29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"13" січня 2026 р. Справа № 924/948/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В. за участю секретаря судового засідання Виноградова Б.С., розглянувши матеріали справи
за позовом керівника Летичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функцій у спірних правовідносинах Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області м. Хмельницький; Міністерства освіти і науки України м. Київ
до: Державного навчального закладу "Деражнянський центр професійної освіти" м. Деражня Хмельницького району Хмельницької області
Фермерського господарства "Калина Л" м. Деражня
про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити земельні ділянки
За участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідачів - не з'явився
від прокуратури - Лежнін І.О.- згідно посвідчення
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 13.01.2026р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Процесуальні дії по справі.
12.09.2025 на адресу Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Керівника Летичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Міністерства освіти і науки України до Державного навчального закладу "Деражнянський центр професійної освіти" м. Деражня Хмельницького району Хмельницької області, Фермерського господарства "Калина Л" м. Деражня про визнання недійсним договору №22-04/25 від 22.04.2025р., укладеного між Державним навчальним закладом "Деражнянський центр професійної освіти" та Фермерським господарством "Калина Л", та зобов'язання Фермерське господарство "Калина Л" звільнити земельні ділянки площею 65 га, що розташована за межами населених пунктів Деражнянської ОТГ Хмельницького району Хмельницької області, які фермерське господарство займає на підставі договору №22-04/25 від 22.04.2025р.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану позовну заяву передано для розгляду судді Заярнюк І.В.
Ухвалою від 17.09.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10:30 год. 02.10.2025 року.
Повідомленням про неможливість проведення підготовчого засідання від 02.10.2025р. підтверджено, що у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності судді Заярнюка І.В., підготовче засідання призначене на 10 год. 30 хв. 02 жовтня 2025 р. по справі №924/948/25 не проводилось.
Ухвалою від 06.10.2025р. продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Розгляд справи №924/948/25 перепризначено на 10:30 год. 20.10.2025р.
02.10.2025р. через підсистему "Електронний суд" від представника ФГ "Калина Л" надійшла заява про закриття провадження у справі відповідно до п.2. ч.1 ст. 231 ГПК України та розгляд справи без участі представника ФГ "Калина Л".
У підготовчому засіданні 20.10.2025р. постановлено ухвалу, із занесенням до протоколу судового засідання, про оголошення перерви до 10:30 год. 11.11.2025р.
10.11.2025р. від Керівника Летичівської окружної прокуратури надійшли заперечення на заяву представника ФГ "Калина Л" про закриття провадження.
У поданих запереченнях просить визнати недійсним договору №22-04/25 від 22.04.2025р., укладеного між Державним навчальним закладом "Деражнянський центр професійної освіти" та Фермерським господарством "Калина Л".
Крім цього, не заперечує щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання Фермерське господарство "Калина Л" звільнити земельні ділянки площею 65 га, що розташована за межами населених пунктів Деражнянської ОТГ Хмельницького району Хмельницької області, які фермерське господарство займає на підставі договору №22-04/25 від 22.04.2025р. та повернення судового збору.
У підготовчому засіданні 11.11.2025р. постановлено ухвалу, із занесенням до протоколу судового засідання, про оголошення перерви до 10:30 год. 09.12.2025р.
У підготовчому засіданні 09.12.2025р. постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12:00 год. 13.01.2026р.
Представник прокуратури в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися.
Судом враховується, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
В свою чергу, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Згідно Витягу з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №128117707 та Витягу з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №128142074 у користуванні ДНЗ "Деражнянський центр професійної освіти" знаходяться земельні ділянки площею 48,59 га. та 29,16 га. відповідно, цільове призначення яких, для дослідних та навчальних цілей.
Відповідно до п.1.2. Статуту ДНЗ "Деражнянський ЦПО" встановлено, що ДНЗ "Деражнянський ЦПО" є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Державного навчального закладу "Деражнянський професійний аграрний ліцей" і Голосківського професійного аграрного ліцею.
Відповідно до п. 1.6 Статуту ДНЗ "Деражнянський ЦПО" має землю у постійному користуванні, де розміщене навчальне господарство, яке здійснює господарську діяльність з виробництва продукції, що пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому та переробленому вигляді (сільськогосподарське виробництво), а також займається переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
22.04.2025р. ДНЗ "Деражнянський центр професійної освіти" та ФГ "Калина Л" укладено договір №22-04/25 строком до 01.11.2025р.
Предметом вищевказаного Договору є домовленість про діяльність в сфері сільськогосподарського виробництва для досягнення наступних господарських і комерційних цілей: обробітку земельної ділянки загальною площею 65 га. ріллі (без зазначення кадастрового номеру земельної ділянки); організації виробничої практики та виробничого навчання здобувачами освіти, вироблення ними практичних навичок та здобуття знань в освоєнні техніки та способів обробітку ґрунту; вирощування та збирання сільськогосподарських культур на вказаних землях; реалізації сільськогосподарської продукції; отримання прибутку.
Договором визначено, що ДНЗ "Деражнянський центр професійної освіти" за текстом Договору іменується - Сторона 1, ФГ "Калина Л" іменується - Сторона 2.
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що Сторона 2 зобов'язана здійснювати підготовку до посіву, посів сільськогосподарських культур, обприскування, збір урожаю та інших робіт по обробітку ґрунту із застосуванням власної техніки, ЗЗР, насіння.
Згідно п.п. 5.1.-5.5. Договору підведення підсумків діяльності з сільськогосподарського виробництва розподілу прибутку між Сторонами здійснюється на основі окремого звіту, який складає Сторона 2 до 01.11.2025. Фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку Стороні 1 і утримання відповідної частки прибутку Стороною 2. Вся вирощена сільськогосподарська продукція належить Стороні 2. В будь якому разі за надання послуг Стороною 1 Сторона 2 сплачує Стороні 1 кошти в сумі 357 500 грн., з розрахунку 5500 грн. за кожен га. Кошти сплачуються в строки 50% до 01 липня 2025 року, а 50% до 01 листопада 2025 року.
Згідно витягів № НВ-9975437322025 та № НВ-9975437182025 із технічних документацій з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 48,59 га кадастровий номер 6821510100:05:012:0001 становить 667 144,6 грн. та нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 29,16 га кадастровий номер 6821510100:05:009:0001 становить 387 717,1 грн.
Відповідно до листа ДНЗ "Деражнянський центр професійної освіти" від 04.06.2025р. №01-16/152 та довідки від 04.06.2025р. за договором №22-04/25 від 22.04.2025р. на земельних ділянках кадастрові номери 6821510100:05:009:0001 та 6821510100:05:012:0001 засіяна культура кукурудза на площі 65 га, яка не зібрана, земельні ділянки зайняті.
09.07.2025р. за №53-2931 вих-25 окружною прокуратурою спрямовано повідомлення в Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області щодо встановлених порушень вимог земельного законодавства при використанні ДНЗ "Деражнянський ЦПО" земельної ділянки, яка надана йому в постійне користування.
Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 25.07.2025 №10-22-0.41-3046/2-25, управлінням не вживатимуться заходи, спрямовані на визнання недійсним спірного договору у зв'язку з відсутністю коштів на сплату судового збору.
Вважаючи інтереси держави порушеними, прокурор, просить суд визнати недійсним договір №22-04/25 від 22.04.2025р., укладений між ДНЗ "Деражнянський центр професійної освіти" та ФГ "Калина Л" та звільнити належні державі земельні ділянки передані в оренду на підставі спірного договору.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом враховується наступне.
Щодо звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі позивачів.
Згідно п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (ст. 2 Закону України "Про прокуратуру"). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України "Про прокуратуру", ч. 3 ст. 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).
При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наголосила, що, звертаючись до компетентного органу перед пред'явленням позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на наявне порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 вищезазначеної постанови).
Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Також, як встановлено судом, на підтвердження вжиття заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, передбачених ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурором додані до позовної зави відповідні листи-повідомлення від 09.07.2025р., адресований ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області та від 02.06.2025р. адресований Міністерству освіти і науки України. Окрім цього, прокурором до позовної заяви долучено листи-відповіді від 25.07.2025р. та від 18.06.2025р., у яких ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області та Міністерство освіти і науки України, повідомляють, що ними як компетентними органами не було вжито необхідних заходів щодо визнання Договору №22-04/25 від 22.04.2025р. недійсним та відповідна позовна заява до суду не подавалась.
Тобто, прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову в суд звертався до позивачів для надання можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.
Однак, органи, уповноважені на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про їх порушення, проявили пасивність та не вжили дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на них функцій. Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаних органів або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження їх бездіяльності, які дають підстави прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі позивачів.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним Договору №22-04/25 від 22.04.2025р., укладеного між ДНЗ "Деражнянський центр професійної освіти" та ФГ "Калина Л" та звільнення земельних ділянок, судом враховується таке.
За змістом статті 202 Цивільного кодексу України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.
Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини п'ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).
З наведеного випливає, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.
При цьому частина перша статті 216 Цивільного кодексу України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.
