Справа № 445/2066/25
провадження № 2/445/252/26
22 січня 2026 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Кіпчарського О. М.
секретаря судового засідання Кшемінської О.Я.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Золочеві Львівської області у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 24000,00 грн. В обгрунтування позову вказала, що з 27.07.2013 по 22.03.2016 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У цьому шлюбі у них народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За рішенням Золочівського районного суду Львівської області з відповідача в її користь щомісячно стягуються аліменти на утримання сина в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення сином повноліття. Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 30.04.2025 року відповідачу відмовлено в задоволенні позову до неї про виключення відомостей про батька із актового запису дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До звернення з позовом про оспорення батьківства, відповідач неодноразово мав розмову з нею з приводу сумнівів у його батьківстві щодо ОСОБА_5 , ставив під сумнів її вірність та порядність, як перебуваючи з нею в близьких стосунках, а в подальшому в подружньому житті. Окрім того, зазначила, що відповідач поширював вказану інформацію серед їх спільних знайомих, друзів та батьків, чим завдав їй моральної шкоди у вигляді переживань, страждань, порушення спокою, погіршення стосунків із батьками. Зокрема, як вказує позивачка, відповідач наприкінці 2024 року звернувся до суду з позовом про оспорення батьківства, а на початку 2025 року вона дізналася від спільної з відповідачем знайомої ОСОБА_6 , що відповідач поширив інформацію про те, що вона народила позашлюбного сина - ОСОБА_5 , батьком якого він не являється. Ця ж інформація, а також наявність судової справи про оспорення батьківства стала відомою і її батькам, через що відносини між ними погіршилися. Внаслідок поширення відносно неї такої неправдивої інформації вона зазнала приниження, сорому, підвищеної емоційності, намагалася рідше появлятися в громадських місцях, спілкуватися зі своїми знайомими, зазнала психічних переживань та страждань, які проявлялися в психічних зривах при розмовах з близькими через недовіру до неї та припущеннях з їх сторони у її невірності, в порушенні спокою та сну. Також, вказує, що відповідач не звертався до неї для досудового врегулювання спору про оспорення батьківства відносно їх неповнолітнього сина для здачі біологічних зразків на підтвердження чи спростування його батьківства, необхідних для проведення експертизи ДНК, на що вона завжди була згідна, щоб уникнути розголосу серед батьків та знайомих. Розмір шкоди обгрунтовує, виходячи із тривалості розгляду цивільної справи про оспорення батьківства в суді 15 місяців з врахуванням мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду. Окрім того, просила стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3600,00 грн. та 6000,00 грн. витрат на правову допомогу.
У відзиві на позовну заяву, представник відповідача - адвокат Маркін А.В. заперечив проти задоволення позовних вимог. В обгрунтування заперечень вказав, що позивачка стверджує про поширення відповідачем неправдивої інформації щодо неї з приводу його біологічного батьківства відносно сина ОСОБА_5 , не подаючи жодних належних доказів, які б підтверджували, що саме відповідач поширив таку інформацію, а також відсутні докази, які б підтверджували, що вона зазнала переживань та страждань, внаслідок поширення відносно неї неправдивої інформації, у зв'язку з чим просить відмовити в задоволенні позову за його безпідставністю.
У відповіді на відзив, позивачка вказує, що відповідач подаючи зустрічний позов про оспорення батьківства, у справі за позовом про розірвання шлюбу, просив допитати свідків, які, за його словами, могли підтвердити її подружню невірність. Окрім того, зазначає, що відповідач вчиняв їй перешкоди у виїзді за межі України з дитиною, що змусило її звернутися до суду для надання відповідного дозволу без згоди відповідача, що також завдало їй додаткових переживань. У зв'язку з тим, що їй довелося разом з сином з'являтися в експертну установу, дитина психологічно була травмована такими обставинами.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав вказаних у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення сторони позивача та відповідача, оцінивши доводи позовної заяви, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27.07.2013 по 22.03.2016 року, що підтверджується рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 22.03.2016 року.
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , сторони є батьками - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 03.08.2017 року, з відповідача на користь позивача щомісячно стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 20.12.2018 року, за позовом ОСОБА_1 надано дозвіл на виїзд ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Республіку Італія без згоди та супроводу батька - ОСОБА_4 .
Згідно рішення Золочівського районного суду Львівської області від 30.04.2025 року, на підставі висновку експерта №13/2024 - мг(п) від 18.10.2024 року, згідно якого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є біологічним батьком дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вірогідність дослідження складає 99,9999%, в задоволенні позову ОСОБА_4 про виключення відомостей про батька із актового запису відмовлено.
Будучи допитаною в судовому засіданні, свідок ОСОБА_7 пояснила, що є хрещеною матір'ю позивачки. З приводу обставин справи вказала, що їй було відомо про наявність спору між сторонами з приводу батьківства відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_5 . Вказує, що була свідком, як відповідач, в приміщенні магазину в с. Сасів, Золочівського району, Львівської області, розповідав, що він не є батьком спільного з позивачем сина, звинувачував позивача у подружній зраді.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення заявленого позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з частинами другою та третьою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 ППВС визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
У зв'язку з внесенням із 27 березня 2014 року змін до ЦК України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину третю) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачем та її недостовірності, має відбуватися в загальному порядку.
Таким чином, цивільне законодавство покладає на позивача обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
На підтвердження моральних страждань, яких позивач зазнала внаслідок поширення відносно неї неправдивої інформації, представником позивача надано висновок психологічного дослідження, згідно якого ОСОБА_1 зазнала душевних страждань та моральних переживань, які мають постійний характер, істотно впливають на її емоційний стан, психічне здоров'я, причиною чого є психологічні утиски, приниження та конфліктні дії з боку її колишнього чоловіка.
Суд критично оцінює даний висновок, оскільки такий є висновком спеціаліста, має консультативний характер, так як спеціаліст не несе кримінальної відповідальності за завідомо неправдивий висновок.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доводи позивача щодо заподіяння їй відповідачем моральної шкоди, внаслідок подання позову про оспорення батьківства не заслуговують на увагу, оскільки звернення відповідача в суд за захистом своїх прав є гарантованим законом його правом і не може розцінюватись судом як протиправне діяння. За вказаних обставин суд не вбачає причинно-наслідкового зв'язку між зверненням відповідача до суду, судового розгляду справ, його наслідків та психоемоційного стану позивача. Таким чином здійснення відповідачем свого права на судовий захист своїх інтересів не є порушенням прав позивача, що може призвести до заподіяння їй моральної шкоди.
Оцінюючи докази кожен зокрема та в сукупності, суд приходить до висновку, що до позовної заяви не надано належних та допустимих доказів, а в ході розгляду справи не доведено, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння позивачу моральної шкоди з боку відповідача.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати пов'язані із розглядом справи покладаються на позивача.
Керуючись ст.2,4,5,11,13,141,258,259,263-265,272,273 ЦПК України -
в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та/або обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його прог олошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо Львівського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 27.01.2026 року.
Суддя О. М. Кіпчарський