з питань забезпечення позову
29 січня 2026 року м. Рівне№460/20852/25
Рівненський окружний адміністративний суд, розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі № 460/20852/25,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач 1, 2, 3), в якому просить суд: 1) визнати протиправними дії відповідача 1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) щодо мобілізації позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , шляхом ухвалення відповідного наказу про призов на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлення до в/ч НОМЕР_1 позивача ОСОБА_1 , вчинені в умовах використання недійсного документа та ігнорування факту неможливості відновлення паспорта позивача, та скасувати даний наказ (Наказ від 26.10.2025 року про мобілізацію позивача ОСОБА_1 та направлення його на військову службу в особливий період за № 1674); 2) визнати протиправними дії відповідача 2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) щодо мобілізації позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , шляхом ухвалення відповідного наказу про призов на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлення до в/ч НОМЕР_1 позивача ОСОБА_1 , вчинені в умовах використання недійсного документа та ігнорування факту неможливості відновлення паспорта позивача, та скасувати даний наказ (наказ від 26.10.2025 року про мобілізацію позивача ОСОБА_1 та направлення його на військову службу в особливий період, за № 1674); 3) визнати протиправним та скасувати наказу відповідача 3 - в/ч НОМЕР_1 від 26.10.2025 року за № 307 про зарахування позивача ОСОБА_1 до списків особового складу частини на всі види забезпечення; 4) зобов'язати відповідача 3 (в/ч НОМЕР_1 ) видати наказ про виключення позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби на підставі визнання протиправними наказів, зазначених у п. 1, 2 та 3 цієї заяви.
Ухвалою суду від 17.11.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 03.12.2025 залучено до участі у справі в якості другого відповідача ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Від представника позивача 22.12.2025 надійшла заява про зміну предмету позову.
Ухвалою суду від 02.01.2026 наведену заяву прийнято до розгляду.
28.01.2026 заявник подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу відповідача 2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) про призов на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлення на військову службу позивача ОСОБА_1 (Наказ від 26.10.2025 про мобілізацію позивача ОСОБА_1 та направлення його на військову службу в особливий період, за № 1674), а як наслідок дію наказу відповідача 3 - військова частина НОМЕР_1 від 26.10.2025 за № 307 про зарахування позивача ОСОБА_1 до списків особового складу частини на всі види забезпечення. В обґрунтування поданої заяви зазначає, що позивач є солдатом та на час звернення із заявою про забезпечення позову він перебуває на військовій службі у військовій часині НОМЕР_1 , на полігоні, де проходить БЗВП. Термін БЗВП має межі - 30 днів, після чого військовослужбовці відправляються до інших в/ч для продовження служби. Позивач знаходиться на БЗВП з жовтня 2025 року, та не був направлений до іншої в/ч у зв'язку із лікуванням та проходженням МСЕК. Станом на 28.01.2026, враховуючи термін перебування ОСОБА_1 на БЗВП, йому повідомлено про відправлення до інших бойових частин, із ухваленням відповідних наказів, з подальшою передислокацією до обраних частин та підрозділів ЗСУ. Вказану обставину сторона позивача не може підтвердити документально, але наведене є логічним, тому що навчання має певний термін, а далі- фактичний захист батьківщини, що є ціллю військової служби за мобілізацією. Отже існує ризик унеможливлення виконання судового рішення у справі із заявленими вимогами, у зв'язку із виданням наказу/наказів про переведення позивача до іншої в/ч. До якої саме в/ч буде переведений позивач, та де вона знаходиться - про це невідомо, то саме тому на даному етапі судового провадження неможливо додати до участі у даній справі в якості 3-ї особи уповноважених представників даної «потенційної» військової частини або підрозділу ЗСУ. Наведене стане на заваді виконанню цілій та завдань, які стоять перед судовою системою та регулюються положеннями діючого законодавства. У разі задоволення судового рішення, його виконання стане неможливим, враховуючи зміну військової частини та наказу, на підставі якого позивача буде зараховано до складу іншого підрозділу. За наведеного, просить заяву задовольнити.
За правилами частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши у вказаний частиною 1 статті 154 КАС України строк заяву про забезпечення позову, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
З аналізу вказаної норми слідує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд зауважує, що забезпечення позову - це надання заявнику (позивачу) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 в справі № 826/14951/18).
Тому, у кожному випадку суд повинен надати оцінку характеру ймовірних наслідків оскаржуваного рішення (дій чи бездіяльності) відповідача і лише у виняткових випадках за клопотанням позивача чи з власної ініціативи постановити ухвалу про забезпечення позову.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Таким чином, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 та від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (далі - Порядок № 1487).
Пунктами 2, 3 Порядку № 1487 встановлено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо:
фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками;
здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами;
подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». (далі - Закон № 3543).
Положенням ст. 1 Закону № 3543 встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
За змістом ч.2 ст. 4 Закону № 3543 загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Станом на час розгляду справи, оскільки воєнний стан продовжений, то загальна мобілізація також продовжена.
Статтею 22 Закону № 3543 встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 3543 під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
Отже у разі отримання повістки або мобілізаційного розпорядження, військовозобов'язані та резервісти зобов'язані з'явитися на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, що зазначені в таких документах.
Згідно із вимогами ч. 5 ст. 22 Закону № 3543 призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 затверджене Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення № 154).
Відповідно до п. 1 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Приписами п. 2 цього Положення встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.
Згідно із п.8 Положення № 154, завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. м. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Як стверджує позивач, невжиття заходів щодо забезпечення позову може істотно ускладнити, а й більше того унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся.
Суд зауважує, що ні матеріали заяви, ні матеріали позову не містять жодних доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, суд вважає, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить заявник, не є співмірними із предметом позову, з яким він звернувся до суду.
Натомість, вжиття заходів та забезпечення позову, в даному випадку, може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність наказу № 1674 від 26.10.2025 року про мобілізацію позивача ОСОБА_1 та направлення його на військову службу в особливий період та наказу військової частини НОМЕР_1 за № 307 від 26.10.2025 про зарахування позивача ОСОБА_1 до списків особового складу частини на всі види забезпечення, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
З огляду на недоведеність позивачем існування вказаних вище обставин, заява про вжиття заходів забезпечення позову є безпідставною та необґрунтованою, тому задоволенню не належить.
Керуючись статтями 150-158, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у адміністративній справі № 460/20852/25, залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Повний текст ухвали складений 29 січня 2026 року.
Суддя Т.О. Комшелюк