29 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/25433/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1, Відділ) щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та зобов'язання виключити такі відомості і повідомити органи Національної поліції України про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що жодного факту порушення позивачем правил військового обліку відповідачем не зафіксовано. Ні протоколу, ні постанови про порушення позивачем правил військового обліку відповідачем щодо позивача складено не було. Наведене, на переконання позивача, підтверджує вчинення відповідачем протиправних дій, які порушую його права.
Ухвалою суду від 27 листопада 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних судом документів.
12 грудня 2025 року до суду надійшов відзив, у якому ІНФОРМАЦІЯ_3 просить у задоволенні позову відмовити. Зауважує, що згідно присів частини 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову» військовий обов'язок включає, зокрема, дотримання правил військового обліку. З огляду на проведення заходів загальної мобілізації посадовими особами відповідача здійснюється вивчення особових справ кожного військовозобов'язаного, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, внесення змін до їх облікових карток та відповідних відомостей про особу до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також приведення військово-облікових документів у відповідність з наявними відомостями та проставлення актуальних даних щодо придатності чи непридатності до військової служби. Нормами Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов'язку громадянами України, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, здійснюють взяття, зняття та виключення з військового обліку в установленому порядку. Згідно даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, ОСОБА_1 16 травня 2025 року автоматично був взятий на облік військовозобов'язаних згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 року № 932 (зі змінами від 01 квітня 2025 року) «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів» до ІНФОРМАЦІЯ_2 . 17 червня 2025 року було встановлено, що позивач не перебував на військовому обліку до автоматичного взяття на облік, що свідчить про наявність в діях позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення. На виконання норм законодавства, 17 червня 2025 року за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів Відділом сформовано електронне звернення № Е2497359, шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, надіслано до відділення поліції №1 Звягельського районного відділу поліції ГУНП в Житомирській області з метою адміністративного затримання та доставлення позивача до Відділу, як особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбаченого статтею 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до пункту 5 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 (далі - Порядок № 559) військово-обліковим документом призовників, військовозобов'язаних та резервістів в електронній формі є відображення в електронній формі відомостей про громадянина України, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також відомостей щодо звернення або повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення до Національної поліції. Іншими словами, у застосунку «Резерв+» відображається не лише інформація з Єдиного державного Реєстру, але й відомості щодо звернення до Національної поліції України. Наведене, на переконання ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідчить, що законодавство не містить вказівки на те, що статус «Порушення правил військового обліку» у військово-обліковому документі може бути облікований лише у випадку притягнення особи до адміністративної відповідальності на підставі статей 210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Більше того наявність такого статусу у військово-обліковому документі законодавчо не ототожнена із фактом притягнення особи до адміністративної відповідальності, а носить інформаційний характер. Позначка в застосунку «Резерв+» - «порушення правил військового обліку» - не є доказом внесення відповідної інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо порушення позивачем правил військового обліку. Відображення у додатку «Резерв+» відповідного статусу є лише інформацією для ознайомлення особи про виявлені порушення правил військового обліку та факт направлення звернення до органів Національної поліції з метою адміністративного затримання та доставки до ТЦК та СП.
Також 12 грудня 2025 року на виконання вимог ухвали суду надані організаційно-правові документи, які врегульовують порядок його діяльності (зокрема, але не виключно статут, положення) ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За результатами вивчення зазначених документів, суд установив, що відповідно до пункту 3 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної року, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.
Відповідно до пункту 7 названого Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
ІНФОРМАЦІЯ_1 , утворений у складі ІНФОРМАЦІЯ_4 , не має окремих організаційно-правових документів, що врегульовують порядок його діяльності.
Наведене обумовило постановлення 15 грудня 2025 року ухвали про залучення до участі у справі другого відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - відповідач-2, ІНФОРМАЦІЯ_5 ), якою також зобов'язано позивача надати суду належним чином засвідчені копії всіх сторінок його військового квитка № НОМЕР_1 .
01 січня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив з копіями всіх сторінок військового квитка № НОМЕР_1 , у якій позивач наполягає на задоволенні позову. Наголошує, що він не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення положення статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яке наводить відповідач-2, адже на час досягнення 25-річного віку позивачем (14 березня 2000 року) його взагалі не існувало. В силу дії конституційному принципу незворотності дії закону у часі, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Крім цього, позивач не є особою, яка старша 25 років і раніше не перебувала на військовому обліку. Згідно з копією військового квитка позивач раніше перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також в період з 16 травня 1993 року по 01 жовтня 1996 року проходив військову службу. З приводу тверджень відповідача-2 про недоведення позивачем факту внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей саме про порушення ним правил військового обліку та наявність лише припущень у позивача щодо внесення таких відомостей, зауважує, що згідно приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на відповідачів, як суб'єктів владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності. Решта доводів є суголосними з тими, що викладені у позовній заяві.
Також 01 січня 2026 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач-2 зазначає, що позиція позивача є помилковою, оскільки ґрунтується на неправильному тлумаченні принципу дії закону в часі та не спростовує обов'язку особи дотримуватися вимог законодавства, чинного на момент вчинення адміністративного правопорушення. Наголошує, що норми Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» у редакції, чинній на момент досягнення позивачем 27-річного віку, також передбачали обов'язок громадян України дотримуватися правил військового обліку та перебувати на обліку військовозобов'язаних. До дня автоматичної постановки на військовий облік 16 травня 2025 року позивач як військовозобов'язаний не став на військовий облік за зареєстрованим місцем проживання, що ним не заперечується. Зазначена обставина підтверджується долученим до відповіді на відзив військовим квитком позивача. Покликаючись на позицію Верховного Суду про визначення триваючого правопорушення зауважує, що таке припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону. Триваюче адміністративне правопорушення військовозобов'язаного ОСОБА_1 розпочалося у квітні 2000 року, коли після зняття з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 він не прибув для взяття на військовий облік до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, і тривало до 16 травня 2025 року, оскільки упродовж усього цього періоду ОСОБА_1 не перебував на військовому обліку за зареєстрованим (задекларованим) місцем проживання. З 19 травня 2024 року, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 09 травня 2024 року № 3696-IX, встановлено посилену адміністративну відповідальність за порушення правил військового обліку в особливий період (частина 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Таким чином, у діях військовозобов'язаного ОСОБА_1 з 19 травня 2024 року по 16 травня 2025 року вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Акцентує увагу, що наявність у мобільному застосунку «Резерв+» відмітки «Розшук ТЦК та СП: порушення військового обліку» сама по собі не є належним та допустимим доказом внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про вчинення позивачем конкретного адміністративного правопорушення, передбаченого статтею Кодексу України про адміністративні правопорушення. Застосунок «Резерв+» є лише інформаційним сервісом відображення окремих даних, а не первинним реєстром або офіційним документом, що підтверджує факт внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що випливає з Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559. Позиція позивача у відповіді на відзив про те, що відомості про розшук можуть відображатися у «Резерв+» лише у разі притягнення особи до адміністративної відповідальності, є взаємовиключною і позбавленою логічного зв'язку, оскільки адміністративне затримання застосовується до осіб, місцезнаходження яких невідоме, тоді як факт притягнення до відповідальності свідчить про їх встановлення та ідентифікацію. Нелогічним є розміщення інформації про розшук у мобільному застосунок «Резерв+», після притягнення до адміністративної відповідальності. Доставлення військовозобов'язаного до органу ТЦК та СП здійснюється саме з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим. Оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, що покладені ним в основу позовних вимог, зокрема щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, - відсутні підстави для визнання дій Відділу протиправними.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , все своє життя зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно військового квитка серії НОМЕР_2 позивач з 01 квітня 1996 року по 07 червня 1997 року перебував на обліку в Піддубівській сільській раді, з 13 червня 1997 року по 13 квітня 2000 року - в ІНФОРМАЦІЯ_9 . Після зазначеної дати інформація про постановку на військовий облік у військовому квитку відсутня.
16 травня 2025 року ОСОБА_1 взятий Відділом на військовий облік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №932.
У зв'язку з встановленням факту не перебування до 16 травня 2025 року ОСОБА_1 на військовому обліку 17 червня 2025 року за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів сформовано електронне звернення № Е2497359, шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, та надіслано до відділення поліції №1 Звягельського районного відділу поліції ГУНП в Житомирській області з метою адміністративного затримання та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_1 .
У зв'язку з зазначеним у застосунку «Резерв+» позивача з'явилася інформація «ТЦК та СП 17.06.025 звернувся до Нацполіції щоб доставити вас для складання протоколу. Причина: Не стали на військовий облік».
У військово-обліковому документі позивача, згенерованому у «Резерв+», міститься запис « ІНФОРМАЦІЯ_11 : порушення військового обліку». Причина розшуку: не стали на військовий облік, дата початку розшуку 17 червня 2025 року.
Уважаючи дії щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку саме до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів протиправними, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не скасований.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 12 березня 1992 року №2232-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2232-ХІІ).
За змістом частини 1, 3 та 9 статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Статтею 2 Закону України №2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України № 2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі.
Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
Згідно з приписами статті 33 Закону України №2232-XI військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приписами частини 1 статті 34 Закону №2232-ХІІ передбачено, що персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України № 2232-ХІІ взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України. Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154).
Відповідно до пункту 1 названого Положення, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Згідно із пунктом 2 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.
Покладення на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки завдань, не передбачених законодавством, не допускається.
Відповідно до пункту 9 Положення № 154 (у редакції від 17 квітня 2025 року), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, серед іншого: здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку); розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи; звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Пункт 79 названого Порядку передбачає, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку (додаток 20); виключають з військового обліку на підставі відповідних підтвердних документів осіб, які за рішенням суду визнані недієздатними, оголошені померлими (такими, що пропали безвісти), засуджені до позбавлення волі або померли; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пункт 56 цього ж Порядку визначає повноваження Національної поліції, яка за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ (додаток 20) здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Додатком 2 до Порядку №1487 визначені Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, пунктом 1 яких передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема, перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, визначені Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі - Закон України № 1951-VIII).
Відповідно до статті 1 названого Закону України єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів - це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Згідно зі статтею 3 Закону України № 1951-VIII, основними засадами ведення Реєстру є:
1) обов'язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
3) захищеність Реєстру та внесених до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного чи програмного забезпечення, а також гарантує дотримання законодавства щодо захисту персональних даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів, наявних у Реєстрі.
Так, статтею 5 Закону України № 1951-VIII передбачено, що держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру. Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України № 1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону України №1951-VIII передбачено, що призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право: отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
На виконання частини 1 статті 14 Закону України №1951-VIII, ведення Реєстру включає:
1) внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним;
2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами;
3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною (частина 3 статті 14 Закону України № 1951-VIII).
Порядком ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 28 березня 2022 року № 94 (далі - Порядок №94).
Пунктом 12 розділу III «Відомості, що вносяться до Реєстру» названого Порядку, передбачено, що отримання призовником, військовозобов'язаним та резервістом інформації про своє включення (не включення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, здійснюється після особистого звернення та письмового запиту (в якому вказується прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує особу, яка подає запит) до органу ведення Реєстру або в електронному вигляді через Єдиний державний веб-портал електронних послуг, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації.
Відповідно до відкритої інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Міністерства оборони України, застосунок «Резерв+» надає можливість оперативного оновлення даних та доступу до інформації у реєстрі Оберіг.
Згідно зі статтею 141 Закону України № 1951-VІІІ електронний кабінет - це персональний кабінет (захищений відокремлений веб-сервіс), за допомогою якого призовнику, військовозобов'язаному, резервісту, який пройшов електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації про його персональні та службові дані, а також до послуг. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Вказаний кабінет реалізовано у форматі застосунку «Резерв+».
З наведених вище норм Положення про ТЦК та СП і Порядку №1487 убачається, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки з метою виконання покладених на них завдань звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення військовозобов'язаними чи призовниками законодавства про військовий обов'язок і військову службу; порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію) з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення.
Так, із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_10 .
У військово-обліковому документі «Резерв+» міститься інформація щодо порушення позивачем правил військового обліку та перебування позивача з 17 червня 2025 року у розшуку ТЦК та СП.
Судовим розглядом установлено, що підставою внесення такої інформації стало порушення позивачем військового обліку, що виразилось у тому, що він не став на військовий облік. Зазначений факт позивач не заперечує.
Суд звертає увагу, що питанням цієї справи не є встановлення факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, наявності підстав для притягнення його до відповідальності, передбаченої статтями 210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що можливо лише в межах справи про адміністративне правопорушення.
Тим часом за результатами розгляду справи судом установлено наявність у Відділу підстав уважати, що позивачем вчинено адміністративний проступок, внаслідок чого у ТЦК та СП наявне передбачене законодавством право на звернення до територіального органу Національної поліції, відомості про що правомірно ним внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Надаючи правову оцінку доводам позивача про те, що його не притягнуто до адміністративної відповідальності, а тому правові підстави для внесення інформації про порушення військового обліку відсутні, суд зауважує на таке.
Як було вже зазначено відповідно до приписів частини 1 статті 6 Закону України №1951-VIII о Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості:
1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пункт 201 частини 1 статті 7 Закону №1951-VIII передбачає, що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Однак, до Реєстру вносяться не лише персональні, а й службові дані військовозобов'язаних.
У той же час, згідно пункту 1 частини 1 статті 8 цього ж Закону до службових даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать відомості про виконання військового обов'язку.
Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає, зокрема, дотримання правил військового обліку.
У свою чергу, згідно підпункту 14 пункту 8 Порядку № 559, у військово-обліковому документі в електронній формі відображається унікальний електронний ідентифікатор у вигляді двовимірного штрихкоду, що містить відомості про зазначений документ (далі - QR-код військово-облікового документа) (за наявності таких відомостей) - відомості щодо звернення або повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення до Національної поліції.
Тобто, наявність в Реєстрі відомостей про те, що ТЦК та СП розшукує (направив відповідне звернення до територіальних органів Національної поліції для доставлення позивача до ТЦК та СП з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення) військовозобов'язаного у зв'язку із порушенням ним правил військового обліку не суперечить вимогам зазначених нормативно-правових актів.
Подібна правова позиція наведена у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2026 року у справі №200/4381/25.
Стосовно доводів позивача щодо відсутності факту притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку суд зазначає, що сама по собі наявність в застосунку «Резерв+» примітки «Порушення правил військового обліку» та перебування у зв'язку з цим у розшуку ТЦК та СП не свідчить про вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення, та навпаки передує складенню стосовно особи протоколу про адміністративне правопорушення та притягненню до адміністративної відповідальності.
Побідна правова позиція викладена у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі №520/15431/25.
Що стосується тверджень позивача про необхідність застосування положень статті 58 Конституції України, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Згідно з частиною 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях висловлював юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №5-рп/2012, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012).
Як указано в рішенні Конституційного Суду України від 26 січня 2011 року №1-рп/2011, положення частини 1 статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (абзац 2 пункту 5 мотивувальної частини).
У рішення від 12 липня 2019 року №5-р(І)/2019 Суд зазначив, що за змістом частини 1 статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
Надаючи правову оцінку дії Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII у часі, Конституційний Суд України зауважив, що він не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09 червня 2023 року у справі №640/13146/20, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі, новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть уважатися протиправними за формальними ознаками.
У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року№ 5-р/2018).
Так, у зв'язку із внесенням змін до Закону України №2232-XII було зменшено перелік осіб, які підлягають військовому обліку та порядок його проведення. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок і можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
Таким чином, дія вказаного Закону з урахуванням змін, поширює свою дію на всю території України і розповсюджується на всіх осіб, що підлягають військовому обліку.
Здійснюючи аналіз правової норми, на підставі якої діє відповідач, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Наведені законодавчі зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами прямої дії, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки.
З часу набрання чинності змін до Закону України №2232-ХІІ, положення закону поширюються на всіх військовозобов'язаних осіб, які не досягли граничного віку перебування в запасі.
Таким чином, у контексті спірних правовідносин суд висновує необхідність застосування приписів законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Ураховуючи викладене, оскільки за чинними нормами статті 37 Закону України №2232-ХІІ позивач підпадає під категорію осіб, які є військовозобов'язаними та підлягають відповідному обліку, суд дійшов висновку про правомірність дій Відділу щодо внесення інформації про порушення позивачем правил військового обліку до електронного військово-облікового документа у «Резерв+» та не вбачає підстав для її виключення.
Подібна правова позиція викладене у постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі №480/10818/24 та П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі №400/2'/25, яка ухвалами Верховного Суду від 11 листопада 2025 року та 04 грудня 2025 року, відповідно, визнана обґрунтованою.
У контексті оцінки решти доводів сторін слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у цій справі.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно зі статтею 90 названого Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд уважає, що у задоволенні позову належить відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
29.01.26