про залишення позовної заяви без розгляду
28 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/26972/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши заяву про поновлення процесуального строку в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, при обчисленні в період з 22 березня 2022 року по 25 листопада 2024 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови та зобов'язання відповідача провести перерахунок та доплатити за період з 22 березня 2022 року по 25 листопада 2024 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року, Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01 січня 2023 року, Законом України від 09 листопада 2023 року № 3460-1X "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 01 січня 2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням п'ятиденного строку для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог за період з 01 по 25 листопада 2024 року із зазначенням поважних підстав для поновлення цього строку.
На виконання вимог цієї ухвали суду представником позивача подано заяву, у якій він, насамперед, акцентує на тому, що з наданої відповідачем копії грошового атестату вбачається відсутність підпису позивача, що виключає, на переконання представника, ознайомлення позивача зі структурою нарахованого та виплаченого у період з 01 по 25 листопада 2024 року грошового забезпечення.
При цьому представник просить звернути увагу на те, що у наданому відповідачем доказі отримання позивачем 25 листопада 2024 року грошового атестата (витяг з журналу) не вказано: назву належного до видачі документа та його вихідний номер, оскільки цифра "37", як зауважує представник, є лише відображенням порядкового номера запису у журналі, а наданий суду арк. 2 не надає можливості встановити носієм якої інформації є журнал, з якого виготовлено витяг.
На доведення позиції позивача представник наполягає на тому, що грошовий атестат не є належним доказом обізнаності позивача щодо порушеного права, позаяк грошовий атестат не містить даних щодо розміру прожиткового мінімуму, узятого до розрахунку грошового забезпечення, що складає предмет спору у цій справі, натомість містить виключно гривневий еквівалент виплаченого грошового забезпечення у місяць звільнення з військової служби. До того ж, як переконує представник, про порушення свого права на належний обрахунок грошового забезпечення позивач дізнався з листа відповідача від 17 листопада 2025 року № 09/14063-25-Вих.
Надаючи оцінку доводам представника позивача щодо неналежності грошового атестата як доказового документа щодо обізнаності про нараховане та виплачене грошове забезпечення при звільненні зі служби, суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, у якій судова палата дійшла згоди у тому, що із врученням грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні) позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Виходячи з цього, судова палата резюмувала, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
При цьому суд також враховує й висновки Верховного Суду у згаданій представником позивача постанові від 12 грудня 2025 року у справі № 460/7194/24, у якій Верховний Суд виснував, що нарахування та виплата грошового забезпечення за фактично відпрацьований час у місяці звільнення (тобто наразі у цій справі з 01 по 25 листопада 2024 року), підлягає виплаті роботодавцем у складі повного розрахунку відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), а тому цей період охоплюється частиною другою статті 233 КЗпП України, яка визначає, що тримісячний строк звернення до суду починається з моменту отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
Разом з тим, представник необґрунтовано покликається на висновки касаційного суду у цій же постанові за результатом касаційного розгляду справи № 460/7194/24 та оцінки висновків судів попередніх інстанцій, які обумовлені правозастосуванням судами процесуального закону виходячи зі встановлених судами обставин справи № 460/7194/24. Адже, як зазначено у процитованому представником абзаці, - суди достеменно не встановили обставин щодо видачі, як і не перевірили момент отримання позивачем грошового атестата, натомість припустивши, що у день виключення зі списків особового складу позивач мав отримати грошовий атестат.
Проте, у цій справі, суд вжив процесуальних заходів задля витребування належних доказів на підтвердження вручення позивачу грошового атестата (при відкритті провадження ухвалою від 02 грудня 2025 року), й відповідач підтвердив вручення позивачу грошового атестата, подавши суду копію грошового атестата № 37 та витяг з журналу видачі грошових атестатів, у якому за порядковим № 37 (2024 рік) зроблено запис про вручення грошового атестата ОСОБА_1 25 листопада 2024 року під його власноручний підпис.
