29 січня 2026 року м. Рівне№460/8086/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши в порядку письмового провадження заяву про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, ухваленого в адміністративній справі за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій
У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №460/8086/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28.08.2024, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.06.2024 №172050006136 про відмову в призначенні пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу період роботи позивача з 01.04.1999 по 26.11.2000 р. згідно з записами в трудовій в книжці серії НОМЕР_1 від 03.08.1987. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення набрало законної сили 31.01.2025.
14.01.2026 позивач подав до суду заяву у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій просить суд визнати протиправними бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28.08.2024року №460/8086/24 щодо не урахування висновків суду, викладених у даному рішенні при призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи". Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за можливе розглянути вказану заяву в порядку письмового провадження.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Як встановлено судом, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 04.12.2025 №70391-52897/M-01/8-0400/25 повідомило позивача про те, що: "за результатом виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі №460/8086/24, прийнято рішення від 26.02.2025 №172050006136 про відмову в призначенні пенсії. Додатково повідомлено, що при зверненні 11.06.2024 не була надана довідка від 02.07.2024 №18/13/04-368/24, яка зазначена в рішенні суду від 28.08.2024 №460/80863/24. Відмовлено у призначені пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю."
Суд зазначає, що рішенням суду від 26 лютого 2025 року у справі №460/624/25 встановлено, що: « ОСОБА_1 має посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_2 , видане Рівненською обласною державною адміністрацією.
Згідно довідки від 02.07.2024 року №18/13/04-368/24 виконавчого комітету Городецького старостинського округу Сарненської міської ради, Рівненської області, позивач була зареєстрована та постійно проживала в с.Сварині з 01.01.1986 по 01.01.1987.
Зі змісту даної довідки також вбачається, що с.Сварині Рівненського району Рівненської області, яке до 01.01.2015 року відносилось до зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії внаслідок аварії на ЧАЕС.
Доказів того, що дана довідка є неправдивою або відкликаною відповідним органом місцевого самоврядування матеріали справи не містять.
Зважаючи, що даними довідки підтверджено, що ОСОБА_1 з 01.01.1986 по 01.01.1987 р. включно проживала в с.Сварині Рівненського району Рівненської області, а відповідно до примітки до частини першої ст. 55 Закону № 796-ХІІ, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період, суд дійшов висновку, що позивачу повинна встановлюватися початкова величина зниження пенсійного віку 2 роки, оскільки вона в період з 01.01.1986 по 01.01.1987 р. проживала в населеному пункті, віднесеному до зони посиленого радіологічного контролю.
Щодо періоду проживання в посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993, то суд зазначає, що дійсно відповідно до довідки виконавчого комітету Городецького старостинського округу Сарненської міської ради, Рівненської області №18/13/04-368/24 від 02.07.2024 року, позивач була зареєстрована та постійно проживала в с. Сварині з 01.01.1986 по 01.01.1987, з 01.01.1988 по 31.12.1995 роки, що відноситься до зони посиленого радіологічного контролю/
Таким чином, судом встановлено, що позивач прожила та працювала в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років.
Разом з цим варто зауважити, що позивач має посвідчення потерпілого Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серії НОМЕР_2 . Ця категорія та посвідчення потерпілого надається за умови проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років. Посвідчення позивача є дійсним та доказів позбавлення його статусу потерпілої особи судами не встановлено.
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №51 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
На підставі зазначеного, питання проживання позивачем не менше чотирьох років у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 вирішувалось при наданні йому статусу потерпілої особи.».
Так, з наданих до суду доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено у призначені пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.
Отже, відповідачем всупереч встановлених судовим рішенням обставин, протиправно прийнято рішенню про відмову в призначенні пенсії. При цьому, відповідачем не було враховано висновки суду, викладені у рішенні.
При розгляді справи №460/8086/24 судом надавалась оцінка періоду проживання позивача не менше чотирьох років у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 та було враховано довідку органу місцевого самоврядування від 02.07.2024 №18/13/04-368/24, яка була долучена позивачем до матеріалів справи та підверджувала період проживання, про що зазначено в рішенні суду та встановлено обов'язок відповідача розглянути заяву з врахуванням висновків суду, викладених у рішенні.
За правилами статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про порушення відповідачем норм чинного законодавства при виконанні рішення суду, а тому у даному випадку наявні усі правові підстави для застосування заходів судового контролю у порядку статті 383 КАС України.
Тому, заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення суду підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 248, 249, 256, 294, 295, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду у справі №460/8086/24 задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі №460/8086/24 щодо неврахування висновків суду, викладених в даному рішенні.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.
Установити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області тридцятиденний строк з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 29 січня 2026 року.
Суддя С.М. Дуляницька