П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/23630/25
Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.,
повний текст судового рішення
складено 23.09.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) (далі - ВЧ) та просив:
- зобов'язати ВЧ сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплата грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 27.09.2023) за період з 28.09.2023 по 28.03.2024 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100);
- визнати протиправними дії ВЧ щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2025 року по справі №420/4433/24;
- зобов'язати ВЧ компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, який утриманий з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2025 року по справі №420/4433/24;
- визнати протиправними дії ВЧ щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2025 року по справі №420/4433/24;
- зобов'язати ВЧ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 різниці утриманого військового збору у розмірі 5 % замість 1,5 %, який утримано з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2025 року по справі №420/4433/24.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо не компенсування ОСОБА_1 при виплаті сум грошового забезпечення на виконання рішення суду по справі №420 /4433/24 сум утриманого з них податку на доходи фізичних осіб.
Зобов'язано ВЧ компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осібу 50896,12грн, яка утримана з суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2025 року по справі №420/4433/24.
Визнано протиправними дії ВЧ щодо утримання військового збору у розмірі 5 % з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2025 року по справі №420/4433/24.
Зобов'язано ВЧ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 різниці між утриманим військовим збором у розмірі 5% у сумі 14494,63грн,. який утримано з суми виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2025 року по справі №420/4433/24 та належним до утримання -1,5 % у сумі 4233,18грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмови, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у цій частині.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 10.02.2016 р. по 21.07.2023 р. проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні, а з 22.07.2023 р. по 27.09.2023 р. - у ВЧ.
Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21.07.2023 р. №387-ОС штаб-сержанта ОСОБА_1 , який вибуває для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника ВЧ, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 21 липня 2023 року.
Відповідно до наказу начальника ВЧ від 24.07.2023 р. №488-ОС штаб-сержанта ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу та поставлено на всі види забезпечення з 22 липня 2023 року.
Згідно витягу з наказу начальника ВЧ від 24.07.2023 р. №488-ОС штаб-сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас наказом начальника ВЧ від 15.09.2023 р. №617-ОС за підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 1 групи) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 27 вересня 2023 року.
При звільненні з військової служби ВЧ не було проведено повного розрахунку з грошового забезпечення з позивачем, в зв'язку з чим він звертався до суду з різними позовними вимогами в різній час та щодо різних видів грошового забезпечення та які були вирішені судом та прийняті відповідні рішення.
Так, по справі №420/4433/24 Одеський окружний адміністративний суд 26.04.2024 року прийняв рішення, яким позов ОСОБА_1 до ВЧ, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України задовольнив частково.
Визнав протиправними дій НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 р. по 21.07.2023 р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період сум грошової допомоги для оздоровлення, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 р., на відповідні тарифні коефіцієнти. Визнав протиправними дії ВЧ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 22.07.2023 р. по 27.09.2023 р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період суми грошової допомоги для оздоровлення, грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань, премії, компенсації невикористаних днів щорічної основної відпустки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 р. Зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_4 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 р. по 27.09.2023 р., а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань, премії, компенсації невикористаних днів щорічної основної відпустки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог відмовив.
Вказане рішення 10.04.2024 року набрало законної сили та був виданий виконавчий лист.
На виконання вказаного рішення суду 27.06.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 нараховано та виплачено на банківський рахунок позивача 217672,30грн., при цьому було нараховано 282756,23грн, (в т.ч. 1211.20грн. судовий збір) та при виплаті утримано з вказаної суми 5% військовий збір -14137,81грн., ПДФО (18%) -50896,12грн., що підтверджується витягом з розрахунково-платіжної відомості №РС-277 без дати та номером військової частини (копія знаходиться в матеріалах справи).
Позивач з утриманням сум ПДФО та військового збору 5% замість 1,5% з грошового забезпечення за рішенням суду не згоден та вважає таке протиправним.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року по справі №420/34472/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до ВЧ було задоволено.
Визнано протиправними дії ВЧ щодо застосування листопада 2015 року як місяця за якими починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно. Зобов'язано ВЧ нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане рішення набрало законної сили 03.09.2024 року та був виданий виконавчий лист.
На виконання вищезазначеного судового рішення ВЧ 14 серпня 2024 року перерахувала на банківський рахунок позивача 59329,33 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/29708/23 від 23.01.2024року позов ОСОБА_1 до ВЧ задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.09.2023 по 11.10.2023 включно відповідно до Порядку №100.
Зобов'язано ВЧ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.09.2023 по 11.10.2023 включно відповідно до Порядку №100.
Вказане рішення набрало законної сили 09.04.2024 року.
На виконання рішення по справі №420/29708/23 від 23.01.2024 року позивачу було виплачено 26.04.2024 року середній заробіток за час розрахунку при звільнені за період з 27.09.2023 року по 11.10.2023 року включно у сумі 10421,05грн., про що свідчить платіжна інструкція №1791 від 24.04.2024 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року по справі №420/29514/24 позов ОСОБА_1 до ВЧ задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 вересня 2023 року по 28 березня 2024 року включно.
Зобов'язано ВЧ сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплата індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року за період з 28 вересня 2023 року по 28 березня 2024 року включно відповідно до Порядку №100, у розмірі 150914,40 грн.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2025 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року змінено, викладено резолютивну частину судового рішення у наступній редакції:
"Адміністративний позов ОСОБА_1 до ВЧ про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 жовтня 2023 року по 28 березня 2024 включно.
Зобов'язати ВЧ сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018) за період з 12 жовтня 2023 року по 28 березня 2024 року включно відповідно до Порядку №100, у розмірі 139305,60 грн. (сто тридцять дев'ять тисяч триста п'ять грн 60 коп.)."
Вказане рішення набрало законної сили.
Після отримання 27.06.2025 року коштів від відповідача на виконання рішення суду по справі №420/4433/24 позивач направив до відповідача заяву, у якій просив виплатити середню заробітну плату за час затримки виплати належного грошового забезпечення за рішенням суду про справі №420/4433/24 від 26.04.2024 року, на яке відповідач надав відповідь від 11.07.2025 року, якою відмовив у цьому.
Не погодившись з не виплатою середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні та утриманням ПДФО та військового збору 5% замість 1.5%, позивач звернувся до суду з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішеннями Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року по справі №420/29708/23 з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток у розмірі 10421,05 грн. за період з 27 вересня 2023 року по 11 жовтня 2023 року. Також, за постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду по справі №420/29514/24 від 12.08.2025 року на користь позивача з відповідача стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з12 жовтня 2023 року по 28 березня 2024 року (168 днів), що становить суму 139305,60 грн. Тобто, на користь позивача вже стягнутий з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за реріод, який не може становити більше ніж за 6 місяців, в межах іншої справи.
Також суд зазначив, що здійснюючи розрахунки з позивачем на виконання рішення суду у справі №420/4433/24, відповідач діяв у межах чинного законодавства при відрахуванні з належної до виплати позивачу суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору, отже доводи позивача про безпідставність утримання з сум виплаченого грошового забезпечення позивача податку на доходи фізичних осіб є безпідставними та не приймаються судом до уваги. Разом з тим, відповідач повинен був разом з виплатою позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суду нарахувати та виплатити грошову компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримана з грошового забезпечення.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Однак, Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19.
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яке було чинним станом на час проходження та звільнення зі служби позивачем.
Згідно п.293 Положення №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням
Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558, визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби).
Вказані нормативно-правові акти не визначають підстави та порядок відшкодування військовослужбовцям за затримку виплати належних сум грошового забезпечення, у зв'язку із чим в таких випадках мають застосовуватися норми трудового законодавства.
Згідно ч.1 ч.2 ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
При цьому суд наголошує, що стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Так, середній заробіток за період за період з 28.09.2023 по 26.06.2025 обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі №380/15041/22 від 31 січня 2025 року.
В свою чергу, як вбачається позовної заяви та підтверджується відомостями з ЄДРСР, рішеннями Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року по справі №420/29708/23 з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнутий середній заробіток у розмірі 10 421,05 грн. за період з 27 вересня 2023 року по 11 жовтня 2023 року. Також, за постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду по справі №420/29514/24 від 12.08.2025 року на користь позивача з відповідача стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з12 жовтня 2023 року по 28 березня 2024 року (168 днів) що становить суму139305,60 грн.
Тобто, на користь позивача вже стягнутий з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період, який не може становити більше ніж за 6 місяців, в межах іншої справи.
Згідно ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, позивач, в межах розгляду цієї справи, фактично намагається повторно вирішити вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, які вже вирішені у вищенаведених справах №№420/29708/23, та №420/29514/24 що є неприпустимим, а тому позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Стосовно частини позовних вимог щодо утримання ПДФО та військового збору, колегія суддів зазначає наступне.
Постановою КМУ від 15.01.2004 №44 (у редакції Постанови КМУ від 21.08.2019 №779) затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі Порядок №44), який визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Приписами пунктів 4, 5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Тобто, військовослужбовець, звільнений з військової служби, має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення, яке підлягало виплаті в період проходження ним військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №825/761/17, від 29.07.2020 року у справі № 814/142/17 та від 08.02.2023 у справі №420/9834/22.
Водночас, відповідно до пункту 168.5 статті 168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом №2011-XII членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Також, підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України).
Статтею 9 Закону №2011-XII із змінами та доповненнями визначено, що держава гарантує військовослужбовцям, зокрема, грошове забезпечення, до складу якого входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Для платників, зазначених у п.п.1 п.п.1.1 п.16 прим.1 підрозд.10 розд.XX «Перехідні положення» ПКУ, ставка військового збору становить 5 відс. від об'єкта оподаткування, визначеного п.п.1 п.п.1.2 п.16 прим.1 підрозд.10 розд.XX «Перехідні положення» ПКУ, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п.4 п.п.1.3 п.16 прим.1 підрозд.10 розд.XX ПКУ (п.п.1 п.п.1.3 п.16 прим.1 підрозд.10 розд.XX «Перехідні положення» ПКУ).
Згідно п.п.4 п.п.1.3 п.16 прим.1 підрозд.10 розд.XX «Перехідні положення» ПКУ для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань ставка військового збору становить - 1,5 відс. з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до п.п.1.7 п.16 прим.1 підрозд.10 розд.XX «Перехідні положення» ПКУ).
Тобто, податковий агент зобов'язаний утримати військовий збір із сум доходів в тому податковому періоді, в якому відбувається таке нарахування (виплата).
Так, ВЧ було утримано з нарахованого позивачу грошового забезпечення за рішенням суду військовий збір за ставкою 5%, при цьому не враховано, що дана сума є грошовим забезпеченням, яке повинно було виплачена позивачу коли він проходив військову службу у відповідача, тобто не пізніше дня звільнення.
Відповідно, утримання з грошового забезпечення військовослужбовця військового збору за ставкою 5% встановленої для не військовослужбовців та військовослужбовців, які проходять строкову військову службу, є протиправним.
З аналізу вищенаведених правових норм також вбачається, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що здійснюючи розрахунки з позивачем на виконання рішення суду у справі №420/4433/24, відповідач діяв у межах чинного законодавства при відрахуванні з належної до виплати позивачу суми податку на доходи фізичних осіб, отже доводи позивача про безпідставність утримання з сум виплаченого грошового забезпечення позивача податку на доходи фізичних осіб є безпідставними та не приймаються судом до уваги.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідач повинен був разом з виплатою позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суду нарахувати та виплатити грошову компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримана з грошового забезпечення.
З урахуванням викладеного, суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність дій відповідача, що виразилась в невиплаті позивачу грошової компенсації за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримана з грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/4433/24 від 26.04.2024 року та наявності підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідну грошову компенсацію.
Окрім того, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про безпідставність включення до суми, що підлягає оподаткуванню ПДФО та військовим збором - 1211,20 грн, яка є відшкодуванням витрат позивача на сплату судового збору при зверненні до суду з позовом та не є його доходом, який виплачується податковим агентом, з якої повинен утримуватися податок.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційних скарг, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький