29 січня 2026 року Справа № 280/10126/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 24.06.2025 № 084750007860 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до її страхового стажу періоди роботи з 30.04.1984 по 06.12.1984, з 27.06.1991 по 01.02.2000, у зв'язку з чим призначити їй пенсію за віком з 18.05.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач визнає страховий стаж позивача в розмірі лише 12 років 10 місяців 7 днів, про що вказано в рішенні від 24.06.2025 № 084750007860, при цьому відмовляє в зарахуванні до нього періодів роботи позивача з 01.11.1983 по 06.12.1984, оскільки відстуня інформація про неотримання пенсії в РФ, з 09.09.1990 по 01.02.2000, оскільки в архівній довідці від 09.09.2021 № 15/Д-369-1 ПІБ Позивача (« ОСОБА_2 », « ОСОБА_2 », ОСОБА_2 .») зазначено скорочено, що не відповідає паспортним даним. До страхового стажу відповідачем також не зарахований період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 29.03.2001 по 24.09.2001 відповідно до трудової книжки від 28.07.1980 НОМЕР_1 без зазначення причин. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді від 24.11.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідачем на виконання ухвали судді від 24.11.2025 надано до суду копію пенсійної справи позивача.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав на те, що В результаті розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивачки не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 з 01.11.1983р. по 06.12.1984р. на території росії, оскільки відсутня інформація про неотримання пенсії в росії. Також, в результаті розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивачки не зараховано період роботи з 09.09.1990р. по 01.02.2000р., згідно архівної довідки від 09.09.2021р. № 15/Д -369/1 виданою Комунальною установою «Трудовий архів» Оріхівської міської ради, оскільки в архівній довідці ім'я та по батькові заявниці написано скорочено, що не відповідає паспортним даним громадянина України. Звертає увагу суду на те, що згідно трудової книжки позивачка в період з 29.03.2001 по 24.09.2001 отримувала матеріальну допомогу по безробіттю не у період проходження професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, отже Головне управління правомірно не зарахувало даний період до страхового стажу. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 16.12.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про залучення співвідповідача у справі. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 17.06.2025 звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Закарпатській області.
Рішенням відповідача від 24.06.2025 №084750007860 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи. Зокрема у рішенні зазначено, що вік заявника становить 64 роки 01 місяць. Відповідно до п. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разу відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років. Стаж заявника для призначення пенсії становить - 12 р. 10 м. 7 д. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.11.1983 по 06.12.1984 та з 09.09.1990 по 01.02.2000.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно абзацу 2 пункту 15 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV (у редакції Закону України №3108-IV від 17.11.2005 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Статтею 7 Закону №1788-XII передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Згідно з частинами 1, 3 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однією із обов'язкових умов для призначення пенсії є підтвердження особою відповідного страхового стажу.
За визначення, наведеним у частині 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разу відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу зараховується до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.
Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Так, з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 24.06.2025 № 084750007860 вбачається, що не зараховано до страхового стажу позивача наступні періоди трудової діяльності: з 01.11.1983 по 06.12.1984, з 09.09.1990 по 01.02.2000.
Разом з тим, в трудовій книжці позивача від 28.07.1980 серії НОМЕР_2 наявні записи №6-8, та записи №15-16 згідно яких можливо встановити періоди, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах, місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.
У спірному рішенні, яким відмовлено в призначенні пенсії відповідач зазначав, що до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 09.09.1990 по 01.02.2000 згідно з архівної довідки від 09.09.2021 №15/Д-369/1, оскільки в архівній довідці ім'я та по батькові заявниці написано скорочено, що не відповідає паспортним даним позивача.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Так на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та Іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення мене конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Судом встановлено довідку від 09.09.2021 №15/Д-369-1, яка видана Комунальною установою «Трудовий архів» Оріхівської міської ради, з якої вбачається, що позивач дійсно працював у колективному сільськогосподарському підприємстві «Росія» с. Преображенка Оріхівського району Запорізької області у спірний період, а саме: з 1990 року по 2000 рік.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) та у довідці від 09.09.2021 №15/Д-369-1 містяться неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки (як-то «…ім'я та по батькові заявниці написано скорочено…») не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні (перерахунку) пенсії.
Крім того, суд наголошує, що трудова книжка позивача, оформлена у відповідності до вимог законодавства, містить всі необхідні записи, які вчинені в хронологічному порядку.
Вищезазначені позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи наведене, суд вважає, що зазначені недоліки оформлення довідки від 09.09.2021 №15/Д-369-1 не можуть вважатися достатньою підставою для відмови позивачеві у визначенні загального страхового стажу, оскільки вина позивача в тому, що довідка заповнена із порушенням встановленого порядку, відсутня. Також суд зазначає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи для визначення періодів роботи позивача.
Отже, суд вважає такі посилання відповідача, зокрема, на те що в архівній довідці ім'я та по батькові заявниці написано скорочено, що не відповідає паспортним даним позивача безпідставними, отже дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 09.09.1990 по 01.02.2000 протиправним.
Стосовно не врахування до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності з 01.11.1983 по 06.12.1984 через відсутність інформації про неотримання в іншій державі пенсійних виплат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої ст.4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Частиною четвертою ст.1 Закону № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Відповідно до частини другої ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно абзаців 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Російської Федерації, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою ст.4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу належить трудова книжка від 28.07.1980 серії НОМЕР_2 , яка надавалась відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії. Автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється. Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
Таким чином, суд не виявив достатніх підстав для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи/служби позивача до її страхового стажу, а тому дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів є протиправними.
Водночас суд зазначає, що за приписами п.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі російської федерації в Угоді від 13.03.1992, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" від 29.11.2022 №1328, не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, суд зазначає, що надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення/перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Необхідно зазначити, що те, що за іноземних осіб, які працювали на території РФ, страхові внески за них роботодавцями не вносились в силу вимог чинного на відповідній території законодавства чи з інших підстав, не може бути підставою для незарахування вказаних періодів роботи до загального трудового стажу особи. Також, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене підприємствами.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.03.2018 в справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Досліджуючи мотиви рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 24.06.2025 № 084750007860 в частині не зарахування спірних періодів роботи позивача на території іншої держави (російської федерації) з 01.11.1983 по 06.12.1984 у зв'язку відсутністю документів, що видані органами, які здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, та підтверджують факт неотримання таких виплат, або інформація про неможливість отримання відповідних документів, суд зазначає наступне.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання обчислення страхового стажу» від 16.05.2025 за №562, яка набрала чинності 20.05.2025.
Пунктом 1 Постанови №562 затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (надалі по тексту також Порядок №562) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком.
Порядок №562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.
За змістом пункту 3 Порядку №562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.
Приписами пункту 4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
Матеріали справи не містять відомостей, що пенсійний орган відповідно до Постанови №562 звернувся до Міністерства закордонних справ України із заявою про направлення запиту до іншої країни щодо здійснення або нездійснення пенсійних виплат за період трудової діяльності до 1 січня 1992 року.
За змістом абзаців 5-6 Порядку №562 МЗС протягом п'яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України "Про інформацію" та "Про захист персональних даних", і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов'язаних з питаннями загальнообов'язкового державного соціального страхування, визначених законом.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови (1) відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або (2) за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання.
Водночас, до моменту встановлення такого обміну чи отримання підтвердних документів пенсія обчислюється з урахуванням цих періодів, за умови, що особа у своїй заяві зазначає про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.
Суд зауважує, що у спірному випадку заява позивача від 17.06.2025 про призначення пенсії містить інформацію, завірену підписом останнього щодо не отримання пенсійних виплат в інших державах, однак не містить відомостей про причини неможливості отримання документів, що підтверджують неотримання заявником пенсійних виплат в іншій державі.
На переконання суду зазначення в анкеті-опитуванні коментованих відомостей свідчить про виконання позивачем вимог Порядку №562 в частині повідомлення про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.
Оскільки періоди роботи позивача на території рф з 01.11.1983 по 06.12.1984 підтверджено записами №6-8 трудової книжки від 28.07.1980 серії НОМЕР_2 , а також, відповідно до вимог Порядку №562 відсутній налагоджений обмін інформації між органами пенсійного забезпечення України та рф, то ОСОБА_1 має право на врахування до страхового стажу вказаного періоду роботи на території рф.
Отже, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії. Оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, то воно підлягає скасуванню.
Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу не враховано до страхового стажу період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 29.03.2001 по 24.09.2001.
В обґрунтування вказаного відповідачем зазначено, що ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено зарахування матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, отже у відповідача відсутні правові підстави для зарахування вказаного періоду до страхового стажу позивача.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Трудова книжка позивача від 28.07.1980 серії НОМЕР_2 містить відповідні записи про призначення та припинення виплати спірної матеріальної допомоги.
За положеннями абзацу 3 частини першої статті 24 Закону №1058-ІV період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Враховуючи приведену правову норму, суд приходить до висновку, що період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), повинен бути врахований до страхового стажу такої особи.
Матеріали справи не містять належних доводів на обґрунтування правомірності не зарахування пенсійним органом вищенаведеного періоду до загального страхового стажу, а відтак такий період роботи позивача підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача, а дії пенсійного органу щодо його не зарахування протиправними.
Позивачем у позовній заяві зазначено, що оскільки страховий стаж за загальним правилом, враховується в одинарному розмірі, то правомірним буде зарахування періодів роботи та безробіття позивача, що не перетинається з вже врахованими до страхового стажу періодами, а саме: з 30.04.1984 по 16.12.1984, з 27.06.1991 по 01.02.2000, з 29.03.2001 по 24.09.2001.
Суд погоджується із вказаним висновком, отже враховуючи вищевикладене, періоди роботи позивача з 30.04.1984 по 06.12.1984, з 27.06.1991 по 01.02.2000 та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 29.03.2001 по 24.09.2001 повинні бути враховані до страхового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за віком.
З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідно до спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 24.06.2025 № 084750007860 позивач звертався з заявою про призначення пенсії у віці 64 років та мав страховий стаж 12 рік 10 місяців 7 днів. Суд встановив, що періоди роботи позивача з 30.04.1984 по 06.12.1984, з 27.06.1991 по 01.02.2000 та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 29.03.2001 по 24.09.2001 підлягають зарахування до страхового стажу позивача.
За таких обставин, позивач, звертаючись з заявою про призначення пенсії у віці повних 63 років та зі страховим стажем понад 21 рік, діяв в межах та у спосіб визначений законом.
Щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 18.05.2024, суд зазначає наступне.
Положеннями пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого ч. 1 ст. 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого ч. 1 ст. 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Так, Законом України № 2981-IX від 20.03.2023 «Про внесення зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, на якій ведуться бойові дії» пункт 14-6 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV доповнено підпунктом 14-6.2 такого змісту:
«Тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, для осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, у разі якщо звернення за призначенням пенсії відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, за умови що передбачений частиною першою статті 45 цього Закону строк звернення за призначенням відповідної пенсії не сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсія призначається за віком - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку».
Згідно з пунктом 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України № 2981-IX від 20.03.2023 встановлено, що особам, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України та яким у період з 24 лютого 2022 року до набрання чинності цим Законом, крім тих осіб, у яких строк звернення за призначенням відповідної пенсії сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсію призначено з дня звернення, за їх бажанням пенсія обчислюється з урахуванням положень підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-ІV.
Відтак, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування за бажанням особи, яка проживала на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій території України, і якій призначено пенсію за віком з дня звернення, що відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, пенсія за віком обчислюється з дня, що настає за днем досягнення такою особою пенсійного віку.
Виходячи зі змісту Закону України № 2981-IX від 20.03.2023 слід дійти висновку, що органи Пенсійного фонду України зобов'язані обчислювати пенсію за віком вищенаведеним особам з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, на підставі звернення, яке подано як до набрання чинності Законом № 2981-ІХ, так і після.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, село Преображенка, при цьому, відповідно до розділу ІІ Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, с. Преображенка Преображенської сільської територіальної громади визнано таким, що є тимчасово окупованою територією, починаючи з 04.03.2022.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу (17.05.2024 - 63 роки) пенсію за віком з 18.05.2024, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Окрім того, і за приписамист.13Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6Кодексу адміністративного судочинства Українисуд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) ЄСПЛ вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 353/265/17 та від 04 травня 2022 року у справі № 805/5133/18-а.
Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувсядо суду, суд керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає за можливе вийти за межі заявлених позовних вимог та те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 24.06.2025 № 084750007860 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до її страхового стажу періоди роботи з 30.04.1984 по 06.12.1984, з 27.06.1991 по 01.02.2000 та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 29.03.2001 по 24.09.2001, згідно трудової книжки від 28.07.1980 серії НОМЕР_2 , у зв'язку з чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 18.05.2024, з урахування висновків суду, викладених у цьому рішенні, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Отже, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно дост. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями ст. ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ 20453063), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (проспект Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, Запорізька область, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 24.06.2025 № 084750007860 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до її страхового стажу періоди роботи з 30.04.1984 по 06.12.1984, з 27.06.1991 по 01.02.2000 та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 29.03.2001 по 24.09.2001, згідно трудової книжки від 28.07.1980 серії НОМЕР_2 , у зв'язку з чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 18.05.2024.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області судові витрати в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова