Провадження № 22-ц/803/368/26 Справа № 191/149/24 Суддя у 1-й інстанції - Окладнікова О. І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
29 січня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар: Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури, ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Дніпропетровської області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (суддя першої інстанції Окладнікова О.І., повний текст рішення складено 16 травня 2025 року),
10 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Дніпропетровської області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в якому з урахуванням уточнених вимог просив:
- внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, пред'явлення обвинувачення, визнання підозрюваним та обвинуваченим, тобто перебування під слідством та судом 12 років - моральну шкоду 2000000 грн.;
- внаслідок незаконного затримання та тримання, застосування міри запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, яка не скасована і зараз та покладення пов'язаних із нею обмежень, тобто обмежень свободи, вільного пересування, обрання місця проживання та інше, протягом 10 років і більше - 2000000 грн.;
- внаслідок незаконного накладення арешту на майно, яке тривало протягом 12 років - 1152000 грн.;
- внаслідок незаконного відсторонення від роботи (посади) та незаконне звільнення з роботи, протягом 12 років неможливості реабілітуватися - 1152000 грн.;
- внаслідок незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, під час двох досудових розслідувань - 1152000 грн.;
- внаслідок незаконного засудження, за 12 років двічі незаконно засуджували до позбавлення волі з певним строком, що мали негативні наслідки - 1152000 грн.;
- внаслідок інших процесуальних дій, що обмежують права громадян протягом 12 років - 1152000 грн.
Крім того, у провадження Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська надійшла цивільна справа №203/6682/23 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, у якій позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на його користь 1755111,22 грн. у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а саме:
- заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій з боку правоохоронних і судових органів за 12 років у сумі 1 585 538,11 гривень;
- судові витрати та інші втрати, сплачені ним під час всього кримінального провадження 2073,11 гривень;
- суми сплачені ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги на загальну суму 167500 гривень.
Ухвалою суду від 22.04.2024 року було об'єднано в одне провадження цивільну справу №191/149/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Дніпропетровської області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та цивільну справу №203/6682/23 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, присвоєно їм спільний номер №191/149/24.
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 компенсацію заподіяної моральної шкоди в сумі 3840000,00 грн. та матеріальної шкоди в сумі 169573,11 грн., а всього 4009573,11 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодилась Дніпропетровська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України, ОСОБА_1 , та подали апеляційні скарги, в яких зазначено, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з'ясування обставин справи та дослідження доказів.
Скарга прокуратури мотивована тим, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
У зв'язку з відсутністю чітко сформульованих критеріїв визначення розміру завданої моральної шкоди, законодавцем у певних випадках встановлено нижню межу такого розміру.
Вказує, що враховуючи вимоги ст. 13 Закону, розмір мінімальної моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 , становить 1 152 000 грн. (144 місяці * 8 000 грн.).
Наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно визначив суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 840 000,00 грн, обґрунтувавши розрахунком (24 х 8000,00 х 10) + (120 х 8000,00 х 2) = 3 840 000,00 грн.
Також вказано, що сума витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні в розмірі 169 573,11 грн та докази, що надані позивачем в обґрунтування суми витрат на правничу допомогу у даній справі виходить за розумні межі, не відповідає реальності адвокатських витрат у конкретних обставинах справи і її складності.
ОСОБА_2 просив змінити рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.05.2025 у справі №191/149/24 в частині суми стягнення моральної шкоди відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та скасувати в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 169 573, 11 грн. та прийняти рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
ОСОБА_1 , свою скаргу мотивує тим, що матеріали справи, підтверджують факт перебування позивача під слідством та судом у період з 15 липня 2011 року по 06 липня 2023 року (всього 12 років або 144 місяців), тобто з дня повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та до дня набрання виправданим вироком суду законної сили, що завдало йому значної моральної та матеріальної шкоди.
Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги та не проаналізовано вимогу щодо заробітку та інші грошові доходи, які позивач втратив внаслідок незаконних дій з боку правоохоронних і судових органів за 12 років у сумі 1 585 538,11гривень.
Наголошує на тому, що за весь час відсторонення від посади та перебування під запобіжними заходами вимагає втрачений заробіток відповідно до ч.1 ст.3 Закону №266/94-ВР, обчислений згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. За період з 15.07.2011 року до 06.07.2023 року минуло 144 місяці, середній заробіток позивача за вказаний період становить 527 808,96 гривень.
Тож нарахований та не виплачений грошовий дохід з липня 2011 року по липень 2023 року розрахований за допомогою калькулятора компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату складає 1 585538,11 гривень. (невиплачена середньомісячна заробітна плата з 15 липня 2011 року по 06 липня 2023 року 527808,96 грн помножена на коефіцієнт індексації 300,4%).
Зазначена судом сума моральної шкоди (3 840 000,00 грн) є недостатньою та не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності, а також тяжкості та тривалості страждань, завданих Позивачу.
За незаконне накладення арешту на майно, яке тривало 12 років. 3 мінімальних розмірів заробітної плати моральна шкода складає - 1 152 000 грн. з розрахунку (144 місяці * 8000 гривень).
За незаконне відсторонення від роботи (посади) та незаконного звільнення з роботи. 3 мінімальних розмірів заробітної плати моральна шкода за дану вимогу складає - 1 152 000 грн. з розрахунку (144 місяці Х 8000 гривень).
За незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки. 3 мінімальних розмірів заробітної плати моральна шкода за дану вимогу складає - 1 152 000 грн
ОСОБА_1 , просив залишити без змін рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року в частині стягнення матеріальної шкоди, за судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином та за суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги, а також компенсацію заподіяної моральної шкоди внаслідок незаконного затримання та тримання під вартою (2 роки), застосування міри запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, стягнувши з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за рахунок коштів Державного бюджету України, на мою користь матеріальної шкоду в розмірі 169 573,11 гривень, моральну шкоду в розмірі 1 920 000 гривень.
Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнувши з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за рахунок коштів Державного бюджету України, на мою користь моральну шкоду в розмірі 7 760 000 гривень, а саме:
- внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, пред'явлення обвинувачення, визнання підозрюваним та обвинуваченим (12 років) - 2 000 000 грн;
- внаслідок незаконного накладення арешту на майно (12 років) - 1 152 000 грн;
- внаслідок незаконного відсторонення від роботи (посади) та незаконного звільнення з роботи (12 років) - 1 152 000 грн; -
внаслідок незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки (двічі) - 1 152 000 грн; - внаслідок незаконного засудження (двічі) - 1 152 000 грн;
- внаслідок інших процесуальних дій, що обмежують права громадян (12 років) - 1 152 000 грн.
Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди за заробіток та інші грошові доходи, які позивач втратив внаслідок незаконних дій з боку правоохоронних органів.
Представник ДКСУ - Паращенко Ю.О., свою скаргу мотивує тим, що органи Казначейства повинні залучатись судами у справи щодо відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, тільки для “гарантії» подальшого виконання відповідного рішення і не можуть являтися співвідповідачами в даних категоріях справ.
Вказує, що у позовній заяві ОСОБА_1 по даній справі, що спрямована до кількох відповідачів, відсутній обґрунтований зміст позовних вимог щодо Державної казначейської служби України.
ОСОБА_3 , просила рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Від ОСОБА_1 , надійшли відзиви на апеляційні скарги, в яких він зазначив, що наведені у скаргах відповідачів підстави для скасування рішення є безпідставними та висновку суду в частині задоволених позовних вимог не спростовують, просив апеляційні скарги залишити без задоволення.
ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав доводи своєї апеляційної скарги, проси її задовольнити у повному обсязі.
Представники Дніпропетровської обласної прокуратури - Дудник К.К., Сидорова О.Р. просили скаргу прокуратури задовольнити, а скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Представник ДКСУ у судове засідання не з'явилась. Про час, дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , батьками якого являються ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області (том 1 а.с.114).
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_6 , батьками якого являються ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Синельникове Синельниківського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області (том 1 а.с.113).
15.07.2011 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 368, ч.1 ст. 127, ч.1 ст.365, ч.3 ст. 364 КК України, прокуратурою Дніпропетровської області, затримано та поміщено в ізолятор тимчасового утримання міста Дніпропетровська (том 1 а.с.71-78).
15 липня 2011 року відповідно до розпорядження №15/16-1755 начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області ОСОБА_1 було відсторонено від виконання службових обов'язків, у зв'язку з порушенням відносно нього кримінальної справи за ч.3 ст. 368, ч.1 ст. 127, ч.1 ст.365, ч.3 ст. 364 КК України прокуратурою Дніпропетровської області (том 1 а.с.79).
Також 15.07.2011 року проводився обшук ОСОБА_1 , здійснювалась виїмка, що підтверджується відповідним протоколом (то1 а.с.102, 109-111)
Згідно ухвали Жовтневого районного суду від 18.07.2011 року, задоволено клопотання слідчого та обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та він був поміщений в Дніпропетровський слідчий ізолятор (том 1 а.с.80).
04.07.2013 року вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.127, ч.1 ст.365, ч.3 ст.368, ч.1 ст.70 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на один рік шість місяців без конфіскації майна та штрафу у розмірі 4250,00 грн. На підставі ст.ст. 75,76 КК України звільнено від призначеного покарання з випробувальним терміном на три роки і була змінена міра запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд з письмовим зобов'язанням обвинуваченого не відлучатися із зареєстрованого місця проживання чи перебування або з місця тимчасового перебування без дозволу слідчого або суду (том 1 а.с.129-134).
19.11.2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області апеляцію прокурора, який приймав участь у розгляді справи, та апеляцію адвоката в інтересах засудженого ОСОБА_1 - задоволено частково, а вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.07.2013 року у відношенні ОСОБА_1 скасовано і справу направлено прокурору Дніпропетровської області на додаткове досудове слідство. Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 раніше обрану судом залишено підписку про невиїзд (том 1 а.с.135-144).
21 грудня 2013 року прокурором прокуратури Дніпропетровської області Басовим Д.С. була винесена постанова про об'єднання матеріалів досудового розслідування, згідно якої об'єднали в одне провадження матеріали досудового розслідування за №942013040000000329 від 13.12.2013 року, за ознаками ч.3 ст.368 КК України; №42013040000000330 від 13.12.2013 року, за ознаками ч.1 ст.127 КК України; №42013040000000331 від 13.12.2013 року, за ознаками ч.3 ст. 364 КК України ; №42013040000000332 від 13.12.2013 року, за ознаками ч.3 ст.368 КК України, і продовжили досудове слідство під єдиним номером кримінального провадження №42013040000000329 (том 1 а.с.146-148).
30 січня 2014 року слідчим в ОВС СВ СУ прокуратури Дніпропетровської області Монич Н.І. була винесена постанова про закриття кримінального правопорушення за ч.3 ст.364 КК України (том 1 а.с.149-151).
31 січня 2014 року прокуратурою Дніпропетровської області було направлено до суду обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.127, ч.2 ст.365, ч.3 ст.368 КК України (том 1 а.с.158-165).
31 липня 2015 року вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі, строком на сім років із конфіскацією усього майна, позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, а також позбавленням спеціального звання - майор внутрішньої служби (том 1 а.с.168-180).
11 березня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2015 року та призначив новий розгляд в суді першої інстанції у іншому складі суддів (том 1 а.с.181-191).
07 червня 2022 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська визнав ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 368 КК України, ч.1 ст.127, ч.2 ст.365 КК України та виправдав на підставі пункту 3 частини 1 статті 373 КПК України - оскільки не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінальних правопорушень. Арешт на рухоме та нерухоме майно відносно позивача, накладене постановами старшого слідчого прокуратури Дніпропетровської області від 23 серпня 2011 року, - скасовано (том 1 а.с.193-216).
06 липня 2023 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора Центральної окружної прокуратури м. Дніпра Іпатова О.В., з доповненнями до неї, - залишено без задоволення. Вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2022 року щодо ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368, ч.1 ст.127, ч.2 ст.365 КК України, - залишено без змін (том 1 а.с.217-245).
Постановою Верховного Суду (Касаційного кримінального суду) від 03.09.2024 року залишено без задоволення касаційну скаргу прокурора, а вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2023 року щодо ОСОБА_1 - без змін (том 3 а.с.103-115).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що необхідне відійти від простого застосування приписів статті 13 Закону №266/94-ВР (множення розміру мінімальної заробітної плати на відповідну кількість місяців), збільшивши суму компенсації (відповідно до розміру, співмірного з мінімальним розміром заробітної плати): за період утримання у слідчому ізоляторі у 10 (десять) разів, за решту місяців - у 2 (два) рази, а також вважав доведеними обставини понесені позивачем витрати на правничу допомогу протягом кримінального провадження.
Апеляційний суд не може погодитись із вказаним висновком у повному обсязі.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до пункту 1, 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, моральна шкода.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет» України на 2025 рік, встановлено з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8000 гривень.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, «відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи».
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, «розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження».
