Провадження № 22-ц/803/874/26 Справа № 204/1708/25 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д.Л. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
28 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова Алла Генрихівна про стягнення неотриманих коштів
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 24 липня 2025 року, -
13 лютого 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова Алла Генрихівна, яку уточнив 14 липня 2025 року, в якій остаточно просив: стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором купівлі-продажу від 21 липня 2021 року, реєстровий № 3-598, у розмірі 556 680,00 грн., інфляційні втрати за період з 01 серпня 2021 року по 21 липня 2024 року в сумі 241 249,05 грн., 3% річних за період з 22 липня 2021 року по 21 липня 2024 року у розмірі 50 121,58 грн., а також судові витрати у вигляді сплаченого за подання позовної заяви судового збору у розмірі 8 480,51 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 21 липня 2021 року між ОСОБА_3 , що діяв в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчено нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А.Г., внесено в реєстр за № 3-598. Також, 21 липня 2021 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 . Під час укладання правочину з відчуження об'єкта нерухомості сторони погодили ціну (вартість) об'єкта, що підлягає сплаті на користь продавця, а саме 556 680,00 грн. (що відповідає визначеній у звіті про оцінку майна, виконаного ТОВ «Центр оцінки «ЕПОС» 05 липня 2021 року). Згідно з положеннями п. 3 договору купівлі-продажу, продаж цей вчинено за 556 680,00 грн., які представник продавця отримав від покупця повністю до підписання цього Договору. Представник продавця своїм підписом під цим договором підтверджує проведення із стороною покупця повного розрахунку за продане вищевказане майно та відсутність до покупця претензій фінансового характеру. Проте, всупереч викладеному вище, покупець ОСОБА_2 не здійснив фактичного розрахунку з представником продавця ні до укладання правочину, ні в день його укладання. Жодних грошових коштів від відповідача отримано не було, що зумовило звернення ОСОБА_1 з даним позовом про стягнення з недобросовісного покупця коштів в сумі 556 680,00 грн., несплачених за отриманий товар. Дії/бездіяльність відповідача щодо непроведення розрахунків з представником позивача за договором купівлі-продажу від 21 липня 2021 року є недобросовісними та такими, що не відповідають попереднім заявам і поведінці покупця, наданим до укладання правочину та реєстрації права власності на нерухоме майно (об'єкт продажу), в той час як позивач в особі уповноваженого представника, розумно покладається на них, діючи собі на шкоду. Вказане призвело до виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем за отриманий товар (об'єкт нерухомості) в розмірі 556 680,00 грн. Враховуючи вартість товару (об'єкту нерухомості) та обмеження, встановлені постановою НБУ від 29 грудня 2017 року № 148 (в редакції станом на 01.01.2021), відповідач був зобов'язаний внести кошти на поточний рахунок позивача, або шляхом їх внесення та переказу на депозитний рахунок нотаріуса. Втім, жодних документів про отримання коштів від відповідача в сумі вартості об'єкта нерухомості представник продавця не складав. Кошти на рахунок позивача/представника не надходили ні до укладання правочину, ні в день - 21 липня 2021 року. Також не було надходжень коштів і з депозитного рахунку нотаріуса. Розрахунок за правочином від 21 липня 2021 року в готівковій формі не проводився. Крім того, наполягав на тому, що за прострочення виконання зобов'язання відповідач має сплатити на користь позивача інфляційні втрати за період з 01 серпня 2021 року по 21 липня 2024 року в сумі 241 249,05 грн. та 3% річних за період з 22 липня 2021 року по 21 липня 2024 року у розмірі 50 121,58 грн. Крім того, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач планує понести у зв'язку з отриманням правничої допомоги у даній справі, становить 40 000,00 грн. Щодо строків позовної давності позивач зазначив, що у 2007 році він виїхав та постійно проживає в Німеччині. У квітні 2021 року він уповноважив ОСОБА_3 бути його представником та укласти від його імені правочин щодо відчуження належної позивачу квартири. Про факт укладення у липні 2021 року договору купівлі-продажу квартири позивач дізнався з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 січня 2025 року. Позивач не знав про відчуження квартири на користь відповідача, оскільки жодних коштів від вказаного правочину не отримав. При спілкуванні з ОСОБА_3 повірений визнав факт відчуження в інтересах позивача об'єкта нерухомості та визнав, що покупець ввів його в оману, не здійснив розрахунок за придбане майно. Факт не проведення розрахунку був скритий від позивача, повірений мав намір вирішити ситуацію власними силами. Отже, позивач не знав про порушення своїх прав та інтересів до січня 2025 року, у зв'язку з чим не звертався за захистом до суду. У зв'язку з цим, позивач ОСОБА_1 вирішив звернутися до суду з даним позовом (а.с. а.с. 2-12,92-97).
Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 24 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова Алла Генрихівна про стягнення неотриманих коштів - відмовлено (а.с.102-104).
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 110-114).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом 1 інстанції встановлено, що 21 липня 2021 року між ОСОБА_3 , що діяв по довіреності, посвідченій нотаріусом міста Ганновер Федеративної Республіки Німеччина Клаус Веє 27 квітня 2021 року за номером в реєстрі нотаріальних дій 36/2021 від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою Аллою Генрихівною, зареєстрований в реєстрі за № 3-598, відповідно до умов якого ОСОБА_3 , діючий як представник по довіреності від імені ОСОБА_1 , передає у власність покупця квартиру АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 приймає та зобов'язується оплатити вказану квартиру (а.с. 19). Вартість вищевказаної квартири, згідно звіту про оцінку майна, наданого товариством з обмеженою відповідальністю «Центр оцінки «Епос» 05 липня 2021 року - 556 680,00 грн.
Того ж дня, тобто 21 липня 2021 року, державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А.Г. за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на вищезазначену квартиру, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 266782069 та № 266783274 від 21 липня 2021 року (а.с.20, 21).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції посилався на те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не доведеними.
Із вказаним висновком суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Так, згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_1 наполягав на тому, що відповідач ОСОБА_2 до теперішнього часу так і не здійснив розрахунок за квартиру АДРЕСА_1 та не сплатив позивачу 556 680,00 грн.
Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Вирішуючи спір, суд повинен дати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Позивачем може бути особа, яка вважає, що її право, свободу чи інтерес порушено та створені перешкоди для реалізації її прав, що зумовило її звернення до суду. При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права або виникнення додаткового обов'язку.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
З огляду на наведене очевидним є те, що обов'язковою умовою для судового захисту будь-якого права, є наявність достовірних даних про те що, що право особи порушено, не визнане, або оспорене іншими.
Матеріалами справи встановлено, що позивачем не доведено, що його право на володіння, користування та розпорядження своїм майном та право на будь-яке інше нематеріальне благо було порушене відповідачем ОСОБА_2 , хоча судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси осіб, при доведеності того, що визначений позивачем відповідач порушив ці права.
У частині 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування, відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Позивачем, а ні суду 1 інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що покупець (відповідач) ОСОБА_2 не передав продавцю (позивачу) ОСОБА_1 в особі його представника (третій особі ОСОБА_3 ) грошові кошти за квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 556 680,00 грн.
Дане твердження спростовується п. 3 вищезазначеного договору купівлі-продажу квартири від 21 липня 2021 року, де зазначено, що продаж квартири вчинено за 556 680,00 грн., які представник продавця отримав від покупця повністю до підписання цього договору. Представник продавця своїм підписом під цим договором підтверджує проведення зі сторони покупця повного розрахунку за продане вищевказане майно та відсутність до покупця претензій фінансового характеру.
Тобто, своїми підписами у договорі купівлі-продажу квартири від 21 липня 2021 року, представник продавця - ОСОБА_3 та покупець ОСОБА_2 підтвердили факт здійснення покупцем повного розрахунку за продану квартиру ще до підписання даного договору, та підтвердили відсутність до покупця претензій фінансового характеру.
Доказів щодо спростування факту здійснення покупцем (відповідачем) повного розрахунку за продану квартиру до підписання даного договору матеріали справи не містять.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що кошти на депозитний рахунок нотаріуса від покупця ОСОБА_2 не надходили, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, як зазначено у відповіді приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бутової А.Г. № 07/01-16 від 29 квітня 2025 року (а.с. 79) на запит адвоката Підлубної Ю.В., сторони не дійшли згоди скористатись вказаним способом розрахунку. У вказаній відповіді нотаріус Бутова А.Г. підтвердила, що 21 липня 2021 року державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А.Г. було посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 3-598. Роз'яснено також, що діючим законодавством на нотаріусів не покладено обов'язку щодо здійснення ними перевірки дотримання сторонами договорів купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, реальності проведення розрахунків, обмежень розрахунків готівкою в межах граничної суми, передбаченої умовами постанови Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що на рахунок продавця або представника продавця від покупця ні до укладення правочину, ні в день укладення правочину, не надходили грошові кошти в сумі вартості об'єкта нерухомості, стороною позивача суду також не надано.
При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Подання позивачем доказів на підтвердження обставин справи є обов'язковим, оскільки в цій частині між сторонами виникає спір про право та такі докази мають значення для ухвалення рішення по справі.
Саме позивач мав довести в ході розгляду справи обґрунтованість кожного свого посилання
Отже, враховуючи вище викладене суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_2 не розрахувався за квартиру АДРЕСА_1 .
Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.
Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянтів, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.
Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позовних вимог.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 24 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 29 січня 2026 року.
Судді: