П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/14717/25
Перша інстанція: суддя Аракелян М.М.,
повний текст судового рішення
складено 15.09.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (далі - ВЧ) та просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо не застосування з 29 січня 2020 року по 24 січня 2022 року, при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за період з 29.01.2020 по 24.01.2022 включно, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати ВЧ виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2022 роки, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні за період з 29.01.2020 по 24.01.2022 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 року. Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 та Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, у відповідності до пункту 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі Постанова №704) та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови №704, із урахування виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо не застосування з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, за період з 24.02.2022 по 19.05.2023 включно, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати ВЧ виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік, за період з 24.02.2022 по 19.05.2023 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 року. Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, у відповідності до пункту 4 Постанови №704 та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови №704, із урахування виплачених сум.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у ВЧ у періоди з 04.04.2016 року по 24.01.2022 року, з 24.02.2022 року по 19.03.2025 року, що не заперечується відповідачем.
Згідно довідки Державної прикордонної служби від 26.03.2025 року №142ав наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04.04.2016 року №112-ос ОСОБА_1 зараховано до складу загону та всі види забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу начальника ВЧ від 24.01.2022 року №40-ос позивача виключено зі списків особового складу та всі видів забезпечення.
Згідно витягу з наказу начальника ВЧ від 24.02.2022 року №102-ос ОСОБА_1 зараховано у списки особового складу та всі види забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу начальника ВЧ від 19.03.2025 року №196-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення на підставі наказу про звільнення у відставку від 28.02.2025 року №151-ос.
22.03.2025 року позивач звернувся до начальника ВЧ із заявою, в якій просив перерахувати та виплатити грошове забезпечення (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням) з 29.01.2020 по день виключення зі списків особового складу військової частини, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020-2024 роки, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2022-2024 роки, додаткову відпустку як учаснику бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 Постанови №704 та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови №704, із урахування виплачених сум (а.с.24).
У відповідь отримав лист від 18.04.2025 року, в якому відповідач повідомив, що відповідно до Постанови №704 пункту 4 розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Правових підстав для нарахування та виплати грошового забезпечення та інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму встановленого на 1 січня 2020, на 1 січня 2022, на 1 січня 2023, на 1 січня 2024 року не має.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що використання відповідачем для розрахунку позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня відповідного календарного року є протиправним.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
В ст.1 Закону №2011-ХІІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом
Згідно ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1). До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2). Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (ч.3). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4).
Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1), схеми тарифних розрядів (додатки 2-12), схеми тарифних коефіцієнтів (додаток 13), додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу (додаток 14).
В примітках 1 до додатку 1 і додатку 14 Постанови №704 (у редакціях, що застосовувались у спірний період) визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки і оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови №704.
Відповідно до п.6 Постанови КМУ №103 від 21.02.2018 (далі Постанова №103) внесено зміни до постанов КМУ. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції (редакція чинна з 24.02.2018 року): « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
З 01.03.2018 року п. 4 Постанови №704 визначено, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
В ч.2 ст. 265 КАС України зазначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з 29.01.2020 року пункт 4 Постанови №704 є чинним у редакції без врахування змін, що вносились в цей пункт Постановою №103.
Аналогічний правовий висновок щодо наслідків втрати чинності нормативно-правовим актом на підставі рішення суду викладено у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 року у справі №160/8324/19.
Приписами п.4 Постанови №704 (без змін, що вносились до цього пункту Постановою №103) встановлювалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З зазначених положень вбачається, що з 30.01.2020 року, з дня, наступного після дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, згідно з Постановою №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Під час розгляду і вирішення справи суд виходить із того, що положення пункту 4 Постанови №704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.
Вище зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
При цьому, відповідач не спростовує, що при нарахуванні позивачу грошового забезпечення враховувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року у розмірі 1762 грн.
При розгляді даної справи суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно Закону «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-IX, прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 року становить 2102 грн.
Згідно Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-IX, прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 року становить 2270 гривень грн.
Згідно Закону «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №1928-IX, прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 року становить 2481 грн.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2684,00 грн.
Таким чином, у періоди з 29 січня 2020 року по 24 січня 2022 року та з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», та із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Отже, обчислення у період з 29 січня 2020 року по 24 січня 2022 року та з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та виплат визначених шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018 року не відповідає жодному діючому нормативно-правовому акту.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2023 року по справі №160/2775/22.
Окрім того, з матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що в період з 29 січня 2020 року по 24 січня 2022 року та з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року позивач отримував грошове забезпечення та інші належні за цей період основні та додаткові види грошового забезпечення, а також грошову допомогу на оздоровлення, з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018 року (1762,00 грн.).
Отже, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що у період з 29 січня 2020 року по 24 січня 2022 року та з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошове забезпечення позивача повинно обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький