26 січня 2026 року Справа № 480/4927/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Соп'яненко О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4927/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою і просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.02.2025 № 183450034310 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 29.01.2025 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як дружині військовослужбовця, померлого внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що позивач звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV" у зв'язку з відсутністю необхідного пакету документів. Не погодившись з відмовою позивач, звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 08.07.2025 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти заявлених позовних вимог та вказує, що за результатом розгляду документів, наданих позивачем для призначення дострокової пенсії за віком, встановлено, що вік позивача - 57 років, страховий стаж заявниці складає 29 років 07 місяців 12 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди згідно наданих документів. Наданими документами не підтверджено, що чоловік позивачки на момент ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи перебував у статусі військовослужбовця. Враховуючи зазначене, ГУ ПФУ в Харківській області прийнято рішення про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Законів України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із відсутністю необхідного пакету документів, передбаченого Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". (а.с.55-60)
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому заперечуває проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та просила суд позов задовольнити з підстав, викладених у ньому. (а.с.76-77)
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.
Судом встановлено, що 29.01.2025 ОСОБА_1 звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.1 ст.115 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV".
За принципом екстериторіальності документи були передані для розгляду та прийняття рішення про призначення/відмову в призначенні пенсії ГУ ПФУ в Харківській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області №183450034310 від 06.02.2025 відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 частини 1 ст. 115 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV. В обґрунтування рішення зазначено, що наданими документами не підтверджено, що чоловік заявниці на момент ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи перебував у статусі військовослужбовця. (а.с.31)
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі - Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 101 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 101 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Таким чином, із наведених нормвбачається, що право на призначення дострокової пенсії за віком має дружина військовослужбовця, який помер після звільнення із служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, після досягнення нею 50 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років, за умови, що вона не взяла повторний шлюб.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачка мала необхідний вік та страховий стаж для призначення спірної пенсії.
Водночас відповідно до змісту спірного рішення ГУ ПФУ в Харківській області позивачці відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком, оскільки не підтверджено факт, що померлий чоловік заявниці належав до військовослужбовців в період участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Проаналізувавши наведені доводи, суд враховує такі норми права.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Згідно зі статтею 10 Закону №796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
У примітці до вказаної статті зазначено, що до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Отже, у розумінніЗакону №796-ХІІ військовозобов'язані, призвані на військові збори для участі у роботах по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи прирівнюються до військовослужбовців.
Так, матеріалами справи підтверджено, що чоловік позивача у період з 01.08.1986 по 21.08.1986 був призваний на військові збори і направлений у ВЧ № НОМЕР_1 для ліквідації наслідків аварії на Чорнобількій АЕС. (а.с.24)
Відповідно до архівної довідки від 17.12.1992 №51/3714 Центрального архіву МО України встановлено, що ОСОБА_2 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС при ВЧ № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) у період з 01.08.1986 (наказ №95) по 21.08.1986 (наказ №121), за цей період команди особового складу в/ч НОМЕР_6 вибували в район робіт: на ЧАЕС в зоне №3, обьект "Хоят" (мовою оригіналу) (а.с. 27).
У період перебування ОСОБА_2 на військових зборах діяв Закон СРСР від 12.07.1967 №1950-VII "Про загальний військовий обов'язок" (далі - Закон №1950-VII), відповідно до статей 5, 6 якого (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17.12.1980 №3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.
За правилами статей 79 Закону №1950-VII військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.
Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок та військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини 9статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Згідно із частиною 1статті 16 Закону України від 06.12.1991 №1934-ХІІ "Про Збройні Сили України" держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (пункт 3 частини 1 статті 3 Закону).
Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що громадяни із числа військовозобов'язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні з іншими військовослужбовцями.
Зазначене спростовує доводи відповідача, що померлий чоловік позивачки не належав до військовослужбовців в період участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розумінні пункту 4 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV.
