27 січня 2026 року м. Київ справа №320/28848/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у
м. Києві та Київській області
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 від 13.04.2024 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 від 13.04.2024 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 05.10.2011 за № 1146/19884;
2) зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 від 13.04.2024 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 від 13.04.2024 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 05.10.2011 за № 1146/19884.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не прийнято його заяву про визнання біженцем. Так, позивач вказує, що посадові особи відповідача виключно в усній формі відмовили йому у прийнятті заяви, що, на думку позивача, порушує порядок розгляду заяви про визнання біженцем, адже усна відмова Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області не передбачена приписами чинного законодавства.
У зв'язку з наведеним, позивач надіслав відповідачу заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Натомість, відповідач направив відповідь від 16.08.2024, в якій роз'яснив, що надсилання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту поштовим або електронним відправленням законодавством не передбачено.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що під час звернення позивача до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області не було допущено жодної бездіяльності, щодо відмови у прийняті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина російської федерації ОСОБА_1 .
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи, інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
07.08.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
02.10.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Інших заяв чи клопотань до суду подано не було.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином російської федерації відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорта № НОМЕР_1 , орган що видав документ МВС 0178 від 04.12.2018.
19.01.2022 позивач уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 19.01.2022 серії НОМЕР_2 .
Відповідно до даних анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач 09.02.2022 покинув свою країну походження - російську федерацію, оскільки не підтримував політичний режим в РФ та його лякало можливе повномасштабне вторгнення рф на територію України
30.03.2022 позивач отримав першу посвідку на тимчасове проживання в Україні, яка діяла до 29.03.2023. 22.03.2023 позивач отримав другу посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 , дата закінчення строку - 22.03.2024.
Маючи намір залишитись в Україні, позивач 13.03.2024 прибув на особистий прийом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області з метою подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, відповідач в усній формі роз'яснив, що таку заяву від позивача не прийме.
Того ж дня, 13.03.2024 позивач направив на адресу відповідача заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Листом від 16.04.2024 № М-472/6/8010-24/8010.7.1.1/1091-24 Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області повідомило позивача про порушення порядку та строку звернення за захистом в Україні та зазначило, що прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту здійснюється відповідно до частини 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою, передбаченою вказаною статтею Закону.
Надсилання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту поштовим або електронним відправленням законодавством не передбачено.
Не погодившись із зазначеною позицію відповідача, ОСОБА_1 24.04.2024 подав скаргу на ім'я голови Державної міграційної служби України.
Листом від 21.05.2024 № КО-4052-24/8.5/2819-24 Державна міграційна служба України повідомило, що позиція ДМС з порушених в скарзі питань викладена у листах Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 16.04.2024 та 29.02.2024.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття заяви та рішення за результатами її розгляду, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пунктом 13 статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною п'ятою статті 5 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону № 3671-VI.
За змістом частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
За приписами статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Частиною сьомою статті 7 Закону №3671-VI встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина шоста статті 5 Закону № 3671-VI).
Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.
Таким чином, Закон № 3671-VI визначає наступні етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
- подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (частина шоста статті 5 Закону №3671-VI);
- оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (статті 7-8 Закону № 3671-VI);
- безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (статті 9-10 Закону № 3671-VI).
Варто зазначити, що статтею 8 вказаного Закону передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого (триває 15 робочих днів з моменту реєстрації заяви-анкети) приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.
На цьому етапі, згідно з частиною шостою статті 8 зазначеного Закону, - фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону № 3671-VI, а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила № 649 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ).
Відповідно до пункту 2.1 Правил № 649 уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4).
Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач звернувся до відповідача із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки в країні свого походження (російська федерація) він може зазнати переслідувань з політичних мотивів.
За результатами розгляду заяви позивача, листом Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області «Про розгляд звернення» від 16.04.2024 № М-472/6/8010-24/8010.7.1.1/1091-24 повідомлено, що позивач порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні; прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту здійснюється відповідно до частини 6 статті 5 Закону № 3671-VI, за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою, передбаченою вказаною статтею Закону.
Зазначено, що УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять ані рішення щодо прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятих за результатами розгляду такої заяви.
При цьому, форма заяви-анкети позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідає бланку, передбаченому Правилами № 649, що не заперечується відповідачем.
Крім того, відповідачем вказане звернення позивача було розглянуто у відповідності до Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян», що свідчить про те, що фактично територіальним органом ДМС не було вирішено питання, як взагалі щодо прийнятності документів позивача для розгляду поставленого питання по суті, так і тим більше щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд також звертає увагу, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2023 у справі № 755/11168/22 скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28.02.2023, а адміністративний позов громадянина Республіки Білорусь до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення від 17.10.2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Білорусь задоволено повністю.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №120/3657/20-а зазначив наступне: «…нормами чинного законодавства визначено наступні варіанти поведінки суб'єкта владних повноважень, до якого надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: прийняття територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.».
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку, визначеному Законом № 3671-VI та Правил № 649, з урахуванням чого позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи статті 139 КАС України, на користь позивача підлягають стягненню здійсненні ним судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статті 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2 Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 від 13.04.2024 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 від 13.04.2024 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 05.10.2011 за № 1146/19884;
3. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 від 13.04.2024 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 від 13.04.2024 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 05.10.2011 за № 1146/19884
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.