Як зазначалося раніше, позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що спірний договір є удаваним, оскільки цей правочин вчинено з метою приховання іншого правочину - договору оренди землі та фактично спрямований на передачу у користування земельної ділянки відповідачу-2.
У частині першій статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.
Верховний Суд послідовно та незмінно у постановах виснував, що, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов'язків, моменту виникнення зобов'язання тощо.
Суд зазначає, що одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтею 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору; 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Втім, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акту законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові вимоги.
Разом з цим законодавець у статті 628 ЦК України не пропонує чіткого визначення змішаного договору, а лише передбачає можливість укладення сторонами договору, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір), та вказав, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У цивілістичній доктрині визначається, що "елементи різних договорів" можна звести до таких: 1) елементи різних договорів - це не окремі ізольовані обов'язки у змісті договору, а певна їх сукупність, характерна для відповідного договору; 2) системні ознаки, які обумовлюють виокремлення того чи іншого договору; 3) всі імперативні правила, які стосуються договору (істотні умови та умови, які відображають специфіку договору); 4) поєднання змісту різних договорів.
Специфіка змішаних договорів полягає в тому, що вони включають в договірну конструкцію елементи саме різних договорів (наприклад, договір поставки обладнання з елементами надання послуг щодо встановлення відповідного обладнання), адже до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Отже, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з'ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з'ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов'язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.
У вирішенні питання правової природи спірного договору суд звертається до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Прокурор наголошує, що укладений між відповідачами договір №22-04/25 від 22.04.2025р. за своїм змістом є прихованим договором оренди земельної ділянки, який укладений з порушенням вимог земельного законодавства. Характер правовідносин між сторонами за умовами оспорюваного договору є прихованою орендою, оскільки наявні усі його істотні умови, зокрема: умови оплати, строк дії, умови надання земельних ділянок у користування, визначення власника вирощеного врожаю.
Суд зазначає, що правовідносини відповідачів у цій справі урегульовано договором від №22-04/25 від 22.04.2025р., який має елементи схожості з договором підряду, правове регулювання якого визначено §1, 4 глави 61 Цивільного кодексу України та договору про надання послуг, правове регулювання якого визначається главою 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. При цьому виконання робіт може здійснюватися як із матеріалу підрядника та його засобами, так і з матеріалу замовника (статті 839, 840 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Крім того, за змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За статтею 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частина друга).
Отже, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.
Так, користування земельною ділянкою - це право фізичної або юридичної особи використовувати земельну ділянку для певних цілей відповідно до її цільового призначення та законодавства. Це може бути, наприклад, право обробляти землю, будувати на ній, отримувати врожай або іншу вигоду від користування.
Суд зазначає, що на відміну від договору підряду, за яким одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу, та договору про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням властивостей та, як наслідок такого користування, має на меті отримання продукції / доходів від такої діяльності.
При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №913/420/19.
Дослідивши та проаналізувавши зміст оспорюваного договору в сукупності, суд зазначає, що: предметом вищевказаного Договору є домовленість про діяльність в сфері сільськогосподарського виробництва для досягнення наступних господарських і комерційних цілей: обробітку земельної ділянки загальною площею 65 га ріллі (без зазначення кадастрового номеру земельної ділянки); організації виробничої практики та виробничого навчання здобувачами освіти, вироблення ними практичних навичок та здобуття знань в освоєнні техніки та способів обробітку ґрунту; вирощування та збирання сільськогосподарських культур на вказаних землях; реалізації сільськогосподарської продукції; отримання прибутку.
Договором визначено, що ДНЗ "Деражнянський центр професійної освіти" за текстом Договору іменується - Сторона 1, ФГ "Калина Л" іменується - Сторона 2.
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що Сторона 2 зобов'язана здійснювати підготовку до посіву, посів сільськогосподарських культур, обприскування, збір урожаю та інших робіт по обробітку ґрунту із застосуванням власної техніки, ЗЗР, насіння.
Згідно п.п. 5.1.-5.5. Договору підведення підсумків діяльності з сільськогосподарського виробництва розподілу прибутку між Сторонами здійснюється на основі окремого звіту, який складає Сторона 2 до 01.11.2025. Фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку Стороні 1 і утримання відповідної частки прибутку Стороною 2. Вся вирощена сільськогосподарська продукція належить Стороні 2. В будь якому разі за надання послуг Стороною 1 Сторона 2 сплачує Стороні 1 кошти в сумі 357 500 грн., з розрахунку 5500 грн. за кожен га. Кошти сплачуються в строки 50% до 01 липня 2025 року, а 50% до 01 листопада 2025 року.
Згідно витягів № НВ-9975437322025 та № НВ-9975437182025 із технічних документацій з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 48,59 га кадастровий номер 6821510100:05:012:0001 становить 667 144,6 грн. та нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 29,16 га кадастровий номер 6821510100:05:009:0001 становить 387 717,1 грн.
Тобто за умовами договору №22-04/25 організація діяльності в сфері сільськогосподарського виробництва проводиться на земельній ділянці загальною площею 65 га, яка знаходиться на території Деражнянської територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області та перебуває у постійному користуванні навчального закладу, відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, реєстраційні номери об'єктів нерухомого майна 1580276668215 та 1580107368215.
Таким чином, за змістом договору №22-04/25 між сторонами фактично склалися правовідносини з оренди землі, оскільки з умов оспорюваного договору вбачається, що навчальний заклад фактично передав фермерському господарству земельні ділянки, що перебувають у його постійному користуванні, і планує отримати за це плату. Тому положення оспорюваного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.
Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №918/351/21 (918/672/21), зробив висновок про те, що незазначення сторонами у спірних договорах про надання приватному підприємству саме права користування земельними ділянками та сплату ним саме орендної плати за земельні ділянки, відсутність закріплення ними умов щодо індексації, перегляду орендної плати тощо не спростовує висновку щодо виникнення між ними орендних правовідносин, адже при здійсненні оцінки правочину на предмет удаваності значення мають не лише формально вказані в ньому терміни, а передусім суть правовідносин (прав і обов'язків сторін), на які спрямовано укладення правочину, та правові наслідки, обумовлені ним.
Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов'язаних між собою прав і обов'язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину.
Тобто відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що оспорюваний договір за змістом фактичних відносин в комплексі є договором оренди земельної ділянки, оскільки умови договору виражають волю його сторін на укладання саме договору оренди землі, а неналежне оформлення договору та відносин оренди у цьому випадку є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.
Судом враховується, що закон не передбачає недійсності удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Суд, встановивши удаваність правочину, визначає, який насправді правочин вчинили сторони, та застосовує відповідні норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Відносини, пов'язані з орендою землі, врегульовані Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами. Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договорів оренди.
Так, за змістом положень статей 93, 124 Земельного кодексу України та статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису. Зокрема, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 зазначеного Кодексу, та за загальним правилом - за результатами проведення земельних торгів.
Водночас право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (частини першої, другої статті 92 Земельного кодексу України).
Обсяг прав землекористувачів визначений у статті 95 Земельного кодексу України, відповідно до якої землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором.
Згідно з частиною першою статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі.
Однак положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій.
Правовий статус постійних землекористувачів, що визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України, не передбачає права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 21.06.2019 у справі №910/22880/17, від 06.11.2019 у справі №9І6/1424/18, від 07.07.2021 у справі №903/601/20, від 03.11.2021 у справі №918/1226/20, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 29.09.2022 у справі №918/351/21 (918/672/21).
Конституційний Суд України у пункті 5.6 рішення від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) також наголосив, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Зокрема, власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.
Близькі за змістом правові позиції, сформовані Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 06.11.2019 у справі №916/1424/18 про те, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення цих функцій.
Судом встановлено, що згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером 6821510100:05:009:0001, площею 29,16 га. та земельної ділянки з кадастровим номером 6821510100:05:012:0001, площею 48,59 га. є держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, яке відповідно до статті 122 Земельного кодексу України є повноважним органом виконавчої влади з питань передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Хмельницької області в порядку, визначеному чинним законодавством, а правокористувачем є ДНЗ "Деражнянський центр професійної освіти".
З урахуванням наведеного, оскільки ДНЗ "Деражнянський центр професійної освіти" як постійний користувач земельних ділянок не наділений правом передавати їх іншим особам, зокрема, в оплатне користування (оренду), укладення спірного договору, який за змістом є удаваним договором оренди земельної ділянки, суперечить наведеним вимогам земельного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо ефективності обраного покурором способу захисту суд зазначає, що у частині першій та другій статті 5 ГПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
А отже, спір, переданий на вирішення суду з дотриманням правил юрисдикції та підсудності, має бути розглянутий по суті заявлених позовних вимог. При вирішені спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установлених обставин вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Наявність повноти судового захисту залежить від дій суду, який відповідно до частини першої статті 2 ГПК України повинен справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, ураховуючи частину третю цієї ж статті.
Суд зазначає, що дотримання приписів земельного законодавства при укладанні договорів оренди землі, що перебуває у державній власності, відповідає легітимній меті та встановленим правилам у Законі України "Про оренду землі" та Земельному кодексу України, що покликані забезпечувати раціональне використання та охорону земель, забезпечення гарантій прав на землю, зробити прозорі умови для передачі земельних ділянок в орендне користування, а також встановлення певних обмежень у правах постійних землекористувачів, зокрема, в частині відсутності у них права передачі землі в строкове платне користування третім особам.
Під час розгляду справи судом встановлено порушення інтересів держави, оскільки земельні ділянки, які є власністю держави було передано в оренду відповідачу 2. Тобто права держави було порушено у спосіб передачі у користування належних їй на праві власності земельних ділянок без її відома, без забезпечення прозорості умов для передачі земельних ділянок в орендне користування, забезпечення гарантій прав на землю.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, суд вважає, що заявляючи позовні вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору та звільнення земельної ділянки прокурором було обрано ефективний спосіб захисту, який спрямований на відновлення порушених прав держави шляхом визнання недійсним оспорюваного договору та звільнення земельних ділянок, які належать державі на праві власності.
При цьому під час розгляду справи у суді з'ясовано, що спірний договір припинив свою дію 01.11.2025р. зважаючи на строк дії договору, визначений п.6.1 договору - до 01.11.2025р.
В свою чергу, відповгдач-2 у заяві про закриття провадження вiд 02.10.2025р. повідомив суд, що 30.09.2025р. між ДНЗ "Деражнянський центр професгйноi освгти" та ФГ "Калина Л" укладено акт прийому-передачі земельної ділянки згідно договору №22-04/25 вiд 22.04.2025р., згідно якого повернуто земельну ділянку площею 65 га., що розташована за межами населених пунктів Деражнянської ОТГ Хмельницького району Хмельницокої області.
Згідно вказаного акту Сторона 2 (ФГ "Калина Л") передає (повертає) земельні ділянки загальною площею 65 га ріллі, кадастрові номери 6821510100:03:009:0001 та 6821510100:05:012:0001, а сторона 1 (ДНЗ "Деражнянський центр професійноi освіти") приймає вищевказані земельні ділянки.
Також Керівник Летичівської окружної прокуратури у поданих поясненнях, не заперечує щодо закриття провадження провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання ФГ "Калина Л" звільнити земельні ділянки площею 65 га., що розташована за межами населених пунктів Деражнянської ОТГ Хмельницького району Хмельницької області, які фермерське господарство займає на підставі договору №22-04/25 від 22.04.2025р. та просить суд повернути сплачений судовий збір.
Враховуючи, що прокурор звернувся з позовом 12.09.2025р., а відповідач 2 звільнив передані в оренду земельні ділянки під час розгляду справи в суді, суд приходить висновку, що провадження у справі в частині позовних вимог про звільнення земельної ділянки необхідно закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Суд звертає увагу позивача, що відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").
За таких обставин, суд вважає за необхідне повернути позивачу з Державного бюджету України сплачений при поданні позову судовий збір.
Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно вимог статей 73, 76, 77 та 79 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Закрити провадження у справі №924/948/25 в частині позовних вимог про зобов'язання Фермерське господарство "Калина Л" звільнити земельні ділянки площею 65 га, що розташована за межами населених пунктів Деражнянської ОТГ Хмельницького району Хмельницької області, які фермерське господарство займає на підставі договору №22-04/25 від 22.04.2025р.
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договору №22-04/25 від 22.04.2025р., укладеного між Державним навчальним закладом "Деражнянський центр професійної освіти" (код ЄДРПОУ 02549530) та Фермерським господарством "Калина Л" (код ЄДРПОУ 33809256).
Стягнути з Державного навчального закладу "Деражнянський центр професійної освіти" (32200, Хмельницька область, Хмельницький район, м. Деражня, вул. Миру, 177А, код ЄДРПОУ 02549530) на користь Хмельницької обласної прокуратури (м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102) - 1 514,00 грн. (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять гривень 00 коп.) судового збору.
Видати наказ.
Стягнути з Фермерського господарства "Калина Л" (32200, Хмельницька область, м. Деражня, вул. Миру, 222/1, код ЄДРПОУ 33809256) на користь Хмельницької обласної прокуратури (м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102) - 1 514,00 грн. (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять гривень 00 коп.) судового збору.
Видати наказ.
Повернути Хмельницькій обласній прокуратурі (29000, Хмельницька обл., м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, ідентифікаційний код 02911102) з Державного бюджету України 3 028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.) судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції №2225 від «08» вересня 2025р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складений та підписаний 23.01.2026р.
Рішення надіслати сторонам за допомогою підсистем ЄСІТС в електронні кабінети.
Суддя І.В. Заярнюк