П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/3106/25
Категорія:112010200 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:06.10.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі - ГУПФ) України в Одеській області про:
- визнання протиправною бездіяльності ГУПФ України в Одеській області щодо не врахування під час призначення ОСОБА_1 пенсії за віком до страхового стажу періоду навчання в аспірантурі з 15 жовтня 1990 року по 15 листопада 1993 року, та періоду роботи з 20 листопада 1993 року по 19 січня 1994 року;
- зобов'язання ГУПФ України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання в аспірантурі з 15 жовтня 1990 року по 15 листопада 1993 року, період роботи з 20 листопада 1993 року по 19 січня 1994 року, та здійснити перерахунок пенсії за віком з 05 лютого 2025 року;
- стягнення з ГУПФ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 968,96 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що з 05 лютого 2025 року ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), виходячи з страхового стажу 38 років 7 місяців 0 днів. Позивачці стало відомо, що до страхового стажу не було зараховано періоди з 15 жовтня 1990 року по 15 листопада 1993 року - очна аспірантура у Томському державному університеті на факультеті прикладної математики та кібернетики; за усними поясненнями працівників Пенсійного фонду, період навчання не зараховано у зв'язку з тим, що з 01 січня 2023 року РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, та період роботи з 20 листопада 1993 року по 19 січня 1994 року у Томському державному університеті на посаді стажиста-дослідника на факультеті прикладної математики та кібернетики; за усними поясненнями працівників Пенсійного фонду, період навчання не зараховано у зв'язку з тим, що з 01 січня 2023 року РФ припинили участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, хоч позивачка при поданні заяви про призначення пенсії в 2025 році надавала усі документи, зокрема, трудову книжку НОМЕР_1 .
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 15 жовтня 1990 року по 15 листопада 1993 року у Томському державному університеті та період роботи з 20 листопада 1993 року по 19 січня 1994 року у Томському державному університеті, у зв'язку із припиненням з 01 січня 2023 року Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Після зупинення дії, Конвенція 1993 року не застосовується у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення. Документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи до 31 грудня 1991 року, уточнюючі довідки та інші документи враховуються при призначенні пенсії за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року задоволено позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправною бездіяльність ГУПФ України в Одеській області щодо не врахування під час призначення ОСОБА_1 пенсії за віком до страхового стажу періоду навчання в аспірантурі з 15 жовтня 1990 року по 15 листопада 1993 року, та періоду роботи з 20 листопада 1993 року по 19 січня 1994 року.
Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до страхового стажу період навчання в аспірантурі Томського державного університету на факультеті прикладної математики та кібернетики з 15 жовтня 1990 року по 15 листопада 1993 року, період роботи у Томському державному університеті на посаді стажиста-дослідника на факультеті прикладної математики та кібернетики з 20 листопада 1993 року по 19 січня 1994 року, та здійснити перерахунок пенсії за віком з 05 лютого 2025 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 968,96 грн. витрат по сплаті судового збору.
В апеляційній скарзі ГУПФ України в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги:
- оскільки з 01 січня 2023 року Російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, то з 01 січня 2023 року Угода залишається чинною та обов'язковою до виконання між іншими її підписантами, окрім російської федерації. Україна, в свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328, яка набрала чинності 02 грудня 2022 року, анонсувала свій вихід з Угоди. У зв'язку з цим, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються/перераховуються на умовах, визначених Законом №1058-IV, при цьому, до страхового стажу зараховується періоди роботи на території російської федерації по 31 грудня 1991 року. Після зупинення дії, Конвенція 1993 року не застосовується у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення. Документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи до 31 грудня 1991 року, уточнюючі довідки та інші документи враховуються при призначенні пенсії за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю;
- згідно із пенсійним законодавством України прийняття рішень про поновлення виплати пенсії, про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії відноситься виключно до компетенції Пенсійного фонду.
- при розгляді справи необхідно врахувати обставини, що незаконне витрачання коштів Пенсійного фонду України тягне за собою дефіцит бюджету Пенсійного фонду, що породжує соціальну напругу у суспільстві і може сприяти невиконанню державою своїх функцій по соціальному забезпеченню громадян. Також просимо прийняти до уваги те, що у разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) у зв'язку із спрямуванням частини страхових внесків до Накопичувального фонду, такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
16 січня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV.
З 05 лютого 2025 року позивачу було призначено пенсію за віком, виходячи з страхового стажу 38 років7 місяців 0 днів.
До страхового стажу позивачу не було зараховано період навчання: з 15 жовтня 1990 року по 15 листопада 1993 року - очна аспірантура у Томському державному університеті на факультеті прикладної математики та кібернетики; та період роботи: з 20 листопада 1993 року по 19 січня 1994 року у Томському державному університеті на посаді стажиста-дослідника на факультеті прикладної математики та кібернетики.
Виходячи з розрахунку стажу та відомостей трудової книжки НОМЕР_1 , до загального стажу увійшли періоди роботи: 01 вересня 1982 року - 19 червня 1987 року (навчання у вищих/середн. НЗ), 03 вересня 1987 року - 01 вересня 1989, 02 вересня 1989 - 08 червня 1990, 09 червня 1990 року - 14 жовтня 1990 року, 02 лютого 1994 року - 04 жовтня 1994 року, 05 жовтня 1994 року - 03 жовтня 1996 року, 04 жовтня 1996 року - 30 червня 2001 року, 02 липня 2001 року - 31 грудня 2003 року, 01 січня 2004 року - 30 вересня 2011 року, 02 жовтня 2011 року - 30 вересня 2024 року.
Сторони не заперечують, що до страхового стажу позивача не був зарахований період з 15 жовтня 1990 року по 15 листопада 1993 року - очна аспірантура у Томському державному університеті на факультеті прикладної математики та кібернетики; та період роботи: з 20 листопада 1993 року по 19 січня 1994 року у Томському державному університеті на посаді стажиста-дослідника на факультеті прикладної математики та кібернетики.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29 листопада 2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Таким чином підставою для відмови є вихід російської федерації, а не України. Тому припинення участі Російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення з 01 січня 2023 не може слугувати підставою для відмови у зарахуванні стажу відповідно до Закону №1058-IV.
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку. що до складу страхового стажу під час призначення пенсії за віком слід врахувати періоди трудової діяльності ОСОБА_1 , згідно належної їй трудової книжки серії НОМЕР_1 , зокрема, з 15 жовтня 1990 року по 15 листопада 1993 року - очна аспірантура у Томському державному університеті на факультеті прикладної математики та кібернетики; та період роботи: з 20 листопада 1993 року по 19 січня 1994 року у Томському державному університеті на посаді стажиста-дослідника на факультеті прикладної математики та кібернетики.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ч.2 ст. 19, ст. 46 Конституції України ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст.ст. 1, 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, ст.ст. 4, 8, 24, 44, 62 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV, п.п.4.2, 4.3, абз.2 п.4.7, п.4.10 розділу ІV Постанови Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", п.п.2.3, 2.4, 2.6, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Щодо правових підстав для зарахування трудового стажу для призначення пенсії за віком, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно ст. 5 Закону №1058-IV, він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно п.п.2.3, 2.4, 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (в редакції, чинній на дату внесення записів) (далі - Інструкція №58) записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Відповідно п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року по справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, у п.5 рішення №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
Вимогами п.п.1, 6 ч.1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно ч.1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого ч.1 ст. 26 цього Закону.
Відповідно ч.2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Положеннями ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В той же час, відповідно п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як передбачено п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Колегія суддів наголошує, що спір у цій справі між сторонами виник у зв'язку з відмовою позивачу в призначенні пенсії за віком, через не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 15 жовтня 1990 року по 15 листопада 1993 року та з 20 листопада 1993 року по 19 січня 1994 року, оскільки з 01 січня 2023 року РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 вересня 1992 року.
Крім того, питання врахування періодів роботи в російської з 15 жовтня 1990 року по 15 листопада 1993 року та з 20 листопада 1993 року по 19 січня 1994 року до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та Російською федерацією.
Колегія суддів зазначає, що одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно ст. 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно ч.2 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно абз.абз.2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох сторін, взаємно визнається сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами сторін, без легалізації.
Частиною 2 ст. 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів зазначає, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №676/6166/16-а та від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26 березня 2008 року №01-1/2-07 визначено, що норма п.3 ст. 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж набутий нею на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території РФ.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Крім того, згідно приписів п.2 ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , зокрема, з 15 жовтня 1990 року по 15 листопада 1993 року - очна аспірантура у Томському державному університеті на факультеті прикладної математики та кібернетики; та період роботи: з 20 листопада 1993 року по 19 січня 1994 року у Томському державному університеті на посаді стажиста-дослідника на факультеті прикладної математики та кібернетики.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що апелянтом не надано жодних доказів, які б спростовували вищенаведені записи в трудовій книжці, зокрема роботу позивача на посадах вчителя та вихователя за період з 15 жовтня 1990 року по 15 листопада 1993 року та з 20 листопада 1993 року по 19 січня 1994 року.
Щодо посилань відповідача на необхідність проставлення апостилю на довідках про заробітну плату позивача за періоди роботи в Росії, судом першої інстанції зазначено наступне.
Згідно ч.1 ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі - Конвенція), документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.
Відповідно ч.2 ст. 13 Конвенції, документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
23 грудня 2022 року набрав чинності Закону України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" від 01 грудня 2022 року №2783-ІХ.
Після зупинення дії Конвенція не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією. Таким чином, документи, видані компетентними органами Росії приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю.
Разом з тим, відповідно п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Враховуючи, що архівні довідки позивача за періоди роботи на території Росії на момент її подання до відповідача до 24 лютого 2022 року приймалася на території України без спеціального посвідчення то посилання апелянта про необхідність проставлення апостилю є безпідставними.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що ризик неможливості здійснення пенсійним фондом перевірки наданої позивачем довідки з незалежних від пенсіонера причин не може бути покладений на позивача як на особу, що звернулась за перерахунком пенсії, позивач не може нести негативні наслідки через неможливість відповідних органів провести такі перевірки.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач повинен був зарахувати спірні періоди до страхового стажу позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги відносно дискреційних повноважень пенсійного органу в питанні зарахування позивачу до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років та ефективного способу захисту прав позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
При цьому, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України, відповідно до якої, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Пунктом 4 ч.2 ст. 245 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
Зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Зі змісту положень, закріплених у п.4 ч.2 ст. 245 КАС України, вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.
Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів.
Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.
Колегія суддів апеляційного суду до уваги, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно приписів абз.2 ч.4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Крім того, колегія суддів критично відноситься до твердження апелянта про необґрунтованість стягнення з ГУПФ України в Одеській області витрат по сплаті судового збору з посиланням на ст. 73 Закону №1058-IV, оскільки процесуальні правовідносини з приводу розподілу судових витрат регулюються ст. 139 КАС України, яка, стосовно цих правовідносин, є спеціальної правової нормою і тому підлягає застосуванню.
Згідно п.1 ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 29 січня 2026 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.