27 січня 2026 року м. Ужгород№ 260/8868/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання наказів протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , яким просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період;
- визнати протиправним та скасувати Наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 №161 від 05.06.2025р. в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 із списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 , є науково-педагогічним працівником закладу вищої освіти, а саме працює на посаді старшого викладача кафедри стоматології ДВНЗ «Ужгородський національний університет» за основним місцем роботи на 0,75 ставки, що підтверджується Довідкою №732 від 05.06.2025р., виданою Відділом кадрів ДВНЗ «Ужгородський національний університет».
Керуючись своїм правом на оформлення відстрочки, ОСОБА_1 оформив відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період воєнного стану, що підтверджується Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.01.2025 року №В10/30.
05.06.2025 року ОСОБА_1 було затримано співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 на території АДРЕСА_1 та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Представник позивача стверджує, що під час затримання позивачем було надано співробітникам ІНФОРМАЦІЯ_2 всі необхідні документи, які підтверджують наявність оформленої відстрочки, однак, відповідні документи співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 були проігноровані та не взяті до уваги.
ОСОБА_1 було видано оновлений військовий квиток та доставлено до АДРЕСА_2 у Центр комплектування НОМЕР_4 бригади, де його було зараховано до Військової частини НОМЕР_3 .
Того ж дня, на підставі Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №161, ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
06.08.2025 року на підставі Витягу із Наказу №223 ОСОБА_1 солдата резерву запасної роти, було призначено на посаду старшого стрільця-оператора 1 гірсько-штурмового відділення 1 гірсько-штурмового взводу 4 гірсько-штурмової роти 2 гірсько-штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 .
Представник позивача вважає, що позивача було незаконно мобілізовано, у зв'язку з чим накази про його мобілізацію підлягають скасування а позивач повинен бути звільнений з військової служби, у зв'язку з неправомірною мобілізацією.
Представником ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду було подано відзив на позовну заяву, зі змісту якого, відповідач вимоги позивача не визнає повністю і вважає такі безпідставними та необґрунтованими.
Представник зокрема зазначає, що 05 червня 2025 року військовозобов'язаний ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення своїх військово-облікових даних у супроводі працівників національної поліції.
Перевіркою встановлено, що станом на 05 червня 2024 року позивач не мав чинної відстрочки від призову на військову службу, а надана раніше ІНФОРМАЦІЯ_4 відстрочка відповідно до п.2 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» втратила чинність (була анульована) 09 травня 2025 року.
Оскільки згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів ОСОБА_1 перебував у картотеці з відміткою «підлягає призову», ІНФОРМАЦІЯ_5 не мав правових підстав для непроведення щодо нього мобілізаційних заходів.
05.06.2025 року ОСОБА_1 , пройшов медичний огляд «Позаштатною постійно діючою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_6 », за результатом якого його визнано придатним до військової служби, що підтверджується Довідкою військово-лікарської комісії №2025-0605-1204-4313-0 від 05.06.2025 року та карткою медичного огляду та обстеження від 05.06.2025 року. Того ж дня військовозобов'язаному ОСОБА_1 було вручена повістка з метою призову на військову службу під час мобілізації, а також мобілізаційне розпорядження.
Втім, у зв'язку з відмовою позивача від підписання зазначених документів, було складено відповідний Акт про відмову від підпису. 05.06.2025 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 11 від 05.06.2025 року солдата ОСОБА_1 було призвано на військову службу та призначено до складу військової команди НОМЕР_1 .
Відповідач зазначаєж, що згідно даних ІКС «Оберіг» ОСОБА_1 станом на 05.06.2025 року перебував в картотеці «Підлягають призову на військову службу під час мобілізації», тобто, не був заброньований та не користувався правом на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Остання відстрочка втратила чинність 09 травня 2025 року, після чого відомості про її продовження до інформаційно-комунікаційної системи «Оберіг» не вносилися.
Таким чином, оскільки позивач фактично не мав оформленоюпродовженої відстрочки від мобілізації - жодних підстав для не проведення мобілізаційних заходів стосовно позивача у працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 не було.
Представником Військова частина НОМЕР_1 до суду було подано відзив на позовну заяву, зі змісту якого, відповідач не погоджується із трактуванням обставин та нормативно-правових актів позивачем, оскільки вважає їх хибними.
Представник зокрема зазначає, що Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.06.2025 №161 солдат ОСОБА_1 зарахований в списки частини та на всі види забезпечення з 05 червня 2025 року.
Наказ щодо призову ОСОБА_1 та направлення для подальшого проходження військової служби за призовом під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 є повністю реалізованим та доконаним саме з моменту прибуття солдата ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , прийняття справ та посади.
Представник відповідача зазначає, що пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, серед яких відсутній неправомірний призов військовослужбовця та скасування наказу на призов.
Звільнення позивача через скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 про призов на військову службу за мобілізацією в особливий період та направлення для проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 неможливе, наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування в списки військової частини НОМЕР_1 виданий у спосіб та в межах повноважень командира військової частини НОМЕР_1 , фактично реалізований та жодних прав позивача не порушує.
Представник вважає, що наказ командира військової частини про зарахування в списки, як акт індивідуальної дії, виданий з дотриманням критеріїв законності рішення суб'єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 КАС України, а тому підстав для звільнення з військової служби немає.
Згідно зі ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно з витягу з Наказу №927/06-03 «Про особовий склад» від 23 грудня 2024 року ОСОБА_1 , доктора філософії, було призначено на посаду старшого викладача на 0,75 ставки кафедри стоматології післядипломної освіти.
Зазначене також підтверджується Довідкою ДВНЗ «Ужгородський національний університет» №732 від 05 червня 2025 року.
24 січня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_8 позивачу було видано Довідку №B10/30 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період воєнного стану на підставі п.2 ч.3 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».
У другому абзаці вказаної довідки значено про те, що вищезгадану відстрочку погоджено на весь період проведення мобілізації та строку дії відповідних законних підстав.
05 червня 2025 року ОСОБА_1 було затримано та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 були не було взято до уваги Довідку №B10/30 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.01.2025 року про те, що позивачу відстрочку погоджено на весь період проведення мобілізації та строку дії відповідних законних підстав.
Того ж дня, згідно витягу з наказу тво. начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №11 від 05.06.2025 року ОСОБА_1 , було призвано на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження служби до Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №161 від 05.06.2025 року ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Разом із тим, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.
Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Стаття 1 цього Закону передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з ч.5 ст.4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
За змістом ст.2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Крім того, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Частина 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.2 ст.2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Згідно з ч.5 ст.1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом ч.9 ст.1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
- військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з ч.1 ст.39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Підстави, за якими військовозобов'язаним передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, визначені статтею 23 Закону №3543-XII.
Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з вимогами п.2 ч.3 ст.23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період: наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів фахової передвищої освіти, професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Частинами 4, 7, 8 статті 23 Закону №3543-XII визначено, що особи, зазначені у пунктах 1-5 частини третьої цієї статті, у зазначений період можуть бути прийняті на військову службу за контрактом.
Перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 7 п. 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі Порядок №560) у разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Абзацом 10 пункту 60 Порядку №560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаному продовжується, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
Згідно абз. 25 п. 60 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період особам, зазначеним у підпункті 2 пункту 2 додатка 5, надається строком на один рік, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений указом Президента України, чи настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави для відстрочки. У разі продовження строку проведення мобілізації, встановленого указом Президента України, для продовження відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зазначені в цьому абзаці військовозобов'язані не раніше ніж за один тиждень до завершення попереднього строку проведення мобілізації, встановленого указом Президента України, подають до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділів) довідку про займану посаду за основним місцем роботи та розмір частки ставки під час оплати праці, зазначену у додатку 5.
Абзацами 28-29 пункту 60 Порядку №560 визначено, що відомості про надання або скасування відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період заносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів у день оформлення довідки про надання відстрочки (додаток 6) або в день надсилання повідомлення про скасування відстрочки (додаток 10) засобами поштового зв'язку на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (за умови її уточнення) або адресу електронної пошти, зазначеної у заяві про надання відстрочки (додаток 4), або повідомлення засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
У разі неможливості провести перевірку наявності у військовозобов'язаного підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та інших державних реєстрів або баз (банків) даних територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (Центральне управління або регіональні органи СБУ чи відповідний підрозділ розвідувальних органів) повідомляє такому військовозобов'язаному засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку про необхідність надання ним відповідних підтвердних документів для продовження раніше наданої відстрочки.
Аналіз наведених положень законодавства свідчить, про те, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, належить до військової служби за призовом.
У свою чергу статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається, зокрема, військовозобов'язаним, з числа педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Крім цього, суд зазначає, що відповідно до п.8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. №154 , виконання завдання з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу покладені саме на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до п.4 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують покладені на них завдання у взаємодії з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також з органами військового управління, з'єднаннями, військовими частинами, установами, організаціями, вищими військовими навчальними закладами та військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти Збройних Сил та інших військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронними та розвідувальними органами, державними органами спеціального призначення з правоохоронними функціями, громадськими об'єднаннями (організаціями).
Відповідно до абз.9 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що обов'язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому ІНФОРМАЦІЯ_5 мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку від призову за мобілізацією, ураховуючи відповідне повідомлення збоку позивача.
Суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність за неналежне відображення інформації в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо його відстрочки, чи неналежне доведення до ІНФОРМАЦІЯ_2 інформації про відстрочку від призову, позаяк така процедура залежна від комунікації між територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а не від дій позивача.
Як встановлено судом, станом на 05.06.2025 року ОСОБА_1 було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на весь період мобілізації, (без зазначення терміну дії) на підставі п. 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_9 №B10/30 від 24 січня 2025 року.
Суд констатує, що вказана довідка не була скасована ні в адміністративному ні в судовому порядку, відтак є чинною, доказів протилежному відповідачами надано не було.
Відтак, наявність дійсної відстрочки на час прийняття спірного наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 , на думку суду, свідчить про протиправність та необхідність скасування наказу тво. начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №11 від 05.06.2025 року, в частині призову солдата ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження до Військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, суд зазначає, що Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402 для проведення військово- лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення № 402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).
Питання медичного огляду військовозобов'язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період регламентує глава 3 розділу II Положення № 402.
Зокрема, згідно пункту 3.1. глави 3 розділу II Положення №402 медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП.
Відповідно до пункту 3.4. глави 3 розділу ІІ Положення №402 перед оглядом військовозобов'язаних їм проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту "В" (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту "С" (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначається група крові та резус-належність, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ. Особам старшим 40 років обов'язково проводиться вимір внутрішньоочного тиску, дослідження крові на цукор. Інші дослідження проводяться за показаннями.
Відповідно до пункту 3.6. глави 3 розділу ІІ Положення № 402 картка обстеження та медичного огляду на солдатів, матросів, сержантів і старшин зберігається у ТЦК та СП до чергового огляду, а на офіцерів, прапорщиків (мічманів) у їх особових справах - постійно.
Абзацом 10 пункту 5.1.глави 5 розділу ІІ Положення № 402 передбачено, що на кожного кандидата заводиться Картка обстеження та медичного огляду.
Отже, під час проходження ВЛК результати усіх аналізів, медичних оглядів, військовозобов'язаного заносяться до картки обстеження та медичного огляду, форма якої затверджена Положенням № 402.
За змістом Положення № 402 в картці обстеження та медичного огляду наявний, зокрема розділ дев'ятий під назвою: "Результати додаткових методів обстеження". Даний розділ картки обстеження та медичного огляду, згідно із додатком 13 до Положенням № 402 має таких вигляд: "9. Результати додаткових методів обстеження. Назва дослідження. Дата Результат. Загальний аналіз крові. Група крові та резус-фактор. Біохімічний аналіз крові: вміст глюкози, вміст білірубіну, вміст АЛТ, вміст загального білка. Серологічний аналіз крові на: ВІЛ, антиген до вірусу гепатиту В, антитіла до вірусу гепатиту С, реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном. Загальний аналіз сечі. Флюорографія органів грудної клітки. ЕКГ. Інші дослідження. Місце для вклеювання направлення командира військової частини (військового комісара), характеристик, інших медичних та додаткових матеріалів, додаткових методів обстеження тощо.".
Вирішуючи спір, суд враховує і правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 12 червня 2020 року, що ухвалена у справі №810/5009/18, згідно якого до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає позивач під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби. Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку.
Відтак, надаючи оцінку доводам позову щодо порушення процедури прийняття висновку ВЛК про придатність позивача до військової служби, суд звертає увагу на те, що з відомостей, наявних у картці обстеження та медичного огляду від 05 червня 2025 року (складена за формою згідно Додатку 13 до Положення №402) вбачається, що така картка не містить даних результатів проведення загального аналізу крові позивача, групи крові та резус-фактору, біохімічного аналізу крові, серологічного аналізу крові, загального аналізу сечі, флюорографії органів грудної клітини та ЕКГ.
Означене вказує, що медичний огляд військовослужбовця належним чином військово-лікарською комісією проведено не було та як наслідок у довідці від 05.06.2025 року належної оцінки стану здоров'я ОСОБА_1 не надано.
За таких обставин суд вважає необґрунтованими та передчасними висновки ВЛК, наведені у картці обстеження та медичного огляду від 05 червня 2025 року та довідці ВЛК №2025-0605-1204-4313-0 від 05.06.2025 року про придатність позивача до військової служби, що додатково вказує на протиправність оскаржуваного наказу тво. начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №11 від 05.06.2025 року.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права у цій категорії справ, що вбачається із постанови суду від 11 квітня 2024 року, що ухвалена у справі № 520/7954/22.
Згідно із статтею 242 частиною 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 визначив підходи щодо застосування принципу «легітимних очікувань» (legitimate expectations):
«… 75. Також колегія суддів зазначає, що поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.
76. Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
77. Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.
78. Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).
79. Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законіприписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права…».
У спірних правовідносинах, позивач після надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мав легітимні очікування щодо забезпечення дотримання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки встановлених Порядком №560 заборони щодо його мобілізації до зберігання статусу науково-педагогічного працівника.
Враховуючи, що обов'язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання з метою недопущення протиправних дій щодо особи покладено на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки а тому ІНФОРМАЦІЯ_5 не виконав своїх обов'язків належним чином.
На момент прийняття спірного наказу тво. начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №11 від 05.06.2025 року про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період за яким було призвано ОСОБА_1 , у якого була наявна діюча відстрочка від призову, а отже останній не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
Крім того, згідно з процесуальним законодавством, обов'язок доказування належить стороні, яка стверджує обставини, що мають юридичне значення. Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_10 стверджується, що у позивача станом на 05.06.2025 року не була оформлена відстрочка від призову під час мобілізації, відтак він повинен надати суду докази зазначеному, однак відповідачем цього зроблено не було.
Щодо позовних вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування до списків особового складу частини та звільнення зі служби, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Частина 3 ст. 24 Закону №2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до п.12.1 розділу ХІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення №1153/2008.
Згідно з абзацом 2 п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч. 3, п.2 ч.4, п.3 ч.5 та п.3 ч.6 ст.26 Закону №2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Ухвалюючи судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень. та y Згідно з рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються.
Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У зв'язку з тим, що призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 був протиправним, оскільки в останнього була наявна діюча відстрочка від призову, а отже останній не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, відтак, наказ командира Військової частини НОМЕР_2 №161 від 05.06.2025р. в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з огляду на матеріали та обставини справи є протиправним та порушує основоположні права позивача.
Таким чином, встановивши порушення прав позивача, суд має обрати такий захисту, який з урахуванням конкретних обставин справи буде ефективним з точки зору ч.1 ст.2 КАС України та ст.13 Конвенції та виключатиме можливі подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
Суд дійшов висновку, що здійснення належного захисту у даній справі з урахуванням дискреційних повноважень відповідача є зобов'язання командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 із військової служби та виключити із списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 .
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своїх дій, які є предметом оскарження.
Доводи відповідача про правомірність таких спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 78, 139, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання наказів протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Визнати протиправним та скасувати наказ тво. начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №11 від 05.06.2025 року, в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та відправлення до Військової частини НОМЕР_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 №161 від 05.06.2025р. в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 із військової служби та виключити із списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяП.П.Микуляк