У справі, яка переглядається апеляційним судом, місцевий суд при стягнення моральної шкоди виходив з того, що слід відійти від простого застосування приписів статті 13 Закону № ОСОБА_7 266/94-ВР (множення розміру мінімальної заробітної плати на відповідну кількість місяців), збільшивши суму компенсації (відповідно до розміру, співмірного з мінімальним розміром заробітної плати): за період утримання у слідчому ізоляторі у 10 (десять) разів, за решту місяців - у 2 (два) рази.
Та стягнув суму компенсації моральної шкоди у розмірі 3 840 000,00 грн. відповідно до наступного розрахунку:
(24 х 8000,00 х 10) + (120 х 8000,00 х 2) = 3840000,00 грн., де:
- 24 - кількість місяців, проведених у слідчому ізоляторі;
- 8000,00 - розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення;
- 10 та 2 - коефіцієнти, обрані судом, як достатні для визначення суми компенсації заподіяної шкоди;
- 120 - решта часу (кількість місяців) кримінального переслідування.
З урахуванням наведеного, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження№ 61-8370св21)). Указане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка, разом із іншим, зазначила, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Тобто законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Апеляційний суд наголошує на тому, що місцевий суд збільшуючи суму відшкодування моральної шкоди з мінімально встановленого розміру 1 152 000 грн (144х8000) до 3 840 000 грн. більше чим у три рази, не надав належної оцінки позовним вимогам та матеріальній нормі п.1 ст. 3 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в якому прямо вказується про відшкодування громадянинові заробітку та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, оскільки звертаючись з даним позовом до суду ОСОБА_1 долучав довідку про доходи за травень-липень 2011 року, згідно якої позивачу було виплачено 7 258,71 грн, та у відповідності до цієї довідки, останнім було зроблено розрахунок середньоденної заробітної плати у відповідності до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.95 (далі - Порядок) (з подальшими змінами та доповненнями).
За змістом пункту 2 Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Так, відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
З наведеного ОСОБА_1 розрахунком середньомісячної заробітної плати, який іншими учасниками справи не спростований вбачається, що його сума становить 3665,34 грн., а отже, апеляційний суд вважає, що дана сума підлягає множенню на 144 місяці (3665,34 х 144) та відповідно середній заробіток становить 527 808,96 грн.
Крім того, статтею 24 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року N? 108/95-ВР передбачено виплату компенсації працівникам за втрату частини заробітної плати у зв?язку з порушенням строків її виплати.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків іх виплати» від 19 жовтня 2000 року N? 2050-1ІI та Порядком проведення компенсації на виконання цього Закону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N? 159 (далі Порядок N? 159) передбачена компенсація громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати, яка провадиться у разі затримки виплати доходів на один і більше календарних місяців. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але вчасно невиплаченого грошового доходу за відповідний період (після утримання податків і обов?язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (далі ІСЦ) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 (п.4 Порядку N? 159).
Для визначення суми компенсації індекс споживчих цін обчислюється шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін, які публікуються Державною службою статистики України за період невиплати заробітної плати.
Індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується заробітна плата, до розрахунку не включається. Приріст ІСЦ (коефіцієнт індексації) за період невиплати доходу починаючи з січня 2012 року по липень 2023 року становить:
1,002*1,002*1,003*1,000*0,997*0,997*0,998*0,997*1,001*1,000*0,999*1,002*1,002*0,999*1,000*1,000*1,001*1,000*0,999*0,993*1,000*1,004*1,002*1,005*1,002*1,006*1,022*1,033*1,038*1,010*1,004*1,008*1,029*1,024*1,019*1,030*,031*1,053*1,108*1,140*1,022*1,004*0,990*0,992*1,023*0,987*1,020*1,007*1,009*0,996*1,010*1,035*1,001*0,998*0,999*0,997*1,018*1,028*1,018*1,009*1,009*1,011*1,010*1,018*1,009*1,013*1,016*1,002*0,999*1,020*1,012*1,009*1,010*1,015*1,009*1,011*1,008*1,000*0,993*1,000*1,019*1,017*1,014*1,008*,010*1,005*1,009*1,010*1,007*0,995*0,994*0,997*1,007*1,007*1,001*0,998*1,002*0,997*1,008*1,008*1,003*1,002*0,994*0,998*1,005*1,010*1,013*1,009*1,013*1,010*1,017*1,007*1,013*1,002*1,001*0,998*1,012*1,009*1,008*1,006*1,013*1,016*1,045*1,031*1,027*1,031*1,007*1,011*1,019*1,025*1,007*1,007*1,008*1,007*1,015*1,002*1,005*1,008*0,994*100-100=300,4%
З наведеного вбачається, що нарахований та не виплачений грошовий дохід з липня 2011 року по липень 2023 року розрахований за допомогою калькулятора компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату складає 1585538,11 гривень. (невиплачена середньомісячна заробітна плата з 15 липня 2011 року по 06 липня 2023 року 527808,96 грн помножена на коефіцієнт індексації 300,4%).
Отже, враховуюче викладене, сума середнього заробітку становить 527808,96 грн, сума несвоєчасної виплаченої заробітної плати 1 585 538,11 грн, а разом становить 2 113 347,07 грн. а тому апеляційний суд вважає, що стягнута місцевим судом сума у розмірі 3 840 000 грн. є достатньою для відшкодування моральної шкоди та відшкодування позивачу середнього заробітку та компенсації за несвоєчасне її отримання, однак місцевий суд на вище вказані обставини не звернув уваги, та не надав належної оцінки вимогам позивача щодо його заробітку, а тому колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Що стосується доводів скарги про стягнення правової допомоги.
Згідно з пунктами 3 і 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином та суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав копії договору про надання юридичної допомоги від 15.07.2011 року, укладеного ним з адвокатом Ткачуком В.А., договору про надання юридичної допомоги від 28.11.2011 року, укладеного позивачем з адвокатом Ткачуком В.А., розписки від 15.07.2011 про сплату адвокату коштів за надані послуги у сумі 39500,00 грн., договору про надання правової допомоги від 19.11.2012 року, укладеного позивачем з адвокатом Бондаренком О.Г., Додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 19.11.2012 року, Додатку №2 від 21.08.2022 року до договору про надання правової допомоги від 19.11.2012 року, акту №1 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 07.06.2022 року, акту №2 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 13.07.2023 року.
Договорами про надання юридичної допомоги від 15.07.2011 року, від 28.11.2011 року, від 19.11.2012 року, підтверджено, що вони укладені позивачем з адвокатом Ткачуком В.А. та адвокатом Бондаренком О.Г. про надання правової допомоги, з визначених в них розмірах оплати та порядку розрахунків.
Відповідно до розписки від 15.07.2011 про сплату адвокату коштів за надані послуги, акту №1 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 07.06.2022 року, акту №2 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 13.07.2023 року, загальна вартість наданих адвокатами позивачеві послуг у кримінальній справі склала 167500,00 грн., які були сплачені позивачем адвокатам.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, тривалість захисту позивача у кримінальному провадження протягом 12 років та враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку, що стягнута сума правової допомоги документальна підтверджена і за для її зменшення чи взагалі відмови у її стягненні, апеляційний суд не вбачає підстав.
Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах, а зміни у вказаний Закон не вносилися.
У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20, провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що «тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, Верховний Суд роз'яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000,00 грн.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23, провадження № 61-7724св24, від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22, провадження № 61-7696св24, від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23, провадження № 61-8406св24, від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23, провадження № 61-9291св24, від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21, провадження № 61-8267св24.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із висновками суду які, правильно застосувавши положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», однак не врахував при ухваленні рішення, що позивач згідно зазначеного Закону також мав право на компенсацію втраченого заробітку, про що не навів мотивів у рішенні, а тому колегія суддів вважає, що стягнута сума місцевим судом у розмірі 3 840 000,00 грн. є достатньою для компенсації ОСОБА_1 моральної шкоди та втраченого заробітку, завданої незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а отже, апеляційний суд вважає, що рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини, у редакції цієї постанови.
Крім того колегія суддів зауважує, що відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) (пункт 6.21) та Верховний Суд у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 296/2190/17 (провадження № 61-1891св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 1527/4804/12 (провадження № 61-6778св21).
Отже, помилковим є зазначення в резолютивній частині рішення суду першої інстанції конкретного органу, з якого здійснюватиметься стягнення - Державної казначейської служби України.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 296/4623/19 (провадження № 61-18635св21).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Приведені в апеляційних скаргах доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, учасники справи на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подали належних і допустимих доказів.
Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Враховуючи зазначене, апеляційні скарги слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2025 року змінити, шляхом викладення його мотивувальної та резолютивної частини в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури, ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області 07 травня 2025 року, змінити шляхом викладення його мотивувальної та резолютивної частини в редакції цієї постанови, якою стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 компенсацію заподіяної моральної шкоди в сумі 3840000,00 грн. та матеріальної шкоди в сумі 169573,11 грн., а всього 4009573,11 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 29 січня 2026 року.
Головуючий суддя О.В. Халаджи