Справа № 483/1647/25
Провадження № 1-кп/483/88/2026
Іменем України
29 січня 2026 року м. Очаків
Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
потерпілої - ОСОБА_4 ,
представника потерпілої - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області в режимі відеоконференції з приміщення ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» та з використанням захисником власних технічних засобів кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025150000000855 від 26 вересня 2025 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Червоне Парутине Очаківського району Миколаївської області; громадянина України, із середньою спеціальною освітою, раніше несудимий, не одружений, має на утриманні малолітню доньку - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; призваний 12 березня 2022 року на військову службу за мобілізацією, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, -
В провадженні Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області перебуває обвинувальний акт, згідно з яким ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Під час судового засідання прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 2 місяці.
В обґрунтування заявленого клопотання послався на наявність таких ризиків, як: переховування від суду та незаконний вплив на свідків і потерпілих у даному кримінальному провадженні.
Так, прокурор просив врахувати, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а тому з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від суду. Наявність ризику впливу на свідків та потерпілу прокурор обґрунтував тим, що оскільки ОСОБА_6 відомі анкетні дані та адреси проживання свідків і потерпілих у даному кримінальному провадженні, він має реальну можливість незаконного впливу на них шляхом умовлянь, погроз або іншим чином з метою схилення до зміни чи спотворення показань, з урахуванням тяжкості покарання, яке йому загрожує в разі визнання винним у вчиненні інкримінованого злочину.
Сторона захисту проти клопотання заперечувала, просила розглянути можливість обрання ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу, а саме цілодобового домашнього арешту.
Захисник просив врахувати, що ОСОБА_6 має на утриманні малолітню дитину і обрання альтернативного запобіжного заходу сприятиме її інтересам. Крім того, надмірна тривалість утримання особи під вартою без обрання альтернативного запобіжного заходу є порушенням гарантій, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що знайшло своє відображення у практиці Європейського суду з прав людини.
Потерпіла та її представник наполягали на продовженні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, акцентуючи на тому, що жоден інший запобіжний захід не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Представник просив врахувати, що у кримінальному провадженні, що розглядається, тримання обвинуваченого під вартою не можна вважати надмірно тривалим, а розгляд питання про продовження запобіжного заходу не є формальним.
Заслухавши думки учасників кримінального провадження, суд дійшов такого.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід відносно обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
За змістом ч. 1 ст. 132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховатися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу (ч.1 ст.183 КПК України).
За змістом ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Заслухавши доводи та пояснення учасників провадження, суд встановив, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років. Усвідомлюючи тяжкість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення та реальність призначення суворого покарання у разі визнання його винним за вироком суду, він з метою уникнення кримінальної відповідальності може вжити заходів до переховування від суду.
При цьому, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням не застосовується у разі вчинення порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що істотно підвищує ризик ухилення обвинуваченого від правосуддя.
Суд також враховує, що ОСОБА_6 , хоча раніше і не притягувався до кримінальної відповідальності, однак був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 як особа, яка самовільно залишила службу. Сам ОСОБА_6 вказану обставину визнає і ствердно відповідає на запитання щодо самовільного залишення військової частини. Суд оцінює наведені дані як такі, що характеризують особу обвинуваченого і відображають його ставлення до покладених на нього законом обов'язків.
Заперечення захисника щодо відсутності зареєстрованого кримінального провадження за статтею 407 КК України суд відхиляє, адже мова йде не про обвинувачення у вчиненні іншого кримінального правопорушення, а у ставленні особи до своїх вчинків.
Щодо інтересів малолітньої дитини обвинуваченого, суд враховує, що нею опікується бабуся - мати обвинуваченого, а отже дитина перебуває під наглядом близького родича.
Перевіряючи доводи щодо ризику впливу на свідків, суд також враховує особливості процедури отримання показань, яка визначена КПК України, а саме: на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим або прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду - безпосередньо під час судового розгляду шляхом усного допиту в судовому засіданні.
Оскільки відповідно до встановленого порядку дослідження доказів свідки ще не допитані судом, слід погодитися з обґрунтованістю заявленого ризику.
Перевіривши доводи прокурора та матеріали справи заслухавши доводи сторони захисту, суд дійшов висновку про неможливість зміни запобіжного заходу на більш м'який, оскільки ризики, на які вказав прокурор, підтверджені та на час розгляду клопотання не перестали існувати.
З урахуванням викладеного, а також того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може, на думку суду, запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам та не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого, беручи до уваги ту обставину, що перешкод для утримання ОСОБА_6 під вартою немає, суд дійшов висновку про обґрунтованість клопотання прокурора та необхідність його задоволення.
Щодо аргументу сторони захисту про утримання обвинуваченого під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу, суд звертає увагу на те, що 26 вересня 2025 року ОСОБА_6 затримано в порядку статті 208 КПК України, і строк утримання під вартою з урахуванням всіх викладених вище обставин, не можна вважати необґрунтовано тривалим.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.177, 178, 194, 331, 369, 371, 372 КПК України, -
Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк до 29 березня 2026 року включно.
Строк дії ухвали становить 60 (шістдесят) днів і припиняє свою дію 30 березня 2026 року.
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Миколаївського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії.
Головуюча: