаржуваних судових рішеннях є розбіжності із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №640/24461/19, в якій досліджувалось застосування судами норм Положення для випадків неможливості призначення військовослужбовців, які вивільняються під час організаційно-штатних заходів на рівнозначні посади.
19. Окрім того, як уважає ОСОБА_1 , судами попередніх інстанцій залишено поза увагою висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20 березня 2019 року №826/11367/16, які стосуються обов'язковості перевірки судами дотримання суб'єктами владних повноважень установлених Положенням процедур, які мають виконуватися у випадках скорочення штатних посад та вивільнення військовослужбовців. Не враховано також висновків у справі №480/4226/18 (постанова від 30 листопада 2021 року).
20. Генштаб ЗСУ подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення. У відзиві зазначено, що всі наведені доводи позивача щодо неврахування судами попередніх інстанцій низки висновків Верховного Суду є абсолютно безпідставними, необдуманими та необґрунтованими, а оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а відтак, є законними та обґрунтованими, а тому не можуть бути скасовані.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
22. Спірні правовідносини виникли щодо увільнення військовослужбовця ЗСУ від займаної посади та зарахування в розпорядження начальника Генштабу ЗСУ.
23. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про законність наказів щодо спірного увільнення та зарахування в розпорядження начальника Генштабу ЗСУ.
24. Верховний Суд погоджується із цим висновком з огляду на таке.
25. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 до спірного увільнення перебував на посаді головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Управління правового забезпечення за штатом воєнного часу та з 19 травня 2022 року його зараховано до списків особового складу Генштабу ЗСУ.
26. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджений Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.
27. Варто наголосити, що касаційне провадження у цій справі відкрито щодо формування правового висновку щодо застосування пунктів 116, 118 Положення.
28. Відповідно до підпункту 1 пункту 116 Положення зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
29. Таким чином, зарахування військовослужбовця в розпорядження може бути можливим, зокрема, у разі реформування військової частини та за умови, що до кінця визначеного строку реформування не вирішено питання щодо подальшого службового використання вивільнених осіб.
30. Аналогічний правовий висновок щодо застосування пункту 116 Положення викладено Верховним Судом у постанові від 04 березня 2020 року у справі справа №1.380.2019.001998.
31. Проте Верховний Суд зазначає, що вказаний висновок сформовано ще до початку введення в Україні воєнного стану.
32. Статтею 1 Закону України від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
33. Зважаючи на те, що оскаржувані накази видано в період воєнного стану в Україні, що у розумінні Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України» є особливим періодом, застосуванню у цьому випадку підлягає, крім цього, Розділ XIV Положення, яким визначено особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період.
34. Так, відповідно до пункту 251 розділу XIV Положення в особливий період військовослужбовці проходять військову службу, резервісти призиваються на військову службу, а військовозобов'язані виконують військовий обов'язок у запасі в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період.
35. Пункт 254 розділу XIV Положення визначає, що доукомплектування особовим складом Збройних Сил України в особливий період здійснюється за рахунок призову військовозобов'язаних, громадян призовного віку чоловічої статі та резервістів, а також прийому громадян на військову службу за контрактом.
36. Відповідно до абзацу 2 пункту 256 розділу XIV Положення залежно від правового режиму, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях, призначення військовослужбовців на посади та переміщення по службі проводяться наказами по особовому складу посадових осіб, які мають право призначення військовослужбовців на посади у мирний або у воєнний час згідно з номенклатурою посад.
37. Згідно з абзацом 2 пункту 257 розділу XIV Положення для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
38. З системного аналізу наведених норм права вбачається, що Положенням чітко врегульовано порядок зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання у випадку якщо відбулося розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
39. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання вимог директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 14 червня 2022 року №Д-136/ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2022 році» Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України (де працював позивач) було переформовано в Центральне юридичне управління Генерального штабу Збройних Сил України, у зв'язку з чим Управління правового забезпечення перестало існувати та було розформоване.
40. Ураховуючи викладене, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що зміна організаційно-штатної структури, зокрема, якщо такі обставини викликані переведенням військових формувань на штати воєнного часу, є підставою для зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання.
41. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2025 року у справі №520/1298/23.
Щодо непризначення позивача на рівнозначну посаду, Верховний Суд зазначає таке.
42. Згідно з пунктом 118 Положення під час проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, до кадрового органу номенклатури призначення не пізніше ніж за два місяці до встановлених строків проведення таких заходів подається список військовослужбовців, які вивільняються, з пропозиціями щодо їх дальшого службового використання.
У разі неможливості призначення військовослужбовців, які вивільняються, на рівнозначні посади вони:
призначаються на нижчі посади (не більш як на один ступінь чи за їх згодою більше ніж на один ступінь);
зараховуються у розпорядження відповідного командира (начальника) згідно з підпунктом 1 пункту 116 цього Положення;
звільняються з військової служби у встановленому порядку (у разі відсутності згоди призначення на нижчі посади більше ніж на один ступінь або відсутності згоди переміщення на посади у випадках, визначених абзацами третім - п'ятим пункту 112 цього Положення).
43. Таким чином, вирішення питання щодо подальшого службового використання військовослужбовця у разі проведення організаційно-штатних заходів, особливо під час воєнного стану, є виключно дискреційними повноваженнями Генштабу ЗСУ.
44. Варто зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у справі №9901/364/21 (постанова від 31 серпня 2023 року) вказала, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб'єкта владних повноважень.
Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Кадрові повноваження суб'єкта владних повноважень - це його компетенція призначати на посаду та/або звільняти з посади в органах державної влади (чи в інших публічних юридичних особах) певних осіб або самостійно, або через безпосередню участь у процесі призначення та/або звільнення такої особи разом з іншими органами державної влади.
45. 18 червня 2022 року на виконання означеної директиви начальником Генштабу ЗСУ затверджено план переміщення осіб офіцерського складу ЗСУ номенклатури призначення Генштабу ЗСУ, у пункті 19 якого позивача, відповідно до підпункту 1 пункту 116 Положення, заплановано зарахувати у розпорядження.
46. 20 червня 2022 року в подальшому начальником Генштабу ЗСУ видано наказ (по особовому складу) №157 про увільнення, в якому зазначено: «Відповідно до пп.1 п.116 Положення та директиви від 14.06.2022 №Д-136/ДСК увільнити від займаної посади та зарахувати у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ з 20 червня 2022 року, зокрема ОСОБА_3 »
47. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з матеріалами організаційно-штатної структури Управління правового забезпечення та Центрального юридичного управління з метою виконання директиви Головнокомандувача ЗСУ Управління правового забезпечення виведено у повному складі з озброєнням та технікою (22 військовослужбовці та 1 працівника). У складі Центрального юридичного управління наявні 22 посади військовослужбовця та 1 працівника. Тобто скорочення посад внаслідок реформування управління не відбулось.
48. Однак судами першої та апеляційної інстанцій були досліджені витяги зі штатів Управління правового забезпечення та Центрального юридичного управління та встановлено, що відмінність центрального управління як самостійного органу військового управління або структурного підрозділу органу військового управління від окремого управління як самостійного органу військового управління або структурного підрозділу органу військового управління, полягає у високому ступені складності (багатофункціональності, програмно-цільового напряму діяльності), одногалузевої спрямованості для забезпечення Збройних Сил України певною номенклатурою майна, та (або) послугами, координації роботи, пов'язаної з виконанням цих завдань. Водночас окреме управління є самостійним органом військового управління або структурного підрозділу органу військового управління з однофункціональним спрямуванням.
49. Отже, зі зміною організаційно-штатної структури Управління правового забезпечення та Центрального юридичного управління, функції останнього значно розширилися, як і вимоги до посади, яку займав позивач.
50. Згідно з новою організаційно-штатною структурою Центрального юридичного управління посада головного спеціаліста Центрального юридичного управління передбачала наявність у особи оперативно-тактичного рівня. Судами встановлено та вбачається із матеріалів справи, що у ОСОБА_1 був відсутній саме оперативний рівень, що унеможливило призначення позивача на рівнозначну посаду та, як наслідок, правомірності застосування відповідачем положень пункту 118 Положення щодо зарахування його у розпорядження відповідного командира (начальника) згідно з підпунктом 1 пункту 116 цього Положення.
51. Таким чином, оскільки щодо позивача на час реформування Управління правового забезпечення не вирішено питання щодо подальшого службового використання, відповідно до вимог підпункту 1 пункту 116 Положення, його увільнено від займаної посади та зараховано в розпорядження начальника Генштабу ЗСУ.
52. Верховний Суд наголошує на безпідставності доводів скаржника щодо необхідності застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених у постановах від 23 січня 2019 року у справі №817/1171/16, від 28 липня 2020 року у справі №826/2137/16. У вказаних судових рішеннях зазначається про винятковість застосування заходу «зарахування військових у розпорядження командира». Проте варто врахувати, що правовідносини у цих справах виникли до оголошення воєнного стану на території України, тому ці правовідносини не є подібними до спірних.
53. Правові висновки, про які зазначає позивач у касаційній скарзі, сформовані Верховним Судом у справах №826/11367/16, №640/24461/19 також не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони сформовані щодо звільнення військовослужбовців з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів, а не щодо увільнення та переведення у розпорядження.
54. Верховний Суд наголошує, що у спірних правовідносинах увільнення позивача від займаної посади та зарахування в розпорядження при проведенні організаційних заходів не є звільненням зі служби чи зміною істотних умов праці, оскільки ОСОБА_1 залишився на термін перебування у розпорядженні посадової особи, яка має право призначення на посади, та мав виконувати обов'язки військової служби.
55. Окрім того, правовий висновок, сформований Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2021 року у справі №480/4226/18, також не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки у цьому рішенні йдеться про звільнення працівника податкової міліції ДФС України, а не увільнення військовослужбовця.
56. З огляду на наведене Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо законності наказів начальника Генштабу ЗСУ (по особовому складу) від 20 червня 2022 року №157 та від 20 червня 2022 року №127 (по стройовій частині) в частині увільнення ОСОБА_1 від займаної посади головного спеціаліста відділу представництва в юрисдикційних органах та договірної роботи Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ та зарахування його в розпорядження начальника Генштабу ЗСУ.
57. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
58. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Верховний Суд уважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни судових рішень відсутні.
59. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі №640/21999/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
О.Р. Радишевська
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду