П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7741/25
Головуючий І інстанції: Харченко Ю.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 23.05.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправним та скасування наказу, -
17.03.2025р. начальник Відділу з банкрутства по Південному регіону Управління банкрутства Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Лазарєв Д.А. звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ від 14.02.2025р. №641/12-05 про накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді «догани».
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що спірний наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 14.02.2025р. №641/12-05 про застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в його діях відсутні ознаки та склад цього дисциплінарного проступку. Серед іншого, позивач зазначає, що в оскаржуваному наказі відповідач вдається до формального підходу до здійснення дисциплінарного провадження, яке було проведено неповно, необ'єктивно та без урахування всіх обставин, які мають суттєве значення для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. У той же час, позивач звертає увагу, що він надав дисциплінарній комісії усі необхідні письмові пояснення та належним чином обґрунтував свою позицію.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м.Одеса) від 14.02.2025р. за №641/12-05 «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 ». Стягнуто з Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1612 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 24.06.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2025р. та прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
09.07.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
31.07.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 з 07.09.2023р. у відповідності до наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси) від 05.09.2023р. №6546-к був призначений на посаду начальника відділу з банкрутства по південному регіону Управління банкрутства.
На даній посаді позивач працює і по теперішній час.
19.08.2024р. за вх.№89532/09.1-17 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси) від начальника Відділу з питань банкрутства по Південному регіону Лазарєва Д.А. надійшла службова записка про те, що 05.08.2024р. працівниками цього відділу та відділу договірної роботи та ресурсного забезпечення в Одеській області Управління договірної роботи та ресурсного забезпечення міжрегіонального управління було здійснено виїзд за місцем зберігання (вул. Прохоровська, 20, м.Одеса) архіву відділу з питань банкрутства по південному регіону. При прибутті на місце було встановлено, що справи, які були заведені відповідно до номенклатури справ міжрегіонального управління з напрямку роботи банкрутство та велися відділом з питань банкрутства по південному регіону упродовж до 2-ї половини 2023р., за місцем зберігання відсутні.
Питання пошуку зазначених архівних документів було на контролі начальника Управління банкрутства ОСОБА_2 .
Станом на 27.12.2024р. від начальника відділу з питань банкрутства по Південному регіону ОСОБА_3 надійшла інформація про необхідність встановлення місця перебування цих документів або їх відновлення, інша вагома інформація щодо архівних документів - відсутня.
Згідно з вимогами ст.73 Закону України «Про державну службу», дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарної справи Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) стосовно ОСОБА_1 сформовано дисциплінарну справу.
На виконання наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 02.01.2025р. №08/12-05 та згідно з Законом України «Про державну службу», дисциплінарною комісією стосовно начальника відділу з питань банкрутства по південному регіону Управління банкрутства ОСОБА_1 порушено дисциплінарну справу. Дисциплінарну справу щодо ОСОБА_4 порушено за наслідками розгляду подання начальника Управління банкрутства Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дмитра Порошина від 27.12.2024р.
Дисциплінарною комісією було розглянуто факт втрати номенклатурних справ відділу з питань банкрутства по південному регіону Управління банкрутства Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та невжиття керівником даного структурного підрозділу ОСОБА_1 заходів щодо їх відновлення.
09.01.2025р. ОСОБА_1 на ім'я начальника ВП №3 Одеського РУП №1 ГУ НП в Одеській області подано повідомлення про факт вчинення кримінального правопорушення (в порядку ст.ст.60, 214, 216 КПК України (вих.№888/09.1-17) відносно факту зникнення архівних номенклатурних справ, а саме матеріалів перевірок арбітражних керуючих та інших документів, які містять персональні дані фізичних та юридичних осіб, які можуть бути використані в кримінальних цілях та нанести шкоду законним правам та інтересам таких осіб - факту крадіжки.
30.01.2025р. на засіданні дисциплінарної комісії було запропоновано вирішити питання про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани, передбаченого п.2 ч.1 ст.66 Закону України «Про державну службу».
10.02.2025р. позивачем були надані пояснення, згідно з якими останній провину у вчиненні дисциплінарного проступку не визнав.
14.02.2025р. Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м.Одеса) прийнято наказ №641/12-05 про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді «догани» за невиконання чи неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.
17.02.2025р. ОСОБА_1 під особистий підпис був ознайомлений з вказаним наказом від 14.02.2025р. №641/12-05.
Не погоджуючись із правомірністю винесеного відповідачем наказу від 14.02.2025р. №641/12-05, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності дій та спірного наказу відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується із наведеними висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус державних службовців, підстави, порядок притягнення їх до дисциплінарної відповідальності та її види передбачено Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VІІІ.
Так, державний службовець, згідно зі ст.8 Закону №889-VІІІ, зобов'язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно та професійно виконувати свої посадові обов'язки; 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.
Державні службовці виконують також інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.
Державний службовець зобов'язаний виконувати обов'язки, визначені ст.8 Закону №889-VІІІ, а також: 1) не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця; 2) виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців; 3) дбайливо ставитися до державного майна та інших публічних ресурсів (ст.62 Закону №889-VІІІ).
А як визначено ст.64 цього ж Закону, за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни, державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, визначеному цим Законом.
Так, як слідує зі змісту ч.1 ст.65 Закону №889-VІІІ, підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або ж бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
У відповідності до п.5 ч.2 ст.65 Закону №889-VІІІ, дисциплінарним проступком вважається невиконання чи неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.
Як вбачається зі спірного наказу від 14.02.2025р. №641/12-05, ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого у п.5 ч.2 ст.65 Закону №889-VІІІ, а саме: невиконання чи неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.
У свою чергу, ст.66 Закону №889-VІІІ визначено, що до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: зауваження; догана; попередження про неповну службову відповідність; звільнення з посади державної служби.
У разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених п.п.4,5, 12 та 15 ч.2 ст.65 цього Закону, суб'єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.
За визначенням ст.68 Закону №889-VIII, дисциплінарні провадження ініціюються суб'єктом призначення. Дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються) на державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В»: зауваження - суб'єктом призначення; інші види дисциплінарних стягнень - суб'єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.
Згідно із ч.ч.1,9-11 ст.69 Закону №889-VIII, для здійснення дисциплінарного провадження із метою визначення ступеня вини, характеру та тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ.
Дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, сформовану в установленому цим Законом порядку.
Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення.
Далі, суб'єкт призначення протягом десяти календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.
У відповідності до ст.71 Закону №889-VIII, порядок здійснення дисциплінарного провадження затверджується Кабінетом Міністрів України.
Так, за змістом п.24 «Порядку здійснення дисциплінарного провадження» (затв. постановою КМУ від 04.12.2019р. №1039), які кореспондуються із положеннями ст.73 Закону №889-VIII, з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення ступеня вини, характеру, а також тяжкості дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.
При цьому, варто зазначити про те, що у відповідності до п.33 цього ж Порядку, Комісія, дисциплінарна комісія повинна встановити: чи мали місце обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження; чи містять дії державного службовця ознаки дисциплінарного проступку; чим характеризується дисциплінарний проступок, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до державної служби; чи підлягає державний службовець притягненню до дисциплінарної відповідальності; який вид дисциплінарного стягнення може бути застосований до державного службовця.
Відповідно до окремих положень п.34 Порядку, результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії.
Пропозиція (подання) готується Комісією, дисциплінарною комісією після прийняття рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи та підписується усіма її членами, які брали участь у голосуванні. Пропозиція (подання) складається із вступної, мотивувальної, а також резолютивної частини.
У разі наявності в діях державного службовця дисциплінарного проступку у мотивувальній частині зазначаються, зокрема: факти, що підтверджують вчинення дисциплінарного проступку, з посиланням на положення відповідних нормативно-правових актів; обставини, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку; ступінь вини; характер дисциплінарного проступку, ступінь його тяжкості, настання тяжких наслідків; відомості, що характеризують державного службовця, обставини, що пом'якшують чи обтяжують дисциплінарну відповідальність службовця, результати оцінювання його службової діяльності, наявність заохочень, стягнень та ставлення до державної служби; заяви, клопотання, пояснення державного службовця та рішення, прийняті Комісією, дисциплінарною комісією за результатами їх розгляду.
У разі ж відсутності в діях державного службовця дисциплінарного проступку, зазначаються факти, що підтверджують відсутність вчинення ним дисциплінарного проступку із відповідним обґрунтуванням; заяви, клопотання, пояснення державного службовця та рішення, прийняті Комісією, дисциплінарною комісією за результатами їх розгляду;
Таким чином, якщо в діях державного службовця наявний дисциплінарний проступок, то в резолютивній частині зазначаються: висновок про наявність у діях дисциплінарного проступку, передбаченого відповідним пунктом ч.2 ст.65 Закону №889-VIII, та підстави для його притягнення до дисциплінарної відповідальності; а також вид дисциплінарного стягнення, рекомендованого до застосування, передбачений ст.66 Закону №889-VIII, або обставини, що виключають можливість накладення дисциплінарного стягнення.
Водночас, якщо в діях службовця відсутній дисциплінарний проступок, то, відповідно, у резолютивній частині зазначається пропозиція про закриття дисциплінарного провадження.
Окрім того, відповідно до ч.1 ст.75 Закону №889-VIII, перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення.
Проте, відмова надати пояснення не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення.
Варто окремо зауважити на тому, що ч.1 ст.74 Закону №889-VIII визначено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця.
Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.
Рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення або закриття дисциплінарного провадження приймає суб'єкт призначення протягом десяти календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб'єкта призначення.
У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, а також вид застосованого дисциплінарного стягнення.
Якщо ж під час розгляду дисциплінарної справи у діях державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, суб'єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється наказом (розпорядженням) (ч.ч.1-3 ст.77 Закону №889-VIII).
Отже, з системного аналізу вказаних вище положень діючого у цій сфері законодавства можна дійти висновку про те, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку і вини державного службовця, а також бути застосованим виключно у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.
У той же час, колегія суддів зазначає, що у постанові від 10.03.2020р. по справі №820/2054/17, Верховний Суд дотримується правової позиції, відповідно до якої, дисциплінарне стягнення - це передбачена законом міра примусу, що застосовується суб'єктом призначення до державного службовця, який порушив службову дисципліну, тобто вчинив дисциплінарний проступок.
Так, об'єктивна сторона проступку складається з протиправної поведінки суб'єкта (працівника), шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ними й поведінкою особи, що притягається до відповідальності. Протиправність поведінки полягає в порушенні трудових обов'язків, закріплених положеннями загального та спеціального законодавства про працю: КЗпП України, Законом №889-VІІІ, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями та посадовими інструкціями, а також у порушенні або ж невиконанні наказів та розпоряджень власника, уповноваженої ним адміністрації.
Особливе значення під час визначення діяння державного службовця саме як дисциплінарного проступку також має наявність у вчиненні цього діяння вини державного службовця, тобто його психічного ставлення до своїх протиправних дій і їх шкідливих наслідків.
Так, як встановлено судовою колегією та підтверджується матеріалами даної справи, на виконання наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 02.01.2025р. №08/02-05 про здійснення дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 та відповідно до вимог Закону №889-VIII, Дисциплінарною комісією було здійснено дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 .
З метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворено Дисциплінарну комісію Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
При цьому, як зазначено вище, ініціюванню питання про порушення даного дисциплінарного провадження відносно позивача послугувало подання начальника Управління банкрутства Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Порошина Д.Ю. від 27.12.2024р., в якому йшлося про відсутність у ОСОБА_1 інформації про встановлення місця перебування зниклих номенклатурних справ або їх відновлення за період 2018р. - перша половина 2023р.
Так, як свідчать матеріали справи, 01.12.2021р. Дисциплінарною комісією було направлено на адресу ОСОБА_1 повідомлення від 30.11.2021р. №30101/08.2-06 про розгляд дисциплінарного провадження.
Згадане подання від 27.12.2024р. було направлено на підставі службової записки ОСОБА_1 від 19.08.2024р. за №89532/09.1-17 про те, що 05.08.2024р. працівниками цього відділу та відділу договірної роботи та ресурсного забезпечення в Одеській області Управління договірної роботи та ресурсного забезпечення міжрегіонального управління здійснено виїзд за місцем зберігання архіву відділу з питань банкрутства по південному регіону, а саме: вул. Прохоровська, 20, м.Одеса. При прибутті на місце було встановлено, що справи, які заведені відповідно до номенклатури справ міжрегіонального управління з напрямку роботи банкрутство, а також велися відділом з питань банкрутства по південному регіону упродовж до другої половини 2023р., за місцем зберігання відсутні.
10.01.2025р., тобто через 5 місяців після вказаного повідомлення (та через тиждень після порушення відносно позивача дисциплінарного провадження), наказом відповідача від 10.01.2025р. №31/13.4-06 було створено робочу групу стосовно відновлення втрачених номенклатурних справ за період 2018р. - початок 2023р. відділу з питань банкрутства по південному регіону у м.Одеса.
Виходячи з фактичних обставин справи, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, наголошує, що відсутність номенклатурних справ виявлена виключно за період з 2018р. по другу половину 2023р., тобто, ведення яких беззаперечно відбувалося до дати вступу позивача на посаду начальника Відділу з банкрутства по південному регіону Управління банкрутства (07.09.2023р.) та виконання ним своїх посадових обов'язків.
Більш того, під час дисциплінарного провадження, Головою Дисциплінарної комісії відібрано пояснення від безпосереднього керівника ОСОБА_5 (№10326/09.2-12 від 23.01.2025р.), з яких вбачається, що жодних письмових і документально підтверджених доручень (у т.ч. у вигляді резолюцій), які б підтверджували здійснення останнім контролю до 19.08.2024р., у тому числі ОСОБА_1 , надано не було.
Викладені обставини жодним чином не спростовані та не уточнені відповідачем і в апеляційній скарзі.
У свою чергу, як вбачається з наявних матеріалів дисциплінарної справи, отриманих пояснень, а також службових і доповідних записок державних службовців, з дати виявлення зникнення номенклатурних справ за період з 2018р. по другу половину 2023р., уповноваженими за ведення діловодства посадовими особами не було сформовано перелік (найменування, облікові номери, кількість) зниклих номенклатурних справ.
21.01.2025р., у відповідності до Порядку №1039, позивачем також надано письмові пояснення Голові Дисциплінарної комісії (вих.№9192/09.1-17 від 21.01.2025р.), в яких ним зазначалося про те, що він працює в органах юстиції тільки з серпня 2023р.
Також, як наголосив позивач, актом приймання-передавання особисто йому не передавались ані номенклатурні справи відділу з питань банкрутства по південному регіону у Одеській області, ані матеріальні цінності відділу. Зазначене твердження у подальшому було підтверджено (визнано) й листом самого Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 04.03.2025р. №10289/12-34.
Окрім вказаного, позивачем було запропоновано, з метою повного та всебічного здійснення дисциплінарного провадження до заслуховування (та отримання пояснень) від колишніх посадових осіб відділу з питань банкрутства по південному регіону Управління банкрутства - головного спеціаліста ОСОБА_6 , в.о. начальника відділу банкрутства по Одеській області Мельника О.А., який виконував обов'язки керівника структурного підрозділу до призначення ОСОБА_1 на займану посаду, враховуючи те, що в.о. начальника відділу банкрутства по Одеській області ОСОБА_7 був відповідальним за ведення діловодної справи у підрозділі, про що зазначено у матеріалах дисциплінарної справи.
На виконання листів Голови Дисциплінарної комісії від 21.01.2025р. №9128/11.4-22 та від 21.01.2025р. №9126/11.4-22 було відібрано письмові пояснення від колишніх працівників відділу банкрутства ОСОБА_8 (№ НОМЕР_1 від 21.01.2025р.) та ОСОБА_9 (№9654/09.1-17 від 22.01.2025р.).
Згідно з поясненнями ОСОБА_9 інформацією щодо зникнення архіву, також володів в.о. начальника відділу банкрутства по Одеській області ОСОБА_7 , який виконував обов'язки керівника структурного підрозділу відділу банкротства до призначення ОСОБА_1 на посаду та був відповідальним за ведення діловодної справи у підрозділі.
Втім, на підставі наявних в дисциплінарній справі матеріалів вбачається, що пояснення від в.о. начальника відділу банкрутства по Одеській області ОСОБА_7 не були відібрані, а лист щодо необхідності надання таких пояснень Головою дисциплінарної комісії не надсилався.
Разом із цим, 26.02.2025р., адвокатом Сизовою І.А. в інтересах ОСОБА_1 був направлений на адресу відповідача адвокатський запит №6, в якому, з-поміж іншого, запитувалася:
- інформація про те, з якого часу ОСОБА_1 працює на державній службі у відповідача та окремо на посаді начальника відділу з питань банкрутства по південному регіону Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)?;
- довідка з місця роботи ОСОБА_1 із зазначенням дат призначення на державну службу в Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м.Одеса) та окремо на посаду начальника відділу з питань банкрутства по південному регіону;
- інформація про те, чи було передано ОСОБА_1 , в свою чергу прийнято ОСОБА_1 у відповідності до Акту прийому-передачі номенклатурні справи, які велись відділом з питань банкрутства по південному регіону упродовж до другої половини 2023р.:;
- інформація про те, які заходи реагування вжиті начальником Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у відповідь на службову записку начальника відділу з питань банкрутства по південному регіону Південного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лазарєва Д.А. від 19.08.2024р. №89532/09.1-17?;
- інформація щодо посадової особи (П.І.Б., посада), якою передано ОСОБА_1 номенклатурні справи, які велись відділом з питань банкрутства по південному регіону упродовж до другої половини 2023р. (до 07.08.2023р.);
- інформація щодо особи (П.І.Б., посада), відповідальної за зберігання архіву ділу з питань банкрутства по південному регіону у 2022р. - упродовж до другої половини 2023р. (до 07.08.2023р.);
- завірена належним чином копія акту прийому-передачі номенклатурних справ із зазначенням їх номерів, опису, термінів зберігання і кількості аркушів, які велись відділом з питань банкрутства по південному регіону упродовж до другої половини 2023р. та були передані ОСОБА_1 під особистий підпис (копію з відмітками про таке передання відповідною посадовою особою та прийняття ОСОБА_1 );
- завірений належним чином витяг з наказу управління щодо введення в дію затвердженої номенклатури справ на 2022р. та 2023р. в частині, що стосується відділу з питань банкрутства по південному регіону;
- завірена належним чином копія документа (акту, протоколу), яким підтверджено передання номенклатурних справ відділу з питань банкрутства по південному регіону 2022р. - першої половини 2023р. до архіву;
- перелік номенклатурних справ щодо яких дисциплінарною комісією (в рамках дисциплінарного провадження) відносно ОСОБА_1 було встановлено факт їх втрати;
- копія розпорядчого документу (розпорядження, інструкції, положення то), яким визначено перелік заходів (дій), обов'язкових до вжиття керівниками структурних підрозділів у разі встановлення факту втрати службової документації з архіву.
Так, за результатами розгляду вказаного адвокатського запиту, Південним міжрегіональним управління Міністерства юстиції (м. Одеса) листом від 04.03.2025р. №10289/12-34, окрім іншого, було надано (підтверджено) інформацію про те, що ОСОБА_1 номенклатурні справи, які велись відділом упродовж до другої половини 2023р., за актом прийому-передачі дійсно не передавались. У свою чергу, наявність архіву у Відділі з питань банкрутства по південному регіону не була передбачена нормативно-правовими актами, відповідно, жодних даних про відповідальних осіб не надана.
Сам же факт втрати номенклатурних справ Відділу з питань банкрутства по південному регіону фактично був встановлений безпосередньо ОСОБА_1 , що зафіксовано в службовій записці від 19.08.2024р. №89532/09.1-17 та у повідомленні про факт вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів від 09.01.2025р. №972.
При цьому, перелік номенклатурних справ не наданий.
Одночасно, у відповіді також повідомлено, що у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м.Одеса) відсутній розпорядчий документ, яким визначено перелік заходів (дій), обов'язкових до вжиття керівниками структурних підрозділів у разі встановлення факту втрати службової документації з архіву.
У ході ж дисциплінарного розгляду справи, у відповідності до службової записки Начальника Управління банкрутства Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси) ОСОБА_5 , зазначено, що робочою групою по відновленню втрачених номенклатурних справ 2018-2023р.р. відділу з питань банкрутства по південному регіону встановлено, що номенклатурні справи за період 2018р. по 2019р. включно передані на зберігання до архіву Управління, а тому інформація щодо зникнення номенклатурних справ за цей період не відповідає дійсності. Також, зазначено про те, що номенклатурні справи з 2023р. по 2024р. наявні та зберігаються у Відділі з питань банкрутства по південному регіону Управління банкрутства за наступними адресами: вул. Богдана Хмельницького, 34, м. Одеса, та пр. Миру, 46/1, м. Миколаїв.
Як наслідок, у службовій записці ОСОБА_5 вказано, що робочою групою проводилася робота по відновленню номенклатурних справ відділу з питань банкрутства по південному регіону Управління банкрутства у м.Одеса за період 2020р. по 2022р.
Надаючи оцінку судовому рішенню 1-ї інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів перш за все звертає увагу на те, що дисциплінарна відповідальність керівників має властиві їй особливості, обумовлені їхнім статусом, оскільки керівники особисто відповідають за виконання функцій, покладених на очолюваний ним підрозділ.
Відповідно до ст.ст.73,75 КАС України, належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч.ч.2,3 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Як вже зазначалося судом вище, дисциплінарне стягнення може бути накладено виключно тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх обов'язків. Так, складовими дисциплінарного проступку є дії або бездіяльність працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) та порушенням або ж неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни.
Однак, у світлі доводів сторін та наявних в матеріалах дисциплінарної справи доказів, колегія суддів констатує, що окреслені вище обставини вказують на неконкретність і загальність вчинених дій, з яких жодним чином не вбачається протиправність дій ОСОБА_1 , які б, відповідно, мали ознаки дисциплінарного проступку.
У даному випадку, протиправність дій позивача відповідачем доведена не була, обсяг винних дій не встановлений, як і не встановлений за результатами дисциплінарного розгляду справи обсяг порушень позивача.
Судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, критично ставиться до тверджень відповідача про те, що відсутність нормативно-правових актів, якими передбачено наявність архіву у відділі з питань банкрутства по південному регіону Управління банкрутства, ніяким чином не спростовує того, що номенклатурні справи за попередні роки, що створені Відділом, мали зберігалися у Відділі до їх передачі до архіву Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), адже для усвідомленості наявності номенклатурних справ, їх переліку, кількості або ж місця зберігання (приймаючи до уваги, що Відділ з питань банкрутства по південному регіону Управління банкрутства у м.Одеса переїжджав на іншу адресу розташування), має бути підтверджено, зокрема, актами приймання-передачі, документами про відповідальних осіб за ведення та зберігання номенклатурних справ тощо, втім відповідні документи не оформлювалися, а відповідальні особи не призначалися.
Обсяг номенклатурних справ, що був на період до другої половини 2023р., тобто до вступу на посаду ОСОБА_1 , доведений до його відома не був, що, у свою чергу, підтверджує відсутність в його діях вини, яка є однією із основних ознак при накладенні дисциплінарного стягнення.
Жодного спростування вищевказаних обставин відповідачем під час розгляду справи як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не наведено та відповідних доказів не надано.
Статтею 6 КАС України регламентовано, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, у відповідності до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У розумінні Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні Суду від 06.12.1988р. у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії», принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що тягар доведення вини обвинуваченого покладається виключно на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. При цьому, принцип презумпції невинуватості є обов'язковим не лише для органів досудового розслідування чи судів, а й для будь-яких інших суб'єктів владних повноважень. Поширюється він не лише на прийняття такими суб'єктами певних рішень, а й на публічні висловлювання певних посадових осіб. Зокрема, у рішенні від 10.02.1995р. у справі «Аллене де Рібемон проти Франції», де заявник скаржився на порушення презумпції невинуватості міністром внутрішніх справ, який зробив публічну заяву з твердженням про винуватість заявника. У даному рішенні, Суд вказує на те, що заява про винуватість, з однієї сторони, спонукала громадськість повірити в неї, а з іншої випереджало оцінку фактів справи компетентними суддями. Таким чином, порушення п.2 ст.6 мало місце.
Отже, сфера застосування принципу презумпції невинуватості є ширшою. Він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави, а відтак жодна посадова особа не може навіть називати людину винуватою, підміняючи таким чином «доведення вини відповідно до закону», та перебираючи на себе функцію суду.
Викладене свідчить про відсутність підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді «догани», оскільки таке застосовано за відсутності належних та достовірних доказів, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування спірного наказу.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповвідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 29.01.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко