Провадження № 22-ц/803/518/26 Справа № 199/758/25 Суддя у 1-й інстанції - СПАЇ В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
29 січня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 07 липня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя першої інстанції Спаї В.В.),
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулось до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 07 липня 2025 року з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 56195,11 грн., з яких: 12946,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 41249,11 грн. - заборгованість за відсотками, 2 000,00 грн. - заборгованість за комісійними винагородами, а також стягнути судовий з бур у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 07 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодилось ТОВ «Діджи Фінанс» та подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норма матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам та практиці Верховного Суду.
З посиланням на доводи аналогічні доводам позовної заяви зазначає, що 29.05.2021 р. між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 через веб-сайті товариства було укладено кредитний договір №102331502 відповідно до умов якого позичальник отримав під проценти кредитні кошти у розмірі 20 000 грн. Позивач набув право вимоги за вказаний кредитним договором на підставі договору про відступлення права вимоги, укладеного із ТОВ ТОВ «МІЛОАН» 12.11.2021 року, що підтверджується доданими до позовної заяви документами, а саме:копія договору факторингу № 13Т від 12 листопада 2021 року разом із затвердженими шаблонами передачі інформації по кредитному портфелю (затверджені та узгоджені форми актів, реєстру, звіту та шаблону повідомлень додатки 1-5 Договору відступлення); витяг із додатку № 1 до договору факторингу № 13Т від 12 листопада 2021 року (реєстр прав вимоги); копії платіжних інструкцій за договором факторингу № 13Т від 12 листопада 2021 року.
Таким чином, вважає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт відступлення первісним кредитором права вимоги до відповідача на користь позивача за кредитним договором №102331502
Враховуючи наведене просили скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 07 липня 2025 року та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором №102331502 у розмірі 56 195,11 грн. та судові витати у вигляді судового збору та правової допомоги.
Відповідач не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження,з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі ціна позову становить 56 195,11 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3028х30 =90840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 29.05.2021між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №102331502.
Згідно п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20 000,00 грн. у валюті: Українські гривні. Відповідно до п. 1.3. Договору кредит надається строком на 30 днів з 29.05.2021 року (строк кредитування).
Пунктом 1.4. Договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 28.06.2021 року.
Згідно п. 1.5. Договору загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 9 500 грн. в грошовому виразі та 10,505.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п. п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 29 500 гривень. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п. 1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань.
Відповідно до п. 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту: 2 000 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 7 500 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Також, згідно п. 1.6. Договору базова процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно з пунктом 2.3.1.2. Договору про споживчий кредит №102331502 від 29.05.2021 року, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6. Договору.
У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Відповідно до пункту 2.4.1 позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого пунктом 1.4 договору, а у випадку пролонгації не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.
У випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов'язання Позичальника за цим Договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь Кредитодавця встановлені умовами цього Договору, то така заборгованість повинна бути сплачена Позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений пунктом 1.4 Договору або у дату завершення періоду пролонгації. Якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування визначеного згідно з пунктами 1.3 та 2.3 цього Договору, виконання зобов'язань зі сплати платежів вважається простроченим Позичальником та передбачає настання наслідків обумовлених розділом 4, пунктом 3.2.5 Договору (пункт 2.4.2 Договору).
Водночас, пунктом 4.2 розділу 4 кредитного договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.6 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених статею 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 Договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог.
Аналогічні відомості містяться в наданому позивачем паспорті споживчого кредиту та анкеті- заяві на кредит №102331502.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість за кредитним договором №102331502 від 29.05.2021 року складає 56 195,11 грн. з яких 12 946 грн. - борг по тілу, 41 249,11 грн.- борг по відсотках, 2 000 грн. - борг по комісії.
12 листопада 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір відступлення права вимоги № 13Т, відповідно до умов якого, ТОВ «МІЛОАН» зобов'язується відступити ТОВ «Діджи Фінанс» Права вимоги, зазначені у відповідному Реєстрі прав вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «МІЛОАН» за плату на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу №13Т від 12.11.2021 року заборгованість ОСОБА_1 за договором №102331502 авд 29.05.2021 року, право вимоги за якою було передано від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «Діджи Фінанс» складає 56 195,11 грн. з яких 12 946 грн. - заборгованість за тілом, 41 249,11 грн.- заборгованість за відсотками, 2 000 грн. - заборгованість за комісією.
Позивачем було направлено вимоги про сплату заборгованості за вказаним договором на адресу відповідача, які не були виконані відповідачем.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять підтверджень того, що від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги саме за договором №102331502, оскільки додатки до договору про відступлення права вимоги не містять прізвища відповідача, як боржника за кредитним договором.
Апеляційний суд не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Із прийняттям Закону України “Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що 29.05.2021 року відповідачка ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву на кредит № 102331502 та того ж дня 29.05.2021 року відповідачка уклала Договір про споживчий кредит №102331502 у розмірі 20 000 грн. з кінцевим строком сплати 28.06.2021 року, який продовжується у разі не погашення кредитної заборгованості на строк який не може перевищувати 60 днів, та сплатою відсотків відповідно до ставок вказаних у п.1.5-1.7.
У пункті 6 договору про споживчий кредит №102331502 зазначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
З наведеного вбачається, що відповідачка, укладаючи кредитній договір, в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, була обізнана з його змістом та погодилась на умови, які були запропоновані кредитодавцем.
Колегія суддів звертає увагу на те, що підписуючи даний договір, ОСОБА_1 погодилась зі всіма запропонованими їй умовами, строку погашення заборгованості, нарахування відсотків та подальшої пролонгації.
У підписаній анкеті-заяві відповідачка визнала, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях.
Після підписання анкети-заяви у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у банку виникло зобов'язання надати кредитні кошти відповідачці, а у відповідачці виникло зобов'язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання платіжних карток згідно Тарифів та повернути кредит.
На підставі укладеного договору відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 20 000 грн. на поточний рахунок вказаний відповідачкою у кредитному договорі, що підтверджується доданим до позовної заяви платіжним дорученням від 29.05.2021 року (а.с.52) .
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Прийняті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором позивач виконав своєчасно і повністю, надавши кредиті ресурси в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, що відповідачка користувалась кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору та погодження сторонами усіх його істотних вимог, зокрема і процентів за його користування та порядок їх сплати.
Що ж стосується позовних вимог про стягнення заборгованості за договором споживчого кредитування у вигляді комісії, то слід звернути увагу на наступне.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Однак, Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).зазначила, що «комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що «якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У кредитному договорі, який укладений між сторонами, не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору, тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволені позову в частині стягнення з відповідача заборгованості з комісії в сумі 2 000 грн.
Щодо висновку суду першої інстанції про недоведеність переходу права вимоги за кредитним договором № 102331502 до позивача слід зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Водночас вимога щодо надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні відповідно до статті 517 ЦК не є тотожною до вимоги щодо надання до суду доказів відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги до боржника для здійснення заміни кредитора у справі (процесуального правонаступництва). Зазначені вимоги випливають із різних правових підстав та не є взаємозалежними.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15.04.2024 року у справі № 2221/2373/12.
Отже, для підтвердження факту відступлення права вимоги, заінтересована сторона повинна надати до суду лише докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.
Як вбачається з матеріалів справи 12.11.2021 р. між ТОВ «Міолан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги № 13 Т, за умовами якого останнє набуло право вимоги за зазначеними у відповідному реєстрі права вимоги, а новий кредитор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта. При цьому, право вимоги переходить до нового кредитора в день підписання цього договору (п.6.2.3)
Як зазначалось вище Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу №13Т від 12.11.2021 року (реєстру прав вимоги ) ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №102331502 від 29.05.2021 року у розмірі 56 195,11 грн. (а.с.14)
Копія договору факторингу та реєстр прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
При цьому факт повідомлення чи не повідомлення боржника про відступлення права вимоги до нового кредитора не впливає на дійсність такого договору відступлення права вимоги, а лише надає порядок виконання кредитного зобов'язання первісному чи новому кредитору.
Таким чином, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» надало належні докази, які підтверджують право вимоги позивача за кредитним договором, а також наявність у відповідача грошового зобов'язання та заборгованості перед позивачем.
Тобто, відповідач ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Діджи Фінанс».
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Надані позивачем копії договору відступлення права вимоги, витяг з додатку до договору факторингу, а також платіжні інструкції, в сукупності із іншими доказами у справі, в тому числі документами, які засвідчують права, що передаються, та інформацією, яка є важливою для їх здійснення, є належними та достатніми доказами на підтвердження набуття позивачем права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем.
Таким чином ТОВ «Діджи Фінанс» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором у відповідних сумах.
Отже, ТОВ «Діджи Фінанс», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за укладеними кредитним договором від 29.05.2021 року у відповідних сумах, які підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, окрім заборгованості за комісією на підставі зазначеного вище законодавства.
А тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» з наведених підстав підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №102331502 у розмірі 54 195,11 грн. з яких 12 946 грн. заборгованість за тілом кредиту та 41 249,11 - заборгованість за відсотками.
На зазначене суд першої інстанції помилково уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Амір-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 07.07.2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 54 195,11 грн.
З приводу судових витрат суд апеляційної інстанції вважає за необіжне звернути увагу на наступне.
Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 13 статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом в позовній заяві та апеляційній скарзі позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу адвоката Стародуб І.В. у розмірі по 6 000 грн. за кожну інстанцію
На підтвердження надання професійної правничої допомоги у розмірі 6 000 грн. до позову додано Договір № 42649746 про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року, укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Стародуб Іриною Володимирівною, акт про підтвердження надання правничої допомоги від 30.12.2024 року, детальний опис робіт від 30 вересня 2024 року.
На підтвердження надання професійної правничої допомоги у розмірі 6 000 грн. до апеляційної скарги додано Договір № 42649746 про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року, укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Стародуб Іриною Володимирівною, додаткова угода №102331502 до договору про надання правової допомоги від 30.12.2024 року, акт підтвердження факту надання правової допомоги від 10 липня 2025 року, детальний опис робіт від 07 липня 2025 року.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 4 000 грн.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат
За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн., за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на 96,44%, то витрати у вигляді судового збору які поніс позивач у суді першої та апеляційної інстанції підлягають пропорційному відшкодуванню за рахунок відповідача у загальному розмірі 5 840,40 грн. (2 336,16 + 3 504,24).
Керуючись ст. 141, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 07 липня 2025 року скасувати.
Позовні вимогиТовариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором №102331502від 29.05.2021 у розмірі 24 195,11 грн. з яких: 12 946 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 41 249,11 грн. - заборгованість за відсотками.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 840,40 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій в розмірі 4 000 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: О.В. Халаджи
О.В Агєєв
Т.В. Космачевська