Справа № 461/4811/25 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В
Провадження № 22-ц/811/3400/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
29 січня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 04 вересня 2025 року,-
у червні 2025 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 07.03.2023 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №M75.00417.01000423 за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 71 510 грн., зі сплатою 79,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у томі числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Банк повністю виконав свої зобов'язання за умовами кредитного договору, надавши в розпорядження відповідача кредитні кошти, однак відповідач не повернув отримані кредитні кошти у встановлений кредитним договором термін та не сплатив нараховані платежі, в тому числі і відсотки за кредитним договором. Остання сплата по кредитному договору була здійснена 07.11.2024 року, у зв'язку із чим сума боргу відповідача за кредитним договором станом на 12.05.2025 становить 70 208.97 грн з яких: прострочений борг - 52 947.66 грн., прострочені проценти - 17 261.30 грн. У зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором відповідачу надіслано вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань, однак така невиконана.
З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 70 208.97 грн., а також судовий збір в розмірі 3028 грн.
Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 04 вересня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість у розмірі 70208 гривень 97 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» судові витрати пов'язані із сплатою судового збору у розмірі 3028 гривень 00 копійок.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - Воронков Олексій Михайлович, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт вважає, що розрахунок заборгованості сам по собі не є первинним документом та не свідчить про наявність заборгованості та її розмір, а позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених вимог, детального розрахунку заборгованості відповідача за весь час існування правовідносин між сторонами та документів для перевірки його правильності, а з долучених доказів неможливо встановити розмір заборгованості. Умовами передбачено 79,99 % річних і орієнтовну річну процентну ставку 116,90 % (пункт 1.9 договору), при цьому орієнтовна повна вартість кредиту становить 190 680,97 грн., що майже утричі більше наданої суми кредиту. Стверджує, що нарахування неустойки, розмір якої є явно завищеним, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 1 447,41 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги Акціонерного товариства «Ідея Банк», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконав зобов'язання за кредитним договором, не повернув отримані в кредит кошти та не сплатив проценти за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 70 208.97 грн., розмір якої відповідачем, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не спростовано належними та допустимими доказами, а відтак така підлягає стягненню з відповідача на користь банку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.03.2023 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту та страхування №M75.00417.010004239, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 71510 грн 00 коп., зі сплатою 79,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у томі числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Строк кредиту 36 місяців (пп. 1.1-1.4 Договору кредиту №M75.00417.010004239 від 07.03.2023 року).
Укладення договору відповідач не заперечує
Пунктом 1.6. цього договору визначено, що процентна ставка є розміром плати за користування кредитними коштами, становить 79,99 річних та є фіксованою. Нарахування процентів за методом «факт/факт» починаючи з дати надання кредиту. Графік позичальника (додаток 1) до цього договору у розрізі сум погашення кредиту, процентів і є невід'ємною частиною договору. Нарахування процентів припиняється після повного повернення заборгованості за цим договором, а також у інших випадках передбачених законом. Базою для нарахування процентів є неповернена сума кредиту.
Відповідно до п.1.7 договору строк дії договору та дата повернення кредиту - до 07.03.2026 року. Повернення заборгованості за договором здійснюється через рахунок UA423363102909600100200327400, відкритий у Банку відповідно до порядку повернення кредиту згідно з Додатком №1.
Згідно із п.1.13.2. кредитного договору, у разі затримання клієнтом сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого не настав в повному обсязі.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, що підтверджується меморіальними ордерами № 2206991 від 07.03.2023 року та № 2206993 від 07.03.2023 року, випискою по рахунку клієнта - фізичної особи № 100000-2025/0723 (розрахунковий період з 07.03.2023 року по 23.07.2025 року) по кредитному договору.
Останній платіж боржником було внесено 07.11.2024 року.
Матеріалами справи підтверджується, що у зв'язку із невиконанням умов кредитного договору, 04.03.2025 року на адресу відповідача банком направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань. Згідно даної вимоги, позивач вимагав терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги, виконати зобов'язання по кредитному договору, а саме повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, а також інші платежі за кредитним договором на день повного погашення заборгованості, а також суму пені, нараховану з врахуванням зазначеного в вимозі. Також, відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в 30-денний строк з дня направлення цієї вимоги банком будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором на власний вибір.
