Справа № 438/118/24
провадження №2/457/15/25
09 грудня 2025 року м. Трускавець
Трускавецький міський суд Львівської області
в складі головуючого-судді Марчука В.І.,
секретар судового засідання Ярова О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Трускавці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Східницької селищної ради м.Борислава Львівської області про відшкодування шкоди,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Східницької селищної ради - адвоката Манькута А.Ю.,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Східницької селищної ради м.Борислава Львівської області про відшкодування шкоди. Позов мотивований тим, що Східницькою селищною радою м. Борислава Львівської області (далі - Відповідач) було прийнято рішення №961 від 14 липня 2020 року «Про відміну рішення селищної ради N?691 від 22.10.2010 року «Про затвердження проектів відведення та передачу у власність земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в частині: 1450кв.м. гр. ОСОБА_2 , що проживає по АДРЕСА_1 ». ОСОБА_1 , як чоловік ОСОБА_2 , є співвласником даної земельної ділянки, і оскільки це зачіпляло і інтереси позивача. 02.08.2020 року ОСОБА_1 подав позов до Львівського окружного адміністративного суду визнати протиправним та скасувати рішення Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області №961 від 14 липня 2020 року «Про відміну рішення селищної ради №691 від 22.10.2010 року «Про затвердження проектів відведення та передачу у власність земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в частині: 1450кв.м. гр. ОСОБА_2 , що проживає по АДРЕСА_1 земельна ділянка на АДРЕСА_2 . 17.12.2020 року рішенням Львівського адміністративного окружного суду адміністративний позов до Східницької селищної ради було задоволено повністю. Суд визнав протиправним та скасував рішення скасувати рішення Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області №961 від 14 липня 2020 року «Про відміну рішення селищної ради №691 від 22.10.2010 року «Про затвердження проектів відведення та передачу у власність земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в частині: 1450кв.м. гр. ОСОБА_2 , що проживає по АДРЕСА_1 земельна ділянка на АДРЕСА_2 . Внаслідок прийняття незаконного, протиправного рішення відповідач наніс позивачу, та його сім?ї значних матеріальних, моральних, фізичних та психологічних збитків. А тому, просить стягнути з Східницької селищної ради Львівської області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 65 000 грн та 300 000 грн моральної шкоди.
Представник відповідача - Східницької селищної ради подав відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Так зазначає, що права та інтереси позивача рішенням Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області №961 від 14 липня 2020 року не порушені, оскільки позов поданий не власником земельної ділянки, і ОСОБА_1 не є співвласником такої земельної ділянки. А тому вважає, що позов пред'явлено не належним позивачем. Крім цього, жодних доказів умисного затягування справи №380/6165/20 з боку Східницької селищної ради, а відтак отримання моральних чи фізичних страждань з цього приводу, позивачем не надано. Скасовуючи своє рішення, Східницькою селищною радою не зобов'язувалось ні позивача, ні ОСОБА_2 вчиняти будь яких дій, які б мали для них негативні наслідки чи вимагали понесення матеріальних витрат. Заявлена позивачем матеріальна шкода в розмірі 50 000 грн як витрати на адвоката не є матеріальною шкодою в розумінні ЦК України та ЦПК України та такі не мають жодного відношення до даної справи, оскільки понесені в справі №380/6165/20. З позовної заяви не вбачається участь представника позивача а позов подано ним особисто.
Позивачем було надано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що земельна ділянка належить дружині позивача - ОСОБА_2 , і тому порушуються його особисті права та права членів сім'ї, оскільки перебуває в їх користуванні. Внаслідок дій відповідача, ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду, що полягала в сильних душевних стражданнях, так як такі були спричинені рішенням Східницької селищної ради Львівської області №961. Так навколо позивача склалась хибна суспільна думка про ніби то незаконне володіння земельною ділянкою, хоча жодного порушення закону з його боку не було, оскільки це рішенням Східницької селищної ради земельну ділянку було повернуто у власність громади. Щодо матеріальної шкоди то такі витрати поніс позивач внаслідок розгляду справи у Львівському окружному адміністративному суду та витрати на дорогу.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. Посилався на підстави, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив відмовити.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши наявні докази, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
У судовому засіданні встановлено, що 14.07.2020 Східницька селищна рада м. Борислава Львівської області прийняла Рішення № 961 «Про відміну рішення селищної ради», яким вирішила відмінити підпункт рішення селищної ради № 691 від 22.10.2020 про затвердження проектів та передачу у власність земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва в частині 1450 кв.м. гр. ОСОБА_2 , що проживає в АДРЕСА_3 , земельна ділянка на АДРЕСА_2 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі №380/6165/20, позов ОСОБА_1 задоволено та визнано протиправним та скасовано рішення Східницької селищної ради м. Борислава Львівської області № 961 від 14.07.2020 «Про відміну рішення селищної ради», яким відмінено підпункт рішення селищної ради № 691 від 22.10.2010 «Про затвердження проектів відведення та передачу у власність земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва» в частині 1450 кв.м. гр. ОСОБА_2 , що проживає в АДРЕСА_3 , земельна ділянка на АДРЕСА_2 .
Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, тощо.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», представницький орган місцевого самоврядування - це виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення, а виконавчі органи рад - це органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
За приписами частини першої та другої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Системний аналіз положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.
В свою чергу, положенню частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 , у мотивувальній частині якого вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
А відтак, до цих спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Так, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України .
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
У відповідності до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частиниперша, другастатті 76 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як в цілому, так і кожний окремо, встановив, що позивачем не надано достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачем матеріальної шкоди діями відповідача Східницької селищної ради м.Борислава Львівської області, а також його розміру в рамках розгляду даної справи.
Крім цього, витрати, понесені позивачем в адміністративній справі № №380/6165/20, є такими, що понесені особою у зв'язку з реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді відповідної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Отже, вимога про відшкодування майнової шкоди задоволенню не підлягає.
Вирішуючи спір в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.
Зобов'язання із заподіяння шкоди це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 року, визначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з людьми, які його оточують, інших негативних наслідків морального характеру, справа № 752/17832/14-ц.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (наприклад, «Рисовський проти України», № 29979, пункти 86, 89, від 20 жовтня 2011 року, «Антоненков та інші проти України», № 14183/02, пункт 71, від 22 листопада 2005 року).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Так, за клопотанням позивача, для необхідності встановлення наявності чи відсутності у ОСОБА_1 фізичних і морально-психологічних збитків, ухвалою Трускавецького міського суду Львівської області від 04 червня 2024 року, у справі було призначено судово-психологічну експертизу.
Згідно висновку експерта від 25 липня 2025 року №СЕ-19-24/52490-ПС, порівняння результатів, отриманих у процесі експертної бесіди та аналізу документальних відомостей щодо соціально-психологічних параметрів ситуації наслідків рішення Східницької селищної ради № 961 і психічного стану ОСОБА_1 дозволяє зафіксувати конфліктність ситуаціі, що зумовлено втратою майнових прав родини ОСОБА_1 на земельну ділянку. У свідченнях підекспертного відсутня асиметрія в смисловій оцінці щодо проблемності ситуації конфлікту. Ситуація втрати майнових прав на земельну ділянку мала пролонгований характер, а окремі її наслідки негативно впливають на ОСОБА_1 донині, перешкоджаючи нормальній життєдіяльності підекспертного, зокрема він постійно згадує про страх втратити земельну ділянку, репутаційні втрати, наявне незадоволення основної потреби підекспертного у безпеці, почуття тривоги, що відноситься до посягання на соціальну сутність підекспертного. Посягання на соціальну сутність ОСОБА_1 має психологічно деструктивний характер, оскільки було завдано шкоди його психічному стану, що вподальшому негативно вплинуло на емоційний стан ОСОБА_3 . Внаслідок досліджуваної ситуації в межах цивільного провадження констатується наявність психічних (на моральному рівні) страждань в ОСОБА_1 , зміст та характер яких безпосередньо зумовлені психотравмувальним впливом дослідженої ситуації. Інтенсивність психічних (на моральному рівні) страждань ОСОБА_1 має помірний ступінь - у підекспертного наявні негативні емоційні переживання (протягом 5-х місяців з моменту прийнятого протягом 5-х місяців з моменту прийнятого Східницькою селищною радою рішення № 961), що за рахунок його індивідуально-психологічних особливостей (низької збудливості та помірної особистісної тривожності) не призвели до порушень в основних сферах його діяльності (підекспертний продовжував журналістську діяльність) та мають зворотній характер за умови вирішення ситуації (ймовірно покарання спричинювача шкоди), проте у зв?язку з ситуацією у ОСОБА_1 наявне незадоволення основної потреби (у безпеці). Та розмір грошової компенсації заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди може становити у грошовому еквіваленті 72 000 грн.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Тобто розмір моральної шкоди є індивідуальним, але при визначенні розміру відшкодування суд враховує вимоги розумності і справедливості, керується розумністю щодо суми, яку позивач бажає стягнути до пропорційності завданих збитків.
В постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 709/1173/17, від 23.03.2023 у справі № 127/35822/21, від 31.01.2023 у справі № 535/171/20 та інших зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає з урахуванням: характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення); стану здоров'я потерпілого; тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах; ступеня зниження престижу, ділової репутації, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Разом з тим, враховуючи, що моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
У постанові Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 вказано, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди.
При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).
Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
Позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 300 000,00 грн.
Надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання того, що діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду.
Разом з тим, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, знаходить суму моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн завищеною та такою, що не відповідає ступеню понесених позивачем моральних страждань.
Тому, беручи до уваги характер та тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких він зазнав внаслідок протиправних дій відповідача, здійснення додаткових зусиль для поновлення порушених прав, характер немайнових втрат, з урахуванням висновку експерта від 25 липня 2025 року №СЕ-19-24/52490-ПС, вважає за необхідне в цій частині позов задовольнити частково та зобов'язати відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду в сумі 72 000,00 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
За приписами статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витратна правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Зважаючи на складність справи, тривалість її розгляду, обсяг наданих послуг, витрачений час на надання послуг, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, суд доходить висновку про необхідність відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279 ЦПК України, ст. 15, 215, 216, 220, 236, 546, 570, 626, 628, 629, 635, 657, 1212 ЦК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Східницької селищної ради про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Східницької селищної ради на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 72 000 (сімдесят дві тисячі) гривень.
Стягнути з Східницької селищної ради на користь ОСОБА_1 витрати понесені напрофесійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.
Стягнути з Східницької селищної ради на користь держави 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення їм повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: Східницька селищна рада, юридична адреса: Львівська область, смт.Східниця, вул.Золота Баня,3, ЄДРПОУ 26359951.
Суддя: В. І. Марчук