Надаючи оцінку доводам представника позивача в частині належного підтвердження вручення позивачу грошового атестата 25 листопада 2024 року зважаючи на відсутність підпису військовослужбовця у графі "Правильність даних, зазначених в грошовому атестаті, підтверджую", на противагу запису щодо вручення позивачу грошового атестата 25 листопада 2024 року (порядковий № 37) з його підписом у витязі з журналу видачі грошових атестатів, суд виходить з того, що відсутність підпису військовослужбовця у наданому примірнику грошового атестата, залишеному у відповідача, не спростовує фактичної видачі грошового атестата відповідно до зробленого запису у журналі видачі грошових атестатів, й відсутність копії титульного аркуша з назвою цього журналу не нівелює цей запис, чому суд надає перевагу, оскільки підпис у грошовому атестаті, на чому акцентує представник, лише підтверджує засвідчення військовослужбовцем правильності даних, а не, власне, видачу грошового атестата.
На противагу доводам представника позивача щодо обізнаності про порушене право, зокрема в частині спірного періоду з 01 по 25 листопада 2024 року, суд звертає увагу на оцінку таких тверджень, надану Верховним Судом у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 420/33039/24, які зводяться до того, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на заяву його представника не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду. До того ж, зі змісту поданої представником позивача до відповідача заяви, як звернув увагу Верховний Суд, вбачається, що станом на дату відповідної заяви заявнику відомо про порушення права на одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, у зв'язку з чим і звертається з проханням її нарахувати й виплатити (пункти 26-27 постанови).
Хоча у цій справі представником й не додано копії відповідного адвокатського запиту, зі змісту наданої відповідачем відповіді від 17 листопада 2025 року № 09/14063-25-Вих. вбачається, що його було скеровано задля перерахунку та доплати грошового забезпечення позивача з розрахунку відповідного прожиткового мінімуму, з приводу чого й заявленого позов у цій справі.
Підсумовуючи суд доходить переконання, що доводи представника позивача про те, що грошовий атестат не містить даних про нараховане грошове забезпечення у розрізі узятого до обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не є належним повідомленням у розумінні статті 233 КЗпП України про нараховані при звільненні суми, не узгоджуються із висновками Верховного Суду, зокрема судової палати Касаційного адміністративного суду у складу Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, Верховного Суду від 12 грудня 2025 року у справі № 460/7194/24, а тому відхиляються судом. У згаданій постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Верховний Суд висловився про те, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку звернення до адміністративного суду з позовом відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Тому суд зауважує на тому, що суб'єктивне / власне розуміння правових наслідків дій / бездіяльності відповідача, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатись не можуть вважатися об'єктивною причиною, яка перешкоджає захищати свої права у строки, встановлені процесуальним законом. На переконання суду помилкове уявлення про відсутність порушення прав протягом тривалого періоду не може виправдовувати пасивної поведінки позивача та його процесуальної бездіяльності, позаяк будучи обізнаним щодо нарахованого грошового забезпечення, ураховуючи дані щодо тарифного розряду та тарифного коефіцієнту, математичний підрахунок дозволяє пересвідчитись щодо узятого до розрахунку прожиткового мінімуму.
Оскільки позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого тримісячного строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 01 по 25 листопада 2024 року, який сплинув 26 лютого 2025 року, враховуючи тривалий проміжок часу після вручення грошового атестата (25 листопада 2024 року) до моменту звернення до суду - один рік, суд, залишаючи позовну заяву без руху в ухвалі від 19 січня 2026 року вказав на необхідність подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із вказаними вимогами із наведенням поважних причин пропуску тримісячного процесуального строку з доданням належних доказів на підтвердження відповідних обставин.
Проте, всупереч ухвалі суду, жодних доводів щодо будь-яких реальних обставин, які б слугували об'єктивними перепонами чи створювали труднощі для звернення до суду з цим позовом у межах встановленого тримісячного строку, ані відповідних доказів у їх підтвердження, які б могли бути предметом оцінки суду, стороною позивача не наведено та не надано суду.
Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
За правилами частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, за відсутності жодних доказів на підтвердження у розумінні процесуального закону поважності причин пропуску строку звернення до суду в частині заявлених позовних вимог за період з 01 по 25 листопада 2024 року, суд, в частині означених вимог позивача, застосовує процесуальні наслідки, передбачені частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, залишаючи такі вимоги без розгляду.
Керуючись статтями 123, 171, 240, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Визнати неповажними вказані представником ОСОБА_1 підстави для поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 01 листопада 2024 року по 25 листопада 2024 року.
Позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) в частині позовних вимог за період з 01 листопада 2024 року по 25 листопада 2025 року залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.Г. Приходько
28.01.26