Провадження № 22-ц/803/2219/26 Справа № 180/541/25 Суддя у 1-й інстанції - Нанічкіна Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
29 січня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини (суддя першої інстанції Нанічкіна Н.М.), -
У березні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась до Марганецького міського суду Дніпропетровської області до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, в якому зазначала, що на підставі виконавчого листа по справі № 180/1701/24, виданого 06 березня 2025 року, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 серпня 2024 року і до повноліття дитини. На час звернення до суду з позовом про стягнення аліментів з ОСОБА_3 , він мав на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 досяг повноліття. Вважала, що оскільки у ОСОБА_3 , крім доньки ОСОБА_6 , інших неповнолітніх дітей немає, він може сплачувати аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Враховуючи наведене просила змінити розмір стягуваних за рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 06 вересня 2024 року по справі №180/1701/24 аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини заробітку (доходу), щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодився представника позивача - адвокат Гончаренко О.О. та подав апеляційну скаргу, в якій вказав, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з'ясування обставин справи.
З посиланням на доводи аналогічні доводам позовної заяви зазначав, що на момент стягнення аліментів, розмір яких позивачка просить змінити, на утриманні відповідача перебував ще син ОСОБА_7 , який на теперішній час досяг повноліття, а отже на його думку є підстави для зміни розміру аліментів
Також вважав безпідставним посилання суду першої інстанції, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, на те що син відповідача - ОСОБА_7 , продовжує навчання та відповідно до рішення суду на його навчання з відповідача стягуються аліменти.
Звертає увагу, що позов про стягнення аліментів було подано після звернення ОСОБА_1 із позовом про збільшення розміру аліментів стягнутих на утримання дочки сторін - ОСОБА_6 , а також те, що представляє інтереси ОСОБА_3 у цих справах один і той самий адвокат, що на його думку свідчить на свідоме ухилення від сплати аліментів для утримання дочки ОСОБА_6 у відповідності до законодавчо встановленого у ст. 161 ЦПК України розміру.
Крім того зазначає, що відповідач отримує пенсію по інвалідності, виїжджає за кордон на заробітки та отримав дохід від продажу автомобіля, що свідчить про наявність змоги сплачувати аліменти у розмірі частки доходу.
Враховуючи наведене просив рішення суду першої інстанції від 10 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Від представника ОСОБА_3 - адвоката Кок Ю.І. надійшов відзив на апеляційну скарг, в якому вона зазначила, що не погоджується із викладеними обставинами у скарзі, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Зокрема зазначала, що доказів того, що дочка ОСОБА_8 за станом здоров'я (чи з інших причин) потребує утримання з боку батька в більшому розмірі ніж визначено рішенням суду, як і не має доказів того, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у більшому ніж визначено судом розмірі, без погіршення його матеріального стану та функціонування. Тому вважає, що апеляційна скарга побудована на припущеннях, оскільки її доводи не підтверджені належними та допустимими доказами.
У грудні 2025 року від представника ОСОБА_9 - адвоката Гончаренко О.О. надійшло клопотання про витребування доказів у справі, а саме інформації про перетин державного кордону громадянином ОСОБА_3 у період з 01 січня 2024 року по 23 грудня 2025 року та інформацію про транспортний засіб на якому останній перетинав державний кордон. В обґрунтування посилається на те, що вказані відомості будуть сприяти встановленню обставин у справі на які посилався апелянт, зокрема матеріальне становище відповідача.
Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За пунктом 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті367 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, які вона довела. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і на засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо витребування та дослідження доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд має врахувати як вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України щодо обов'язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно реалізовувати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати висновок в ухвалі за наслідками обговорення заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 704/192/18).
Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, у таких випадках:
якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала та не могла знати про їхнє існування;
докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду;
додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції;
суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи;
суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їхнє подання до суду становило для цього учасника певні труднощі тощо);
є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (постанова Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17).
Представник позивача звертаючись до суду апеляційної інстанції з клопотанням про витребування доказів не навів причин через які він не скористався своїм правом на звернення із відповідним клопотанням до суду першої інстанції. Окрім того, з огляду на підстави те предмет позову запитувані позивачем доказі не будуть сприяти встановленню обставин, які є підставою для збільшення розміру аліментів.
За таких обставин клопотання представника позивача про витребування доказів не підлягає задоволенню.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянути справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі позовні вимоги про стягнення аліментів, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8, 27).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір'ю - позивачкою ОСОБА_1 , і знаходиться на її утриманні.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 06 вересня 2024 року по справі №180/1701/24 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 серпня 2024 року і до повноліття дитини; видано виконавчий лист № 180/1701/24, 2/180/667/24 (а.с.5-6).
ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 досяг повноліття.
Згідно довідки Відокремленого структурного підрозділу «Марганецький фаховий коледж Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» від 08 квітня 2025 року, ОСОБА_5 , 2007 року народження, 01 вересня 2022 року вступив на денне відділення на базі 9 класів, на даний час навчається на 3 курсі денного відділення за дистанційною формою. Термін закінчення навчання - 30 червня 2026 року (а.с.29).
Заочним рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_10 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_10 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частини заробітку (доходу), щомісячно, на весь період навчання, але не довше чим до досягнення ОСОБА_5 віку 23 років, починаючи стягнення з 10 квітня 2025 року.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, позивач належними та допустимими доказами не довів наявність підстав для зміни розміру аліментів, стягнутих з відповідача на утримання їх спільної дочки.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Статтею 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІта набула чинності для України 27 вересня 1991 року, встановлено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України (далі СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
В силу статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно з частиною першою 183СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Із положень частини першої статті 184 СК України слідує, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Як передбачено частиною першою статті 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов'язків по утриманню дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості один із батьків має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на дітей можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. У такому випадку частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, а також тверда грошова сума аліментів визначається судом.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Розмір аліментів має забезпечувати гармонійний розвиток дитини та не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При визначенні розміру аліментів суд зобов'язаний врахувати ряд обставин, а саме матеріальний та сімейний стан платника аліментів і дітей.
Визначений рішенням суду розмір аліментів не вважається незмінним.
Підставою для зміни розміру аліментів, визначеного судовим рішенням, є доведеність у судовому засіданні суттєвої зміни (погіршення або покращення) матеріального чи сімейного стану платника або одержувача аліментів, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Така зміна обставин має настати після того, як суд визначив первісний розмір аліментів, при цьому, вирішуючи спір, суд зобов'язаний застосувати як положення статті 192 СК України, так і низку інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182СК України «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 СК України «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184СК України «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Право стягувача або платника аліментів вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість обставин, зазначених у статті 182 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, в силу статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у твердій грошовій сумі, та навпаки).
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 5лютого 2014 року (справа №6-143цс13), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.
Указаний правовий висновок підтриманий Верховним Судом у постановах від 30 червня 2020 року (справа №343/945/19), від 12 січня 2022 року (справа №545/3115/19), від 22 серпня 2022 року (справа №712/6313/21).
Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року (справа №152/100/18) не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що при вирішенні майже аналогічного спору не підлягає застосуванню стаття 192 СК України. При цьому Верховний Суд зазначив, що вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. Правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей182-184,192 СК України.
Аналогічний висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 14листопада 2018 року (справа №372/2393/17).
У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року (справа №759/22898/20) зазначено, що у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги для зменшення розміру аліментів. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Таким чином, особа, яка одержує аліменти одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
Звертаючись до суду з позовом про зміну розміру стягнутих аліментів на спільну із відповідачем дитину ОСОБА_11 , ОСОБА_1 обґрунтувала свої вимоги необхідністю збільшення розміру аліментів, оскільки з часу винесення судом рішення про стягнення аліментів на утриманні у відповідача перестав перебувати його син - ОСОБА_7 , який досяг повноліття.
Як зазначалось вище та встановлено судом ОСОБА_12 , дійсно досяг повнолітнього віку ІНФОРМАЦІЯ_3 , що звільняє відповідача як батька від обов'язку утримувати сина. Однак матеріали справи також містять докази, що ОСОБА_12 продовжує навчання у зв'язку із чим рішенням суду з відповідача були стягнути аліменти на навчання сина до досягнення ним 23 років.
Таким чином не зважаючи на те, що відповідач перестав нести витрати по утриманню свого сина як неповнолітньої особи, однак від продовжує утримувати його у зв'язку із продовженням навчання, а тому ці обставини на які посилається позивач, як на підставу збільшення розміру аліментів не свідчать про покращення його матеріального стану та збільшення можливостей по утриманню дочки.
Також суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання позивача на положення статті 161 ЦПК України, оскільки вони стосуються законодавчо встановлених розмірів аліментів під час звернення із заявою про видачу судового наказу, а вказана справа розглядається в рамках позовного провадження та стосується зміни розміру аліментів.
Інші доводи апеляційної скарги про наявність у відповідача стабільного доходу та отримання прибутку від продажу автомобіля не підтверджено жодними доказами.
Так дійсно з матеріалів справи вбачається, що відповідач є особою із інвалідністю 3 групи та отримує у зв'язку із цим пенсію, однак зазначена обставина існувала на час стягнення аліментів на утримання дочки, а тому не є підставою для зміни розміру аліментів стягнутих з відповідача.
Отже, посилання позивача на наявність підстав для зміни розміру стягнення аліментів не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано керувався тим, що розмір аліментів стягнутих з відповідача на утримання дочки не підлягає зміні.
Таким чином, судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін
Отже, судове рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська