29 січня 2026 року справа №200/4389/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 р. у справі №200/4389/25 (головуючий І інстанції Аканов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним дій,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №047350008296 від 15.04.2025 щодо відмови у призначенні пільгової пенсії ОСОБА_1 згідно ст. п.3 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву від 07.04.2025 ОСОБА_1 про призначення пенсії згідно п.3 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в радгоспі ім.Петровського, який перейменовано в КСП ім.Петровського та реорганізовано в ТОВ «Веселка» з 01.11.1989 по 01.02.2000 - трактористом, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №047350008296 від 15.04.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.04.2025 про призначення пенсії згідно п.3 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в радгоспі ім.Петровського, який перейменовано в КСП ім.Петровського та реорганізовано в ТОВ «Веселка» з 01.11.1989 по 01.02.2000 - трактористом, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 .
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів зазначає, що до пільгового стажу роботи тракториста-машиніста у виробництві сільськогосподарської продукції не зараховано період роботи з 01.11.1989 по 12.02.2000 згідно довідки №Р-197-25 від 18.03.2025, яка видана Виконавчим комітетом Межівської селищної ради, оскільки довідка не відповідає додатку №5 до Постанови №637, не містить інформацію про безпосередню участь у виробництві сільськогосподарської продукції за посадою саме тракториста - машиніста (а не “трактор»,“тр-ст», як вказано в довідці), не містить повного ПІБ заявника згідно паспорт (“Рысич .Ст» « ОСОБА_2 » та подібні).
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 .
07.04.2025 звернувся до управління з заявою про призначення пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від №047350008296 від 15.04.2025 за результатом розгляду заяви позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно п.3 ч.2 ст.114 Закону України №1058 у зв'язку із відсутністю 20 років стажу роботи у якості тракториста-машиніста.
Страховий стаж позивача складає: 36 років 10 місяців 7 днів. Стаж роботи у якості трактористі-машиніста у сільськогосподарському виробництві становить 16 років 9 місяців 18 днів. До страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу роботи не зараховано періоди роботи згідно архівної довідки Р-197-25 від 18.03.2025 з 01.11.1989 по 12.02.2000 року.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Пунктом 3 частини 2 статті 114 Закону № 1058 передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
За відсутності стажу роботи, встановленого абз. 1 цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абз. 1 цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637(надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто надання уточнюючої довідки необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Щодо доводів апелянта, що до пільгового стажу не зараховано період роботи з 01.11.1989 по 12.02.2000 згідно довідки №Р-197-25 від 18.03.2025, яка видана Виконавчим комітетом Межівської селищної ради, оскільки довідка не відповідає додатку №5 до Постанови №637, не містить інформацію про безпосередню участь у виробництві сільськогосподарської продукції за посадою саме тракториста - машиніста та не містить повного ПІБ заявника згідно паспорту, суд зазначає наступне.
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 позивач:
01.11.1989 зарахований трактористом в колгосп імені Петровського (наказ №250 від 01.11.1989);
01.02.2000 виведений з членів колгоспу ім.Петровського з виділенням земельного і майнового пая (прот.№1 від 22.01.2000).
В довідці від 18.03.2025 №Р-197-25, виданої відділом трудового архіву виконавчого комітету Межівської селищної ради зазначено заробітну плату в колективному сільськогосподарського підприємства ім.Петровського за період за: листопад-грудень 1989, 1990- січень 2000 року.
Згідно форми РС-право позивачу не зараховано до стажу період роботи з 01.11.1989 по 12.02.2000 року.
Суд зазначає, що відповідачем не доведено, що позивач, працюючи трактористом-машиністом, не був безпосередньо зайнятим у виробництві сільськогосподарської продукції. Позивач має підтверджену кваліфікацію та професію тракториста-машиніста і відповідачем не надані належні докази того, що він не працював за вказаною спеціальністю у спірний період або виконував роботу, яка мала інший характер, що не дає права на пільгове пенсійне забезпечення.
Відтак суд констатує, що наявність у позивача записів у трудовій книжці є достатнім підтвердженням того, що він працював на відповідній посаді у зазначений період часу та має відповідний трудовий стаж, які дають йому право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Таким чином, враховуючи досліджені докази у справі, період роботи позивача на посаді тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва має бути зараховано до загального трудового стажу позивача, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Крім того, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не обмежений у праві здійснити запити щодо надання інформації необхідної для призначення / відмови у призначенні пенсії.
Згідно частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Проте, доказів вчинення відповідачем дій спрямованих на підтвердження достовірності записів в трудовій книжці позивача, які на думку відповідача є недостовірними, до суду відповідачем надано не було.
Отже, суд приходить до висновку, що трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 містить всі необхідні записи про відповідний період роботи позивача, відповідно до яких він з 01.11.1989 зарахований трактористом в колгосп імені Петровського, а 01.02.2000 виведений з членів колгоспу ім.Петровського з виділенням земельного і майнового пая, тобто за професією, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV, а тому відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу позивача вище вказані періоди роботи, а отже наявні підстави для зарахування вказаних періодів до пільгового стажу та скасування рішення відповідача від №047350008296 від 15.04.2025 про відмову в призначенні пенсії.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.04.2025 про призначення пенсії згідно п.3 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в радгоспі ім.Петровського, який перейменовано в КСП ім.Петровського та реорганізовано в ТОВ «Веселка» з 01.11.1989 по 01.02.2000 - трактористом, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 .
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 р. у справі №200/4389/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 р. у справі №200/4389/25 - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 29 січня 2026 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко