печерський районний суд міста києва
Справа № 757/41153/25-ц
пр. № 2-8990/25
27 січня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання права власності на транспортний засіб,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати за ним право власності на транспортний засіб марки Lada Granta, 2021 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 29 січня 2021 року між ним та АТ КБ «Приватбанк» був укладений договір фінансового лізингу № NKН0А-00000889, відповідно до якого АТ КБ «Приватбанк» передав ОСОБА_1 у лізинг транспортний засіб марки Lada Granta, 2021 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 . 14 липня 2025 року АТ КБ «Приватбанк» складено Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу, яким було підтверджено що всі зобов'язання сторін по договору були виконані належним чином. В цей день між сторонами було укладено договір купівлі-продажу предмету лізингу та складено акт приймання-передачі транспортного засобу. 08 серпня 2025 року позивач звернувся до Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області (філія ГСЦ МВС) в особі територіального сервісного центру МВС № 5141 (ТСЦ МВС № 5141) з питання перереєстрації автомобіля на своє ім'я, проте отримав відмову з посиланням на те, що в Єдиному реєстрі боржників міститься запис про боржника - АТ КБ «Приватбанк».
Таким чином, у зв'язку з тим, що Головним сервісним центром МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області (філія ГСЦ МВС) в особі територіального сервісного центру МВС № 5141 (ТСЦ МВС № 5141) відмовлено у перереєстрації транспортного засобу, який він законно набув у АТ КБ «Приватбанк», виконавши всі умови договору, змушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» подав пояснення на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що право власності позивача на транспортний засіб жодним чином відповідачем не оспорюється та в жодний спосіб не порушується, всі документи, які були необхідні для перереєстрації автомобіля з боку банку підписано і передано позивачу. Крім того, вказував, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки між відповідачем та позивачем відсутній предмет спору, тому що саме третьою особою відмовлено позивачу у перереєстрації права власності на транспортний засіб, а відтак позивачем помилково визначено АТ КБ «Приватбанк» в якості відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
У відповідь на відзив, позивач подав пояснення, в яких зазначив, що у матеріалах справи містяться документи, підписані відповідачем, які безпосередньо стосуються переходу права власності на транспортний засіб та його передання позивачеві, зокрема: акт приймання-передачі транспортного засобу; акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності; супровідні листи щодо оформлення документів. Ці документи підтверджують участь відповідача у правовідносинах, що є предметом цього спору. Факт виконання позивачем умов договору не заперечується. Однак реальна можливість здійснити державну реєстрацію належного позивачу транспортного засобу виявилася неможливою, що підтверджується листом ГСЦ МВС у Одеській, Миколаївській та Херсонській областях Територіальним сервісним центром МВС № 5141 (ТСЦ МВС № 5141) про відмову у перереєстрації.
Представник третьої особи пояснень на позовну заяву до суду не надав.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
26 серпня 2025 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
01 вересня 2025 року ухвалою суду позовну заяву було залишено без руху.
18 вересня 2025 року позивач через Електронний суд подав заяву про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
18 листопада 2025 року позивач через Електронний суд подав заяву про розгляд справи 04 грудня 2025 року без його участі, позовні вимоги підтримував в повному обсязі.
03 грудня 2025 року представник відповідача АТ КБ "ПриватБанк" подав через Електронний суд пояснення по справі, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
04 грудня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
04 грудня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив та від представника третьої особи надійшла заява про ознайомлення із матеріалами справи та встановлення строку для підготовки пояснень на позовну заяву.
06 січня 2026 року позивач через Електронний суд подав заяву про стягнення понесених судових витрат, а саме витрат на проведення експертної оцінки транспортного засобу у розмірі 3 000, 00 грн, витрат на сплату судового збору у розмірі 2 392,00 грн.
У судове засідання позивач та представник відповідача не з'явилися, з урахуванням раніше поданих заяв про розгляд справ у їх відсутність.
Представник третьої особи не з'явився, повідомлявся належним чином, пояснень на позовну заяву не надходило.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Суд установив, що 29 січня 2021 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» був укладений договір фінансового лізингу № NKН0А-00000889, відповідно до якого АТ КБ «Приватбанк» передав ОСОБА_1 у лізинг транспортний засіб марки Lada Granta, 2021 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .
Відповідно до пункту 2.2. Договору лізингодавець на умовах фінансового лізингу передає у платне володіння та користування предмет лізингу, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплатити лізингові платежі та платежі з відшкодування витрат лізингодавця з виконанням договору, на умовах цього Договору.
По закінченню строку лізингу, до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно умов договору.
Відповідно до пункту 1.1. цього Договору, у зв'язку із повним розрахунком між Покупцем та Продавцем лізингу шляхом виплати Покупцем усієї вартості Предмету лізингу за Договором лізингу, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю Товар, а Покупець зобов'язується прийняти його на умовах, визначених цим Договором.
Згідно пункту 2.3 Договору купівлі-продажу предмету лізингу Покупець зобов'язаний у десятиденний строк з дня підписання цього Договору здійснити перереєстрацію Товару на своє ім'я.
14 липня 2025 року АТ КБ «Приватбанк» складено Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу, яким було підтверджено що всі зобов'язання сторін по договору були виконані належним чином.
14 липня 2025 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу предмету лізингу та складено акт приймання-передачі транспортного засобу.
08 серпня 2025 року позивач звернувся до Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області (філія ГСЦ МВС) в особі територіального сервісного центру МВС № 5141 (ТСЦ МВС № 5141) з питання перереєстрації автомобіля на своє ім'я, проте отримав відмову з посиланням на те, що в Єдиному реєстрі боржників міститься запис про боржника - АТ КБ «Приватбанк».
У зв'язку із вищенаведеним позивач звернувся до суду.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.
Судом встановлено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж,Законом України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно ст. 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що згідно ст. 6ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогокодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 806 ЦК Україниза договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (не прямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першоїстатті 5 цього Закону.
Згідно ст.41 Конституції України, ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України врегульовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України «Про дорожній рух» та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (надалі - Порядок), затверджених постановою КМУ № 1388 від 07 вересня 1998 року, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.
Пункт 1 Порядку передбачає, що на території України встановлено єдину процедуру державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі ТЗ), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.
Згідно з пунктом 8 цього Порядку державна реєстрація ТЗ проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі правомірність придбання) ТЗ, відповідність конструкції ТЗ установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів здійснюється за місцем звернення власника або його уповноваженої особи незалежно від місця реєстрації (проживання) фізичної особи чи місцезнаходження юридичної особи. При цьому в реєстраційних документах зазначається місце реєстрації (проживання) фізичної особи (для внутрішньо переміщених осіб - місце проживання на підставі відповідних документів) або місцезнаходження та стоянки юридичної особи, за якою реєструється транспортний засіб (пункт 24 Порядку).
Перереєстрація транспортних засобів проводиться у разі отримання свідоцтва про реєстрацію замість утраченого або непридатного для користування, зміни їх власників, місця стоянки, місцезнаходження або найменування власників-юридичних осіб, місця проживання або прізвища, імені чи по батькові фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також у разі зміни кольору, переобладнання транспортного засобу чи заміни кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери (п.33 Порядку).
Згідно з Положенням про територіальний сервісний центр МВС на них покладено повноваження щодо скасування в установленому законодавством України порядку реєстрації/обліку транспортних засобів.
Стаття 34 Закону України «Про дорожній рух» передбачає, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.
Комплекс заходів, пов'язаних з проведенням державної реєстрації (перереєстрації) та зняттям з обліку призначених для експлуатації на вулично-шляховій мережі загального користування транспортних засобів усіх типів здійснюють територіальні сервісні центри.
Таким чином, регіональні сервісні центри проводять комплекс заходів, пов'язаних з проведенням державної реєстрації (перереєстрації) та зняттям з обліку транспортних засобів.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).
Згідно з вимогами ст. 76, 78, 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який нерозривно пов'язаний з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 166/817/22.
Як встановлено судом, автомобіль марки Lada Granta, 2021 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , перебуває в користуванні і володінні позивача ОСОБА_1 , оскільки був переданий йому за умовами договору фінансового лізингу після його підписання, але розпоряджатись цим майном позивач не має можливості.
У судовому засіданні встановлено, що відповідачем АТ КБ «Приватбанк» не заперечується право власності позивача на транспортний засіб, оскільки позивачем у повному обсязі виконані умови договору лізингу перед відповідачем. Банк вчинив усі необхідні дії для перереєстрації транспортного засобу за позивачем, зокрема, видав усі документи, які вимагалися для такої перереєстрації.
Однак, при зверненні до Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області (філія ГСЦ МВС) в особі територіального сервісного центру МВС № 5141 (ТСЦ МВС № 5141), з метою реєстрації транспортного засобу позивачу відмовлено у перереєстрації транспортного засобу, у зв'язку з тим, що АТ КБ «Приватбанк» значиться в Єдиному реєстрі боржників.
З системного аналізу наведених правових норм чинного законодавства слідує, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків та проводиться з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16та від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 року у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі №910/2861/18).
Велика Палата Верховного суду у постанові від 12.03.2019 року у справі №911/3594/17зробила висновок, що за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.
Виходячи з системного аналізу підстав поданого позову у взаємозв'язку з обставинами справи та обраним позивачем способом захисту порушеного права, суд зауважує, що обставини наявності відповідача в Єдиному реєстрі боржників для даного спору щодо визнання права власності на транспортний засіб не мають правового значення, оскільки перереєстрація права власності на користь лізингоодержувача не може бути обмежена жодною третьою особою та у спірних правовідносинах визначальним є виконання умов договорів фінансового лізингу як правомірна підстава набуття позивачем права власності.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов про визнання права власності на транспортний засіб за позивачем є обґрунтований і підлягає задоволенню.
V. Розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на відповідача.
Вбачається, що позивачем був судовий збір у розмірі 2 392,00 грн. (платіжна інструкція № Р9922569 від 22 серпня 2025 року) та понесені витрати на проведення експертної оцінки транспортного засобу у розмірі 3000, 00 грн., що підтверджується рахунком-фактурою № 058 від 15 вересня 2025 року.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст. 1-16, 107, 328, 334, 664 Цивільного кодексу України,
ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 280-282, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання права власності на транспортний засіб, задовольнити.
Визнати право власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на транспортний засіб - марки Lada Granta, 2021 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2 392,00 грн., витрати на проведення експертної оцінки транспортного засобу у розмірі 3000, 00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя І. В. Литвинова