28 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/22902/25
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Державної екологічної інспекції Поліського округу до виконавчого комітету Радомишльської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася Державна екологічна інспекція Поліського округу із позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Радомишльської міської ради щодо невиконання делегованих повноважень, а саме незабезпечення організації і здійснення землеустрою на території Радомишльської міської ради в частині встановлення в натурі (на місцевості) меж прибережних захисних смуг водних об'єктів та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру;
- зобов'язати виконавчий комітет Радомишльської міської ради виконати делеговані повноваження в частині організації і здійснення землеустрою на території сільської ради, а саме встановити в натурі (на місцевості) межі прибережних захисних смуг водних об'єктів та внести відомості про них до Державного земельного кадастру.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий комітет Радомишльської міської ради не забезпечив виконання делегованих повноважень у сфері охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, не організував встановлення меж прибережних захисних смуг водних об'єктів у натурі (на місцевості) та не забезпечив внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру. На думку позивача, це свідчить про протиправну бездіяльність органу місцевого самоврядування. Інспекцією проведено перевірку, за результатами якої складено акт № 5 від 14.03.2025. За результатами перевірки видано вимогу № 5 від 21.03.2025. Надалі направлено низку листів-нагадувань. Через бездіяльність відповідача існує небезпека використання земель не за цільовим призначенням, самовільного зайняття земель, порушення режиму обмежень господарської діяльності. Позивач вважає, що має місце триваюче правопорушення, оскільки обов'язок не виконується протягом тривалого часу.
У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 16.10.2025, відповідач зазначив, що не має самостійних повноважень щодо організації та фінансування робіт із встановлення меж прибережних захисних смуг без рішення міської ради та відповідних бюджетних асигнувань. Виконавчий комітет є колегіальним органом, підзвітним раді, а питання землеустрою вирішуються лише в межах затверджених радою програм та фінансування. Розробка проектів землеустрою вимагає значних витрат, спеціальних погоджень та наявності відповідних даних. Відповідач не мав ані фінансових, ані організаційних можливостей для виконання таких робіт. У матеріалах справи є листи міської ради, якими надано інформацію про стан земель водного фонду. Частина водних об'єктів громади вже має визначені прибережні захисні смуги. Відсутність проектів зумовлена об'єктивними обставинами, зокрема умовами воєнного стану та пріоритетами фінансування. Ознаки протиправної бездіяльності та триваючого правопорушення відсутні.
Позивач 17.10.2025 подав відповідь на відзив, у якій вказав, що доводи відповідача необґрунтовані та не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач безпідставно намагається перекласти відповідальність на міську раду, хоча делеговані повноваження щодо організації та здійснення землеустрою покладено саме на виконавчий комітет. Відсутність коштів не є підставою для невиконання закону. Перевіркою зафіксовано невиконання повноважень у частині встановлення меж прибережних захисних смуг та внесення відомостей до кадастру. Дотримання екологічного законодавства є обов'язковим незалежно від зовнішніх обставин.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
Державна екологічна інспекція Поліського округу в межах здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень у сфері охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання земельних ресурсів провела перевірку діяльності виконавчого комітету Радомишльської міської ради.
За результатами цієї перевірки 14.03.2025 складено акт № 5, в якому зафіксовано, що відповідач не забезпечує виконання делегованих повноважень щодо організації та здійснення землеустрою в частині встановлення в натурі меж прибережних захисних смуг водних об'єктів, розташованих на території громади, а також внесення відповідних відомостей про ці межі до Державного земельного кадастру.
На підставі виявлених порушень Інспекція 21.03.2025 видала виконавчому комітету Радомишльської міської ради вимогу № 5, якою зобов'язала усунути встановлені порушення шляхом організації розроблення та затвердження в установленому порядку проектів землеустрою щодо прибережних захисних смуг, проведення робіт з винесення їх меж в натуру на місцевості та подальшого внесення отриманих відомостей до Державного земельного кадастру.
З метою контролю за виконанням виданої вимоги та поновленням порушеного правового режиму використання земель водного фонду Інспекція неодноразово направляла відповідачу листи-нагадування, серед яких лист від 04.09.2025 за № 5100/11-06, в якому повторно акцентовано увагу на необхідності невідкладного вжиття заходів для усунення виявлених порушень.
