П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/26197/25
Перша інстанція: суддя Стефанов С.О.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Бутова А.І.,
Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Визирської сільської ради Одеського району Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2025р. по справі за адміністративним позовом керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
У серпні 2025р. керівник Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу звернувся до суду із позовом до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Визирської СР Одеського району Одеської області щодо невжиття заходів із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Визирської сільської ради Одеського району Одеської області за 0,563м від житлової забудови с.Бутівка за координатами 46.770664, 31.032270, площею 0,8га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї;
- зобов'язати Визирську СР Одеського району Одеської області вжити заходи із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Визирської СР Одеського району Одеської області за 0,563м від житлової забудови с. Бутівка за координатами 46.770664, 31.032270, площею 0,8га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що на території Визирської сільської територіальної громади Одеської області розташовано «Сміттєзвалище №2» Дмитрівського старостинського округу (с.Бутівка), паспортизоване 26.07.2000р. за №51227155/2 (оновлені дані погоджено Департаментом екології та природних ресурсів Одеської державної адміністрації 26.06.2023р.). Розділом І паспорта місця видалення відходів (ревізія даних паспорта) установлено, що власником місця видалення відходів (далі - МВВ), розташованого за с.Бутівка, 46.770664, 31.032270, є Визирська сільська територіальна громада. Розділом ІІ визначено, що МВВ є діючим та експлуатується з 1998р.. Площа, зайнята місцем видалення відходів, становить 0,8га, обсяг видалених відходів всього на 31.12.2022р. - 217,92т, обсяг видалених відходів за 2022р. - 9,08т. Водночас, земельна ділянка, зайнята під сміттєзвалищем, не сформована, кадастровий номер не присвоєно, межі в натурі на місцевості не винесені, речове право не зареєстровано.
Керівник прокуратури зазначив, що Визирською сільською радою Одеського району Одеської області не забезпечено виконання вимог чинного законодавства в частині виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення об'єкту зберігання та видалення відходів - сміттєзвалища, розташованого за 0,563м від житлової забудови с.Бутівка Визирської ОТГ, 46.770664, 31.032270, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також державної реєстрації прав на неї.
Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2025р. адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Визирської СР Одеського району Одеської області щодо невжиття заходів із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Визирської СР Одеського району Одеської області за 0,563м від житлової забудови с.Бутівка за координатами 46.770664, 31.032270, площею 0,8га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї.
Зобов'язано Визирську СР Одеського району Одеської області вжити заходи із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Визирської СР Одеського району Одеської області за 0,563м від житлової забудови с.Бутівка за координатами 46.770664, 31.032270, площею 0,8га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, Визирську СР Одеського району Одеської області подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не забезпечено виконання вимог чинного законодавства в частині виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення об'єкту зберігання та видалення відходів - сміттєзвалища, розташованого за 0,563м від житлової забудови с.Бутівка Визирської ОТГ, 46.770664, 31.032270, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також державної реєстрації прав на неї, то наявні усі законні підстави для задоволення позовних вимог.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду справи, що на території Визирської сільської територіальної громади Одеської області розташовано «Сміттєзвалище №2» Дмитрівського старостинського округу (с.Бутівка), паспортизоване 26.07.2000 за №51227155/2 (оновлені дані погоджено Департаментом екології та природних ресурсів Одеської державної адміністрації 26.06.2023р.).
Розділом І паспорта місця видалення відходів (ревізія даних паспорта) установлено, що власником місця видалення відходів (далі - МВВ), розташованого за с.Бутівка, 46.770664, 31.032270, є Визирська сільська територіальна громада.
Розділом ІІ визначено, що МВВ є діючим та експлуатується з 1998р.. Площа, зайнята місцем видалення відходів, становить 0,8га, обсяг видалених відходів всього на 31.12.2022 - 217,92т, обсяг видалених відходів за 2022 рік - 9,08т.
Водночас, земельна ділянка, зайнята під сміттєзвалищем, не сформована, кадастровий номер не присвоєно, межі в натурі на місцевості не винесені, речове право не зареєстровано.
Окружною прокуратурою своїм листом від 23.05.2025р. повідомлено Державну екологічну інспекцію Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) про порушення інтересів держави, витребувано інформацію про вжиті органом місцевого самоврядування заходи в досудовому (претензійному) та судовому порядку, причини їх невжиття, наміри реалізувати ці повноваження.
Однак, листом Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) від 13.06.2025р. за №3346/2.1 окружну прокуратуру повідомлено про невжиття заходів на захист інтересів держави через обмежене фінансування.
У зв'язку з викладеним, у прокурора виникли підстави для звернення до суду з відповідним позовом, констатуючи нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перевіряючи обґрунтованість та підстави позову, з урахуванням висновків суду першої інстанції та доводів і вимог апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.1 ст.3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Що стосується посилань апелянта на те, що у даній справі неналежний позивач та, що вказане є підставою для відмови у задоволенні даного позову, то судова колегія вважає такі посилання та доводи апелянтів не обґрунтованими, виходячи з наступного.
Так, спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є ЗУ «Про прокуратуру».
Приписами ч. 3 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.
У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999р. за №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави, висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999р. за №3-рп/99).
Зазначені міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст.23 ЗУ «Про прокуратуру».
Отже, судова колегія вважає, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018р. у справі за №806/1000/17, від 19 вересня 2019р. у справі за №815/724/15, від 17 жовтня 2019р. у справі за №569/4123/16-а.
Положеннями п.4 ч.2 ст.129 Конституції України встановлено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя.
Так, відповідно до ч.3 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
За правилами ч.4 ст.53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених ст.169 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що ст.53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
У даній справі, прокурор в адміністративному позові зазначив, що у прокурора є обґрунтовані підстави для пред'явлення позовної заяви в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), оскільки до повноважень Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) віднесено контроль за використанням та охороною довкілля, за наявності факту порушення інтересів держави у сфері довкілля не здійснює заходів на захист державних інтересів, зокрема щодо звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про неналежне виконання своїх повноважень. Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку є пасивна поведінка Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), а саме її бездіяльність.
Враховуючи те, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, то вданому випадку наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Що ж стосується самого позову та встановлених порушень, судова колегія зазначає наступне.
Приписами пп.3,21 ч.1 ст.1 ЗУ «Про управління відходами» визначено, що видалення відходів - операція, що не є відновленням відходів, навіть якщо одним із наслідків такої операції є використання речовин або енергії. Перелік операцій з видалення відходів наведено в додатку 1; оброблення відходів - операція з відновлення або видалення відходів, включаючи підготовку відходів до таких операцій.
Згідно додатку 1 до ЗУ «Про управління відходами» розміщення на поверхні чи в землі, у тому числі захоронення тощо є однією з операцій з видалення відходів.
Положеннями п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про управління відходами» передбачено, що якщо регіональним планом управління відходами передбачено продовження строку експлуатації місць розміщення відходів (полігонів, звалищ), які не відповідають вимогам цього Закону, суб'єкт господарювання, що здійснює управління таким місцем розміщення відходів, повинен разом з документами на отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів подати план та техніко-економічне обґрунтування приведення місця розміщення відходів у відповідність з вимогами законодавства.
Відповідно до ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, у тому числі місць чи об'єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо вирішення питань поводження з побутовими відходами (ст.30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно зі ст.33 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження з визначення території для розміщення відходів відповідно до законодавства.
За правилами ст.25 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Положеннями ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно ст.12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, крім іншого, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
У відповідності до ст.79-1 ЗК України, земельна ділянка як об'єкт цивільних прав передбачає її формування з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Одним зі способів формування земельних ділянок є відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Положеннями ст.19 ЗУ «Про землеустрій» визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а) організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності; б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.
Відповідно до ст.20 ЗУ «Про землеустрій» землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності, зокрема, в разі: б) встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою.
Згідно зі ст.22 ЗУ «Про землеустрій» землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.
Приписами ст.25 ЗУ «Про землеустрій» передбачено, що видами документації із землеустрою, окрім інших, є: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом (ст.50 ЗУ «Про землеустрій»).
Відповідно до ст.55 ЗУ «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт.
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.
Відповідно до ст.26 ЗУ «Про землеустрій», замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Положеннями ст.125,126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У відповідності до ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч.1,2 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
При цьому, Визирської сільською радою Одеського району Одеської області не забезпечено виконання вимог чинного законодавства в частині виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території ради для розміщення об'єкту зберігання та видалення відходів - сміттєзвалища твердих побутових відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також державної реєстрації прав на неї.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку під сміттєзвалищем створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування сміттєзвалища, що може призвести до негативних наслідків.
Вказані земельні ділянки належать до земель комунальної форми власності, використовуються під сміттєзвалище твердих побутових відходів, а тому їх використання повинне здійснюватися у суворій відповідності з вимогами чинного земельного законодавства, із дотриманням певних обмежень щодо використання земель комунальної форми власності, на яких розташовані сміттєзвалища.
В даному випадку використання вказаних земельних ділянок комунальної форми власності здійснюється із порушенням вимог чинного законодавства: шляхом користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів та без державної реєстрації відповідного права.
Згідно ст.67 Закону України «Про землеустрій» фінансування робіт із землеустрою здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів юридичних осіб, громадян та інших джерел, не заборонених законом.
Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища за приписами ст.47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.
За приписами п.7 ч.3 ст.29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків.
Кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи заходи для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.
Аналізуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що органом місцевого самоврядування, який є відповідальним за організацію землеустрою на території Визирської сільської ради, є Визирська сільська рада Одеського району Одеської області.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме із листом Визирської сільської ради від 25.03.2025р. №761/03.1-08/797, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку під місцем розміщення відходів відсутні, кадастровий номер не присвоєно.
При цьому, опрацюванням відкритих електронно-інформаційних даних, розміщених на офіційному веб-сайті Визирської сільської територіальної громади, прокурором встановлено, що бюджетом сільської ради на 2025р. (зі змінами та доповненнями) виділення коштів для оформлення правовстановлюючих документів на зайняті під місцями видалення відходів земельні ділянки не передбачено.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що Визирською сільською радою Одеського району Одеської області дійсно не забезпечено виконання вимог чинного законодавства в частині виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення об'єкту зберігання та видалення відходів - сміттєзвалища, розташованого за 0,563м від житлової забудови с.Бутівка Визирської ОТГ, 46.770664, 31.032270, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також державної реєстрації прав на неї.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що використання вказаних земельних ділянок повинне здійснюватися у суворій відповідності з вимогами чинного земельного законодавства, із дотриманням певних обмежень щодо використання земель комунальної форми власності, на яких розташовані сміттєзвалища. Відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку під місцем видалення відходів створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою та екологічних ризиків.
Вищевикладене свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, а тому вимоги керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відтак, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку наявні законні підстави для задоволення позовних вимог.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В доводах апеляційних скаргах апелянти посилалися на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скаргах доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги Визирської сільської ради Одеського району Одеської області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2025р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий-суддя Ю.М. Градовський
Судді А.І. Бітов
О.В. Єщенко