Справа № 127/33920/25
Провадження № 2/127/7689/25
(заочне)
19 січня 2026 рокумісто Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Сичука М.М.,
за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 15.10.2024 між ТОВ «ЕКО ФІН» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 80470026, відповідно до якого кредитодавець зобов'язався надати позичальнику споживчий кредит у розмірі 4500,00 грн на строк 365 днів. Договір укладено через веб-сайт кредитодавця (https://cashtancredit.com.ua) у формі електронного документа із використанням одноразового ідентифікатора, що підтверджує волю сторін на укладення договору, відповідно до норм Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронну комерцію» та ЗУ «Про споживче кредитування».
Згідно з умовами договору: ставка під час дисконтного (пільгового) періоду становила 0,01% за день; ставка під час поточного періоду - 1% за день від фактичного залишку кредиту.
Позичальник зобов'язаний сплачувати проценти та повертати суму кредиту відповідно до Графіку розрахунків.
Кредитодавець виконав свої зобов'язання у повному обсязі, перерахувавши кошти на рахунок Позичальника. Відповідач, отримавши кредитні кошти, зобов'язався повернути їх та сплатити проценти за користування кредитом, однак своїх обов'язків не виконав, що підтверджується матеріалами справи та розрахунком заборгованості.
02.10.2025 між ТОВ «ЕКО ФІН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір № 02-10/25 про відступлення права вимоги, яким права вимоги за кредитним договором № 80470026 передано ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС». Таким чином, останнє набуло права вимоги до відповідача.
Станом на день формування позовної заяви заборгованість відповідача за Договором № 80470026 становила 16 740,00 грн, з яких: основний борг 4500,00 грн; проценти за фактичний строк користування кредитом на дату відступлення права вимоги 12 060,00 грн; проценти, нараховані з моменту відступлення права вимоги до дати формування розрахунку 180,00 грн; інші види заборгованості (пеня, штрафи, комісії, інфляційні збитки, нараховані 3% річних) - 0,00 грн.
Позивач також обґрунтовує стягнення судових витрат та витрат на правничу допомогу: судовий збір - 2422,40 грн (з урахуванням коефіцієнту 0,8 при поданні електронної позовної заяви); витрати на правничу допомогу - 9000,00 грн, що підтверджується укладеним договором та актом надання юридичних послуг.
Ухвалою суду від 20.11.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами.
У судове засідання представник позивача не з'явився, надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив розглядати справу за його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Також зазначив, у разі неявки в судове засідання відповідача на підставі ст. 280 ЦПК України не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідно до п. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у встановлений судом строк відзив не подала. Враховуючи неявку відповідача, який був належно повідомленим про місце, дату та час судового засідання та не повідомив про причини неявки, відсутність відзиву, суд у відповідності до ст. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити рішення в порядку заочного провадження на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач не заперечував проти такого порядку вирішення спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.
Судом встановлено, що 15.10.2024 між ТОВ «ЕКО ФІН» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № 80470026 через веб-сайт кредитодавця (https://cashtancredit.com.ua). Договір оформлено у вигляді електронного документа із використанням одноразового ідентифікатора, що підтверджує волю сторін на укладення договору.
Договір передбачав: суму кредиту - 4500,00 грн; строк користування кредитом - 365 днів (з 15.10.2024 по 14.10.2025), що включає дисконтний (пільговий) період та поточний період; процентну ставку під час дисконтного періоду - 0,01 % за день, під час поточного періоду - 1,0 % за день; умову про повернення кредиту та сплату процентів відповідно до графіка платежів; право кредитодавця вимагати дострокового повернення заборгованості у разі невиконання позичальником умов договору.
Позичальник, отримавши кредитні кошти, зобов'язався повернути їх у строки та на умовах, встановлених договором.
Виконання та невиконання зобов'язань ТОВ «ЕКО ФІН» належним чином виконало свої зобов'язання - перерахувало кредитні кошти на рахунок Позичальника.
Відповідач не виконав своїх обов'язків: не повернув основну суму кредиту та не сплатив нараховані проценти за користування кредитними коштами, що підтверджується матеріалами справи, електронними документами та розрахунком заборгованості.
Позивач зазначає, що відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Позивач наголошує, що згідно Договору основними умовами кредиту передбачено всі істотні умови договору, а саме: розмір кредиту, строки користування кредитом, строк дії Договору, відсоткові ставки за користування кредитом, загальна вартість кредиту та всі інші платежі, пов'язані з виконанням цього Договору.
02.10.2025 між ТОВ «ЕКО ФІН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір № 02-10/25 про відступлення права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за Договором № 80470026. З цього моменту ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло права вимоги до відповідача.
Суд встановив, що відповідач був повідомлений про передачу права вимоги, тому обов'язок виконання зобов'язань перед новим кредитором є належним виконанням.
Станом на день формування позовної заяви загальна заборгованість відповідача становить 16 740,00 грн, з яких: основний борг - 4500,00 грн; проценти за фактичний строк користування кредитом на дату відступлення права вимоги - 12 060,00 грн; проценти після відступлення права вимоги - 180,00 грн.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що умовами договорів передбачено право позикодавця (кредитора) без згоди позичальника передавати права за цими договорами третім особам.
Суду не надано доказів повідомлення відповідача про відступлення прав вимог, однак судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Крім того судом встановлено, що законом не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у зобов'язаннях по вищевказаних договорах.
Доказів того, що вищевказані договори факторингу та відступлення прав вимоги визнані недійсними, суду не надано.
Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, з моменту підписання відповідних актів прийому-передачі реєстру заборгованостей/приймання-передачі реєстру боржників за вищевказаними договорами факторингу та відступлення прав вимоги, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «Факторинг Партнерс» стало новим кредитором відповідача.
Позивач вважає, що відповідачем порушено умови вищевказаних кредитних договорів, заборгованість за якими підлягає стягненню в примусовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або які надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із статтею 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо згідно з актом цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікаторце алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6 і п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
При укладенні договорів позики № 80470026 від 15.10.2024, відповідач сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку. Саме на вказаний ним номер телефону кредиторами було направлено одноразові ідентифікатори, якими відповідач скористався, ввівши у відповідне поле на сайті товариств, тим самим підписавши договори.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач вчинив ряд дій, спрямованих на укладення кредитних договорів, і підписав електронними підписами одноразовими ідентифікаторами кредитні договори. В свою чергу кредитодавцями було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідача.
Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або SMS-повідомлення, без здійснення входу на сайт фінансових установ за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, кредитні договори між кредитодавцями та відповідачем не були б укладені.
Відповідно, укладення вищевказаних кредитних договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, ці правочини відповідно до закону вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі.
Отже, судом встановлено, що договорами позики, укладено між фінансовими установами та відповідачем в електронній формі, при укладенні яких їх сторонами було погоджено усі істотні умови цих договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 1056 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення кредитів (позик), просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками.
Станом на день формування позовної заяви загальна заборгованість відповідача становить 16 740,00 грн, з яких: основний борг - 4500,00 грн; проценти за фактичний строк користування кредитом на дату відступлення права вимоги - 12 060,00 грн; проценти після відступлення права вимоги - 180,00 грн.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення розрахунків заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд прийшов до висновку про їх доцільність і правильність.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт отримання ним кредиту, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Відповідачем жодних заперечень з приводу пред'явленою до неї вимоги про стягнення заборгованості судом не надано і своїх контррозрахунків не представлено.
Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем кредитів(позик):
Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення тіла кредиту (позики) за вищевказаними договорами, матеріали справи не містять.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість станом на дату подання позову строк виконання зобов'язання настав, однак відповідач його не виконує, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свого права шляхом стягнення заборгованості у розмірі 16 740,00 грн, з яких: основний борг - 4500,00 грн; проценти за фактичний строк користування кредитом на дату відступлення права вимоги - 12 060,00 грн; проценти після відступлення права вимоги - 180,00 грн.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.
Так, відповідно до ч. 2ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування на суму боргу вищевказаних процентів вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі від 20.11.2025 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, дослідивши письмові пояснення викладені позивачем у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 2422, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 20.10.2025.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 422 гривні 40 копійок, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %).
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Судом встановлено, що 02.07.2024 між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» було укладено договір про надання правової допомоги № 02-07/2024.
Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження виконання АО «Лігал Ассістанс» умов вищевказаного договору, суду надано витяг з акту про надання юридичної допомоги.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Як вбачається із умов договору про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід'ємними додатками до цього договору (п. 4.1. договору). Сума, визначена актом про надання юридичної допомоги цього договору є гонораром АО за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає (п. 4.5. договору).
У відповідності до заявки про надання юридичної допомоги № 1049 від 01.03.2025, вартість надання АО ТОВ «Факторинг Партнерс» юридичної допомоги з супроводу примусового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості становить 9 000, 00 гривень
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Суду не надано докази сплати позивачем гонорару АО. Водночас, судом прийнято до уваги, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов'язку. Отже, оскільки в даному випадку, договірний обов'язок щодо оплати наявний, то такого обов'язку достатньо для визначення витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації позивачу. На вищевикладене неодноразово звертав Верховний Суд у своїх постановах. Такий же висновок також викладений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Савін проти України» (заява № 34725/08), «Тебєті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03).
За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на. на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Матеріали справи не містять клопотань відповідача про зменшення витрат позивача, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Оцінка дій АО, що полягали, зокрема, в «наданні усної консультації», на що АО було витрачено 2 години, та «складанні позовної заяви», на що АО було витрачено 4 години, як це зазначено в заявці та акті, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору в розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України, з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними.
При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між АО та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов'язок щодо розподілу судових витрат.
Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі (9000, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 5 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.
У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов'язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).
Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.
Також суд зауважує, що суд ухвалював рішення за відсутності учасників справи. Відповідно до положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
На відповідне застосування вказаних положень також звернула увагу Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 5 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість: за договором № 80470026 від 15.10.2024 року 16 740,00 грн (шістнадцять тисяч сімсот сорок гривень 00 копійок), з яких: основний борг - 4500,00 грн; проценти за фактичний строк користування кредитом на дату відступлення права вимоги - 12 060,00 грн; проценти після відступлення права вимоги - 180,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судовий збір в сумі 2 422 гривень 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 гривень.
Решту судових витрат залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс».
Заочне рішення може бути переглянуте Вінницьким міським судом Вінницької області за письмовою заявою відповідач, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо позивачу повне рішення не було вручено у день його складення, він має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники судового розгляду:
Позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521.
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду виготовлений 23.01.2026.
Суддя: