Справа № 344/811/26
Провадження № 11-сс/4808/53/26
Категорія ст. 181 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
29 січня 2026 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , що діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2026 року про застосування щодо підозрюваної ОСОБА_8 у кримінальному провадженні №22025090000000053 за ч. 2 ст. 111 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
за участю прокурора ОСОБА_9 ,
підозрюваної ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_7
Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2026 року клопотання слідчого задоволено, застосовано щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, тобто до 13 березня 2026 року включно.
З огляду на ті дані, які були надані стороною обвинувачення, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України та доведеності наявності ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може вчинити дії, передбачені п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також слідчий суддя прийшов до висновку, що в даному конкретному випадку немає підстав для визначення розміру застави.
Захисник ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 та обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або застави.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм кримінального процесуального закону та без врахування всіх обставин.
Вказує, що в клопотанні не зазначені і не додані до матеріалів справи докази обґрунтування ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
Також не обґрунтовано неможливість застосування до ОСОБА_8 домашнього арешту.
Вказує, що ОСОБА_8 добровільно надала для огляду власний телефон та повідомила про обставини події, активно сприяє розкриттю злочину та надає допомогу у встановленні обставин справи, що свідчить про відсутність наміру переховуватись від слідства.
Наголошує, що ОСОБА_8 є неповнолітньою, по місцю проживання характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності не притягувалась.
В судовому засіданні апеляційного суду:
- захисник ОСОБА_7 та підозрювана ОСОБА_8 просили задовольнити апеляційну скаргу та застосувати до підозрюваного домашній арешт, або визначити розмір застави, як альтернативний запобіжний захід;
- прокурор просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, думку учасників судового провадження, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних підстав.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком слідчого судді про необхідність застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою та вважає, що висновок слідчого судді про наявність достатніх підстав для задоволення клопотання є обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з вимогами п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За змістом ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про : наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
ОСОБА_8 у кримінальному провадженні №22025090000000053 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Злочин передбачений ч. 2 ст. 111 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, за вчинення якого передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.
На думку суду апеляційної інстанції, слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні дані разом з сукупністю зібраних у кримінальному провадженні доказів у їх взаємозв'язку з клопотанням про застосування запобіжного заходу від 17 січня 2026 року (а.п. 1-8), протоколу огляду від 05 січня 2026 року (а.п. 18-22), протоколу огляду від 05 січня 2026 року (а.п. 23-25), протоколу огляду від 06 січня 2026 року (а.п. 27-30), протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 07 січня 2026 року (а.п. 43-50), протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 02 січня 2026 року (а.п. 51-62), протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 01 січня 2026 року (а.п. 63-83), протоколу огляду від 16 січня 2026 року (а.п. 84-88), протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 16 січня 2026 року (а.п. 95-99), протоколу допиту малолітнього (неповнолітнього) підозрюваного від 16 січня 2026 року (а.п. 109-115), повідомленням про підозру від 17 січня 2026 року (а.п. 117-125) та іншими доказами, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Суд апеляційної інстанції вважає, що слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред'явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов до переконливого висновку про обґрунтованість підозри, оскільки вони підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити дане правопорушення.
Інкриміноване підозрюваній кримінальне правопорушення, може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу.
При цьому, досудове розслідування триває, встановлюються обставини, які мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Також, суд апеляційної інстанції вважає, що слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів належним чином врахував в сукупності всі обставини згідно з ч. 1 ст. 178 КПК України, в тому числі характеризуючи дані на особу підозрюваної ОСОБА_8 .
Наведене слідчим у клопотанні обґрунтування існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
- п. 1 переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки підозрювана, зокрема її законні представники, усвідомлюють про можливість покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна;
- п. 2 знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, в тому числі знищити та/або спотворити дані наявні на віддалених серверах у всесвітній мережі Інтернет, доступ до яких можна отримати через електронні поштові скриньки, профілі в соціальних мережах, Інтернет месенджери тощо;
- п. 3 незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, оскільки їй відомі їхні анкетні дані. Також, на даний час у зазначеному провадженні не встановлено всіх фактичних обставин та вичерпне коло причетних осіб, про діяльність яких обізнана ОСОБА_8 ;
- п. 4 перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки ОСОБА_8 підозрюється у скоєнні злочину проти основ національної безпеки, вчиненого під час воєнного стану. У свою чергу, ОСОБА_8 може підтримувати контакт з іншими особами, які ймовірно причетні до протиправної діяльності, перебуваючи на волі, може розголошувати останнім інформацію про хід досудового розслідування та приховувати докази їхніх злочинних дій;
- п. 5 вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки та зможе вчинити інші кримінальні правопорушення або продовжити здійснювати вищевказане кримінальне правопорушення.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що ризик в свою чергу не є визначеною подією, а по суті представляє ймовірність отримання несприятливих для судового провадження подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ризиком у кримінальному провадженні є небажані для провадження наслідки дій підозрюваного, спрямовані на створення перешкод кримінальному провадженню. Ризик стає реальним через невизначеність поведінки особи у певній ситуації, яку (поведінку) неможливо достеменно передбачити. Таким чином, у контексті кримінального провадження ризиком неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного необхідно вважати таку поведінку цієї особи, настання якої характеризується високим ступенем ймовірності.
Стороною захисту не спростовано обставин, які вказують на наявність заявлених стороною обвинувачення ризиків, запобігання спробам яких є метою та підставами застосування запобіжних заходів.
Суд апеляційної інстанції вважає, що під час розгляду клопотання слідчим суддею доведено неможливість запобігання відповідним ризикам у разі застосування до підозрюваної ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, зокрема домашнього арешту. При застосуванні іншого більш м'якого запобіжного заходу відносно нього існує значна ймовірність того, що він порушуватиме покладені на неї процесуальні обов'язки.
Колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи захисту не дають достатніх підстав слідчому судді для застосування підозрюваній іншого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, і є недостатніми для гарантування належної поведінки підозрюваної та не свідчать про відсутність вказаних ризиків з огляду на конкретні обставини справи.
В ухвалі слідчого судді зазначено належне мотивування про неможливість запобігання ризикам, встановлених стороною обвинувачення, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, проаналізовано доводи сторони захисту.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що слідчий суддя, враховуючи положення ст. ст. 177, 178, 183 КПК України, ч. 1 ст. 29 Конституції України, вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, оцінив в сукупності всі обставини, наведені сторонами кримінального провадження, та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваної ОСОБА_8 , що відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, - забезпечення виконання покладених на підозрюваної процесуальних обов'язків та запобігання виникненню ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;
5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення та обставину, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, вчиненого проти основ національної безпеки, та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави і саме такий запобіжний захід буде достатнім для забезпечення дієвості даного кримінального провадження.
Обставин, які б підтверджували позицію сторони захисту щодо незаконності ухвали слідчого судді та наявності підстав для її скасування за результатами апеляційного розгляду не встановлено, а тому її необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 407, 419, 422 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , що діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 січня 2026 року про застосування щодо підозрюваної ОСОБА_8 у кримінальному провадженні №22025090000000053 за ч. 2 ст. 111 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_5