29 січня 2026 р. № 400/13286/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008,
провизнання протиправною та скасування постанови від 02.09.2025 року № 14001-103108258-2025-4; зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області «Про відмову у судових виплатах та наданні соціальних послуг» від 02 вересня 2025 № 14001-103108258-2025-4; Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» одноразову допомогу сім'ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку із смертю сина ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 26.08.2025 року ОСОБА_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою щодо призначення одноразової допомоги на сім'ю у зв'язку із смертю сина, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку на виробництві, що підтверджено актом спеціального розслідування нещасного випадку, затвердженого в.о. начальника Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 07.08.2025.
Постановою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 02 вересня 2025 № 14001-103108258-2025-4 позивачці було відмовлено у призначенні одноразової допомоги на сім'ю відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV від 23.09.1999 р., у зв'язку з відсутністю підтвердження факту того, що заявниця ОСОБА_1 (мати загиблого) проживала з загиблим ОСОБА_2 однією сім'єю.
Вказану постанову вважає необгрунтованою, неправомірною просить її скасувати.
Ухвалою від 16.12.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Позивачка подала до суду відповідь на відзив, не погодилась з останнім, свої позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок нещасного випадку на виробництві, що підтверджується актом спеціального розслідування нещасного випадку, затвердженого в.о. начальника Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 07.08.2025 та свідоцтвом про смерть, виданим Вознесенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 17 липня 2025 року, серія НОМЕР_1 .
В акті спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 07 липня 2025 р. о 20 год.00 хв., зазначено, що машиніст сільськогосподарського виробництва ТОВ «Агровиробництво», ОСОБА_2 , в результаті руху польовою дорогою на спуск не впорався з керуванням та допустив наїзд на нерухому перешкоду у вигляді пенька та перекиданням трактору. Під час перекидання трактору ОСОБА_2 випав з кабіни трактора та потрапив під переднє ліве колесо причепу, яке переїхало його. Внаслідок ДТП водій ОСОБА_2 загинув на місці пригоди.
У зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди було відкрито досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025150000000549 від 08.07.2025.
30 липня 2025 року кримінальне провадження було закрито, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Комісія зі спеціального розслідування нещасного випадку, опрацювавши матеріали спеціального розслідування нещасного випадку, постанову про закриття кримінального провадження від 30.07.2025 року по розгляду матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12025150000000549 від 08.07.2025 р., за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України, встановила, що нещасний випадок з трактористом-машиністом сільськогосподарського виробництва ТОВ «Агровиробництво» ОСОБА_2 , стався під час виконання трудових обов'язків за завданням роботодавця в робочий час.
На підставі підпункту 1, 2 пункту 52 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, даний нещасний випадок з трактористом- машиністом сільськогосподарського виробництва ТОВ «Агровиробництво» ОСОБА_2 , вирішено вважати пов'язаним з виробництвом, скласти по ньому акт за формою Н-1/П та взяти нещасний випадок на облік Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровиробництво».
26.08.2025 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою щодо призначення одноразової допомоги на сім'ю у зв'язку із смертю сина, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку на виробництві, що підтверджено актом спеціального розслідування нещасного випадку, затвердженого в.о. начальника Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 07.08.2025.
Постановою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 02 вересня 2025 № 14001-103108258-2025-4 позивачці було відмовлено у призначенні одноразової допомоги на сім'ю відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV від 23.09.1999 р., у зв'язку з відсутністю підтвердження факту того, що заявниця ОСОБА_1 (мати загиблого) проживала з загиблим ОСОБА_2 однією сім'єю. Позивач не погоджується із вказаною відмовою, вважає її протиправною і просить скасувати.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено - громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно з частиною першою статті 30 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.ща
Відповідно до частини сьомої статті 30 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із, зокрема, страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого).
Частиною 5 статті 36 Закону України №1105-XIV передбачено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім'їу сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Відповідно до статті 37 Закону України № 1105- XIV для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління заяву (у паперовій або електронній формі) про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. Заява в електронній формі подається через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України.
Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.
Територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі поданої в електронній або паперовій формі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій:1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами;2)даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; 3)даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат;4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат; 5)наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання; 6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання; 7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання;8)даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів;9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи; 10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.
Згідно з частиною першою статті 38 Закону №1105-XIV територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі поданої в електронній або паперовій формі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Стаття 39 вказаного Закону визначає підстави для відмови у здійсненні страхових виплат. Так, уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо:
1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку;
2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок;
3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку.
Також уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.
Отже, Законом № 1105-XIV визначений виключний перелік випадків, за яких може бути відмовлено у страховій виплаті.
Жодної з перелічених підстав відповідач у постанові про відмову у здійсненні страхових виплат не зазначив.
Підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової допомоги сім'ї потерпілого слугували висновки відповідача щодо відсутності документів, підтверджуючих спільне проживання позивача із загиблим ОСОБА_2 однією сім'єю.
З вказаним не можна погодитись з огляду на наступне.
Згідно з копією паспорта загиблого ОСОБА_2 він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказана інформація підтверджується також відомостями з реєстру територіальної громади від 15.08.2025 № 2927/01/05/07.За вказаною адресою зареєстрована також позивачка, мати потерпілого. Вказане підтверджує факт того, що заявниця ОСОБА_1 (мати загиблого) проживала з загиблим ОСОБА_2 однією сім'єю.
Під час вирішення питання щодо наявності права на отримання таких страхових виплат ключовим є встановлення факту проживання потерпілого із заявником однією сім'єю. Місце реєстрації проживання не є єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім'єю на момент його смерті.
Згідно з довідкою Управління соціального захисту населення Вознесенської міської ради Миколаївської області від 29.09.2025 № 1101 про спільне проживання, виданою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджено, що гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , до дня своєї смерті фактично проживав за адресою: АДРЕСА_2 .
Судом встановлено,що на день смерті разом з ним проживали: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (мати), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (батько). З цього вбачається, що потерпілий своєї сім "ї не мав, проживав разом з батьками та вів з ними спільне господарство.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить визначення сім'ї та її членів.
Сімейний кодекс України є спеціальним законом, який має враховуватись при визначені поняття сім'ї та її членів під час вирішення питання щодо наявності права на отримання допомоги передбаченої Законом №1105-XIV.
Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Аналогічну правову позицію сформулював Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі № 360/1239/19.
Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Конституційний Суд України у рішенні від 03.06.1999 №5-рп/99 визначив, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Відповідно до частини першої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Згідно з частиною шостою статті 29 Цивільного кодексу України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно з частиною 10 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Таким чином, зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання позивачки з потерпілим однією сім'єю на момент його смерті.
Зазначаємо, що Закон № 1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.04.2024 у справі № 420/17371/22.
За такого правового регулювання, з урахуванням предмету спору та встановлених обставин, вважаємо, що надані позивачем докази є належними, що підтверджують місце фактичного проживання позивачки та її сина, та є достатнім доказом проживання позивачки та її сина однією сім'єю.
Для отримання одноразової допомоги або щомісячних страхових виплат індивідуально кожним членом сім'ї та/або особами, які мають право на відповідні виплати, достатньо підтвердити наявність родинних зв'язків з померлим потерпілим.
Законодавчі положення свідчать, що у разі смерті потерпілого законодавець встановив коло осіб, які мають право на щомісячні страхові виплати, та осіб, які мають право на отримання одноразових страхових виплат сім'ї - допомоги сім'ї потерпілого (виплачується сукупно на сім'ю потерпілого) та страхової виплати (виплачується особам, які мали право на одержання утримання від потерпілого, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого).
З положень Закону №1105-XIV та Порядку № 4-1 слідує, що у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві, членам його сім'ї виплачується одноразова грошова допомога у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату та одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого.
При цьому за наслідками розгляду відповідної заяви про призначення такої допомоги (за формою згідно додатком 2 Порядку) відповідачем має прийматися рішення у формі постанови про призначення страхових виплат або про відмову у таких виплатах з обгрунтуванням причин відмови.
У спірних правовідносинах беззаперечним є факт родинних зв'язків між ОСОБА_1 (матір'ю) та ОСОБА_2 (сином), що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Також доказами, доданим до позовної заяви підтверджується факт спільного проживання позивачки з померлим сином однією сім'єю, що є достатньою підставою для висновку про наявність у них сімейних відносин та права на отримання страхових виплат у зв'язку зі смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що позивачка має право на отримання одноразової допомоги як член сім'ї потерпілого, передбаченої частиною п'ятою статті 36 Закону №1105-XIV, а тому відмова відповідача у призначенні такої соціальної виплати за наведених вище підстав є протиправною.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області нарахувати та виплатити позивачці відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» одноразову допомогу сім'ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку із смертю сина, суд зазначає наступне.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням його функцій при вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, та зобов'язання останнього прийняти рішення, яке входить до його компетенції, зумовлене обов'язковістю ефективного механізму захисту порушеного права.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України», заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі», заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України», заява №20390/07).
Тобто, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд приходить до висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивачки буде визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 02 вересня 2025 № 14001-103108258-2025-4, якою ОСОБА_1 , відмовлено у призначенні страхових виплат та зобов'язання відповідача призначити таку страхову виплату матері у зв'язку зі смертю сина.
Такий спосіб захисту прав позивачки не є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, оскільки під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивач, як мати потерпілого ОСОБА_2 має право на призначення та виплату страхових виплат у зв'язку із смертю сина.
Відповідачем не доведено правомірності рішення щодо відмови позивачу у призначенні страхових виплат.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позовні вимоги є обґрунтованими, не спростованими суб'єктом владних повноважень, отже, позов слід задовольнити.
Судові витрати по справі покласти на відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008 код ЄДРПОУ 13844159) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області «Про відмову у судових виплатах та наданні соціальних послуг» від 02 вересня 2025 № 14001-103108258-2025-4.
3.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» одноразову допомогу сім'ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку із смертю сина ОСОБА_2 .
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008 код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 1211,20 грн.
5. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В. Величко