У відповідь на звернення Інспекції Радомишльська міська рада листом від 15.09.2025 за № 01-20/1541 повідомила, що на території громади залишаються невнесеними до Державного земельного кадастру відомості щодо 59 водних об'єктів, а також не підтвердила вжиття будь-яких конкретних заходів для розроблення відповідної документації із землеустрою.
Вважаючи зазначену бездіяльність протиправною та такою, що створює реальну загрозу порушення режиму використання земель прибережних захисних смуг, призводить до ризику нецільового використання таких земель, самовільного їх зайняття та недотримання встановлених обмежень господарської діяльності, Державна екологічна інспекція Поліського округу звернулася до адміністративного суду з відповідним позовом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 66, 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України від 25.06.1991 № 1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон № 1264-XII).
За приписами частини 1 статті 20-2 Закону № 1264-XII до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, в тому числі про охорону атмосферного повітря, охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, використання та охорону земель.
Відповідно до статті 34 Закону № 1264-XII завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.
Згідно з частиною 1 статті 35 Закону № 1264-XII державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Відповідно до пункту 2 Розділу II Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.04.2020 за № 350/34633 (далі - Положення № 230), державна екологічна інспекція відповідної області відповідно до покладених завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства.
Державна екологічна інспекція Поліського округу діє на підставі Положення, затвердженого Наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 32 (далі - Положення № 32), згідно якого Держекоінспекція є міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.
Повноваження Інспекції поширюються на територію Житомирської та Рівненської областей.
Державна екологічна інспекція Поліського округу у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами Міндовкілля, дорученнями Міністра захисту довкілля та природних ресурсів, його заступників, наказами Держекоінспекції України, дорученнями Голови Держекоінспекції України, актами Житомирської та Рівненської обласних державних адміністрацій, обласних рад, іншими актами законодавства України, а також Положенням про Інспекцію.
Пунктом 2 розділу 2 Положення № 32 встановлено, що Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог екологічного законодавства, вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.
Також, згідно з даним Положенням № 32 Інспекція є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції (центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів) до повноважень якого, зокрема віднесено здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; за установленням та використанням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержанням режиму використання їх територій, а також за додержанням органами місцевого самоврядування вимог законодавства про охорону земель в частині виконання екологічних вимог під час надання у власність і користування, в тому числі на умовах оренди, земельних ділянок.
Одночасно, ст. 7 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 № 963-IV визначено, що до повноважень Держекоінспекції та її міжрегіональних територіальних органів віднесено, зокрема здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок.
В свою чергу делеговані повноваження органів місцевого самоврядування в сфері охорони навколишнього природного середовища чітко визначені пунктом "б" статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР.
Одним із повноважень у даній сфері, які делеговані органам місцевого самоврядування, є організація та здійснення землеустрою.
Крім того, організація землеустрою віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування статтею 12 Земельного кодексу України та статтями 19, 21 Закону України "Про землеустрій".
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV (далі - Закон № 858-IV) під проектом землеустрою розуміють сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Статтею 2 цього ж Закону передбачено, що землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.
Відповідно до статті 19 Закону № 858-IV до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності.
Згідно зі статтею 20 Закону № 858-IV землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).
Статтею 22 цього ж Закону передбачено, що підставою для здійснення землеустрою є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.
Згідно зі статтею 25 Закону № 858-IV одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 858-IV замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Статтею 47 Закону № 858-IV передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів розробляються з метою, зокрема: збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.
Таким чином, природоохоронне законодавство України передбачає ідентифікацію територій природно-заповідного фонду, в тому числі шляхом встановлення в натурі їх меж, для чого в обов'язковому порядку розробляються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.
Землеустрій це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил (ст. 181 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону № 858-IV).
Окрім того, статтею 182 Земельного кодексу України метою землеустрою визначено, зокрема, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів.
Пунктом "в" статті 183 Земельного кодексу України до основних завдань землеустрою віднесено в тому числі встановлення на місцевості меж територій з особливим природоохоронним і заповідним режимами.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI) з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при регулюванні земельних відносин, управлінні земельними ресурсами, організації раціонального використання та охорони земель, здійсненні землеустрою ведеться Державний земельний кадастр.
Згідно зі статтею 5 Закону № 3613-VI ведення Державного земельного кадастру здійснюється зокрема шляхом внесення відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру за результатами здійсненого землеустрою.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-ІХ фактично здійснено розмежування земель державної і комунальної власності, а також встановлено, що землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, а також те, що органи місцевого самоврядування передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Так, відповідно до частини 1 статті 58 Земельного кодексу України та статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Згідно з вимогами статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
В свою чергу, положеннями статті 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України встановлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності та встановлено відповідні обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг, а саме:
а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;
б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;
в) влаштування літніх таборів для худоби;
г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;
г) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;
д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;
е) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Положеннями статті 113 Земельного кодексу України передбачено, що навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно- епідеміологічної захищеності створюються зони санітарної охорони.
Частиною 2 даної норми визначено, що у межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.
Одночасно статтею 1 Водного кодексу України визначено, що зона санітарної охорони це територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим, з метою запобігання погіршення якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд.
Статтею 93 Водного кодексу України передбачено, що метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.
Частиною 2 даної статті передбачено, що межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими радами на їх території за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.
Як встановлено судом, Державна екологічна інспекція Поліського округу, діючи в межах повноважень, визначених Положенням про неї та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", провела перевірку дотримання виконавчим комітетом Радомишльської міської ради вимог законодавства щодо охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання земель водного фонду. Перевірка була проведена у зв'язку з виявленими ознаками порушення режиму використання прибережних захисних смуг водних об'єктів на території Радомишльської міської територіальної громади.
За результатами перевірки 14.03.2025 складено акт № 5, в якому зафіксовано факт невиконання виконавчим комітетом делегованих повноважень щодо організації та здійснення землеустрою в частині встановлення в натурі меж прибережних захисних смуг водних об'єктів та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру. Акт перевірки містить опис водних об'єктів, розташованих на території громади, та констатує відсутність проектів землеустрою, винесення меж в натуру та відповідних записів у кадастрі. Цей акт є офіційним документом, складеним уповноваженим органом у встановленому порядку, і не був оскаржений відповідачем у частині фактичних обставин.
На підставі виявлених порушень Інспекція 21.03.2025 видала виконавчому комітету вимогу № 5, якою зобов'язала усунути порушення шляхом організації розроблення проектів землеустрою, винесення меж прибережних захисних смуг в натуру на місцевості та внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Вимога була обґрунтована посиланням на конкретні норми Земельного та Водного кодексів України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та делеговані повноваження виконавчого комітету.
З метою контролю за виконанням вимоги Інспекція надсилала відповідачу листи-нагадування, в яких повторно наголошувалося на необхідності невідкладного вжиття заходів. Відповідь на ці звернення була надана Радомишльською міською радою листом від 15.09.2025 № 01-20/1541, в якому зазначено, що відомості про 59 водних об'єктів не внесено до кадастру, а також не зазначено про вжиття будь-яких конкретних заходів для усунення порушення.
Отже, судом встановлено, що протягом тривалого часу Радомишльською міською радою не вжито заходів щодо усунення порушень законодавства та забезпечення виконання делегованих повноважень у сфері охорони навколишнього природного середовища, які визначені пунктом "б" статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Виконавчий комітет у відзиві на позовну заяву посилається на відсутність самостійних повноважень щодо організації та фінансування робіт без рішення міської ради та бюджетних асигнувань. Відповідач стверджує, що є колегіальним органом, підзвітним раді, а питання землеустрою вирішуються лише в межах затверджених радою програм. Крім того, вказується на значні витрати, необхідність погоджень, умови воєнного стану та пріоритетність фінансування обороноздатності.
З цього приводу суд зазначає, що підпункт 9 пункту "б" частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" чітко визначає організацію і здійснення землеустрою делегованим повноваженням виконавчих органів міських рад. Законодавець спеціально розмежував компетенцію представницького органу (ради) та виконавчого органу (виконкому), поклавши саме на виконавчий комітет обов'язок організації землеустрою. Таким чином, аргумент відповідача про підзвітність раді та необхідність її рішення для фінансування не відповідає закону, оскільки делеговані повноваження виконуються виконавчим органом самостійно в межах закону, а не в залежності від волі ради.
Отже, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносить організацію землеустрою саме до повноважень виконавчих органів ради. Виконавчий комітет, будучи суб'єктом владних повноважень, повинен виявляти ініціативу, готувати проєкти рішень для ради, розробляти місцеві програми та закладати відповідні видатки у бюджетні запити. Відсутність доказів таких активних дій з боку відповідача свідчить про його пасивну поведінку, яка у правовому сенсі кваліфікується як бездіяльність.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це триваюча пасивна поведінка, яка полягає у невиконанні обов'язків, покладених на нього нормативно-правовими актами, або у зволіканні з вчиненням дій, які він зобов'язаний вчинити за законом.
Суд наголошує на важливості принципу "належного урядування", який неодноразово застосовувався Європейським судом з прав людини та підтримується національною судовою практикою. Цей принцип вимагає, щоб у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема екологію, державні органи повинні діяти вчасно, належним чином і у спосіб, що забезпечує юридичну визначеність. У ситуації, що розглядається, юридична визначеність досягається саме через внесення відомостей про межі прибережних захисних смуг до Державного земельного кадастру. Поки цих відомостей немає, права територіальної громади на збереження водних ресурсів перебувають під загрозою, а правовий режим земель водного фонду залишається декларативним.
Відсутність фінансових ресурсів також не може виправдовувати бездіяльність. Конституційний принцип обов'язковості закону (стаття 19 Конституції України) та імперативність обов'язку щодо охорони довкілля (стаття 16 Конституції України) виключають можливість поставити виконання закону в залежність від бюджетних можливостей. Верховний Суд неодноразово вказував, що триваюче правопорушення у вигляді бездіяльності суб'єкта владних повноважень існує доти, доки обов'язок не виконано, а об'єктивні обставини, у тому числі фінансові, не звільняють від відповідальності та не припиняють порушення.
Аргумент відповідача про те, що позивач вимагає неможливого у стислі строки, спростовується тим, що обов'язок встановлення меж виник не з моменту видання вимоги екологічною інспекцією, а з моменту набуття громадою статусу розпорядника відповідних земель та набрання чинності відповідними кодексами. Протягом багатьох років відповідач мав можливість поступово виконувати ці роботи, залучаючи кошти з екологічних фондів або через державні програми. Невиконання обов'язку протягом тривалого часу свідчить про ігнорування екологічних пріоритетів на користь інших питань, що є неприпустимим з огляду на статтю 16 Конституції України.
Прибережні захисні смуги є природоохоронними територіями з режимом обмеженої господарської діяльності, передбаченим статтею 61 Земельного кодексу України та статтею 89 Водного кодексу України. Відсутність встановлених меж та внесених до кадастру відомостей створює реальну загрозу порушення цього режиму, оскільки без чітких меж неможливо ефективно контролювати дотримання заборон на розорювання, будівництво, зберігання відходів тощо. Це безпосередньо порушує конституційний обов'язок держави забезпечувати екологічну безпеку та раціональне використання природних ресурсів.
Вказані обставини свідчать на користь висновку, що через тривалу бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог чинного законодавства існує небезпека використання земель не за цільовим призначенням, самовільного зайняття даних земель, порушення режиму обмежень господарської діяльності на даних територіях тощо.
Відповідно до ст. 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 4 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 10 розділу II Положення № 32 Держекоінспекція вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.
За змістом частин 1-2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Державної екологічної інспекції Поліського округу знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, з огляду на що суд вважає за необхідне позов задовольнити повністю.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов Державної екологічної інспекції Поліського округу (вул. Леха Качинського, 12-А, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10014, ЄДРПОУ 42163803) до виконавчого комітету Радомишльської міської ради (майдан Соборний, 12, м. Радомишль, Житомирський р-н, Житомирська обл., 12201, ЄДРПОУ 04053358) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Радомишльської міської ради щодо невиконання делегованих повноважень, а саме незабезпечення організації і здійснення землеустрою на території громади в частині встановлення в натурі (на місцевості) меж прибережних захисних смуг водних об'єктів та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру.
Зобов'язати виконавчий комітет Радомишльської міської ради виконати делеговані повноваження в частині організації і здійснення землеустрою, а саме встановити в натурі (на місцевості) межі прибережних захисних смуг водних об'єктів та внести відомості про них до Державного земельного кадастру.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 28 січня 2026 р.
28.01.26