Провадження № 22-ц/803/844/26 Справа № 198/287/24 Суддя у 1-й інстанції - Білинський М. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
28 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Ткаченко І.Ю.,
суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «УСПІХ» про розірвання договору оренди земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди та повернення земельної ділянки
за апеляційною скаргою Фермерського господарства «УСПІХ»
на рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2025 року, -
15 липня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ФГ «УСПІХ» про розірвання договору оренди земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 1225988500:01:002:0659 загальною площею 3.6043 га, з цільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Дніпропетровська область, Юр'ївський район, Перещепинська міська рада. 01 жовтня 2020 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки, право оренди земельної ділянки зареєстроване 11.11.2020 року Юр'ївською районною державною адміністрацією, номер запису про інше речове право 39206916. Сторони в договорі домовились, що орендна плата за землю підлягає щорічному коригуванню з урахуванням індексу інфляції та нормативної грошової оцінки земельної ділянки. З дати укладення угоди відповідач не виконував свій обов'язок щодо сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з 2020 року по 2023 рік, що є порушенням істотних умов договору оренди земельної ділянки. За таких обставин позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та просить:
- розірвати договір оренди земельної ділянки № б/н від 01.10.2020, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «УСПІХ»;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1225988500:01:002:0659, номер запису про інше речове право 39206916;
- зобов'язати ФГ «УСПІХ» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 1225988500:01:002:0659;
- стягнути з відповідача судові витрати (а.с.2-11).
Рішенням Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до ФГ «УСПІХ» про розірвання договору оренди земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди та повернення земельної ділянки - задоволено.
Припинено шляхом розірвання договіру оренди землі № 13, який укладений між ОСОБА_1 та ФГ «УСПІХ» 01 жовтня 2020 року, за яким ФГ «УСПІХ» набуло право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225988500:01:002:0659, площею 3,6043 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Перещепинської міської ради Дніпропетровської області, речове право за яким зареєстровано 11 листопада 2020 року, номер запису про інше речове право 39206916.
Скасовано державну реєстрацію за ФГ «УСПІХ» іншого речового права - права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1225988500:01:002:0659, площею 3,6043 га, здійснену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 листопада 2020 року, номер запису про інше речове право 39206916, на підставі договору оренди земельної ділянки № 13 від 01 жовтня 2020 року.
Зобов'язано ФГ «УСПІХ» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 1225988500:01:002:0659, площею 3,6043 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Перещепинської міської ради Дніпропетровської області.
Стягнуто з ФГ «УСПІХ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 633,70 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 70 коп. (а.с.176-179).
Не погодившись з таким рішенням суду, ФГ “Успіх» звернулося із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухвалене з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги обставину сплати відповідачем позивачеві орендної плати за користування земельною ділянкою шляхом переведення грошових переказів на картковий рахунок позивача членом господарства та за сумісництвом дружиною голови господарства ОСОБА_2 , а також не враховано, що сплачена сума значно перевищує встановлений умовами договору оренди розмір орендної плати за весь період користування, враховуючи, що нормативна оцінка земельної ділянки не змінювалась. При цьому скаржник зазначив, що позивачем не надавався розрахунок розміру заборгованості з орендної плати та її складових, що унеможливлює встановлення такої заборгованості (а.с.191-196).
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що 01 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ФГ «УСПІХ» укладено договір № 13 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225988500:01:002:0659, площею 3.6043 га, розташованої на території Шандрівського старостинського округу Перещепинської міської ради Дніпропетровської області, за умовами якого орендодавець передав в оренду фермерському господарству належну йому на праві власності земельну ділянку строком на 7 років (а.с.102-103).
11 листопада 2020 року здійснено державну реєстрацію речового права оренди зазначеної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 39206916 (а.с. 101).
За умовами договору № 13 від 01.10.2020 за кожен рік використання землі орендар виплачує орендну плату у грошовій формі в розмірі 5% від вартості земельної ділянки, що становить 6 832,00 грн. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації, термін сплати не пізніше 20 числа місяця останнього календарного року, за який вноситься орендна плата, а виплата орендної плати оформлюється письмово (пункти 3.1, 3.2 та 3.3 договору).
В пункті 12.3 вказаного договору сторони домовились, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
Розмір орендної плати, порядок її сплати та перегляду є істотною умовою договорів оренди землі та, відповідно, договору оренди землі № 13 від 01.10.2020, а отримання орендної плати за передану в користування земельну ділянку (отримання доходу) є по суті єдиною метою, якої прагне досягти орендодавець (позивач), укладаючи договір.
У вказаному договорі оренди земельної ділянки сторони досягли домовленостей про виплату орендної плати щорічно в розмірі 5% від вартості земельної ділянки, що становить 6 832,00 грн., у грошовій формі з оформленням письмово.
На підтвердження вчинення дій з виконання обов'язку зі сплати орендної плати відповідачем надано копію платіжного доручення № 95 від 31.07.2020 року на суму 5500,00 гривень, Отримувач УДКСУ у Новомосковському районі з призначенням платежу орендна плата за землю з юридичних осіб 3 кв. 2020, копію платіжного доручення № 85 від 08.04.2020 року на суму 5500,00 гривень, Отримувач УДКСУ у Новомосковському районі з призначенням платежу орендна плата за землю з юридичних осіб 2 кв. 2020, копію платіжного доручення № 112 від 30.09.2020 року на суму 3000,00 гривень, Отримувач УДКСУ у Новомосковському районі з призначенням платежу орендна плата за землю з юридичних осіб 4 кв. 2020, копію платіжного доручення № 98 від 19.08.2020 року на суму 2000,00 гривень, Отримувач УДКСУ у Новомосковському районі з призначенням платежу орендна плата за землю за вересень 2020, копію платіжного доручення № 69 від 27.02.2020 року на суму 3800,00 гривень, Отримувач УДКСУ у Новомосковському районі з призначенням платежу орендна плата за землю за лютий - березень м-ці 2020 копію платіжного доручення № 68 від 20.02.2020 року на суму 1900,00 гривень, Отримувач УДКСУ у Новомосковському районі з призначенням платежу орендна плата за землю з юридичних осіб за січень м-ць 2020. Копію податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2020 рік, додано розрахунок суми земельного податку за земельну ділянку кадастровий номер: 1225988500:01:002:065 та земельна ділянка кадастровий номер: 1225988500:01:002:110.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідач у своєму відзиві вказував про сплату орендної плати в загальній сумі 34 100,00 гривень та посилався на квитанції від 24 квітня 2024 року на суму 9800,00 гривень, 07 грудня 2021 року на суму 20 000,00 гривень, 08 грудня 2021 року на суму 4300,00 гривень.
Однак, відповідачем була надана копія платіжної квитанції від 24.04.2024 року про переказ власних коштів платником-фізичною особою ОСОБА_2 одержувачу Зубаха Алекндр на суму 9 800,00 гривень з призначенням платежу «Поповнення картки іншого банку» та роздруківка банківських транзакцій АТ «Перший міжнародний банк», яка містить тільки платіж 08.12.2021 року з призначенням платежу « ОСОБА_3 перевод на счет ПУМБ» на суму 4 300 гривень, інших платежів з призначенням платежу ОСОБА_3 в зазначеній роздруківці відсутні, зі змісту роздруківки банківських транзакцій АТ «Перший міжнародний банк» неможливо встановити відомості відправника та отримувача коштів.
Проте, суд першої інстанції вважав, що такі документи не є підтвердженням сплати ФГ «УСПІХ» коштів за договором оренди земельної ділянки № 13 від 01.10.2020, оскільки:
-сторони договору не погоджували виплату орендної плати шляхом зарахування коштів на банківський картковий рахунок орендодавця;
-грошовий переказ здійснено не юридичною особою-орендарем;
-відсутнє посилання на договір оренди, періоди, за які сплачується орендна плата, та взагалі не зазначено, що переказ здійснюється в якості орендної плати за землю.
Крім того, відповідачем не подано доказів сплати обов'язкових податків та зборів з нарахованої та виданої орендної плати, адже таким доказом не може вважатись лише відомість (розрахунок), оформлена за підписом керівника та бухгалтера підприємства.
Порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки № 13 від 01.10.2020 року щодо сплати орендної плати є істотним, оскільки значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, зокрема, отримання гідної та економічно обґрунтованої плати за передачу в користування належної йому землі.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності. Встановив, що відповідачем допущено істотні порушення умов договору, чим порушено права позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про оренду землі» та ст. 93 ЗК України договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Форма, спосіб і строки розрахунку по орендній платі є однією із істотних умов договору оренди землі, на які погодилися сторони за взаємною, добровільною згодою та яка не суперечить інтересам держави, суспільства та інших фізичних осіб.
Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом ст. ст. 21, 22 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.
Частиною 2 статті 23 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.
Відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частина 1 статті 526 ЦК України передбачає, що, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що частинами першою і другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.
Такі правові висновки викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 та у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 527/570/17-ц та від 14 листопада 2018 року у справі № 484/301/18.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Отже, аналіз змісту статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підставу для розірвання договору оренди. При цьому факт несплати орендної плати стосується випадків як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду по справі № 484/4238/20 від 29 червня 2022 року.
Також Верховний Суд дійшов висновку, що висновки судів про те, що позивач відмовлялася отримати орендну плату, яку пропонував відповідач та його дружина (не сторона договору і без відповідного доручення), не свідчить про її дії, які б перешкоджали відповідачу виконати умови пунктів 8, 10 договору оренди землі у строк, передбачений домовленістю сторін. Дії відповідача, вчинені поза межами цього строку, не є протиправними діями позивачки, яка не отримувала кошти, а є протиправними діями самого відповідача, за що наступає цивільно-правова відповідальність, яку і просить застосувати позивачка.
Колегія суддів у цій справі наголошує на тому, що доводи скаржника про те, що він сплатив орендну плату, не відповідають умовам договору оренди, про що вірно вказав суд першої інстанції, як і не передбачали такі умови сплату орендної плати грошовими переказами на картковий рахунок позивача. При цьому, скаржник як суду першої інстанції, так і при розгляді його апеляційної скарги не надав жодного письмового доказу на підтвердження оплати сум орендної плати за певні майбутні роки, як то відомостей про виплату орендної плати чи відомостей з державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, тим самим не спростувавши встановлений судом першої інстанції факт допущення систематичного порушення умов договору оренди, зазначивши лише про незгоду із наявною заборгованістю, як і не спростувавши правових підстав для розірвання договору оренди на підставі ст. 141 ЗК України.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки наявність заборгованості доведена належними та допустимими доказами, а скаржником не надано до апеляційної скарги інших письмових доказів на спростування невиплати орендної плати за вказаний позивачем період, як і не надано доказів сплати відповідних податків з нарахованої та виплаченої орендної плати позивачеві.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої заперечення та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «УСПІХ» - залишити без задоволення.
Рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 29 січня 2026 року.
Судді: