28 січня 2026 року м. Київ справа №320/27702/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1
провизнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії.,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлену листом №08/30833/25-Вн від 11 квітня 2025 року у звільненні з військової служби ОСОБА_1 ;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів на підставі поданного рапорту.
Аргументуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 21 березня 2025 року звернувся з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме, за наявності у дружини з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів. Наявність законних підстав підтверджується: свідоцтвом про шлюб, довідкою до Акту огляду Медико - соціальної комісії Серії 12 ААГ №853020, виданої 12.12.2024р., на підставі акту огляду МСЕК №2029, індивідуальною програмою реабілітації інваліда, підтвердженням про причини встановлення інвалідності, пенсійним посвідченням інваліда, довідкою про отримання пенсії по інвалідності, консультативним висновком онколога - гінеколога № 000012688 від 24.02.2025р., довідкою медичного закладу охорони здоров'я про перебування дружини на обліку у лікаря з приводу онкологічного захворювання. Однак, про результати розгляду вказаного рапорту позивача, повідомлено листом від 11.04.2025р. №08/30833/25-Вн, яким відмовлено у задоволені рапорту, щодо звільнення у зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів, а саме, відповідно до наданої військовослужбовцем довідки до акту огляду МСЕК у висновку про умови і характер праці, рекомендованих заходах, щодо визначення працездатності дружини не визначено потребу у догляді. Позивач з таким рішенням не погоджується та вважає, що його права порушені.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.06.2025р. відкрито провадження у справі №320/27702/25, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від відповідача всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, вчинення дій, допущення бездіяльності, з приводу яких подано позов.
Відповідачем, 11.08.2025р. через систему «Електронний Суд» подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує у повному обсязі, з підстав того, що позивачем до рапорту, щодо звільнення з військової служби не надано підтверджуючих документів.
Відповідно до наданої довідки до акту огляду медико - соціальної експертної комісії до довідки серії 12 ААД №853020 від 12.12.2024р., яка видана ОСОБА_2 , у висновку про умови та характер праці, рекомендованих заходах, щодо відновлення працездатності не визначено потребу у догляді. В свою чергу, позивач просив звільнити його на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме, через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання проходити військову службу) за наявності у дружини з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів. Однак, з наданих документів встановлено, що позивач не звертався з підставою, щодо звільнення по догляду за особою з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання та документів, що підтверджують необхідність у догляді не надано. Крім того, представником відповідача зазначено, що позивач не обмежений у праві звернутися з рапортом та вказати підставу, відповідно до якої бажає звільнитися.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до Наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №79-ОС зарахований до списку особового складу загону на всі види забезпечення та призначений на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія заправника відділення тилового забезпечення прикордонної комендатури швидкого реагування.
21 березня 2025 року, позивач звернувся із рапортом про звільнення з військової служби в запас на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме за наявності у дружини з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
До рапорту на звільнення, позивачем надано наступні документи:
військово - обліковий документ;
нотаріально засвідчена копія власного паспорта громадянина України;
нотаріально засвідчена копія власної картки фізичної особи - платника податків;
нотаріально засвідчена копія паспорта громадянина України дружини ( ОСОБА_2 );
нотаріально засвідчена копія картки фізичної особи - платника податків дружини ( ОСОБА_2 );
витяг про власне зареєстроване місце проживання;
витяг про зареєстроване місце проживання дружини ( ОСОБА_2 );
нотаріально засвідчена копія свідоцтва про шлюб;
нотаріально засвідчена копія довідки МСЕК до акту огляду медико - соціальною комісією за формою, затвердженою МОЗ, що підтверджує інвалідність дружини ( ОСОБА_2 );
належним чином засвідчену копію індивідуальної програми реабілітації інваліда дружини ( ОСОБА_2 );
нотаріально засвідчену копію пенсійного посвідчення про отримання пенсії інваліда дружини ( ОСОБА_2 );
довідка про отримання пенсії по інвалідності дружиною;
належним чином засвідчену копію довідки з медичної установи про перебування дружини на обліку з приводу онкологічного захворювання;
належним чином засвідчена копія консультативного висновку онколога - гінеколога №000012688 від 24.02.2025р., про наявність у дружини онкологічного захворювання;
належним чином засвідчена копія адвокатського запиту в інтересах дружини;
копія відповіді на адвокатський запит про причину встановлення дружині інвалідності.
Листом від 11.04.2025р. №08/30833/25-Вн, відповідач, за результатами розгляду рапорта ОСОБА_1 , відмовив, щодо звільнення з військової служби, у зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів. Та зазначив, що відповідно до наданої довідки до акту огляду медико - соціальної експертної комісії до довідки серії 12 ААД №853020 від 12.12.2024р., яка видана ОСОБА_2 , у висновку про умови та характер праці, рекомендованих заходах, щодо відновлення працездатності, не визначено потребу у догляді.
Не погоджуючись із правомірністю оскаржуваного рішення, та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню, позивач, звернувся до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з яко/ю це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-IX від 11.04.2024, що набув чинності 18.05.2024, статтю 26 Закону №2232-XII викладено в новій редакції, за якою пункт 2 частини четвертої цієї статті передбачає, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема, на підставах:
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
В свою чергу, пунктом 3 частини дванадцятої цієї статті визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, на таких підставах:
необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
З аналізу цієї норми вбачається, що умовами для звільнення військовослужбовця з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є:
1) наявність у дружини (чоловіка) військовослужбовця інвалідності III групи;
2)наявність у дружини (чоловіка) військовослужбовця певного захворювання, передбаченого нормою, або встановлення інвалідності внаслідок такого захворювання, зокрема онкологічного;
3) необхідність догляду за дружиною (чоловіком).
Суд зазначає, що наявність всіх означених вище умов надає позивачу безспірне право на звільнення його з військової служби, у відповідності до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
При цьому, для вирішення питання про звільнення військовослужбовця з військової служби необхідним є дотримання сукупності зазначених умов.
Позивач надав до свого рапорту документи, які свідчать, що його дружина є особою з інвалідністю ІІІ групи, яка встановлена внаслідок онкологічного захворювання. Спору щодо цих обставин у сторін немає.
Натомість, між сторонами є спірним, чи є необхідним підтвердження того, що дружина позивача потребує догляду.
Стосовно цього, суд зазначає, що відносно осіб з інвалідністю ІІІ групи законодавець пов'язав необхідність здійснення догляду самим характером такого захворювання, встановленою внаслідок онкологічного захворювання,
Суд звертає увагу, що редакція норми Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якою передбачено звільнення з лав Збройних Сил України в зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, зазнала певних змін відповідно до Закону України №3633-IX від 11.04.2024.
Так, застосовуючи попередню редакцію, Верховний Суд у постанові від 24.04.2024 в справі №140/12873/23 констатував, що наявність у позивача дружини, яка є особою з інвалідністю III групи, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону і додатково не вимагає від нього доведення необхідності здійснення догляду за дружиною, оскільки це навіть не відповідає критеріям встановлення III групи інвалідності.
В той же час, в редакції Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка набула чинності з 18.05.2024, законодавець додав ще дві умови, необхідні для звільнення військовослужбовця за наявності у його дружини інвалідності III групи: інвалідність має бути пов'язана з певними захворюваннями і має бути встановлена необхідність здійснювати догляд.
Отже, в оновленій нормі конкретизовано умови звільнення за зазначеною вище підставою; аналіз норми не дає підстави для висновку, що наявність у особи інвалідності ІІІ групи виключає необхідність надання доказів про потребу такої особи в догляді.
Щодо необхідності здійснення позивачем догляду за дружиною, суд зазначає наступне.
Норми діючого законодавства не містять такого поняття як «постійний догляд».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім'ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.
Надавачі соціальних послуг можуть належати до державного, комунального або недержавного секторів (ч. 1 ст. 13 вказаного Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про соціальні послуги», до надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об'єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2020 р. №587 затверджений Порядок організації надання соціальних послуг, пунктом 14 якого визначено, що надання соціальних послуг організовується шляхом здійснення заходів щодо формування та розвитку соціальних послуг, зокрема створення мережі надавачів соціальних послуг державного / комунального сектору, залучення надавачів соціальних послуг недержавного сектору (підприємства, установи, організації, громадські об'єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності), залучення волонтерів, запровадження посад відповідних фахівців (працівників) та проведення їх навчання, підвищення професійної компетентності/кваліфікації працівників - надавачів соціальних послуг (далі - надавач) тощо.
Отже, надавати соціальні послуги з догляду можуть фізичні особи без здійснення ними підприємницької діяльності.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про соціальні послуги», фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є:
1) особами з інвалідністю I групи; 2) дітьми з інвалідністю; 3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; 4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; 5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (ч.7 ст.13 Закону)
Механізм оформлення постійного догляду (призначення компенсації за догляд) над такими особами встановлений Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі».
За правилами п. 7 Порядку №859, призначення і виплата компенсації здійснюються уповноваженим органом з місяця подання фізичною особою, яка надає соціальні послуги, документів, перелік яких наведений у цій ж нормі, в тому числі: копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (для осіб з інвалідністю); висновку лікарської комісії медичного закладу щодо потреби в догляді громадян похилого віку внаслідок когнітивних порушень за формою, затвердженою МОЗ; висновку лікарської комісії медичного закладу щодо потреби в догляді невиліковно хворих осіб, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, за формою, затвердженою МОЗ.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що потреба осіб, які є членом сім'ї надавача соціальних послуг, спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки, в догляді має бути підтверджена, такими документами: довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, висновком лікарської комісії медичного закладу щодо потреби в догляді за формою, затвердженою МОЗ.
Відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 №1317 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (п. 3 Положення №1317).
Відповідно до абз.2 пп. 1 п. 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (п. 17 Положення про медико-соціальну експертизу).
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2012 №577, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 вересня 2012 за №1509/21821, затверджена Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації №157-1/о «Виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією».
Ця Інструкція, як в ній зазначено, визначає порядок заповнення форми первинної облікової документації «Виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією» (далі - форма №157-1/о) і складається з двох частин: зазначеної виписки та довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією.
Відповідно до п.3, 4 Інструкції Форма №157-1/о застосовується при винесенні рішення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) про встановлення групи, причини і строку інвалідності.
Усі реквізити даної форми заповнюються відповідно до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (форма №157/о).
Виходячи з аналізу наведених правових норм, а також затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальні експертні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, а також потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Разом з цим, суд зазначає, що довідка до Акту огляду Медико - соціальної комісії Серії 12 ААГ №853020, виданої 12.12.2024р., не містить інформації, щодо потреби ОСОБА_2 у здійсненні постійного стороннього догляду.
Відтак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про необхідність здійснення догляду за дружиною позивача, що є однією з необхідних умов задля звільнення позивача з військової служби, а отже, підстави для здійснення такого звільнення відсутні.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування був виконано з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
З огляду на відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
2. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.