У вимозі про усунення порушень кредитних зобов'язань від 04.03.2025 року зазначено, що станом на 04.03.2025 року у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 70 208.97 грн., яка складається із: заборгованості за основним боргом в розмірі 45269.20 грн., за простроченим основним боргом в розмірі 7678.46 грн., заборгованості за простроченими процентами в розмірі 14360.44 грн., заборгованості за строковими процентами в розмірі 2900.87 грн.
З матеріалів справи, а саме з наданого позивачем детального розрахунку заборгованості за договором кредиту та страхування M75.00417.010004239 від 07.03.2023 року вбачається, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, заборгованість станом на 12.05.2025 року становить: прострочений основний борг - 52 947.66 грн, прострочені проценти - 17 261.31 грн, всього: 70 208.97 грн.
Слід зазначити, що не погоджуючись з розрахунком заборгованості, наданого позивачем, вважаючи, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 1447.41 грн., відповідач, на спростування наданого позивачем розрахунку, не надав суду іншого розрахунку заборгованості, а також не надав належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів та процентів за користування кредитними коштами.
З виписки по рахунку клієнта - фізичної особи № 100000-2025/0723 (розрахунковий період з 07.03.2023 по 23.07.2025 року) по кредитному договору відповідача вбачається, що на рахунок НОМЕР_1 були перераховані кредитні кошти згідно кредитного договору №М75.00417.010004239 від 07.03.2023 року у сумі 71510, 00 грн, з яких 9996,00 грн. - переказ коштів між власними рахунками, 10076,00 грн. переказ на картку НОМЕР_2 , виплата коштів з поточного рахунку 51441,66, стягнення коштів в погашення простроченої заборгованості - 21,34 грн. Також, зазначена заборгованість відповідача в розмірі 70208,97, яка складається з простроченого основного боргу - 52947,66 грн., прострочених процентів - 17261, 31 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що АТ «Ідея Банк» виконав свої зобов'язання згідно з умовами кредитного договору, що підтверджується відповідними меморіальними ордерами, однак відповідач зобов'язання за договором не виконав, не повернув отримані в кредит кошти та проценти за користування кредитними коштами у встановлений договором термін, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки договір кредиту та страхування №M75.00417.010004239 від 07.03.2023 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , чи його окремі умови, які апелянт вважає несправедливими, недійсними в судовому порядку не визнавалися, кредитний договір є чинним, а відтак зазначені у ньому умови є обов'язковими до виконання його сторонами.
Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним зобов'язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами та відсутності у нього заборгованості за кредитним договором, чи наявної заборгованості в іншому розмірі, а твердження апелянта про те, що ним вже сплачено 173 180,34 грн. в рахунок погашення заборгованості не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки зазначена сплачена відповідачем сума включає і нараховані позивачем проценти за користування кредитними коштами.
Доводи апелянта про несправедливість умов кредитування колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до пп. 2.5, 2.6, 2.7 Кредитного договору позичальник: засвідчує, що до укладання цього договору йому банком надана інформація в повному обсязі, яка зазначена в частині другів статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та він ознайомлений з нею; підтверджує і засвідчує, що до укладання цього договору, банком надано позичальнику для порівняння різні пропозиції щодо кредитування за спеціальною формою у вигляді паспорта споживчого кредиту, та, що позичальник ознайомився з інформацією, необхідною для отримання споживчого кредиту, з наявними та можливими видами кредитування у банку, для прийняття усвідомленого рішення, а також самостійно обрав страхову компанію; підтверджує, що: перед укладанням договору отримав всі необхідні пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану, та погодився з інформацією, передбаченою чинним законодавством України, для прийняття обґрунтованого рішення про укладання договору; підтверджує і засвідчує, що вся інформація та/або документи, надані ним банку є повною та достовірною у всіх відношеннях і він зобов'язується повідомляти банк про будь-які зміни в цій інформації, що можуть статися, не пізніше, ніж через 3 банківських дні від настання таких змін. Тобто, відповідач погодився з такими умовами договору, такі недійсними в судовому порядку не визнавалися, а відтак повинні виконуватися обома сторонами кредитного договору.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов кредитного договору, такий було підписано без будь-яких застережень, що згідно з вимогами статті 204 ЦК України створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з цим цей договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним, відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 29.01.2026 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк