28 січня 2026 року м. Київ справа №320/25175/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не надання відповіді на звернення від 13.11.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати мотивовану відповідь на звернення від 13.11.2023.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13.11.2023 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просив виконати норму закону та зобов'язати військову частину, в якій служить чоловік позивача, звільнити його на підставах визначених Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу». Проте відповідач відповіді не надав, що є порушенням Законів України «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації» та Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 03.12.2005 року №722.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Стверджує, що на адресу військової частини НОМЕР_1 не надходила заява ОСОБА_1 від 13.11.2023.
Звертає увагу, що в заяві, що є підставою позову вказані реквізити кому: « ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 ». Проте Військова частина НОМЕР_1 зареєстрована за офіційною адресою: АДРЕСА_2 , а командиром військової частини НОМЕР_1 є полковник ОСОБА_3 .
Також зазначає, що 21.02.2024 від Тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - Заступника Командувача Сухопутних Військ Збройних Сил України, надіслано для спрацювання звернення позивача, яке було додатком, на що командиром військової частини НОМЕР_1 , було направлено позивачу відповідь від 28.02.2024 № 6195, яким було відмовлено у задоволенні заяви позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
17.11.2023 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з заявою в якій просив звільнити її чоловіка ОСОБА_4 з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв'язку з тим, що позивач - дружина ОСОБА_4 , за висновком МСЕК має 3 групу інвалідності.
Як вбачається з вказаної заяви вона була надіслана позивачем за адресою АДРЕСА_1 . Водночас, згідно відзиву на позовну заяву адресою відповідача є АДРЕСА_2 . А згідно листа-відповіді від 28.02.2024 № 6195 адресою Військової частини НОМЕР_1 є АДРЕСА_2 .
Отже позивачем не подано доказів надіслання вказаної ним заяви саме на адресу відповідача.
Також як вбачається з матеріалів справи 21.02.2024 від Тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 17.02.2024 № П-16329 було надіслано відповідачу для опрацювання звернення позивача, яке було додатком, а саме, заява від 17.11.2023.
На виконання вищевказаного листа позивача, командиром військової частини НОМЕР_1 було направлено позивачу відповідь від 28.02.2024 № 6195, яким було відмовлено у задоволенні її заяви, а саме: щодо звільнення її чоловіка ОСОБА_4 із військової служби на підставі сімейних обставин.
Відповідь обґрунтована тим, що згідно Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.202 № 40, позивачем рапорт, мав би подаватися на безпосереднього командира, із подальшою його реєстрацією у відповідній служб військової частини НОМЕР_1 , але натомість доданий до позовної заяви рапорт, не має ніяких відомостей, що він зареєстрований у відповідному підрозділ військової частини НОМЕР_1 .
Таким чином, відповідачем фактично надано відповідь на звернення позивача.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджено Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Отже, звернення позивача не є зверненням військовослужбовця який бажає звільнитись.
А враховуючи відсутність доказів надіслання позивачем відповідачу безпосередньо заяви від 17.11.2023, отримання відповідачем заяви позивача лише 21.02.2024 від Тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу, а також враховуючи фактичне надання відповіді позивачу на його звернення листом від 28.02.2024 № 6195, суд приходить до висновку про відсутність з боку відповідача порушень чинного законодавства.
Крім того, суд враховує, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2023 № 312, молодшого сержанта ОСОБА_4 вважати таким, що 01.11.2023 самовільно залишив розташування підрозділу в районні виконання бойових завдань та відсутній на військовій службі з 01.11.2023.
Щодо доводів позивача про порушення відповідачем Закону України «Про звернення громадян», суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.
За змістом статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Судом встановлено, що подана позивачем заява від 17.11.2023 за своєю суттю не є зверненням громадян.
Щодо посилання позивача на Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI) суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Отже, із аналізу вказаних правових норм слідує, що запитувана інформація повинна бути вже створена та знаходитись на матеріальних, електронних чи інших носіях.
Позивач же в свою чергу просить звільнити її чоловіка ОСОБА_4 з військової служби за сімейними обставинами, що не є запитом на публічну інформацію.
Стосовно посилання позивача на Інструкцію про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 03.12.2005 року №722, то вказаний наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства оборони № 735 від 28.12.2016.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінюючи інші доводи позовної заяви суд зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими статті 90 КАС України перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.