При цьому, можливість отримання пільги, передбаченої вказаною нормою, зокрема, для дружини військовослужбовця, який помер після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, якщо вона не взяла повторний шлюб, законодавець не пов'язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою, а також часом, що сплинув після звільнення особи з військової служби.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 07.10.2019 у справі №702/1027/16-а, від 15.04.2020 у справі №592/3813/17.
За наведених обставин, суд вважає безпідставними доводи відповідача про відсутність підстав для призначення позивачці дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV у зв'язку з тим, що не підтверджено факт, що її чоловік належав до військовослужбовців в період ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Таким чином, зважаючи на викладене та наявність у позивачки необхідного віку і страхового стажу, суд зазначає, що вона має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до положень статті 115 Закону №1058-IV.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що рішення ГУ ПФУ в Харківській області №183450034310 від 06.02.2025 є протиправним, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 29.01.2025 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як дружині військовослужбовця, померлого внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, суд зазначає наступне.
З практики Європейського суду можна зробити висновок, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 58 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов до висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення дострокової пенсії за віком згідно п.4 ч.1 ст. 115 Закону № 1058-IV, з урахуванням висновку суду.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію за віком на загальних умовах, суд вважає таким, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим частиною першою статті 5 КАС України, та об'єкту порушеного права, у зв'язку з чим у задоволенні вказаної вимоги належить відмовити.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 132 ч.ч 1, 3 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрат на професійну правничу допомогу віднесено до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 139 ч. 1 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 30 закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 08.04.2025 №23/1, додаток №1 до договору №23/1 від 08.04.2025, акт виконаних робіт від 18.06.2025 за договором №23/1 від 08.04.2025, ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та квитанцію до платіжної інструкції. Згідно з додатком до договору про надання правової допомоги до 08.04.2025 клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню повний гонорар у сумі 15000,00 грн., за надання правової допомоги зігдно п.1.1 Договору. (а.с. 33-38)
Відповідно до акту виконаних робіт за договором про надання адвокатських послуг № 23/1 від 18.06.2025 р. (а.с. 36) адвокатським об'єднанням були виконані наступні роботи, зокрема, первісна консультація; формування правової позиції по справі; аналіз чинного законодавства України та судової практики по справі; роз'яснення Клієнту його прав та обов'язків; підготовка та направлення адвокатського запиту до Міністерства оборони України; надання роз'яснень щодо переліку необхідних документів для підготовки позовної заяви про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії; підготовка позовної заяви про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії та направлення до Сумського окружного адміністративного суду.
Згідно квитанції позивачем було сплачено суму у розмірі 15000,00 грн. (а.с.35).
Суд зазначає, що у постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд звертає увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.
Суд зауважує, що договір про надання адвокатських послуг №23/1 складений 08.04.2025, водночас акт виконаних робіт за договором містить дату 18.06.2025 та ордер на надання правничої (правової) допомоги виданий 18.06.2025, при цьому 18.06.2025 було подано позовну заяву до суду, в той же час представником позивача доказів того, що до видачі ордеру Адвокатським об'єднанням "ЗАХИСТ" надавались ще якісь послуги, не надано, зокрема відсутні докази підготовки та направлення адвокатського запиту до МО України.
Таким чином, суд, оцінивши надані докази, доходить висновку, що заявлена сума до відшкодування є завищеною з огляду на те, що ця справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, матеріали справи не містять великого обсягу, подана представником позивача відповідь на відзив не є заявою по суті в такій категорії справ, оскільки згідно з ч. 3 ст. 263 КАС України, у справах визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив, тому заявлена до відшкодування сума є не співмірною із складністю справи.
Відтак, враховуючи критерій обґрунтованості понесених позивачем витрат, заперечення відповідача щодо визначеної суми, беручи до уваги, що позовні вимоги задоволенні частково, суд вважає що розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 5000,00 грн, що відповідає критерію розумності та співмірності.
Відповідно до ст. 139 КАС України суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1211,20 грн. судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.02.2025 № 183450034310 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3, під'їзд 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 29.01.2025 про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як дружині військовослужбовця, померлого внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3, під'їзд 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) судовий збір у розмірі 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Соп'яненко