29 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/15644/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Південно-Східної митниці
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року (суддя Царікова О.В.) в адміністративній справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНТРА ТРЕЙД»
до Південно-Східної митниці
про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «СІНТРА ТРЕЙД» звернулося до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці (перейменована у Південно-Східну митницю) про коригування митної вартості товарів № UA110050/2025/000052/1 від 28.04.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110050/2025/000075.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ «СІНТРА ТРЕЙД» (комітент) та Asperis General Trading Co. LLC (комісіонер) укладено договір агентської комісії № AS-ST-24 від 10.01.2025, за умовами якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента та за винагороду вчиняти від свого імені, але за рахунок комітента угоди, спрямовані на купівлю-продаж товарів для комітента у третіх осіб. Комісіонер зобов'язується здійснювати угоди за дотримання таких істотних умов: організувати відвантаження товару, купівлю-продаж товару, керуючись ринковими цінами і в найкращих інтересах комітента, та відповідно до його вказівок. За відсутності вказівок комітента комісіонер здійснює угоди відповідно до норм ділової практики та звичайних вимог. Асортимент, кількість, ціна, вартість, валюта (долар або євро), умови поставки, умови оплати визначаються у інвойсах на кожну партію товару. Сума контракту складається з суми всіх інвойсів, які є невід'ємною частиною цього контракту. Комітент сплачує комісійну винагороду за цим договором шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок комісіонера. Оплата здійснюється по факту отримання товару на підставі звіту комісіонера.
На виконання вимог названого договору, на підставі рахунку-фактури (інвойсу) від 20.01.2025 ТОВ «СІНТРА ТРЕЙД» було поставлено товар - частини освітлювальних приладів для моторних транспортних засобів, не для промислового складання транспортних засобів: скло фари, країна виробництва Китайська Народна Республіка, виробник GUANGZHOU AOZOOM AUTO LIGHTING CO., LTD, на суму 25 088,70 дол. США з визначенням терміну оплати 90 днів від дати поставки.
Позивачем 17.04.2025 було подано до митного органу ЕМД № 25UA110050001357U1, митна вартість імпортованого товару заявлена декларантом за ціною договору.
Разом з митною декларацією позивачем для митного оформлення товару було надано: договір агентської комісії № AS-ST-24 від 10.01.2025; додаткові угоди № 1, № 2 до Договору агентської комісії; пакувальний лист від 10.01.2025; рахунок-фактуру (інвойс) від 20.01.2025 № 03/2025; коносамент № SZX25010092; міжнародну транспортну накладну CMR № Р0019575; декларацію про походження товару.
Під час митного контролю митний орган дійшов висновку, що надані документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.
Так, відповідно до положень пункту 1.1 договору Комісіонер «ASPERIS GENERAL TRADING CO. LLC» зобов'язується за дорученням Комітента (ТОВ «СІНТРА ТРЕЙД») та за винагороду вчиняти дії від свого імені та за рахунок Комітента угоди, спрямовані на купівлю-продаж товарів для Комітента для третіх осіб, зазначених у дорученні Комітента та у договорі. Вказаний документ (доручення комітента), до митного оформлення не надано.
Відповідно до положень пункту 1.4 договору асортимент, кількість, вартість, валюта, умови оплати, умови поставки зазначаються в інвойсах. Відповідно до наданого митного оформлення інвойсу, визначено термін оплати - 90 днів від дати поставки. Враховуючи відомості щодо дати відвантаження, оплата за оцінювану партію товару повинна вже бути здійснена.
Відповідно до пункту 3.1.3 договору комісіонер (технічна помилка) Комітент зобов'язаний сплатити комісіонеру винагороду, яка належить йому, протягом 5 банківських днів. У разі здійснення оплати, доцільно надання банківських платіжних документів щодо оплати комісійного винагороди.
Положеннями пункту 2.2 договору передбачена можливість сплати Комісіонеру додаткової винагороди у разі здійснення комісіонером угод на умовах більш вигідних, ніж ті, що зазначені Комітентом. Відомості щодо наявності/відсутності вказаних витрат до митного оформлення не надавались.
Положеннями пункту 2.4 договору передбачено складання звіту комісіонера. До митного оформлення вказаний документ, що містить відомості про вартісні характеристики товару, не надавався.
Поставка заявлена на умовах DAP Ягодин. Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс), комерційний термін DAP означає, що продавець здійснює поставку, коли товар наданий в розпорядження покупця на прибувшему транспортному засобі, готовому до розвантаження, в погодженому місці призначення. При цьому відповідно до пункту 1.2 договору Комісіонер зобов'язується здійснити відвантаження товару, купівлю-продаж товару. Відомості щодо організації транспортування товару до поіменованого місця призначення відсутні в договорі.
Також DAP вимагає від продавця виконання митних формальностей для вивезення товару. При цьому, до митного оформлення не надано копію митної декларації країни відправлення.
У зв'язку з цим було запропоновано декларанту надати додаткові документи, які усувають виявлені розбіжності.
Додаткові документи декларантом не подавалися.
Дніпровською митницею 28.04.2025 прийнято рішення № UA110050/2025/000052/1 про коригування митної вартості товару та складено картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110050/2025/000075.
Незгода позивача з прийнятим рішенням стала підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку обґрунтованості висновків митного органу та правомірності оскаржуваного рішення та картки відмови, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно зі статтею 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Статтею 52 передбачено, що у випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.
У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.
Відповідно до статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та (або) бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Положеннями статті 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Статтею 52 Митного кодексу України визначено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Частиною 2 статті 58 Митного кодексу України та пунктом 1.14 наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» № 599 від 24.05.2012, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 червня 2012 року за № 984/21296, передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та(або) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та(або) недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та(або) недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що метод визначення митної вартості товару за ціною договору є основним. На підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару, що визначена за першим методом, митному органу необхідно надати відповідні документи. При цьому застосування кожного наступного методу у їх послідовності можливе лише у разі обґрунтованої та об'єктивної неможливості застосування попереднього методу.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Неподання декларантом інших запитуваних митницею документів під час митного оформлення, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, доходить висновку про недоведеність з боку відповідача розбіжностей щодо числових значень митної вартості товару, адже зауваження митного органу є штучно створеними.
Заявляючи про те, що до митного оформлення не надано доручення комітента, як то передбачено пунктом 1.1 договору, митний орган залишив поза увагою, що названим пункт покладає на Комісіонера зобов'язання вчиняти дії від свого імені та за рахунок Комітента угоди, спрямовані на купівлю-продаж товарів для Комітента для третіх осіб, зазначених у дорученні Комітента та у договорі.
Відтак договором прямо визначено дії, які мають бути вчинені комісіонером. При цьому митним органом не доведено, з матеріалів справи не вбачається, що у спірних правовідносинах комісіонер мав вчинити додаткові дії за окремим дорученням комітенту, які не охоплюються умовами договору.
Також не є обґрунтованими доводи митного органу, що оплата за оцінювану партію товару повинна вже бути здійснена, а тому декларант мав подати до митного оформлення платіжний документ.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за умовами інвойсу від 20.01.2025 № 03/2025 термін оплати становить 90 днів від дати поставки. Поставка товару на митну територію України здійснена 17.04.2025, а тому на момент митного оформлення товару у позивача не виник обов'язок по здійсненню оплати.
Щодо не підтвердження транспортної складової митної вартості товару, суд звертає увагу, що умови поставки DAP за правилами Інкотермс означають, що продавець несе всі витрати та ризики з доставки товару до узгодженого пункту в країні покупця (до розвантаження). Продавець відповідає за експортне митне оформлення, а покупець - за імпортне розмитнення, податки та розвантаження.
За висновком суду апеляційної інстанції, наведені умови є достатніми для розуміння, що саме на продавця покладається обов'язок по організації перевезення, а відтак складові, пов'язані з перевезенням товару до місця призначення, за замовченням включені до вартості товару та не потребують додаткового доведення з боку покупця товару.
Посилання ж відповідача, що відомості щодо організації транспортування товару до поіменованого місця призначення відсутні в договорі, мають ознаки перевищення наданих законом повноважень, адже митний орган не може надавати оцінку умовам договору.
При цьому невірним є посилання митного органу, що відповідно до пункту 1.2 договору Комісіонер зобов'язується здійснити відвантаження товару, адже така умова є загальною, тоді як відповідний обов'язок виникає у комісіонера виходячи з умов поставки, визначених в інвойсі.
У спірних правовідносинах, з огляду на умови поставки DAP, у комісіонера не виникло обов'язку з відвантаження товару.
Також не є слушними посилання відповідача про ненадання до митного оформлення копію митної декларації країни відправлення, адже ані умовами договору, ані інвойсом, ані законом не передбачено, що цей документ є обов'язковим для супроводження партії товару, яка постачається.
Зауваження ж митного органу, з посиланням на пункт 3.1.3 договору, про доцільність надання банківських платіжних документів щодо оплати комісійного винагороди, з посиланням на пункт 2.2 договору про ненадання доказів щодо наявності/відсутності витрат на оплату Комісіонеру додаткової винагороди у разі здійснення угод на умовах більш вигідних умовах, а також, з посиланням на пункт 2.4 договору, про ненадання звіту комісіонера, який містить відомості про вартісні характеристики товару, взагалі виходять за межі вимог Митного кодексу України, адже стосуються господарських правовідносин між сторонами договору та не пов'язані з формуванням митної вартості товару.
Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення митного органу є неправомірним та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги такий висновок не спростовують.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Щодо заяви позивача про стягнення витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000,00 грн позивачем надано:
На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду копії: договору від 27.05.2025 № 270525 про надання правничої допомоги; акту виконаних робіт від 06.11.2025 № 001283; рахунку на оплату гонорару адвоката від 06.11.2025 № 001283 на суму 8 000,00 грн; платіжної інструкції від 06.11.2025 № 281 на суму 8 000,00 грн; виписки з банку про надходження коштів за 06.11.2025.
Оцінюючи надані адвокатом докази, суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин 3-6 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що сторони не обмежені волею та розсудом щодо визначення в умовах договору суми гонорару адвоката, натомість така домовленість не є безумовною для суду при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.
Як встановлює закон, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує низку обставин, у тому числі обґрунтованість та пропорційних розміру таких витрат до предмета спору. При цьому суд законом наділений правом зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд апеляційної інстанції не вважає заявлену позивачем суму 8 000,00 грн для відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції обґрунтованою, адже справа розглядалася в порядку письмового провадження, з процесуальних документів позивачем подавався лише відзив на апеляційну скаргу, який не має додаткового правового обґрунтування, яке не було покладено в основу позовної заяви.
Колегія суддів зазначає, що під час апеляційного провадження сторони проводять менший за обсягом правовий аналіз спірних правовідносин. Основні зусилля адвокат направляє на підготовку матеріалів для порушення спору в суді першої інстанції: вивчення характеру спірних правовідносин, аналіз правової бази, яка їх регулює, вивчення та збір відповідних доказів та матеріалів, аналіз правової позиції по справі учасників, тощо.
Також суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу на стадії апеляційного розгляду справи, має бути пропорційним до витрат, які присуджені до відшкодування судом першої.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно з додатковим рішення суду першої інстанції від 04.11.2025 з відповідача стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
З огляду на наведене, суд доходить висновку, що виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, обсягом наданих послуг, стягненню підлягають витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу Південно-Східної митниці залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року в адміністративній справі № 160/15644/25 залишити без змін.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНТРА ТРЕЙД» за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східної митниці витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн 00 коп.
Постанова суду набирає законної сили з 29 січня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.
Повна постанова складена 29 січня 2026 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров