адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
27.01.2026 Справа № 917/1430/25
за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» (адреса Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Андрія Фабра,4, 49000, ЄДРПОУ 41606497)
до ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ЧОПЕНКА ВОЛОДИМИРА ВАЛЕРІЙОВИЧА (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 639869.37 грн.
Суддя Киричук О.А.
Секретар судового засідання Тертична О.О.
Представники сторін: згідно протоколу
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ЧОПЕНКА ВОЛОДИМИРА ВАЛЕРІЙОВИЧА про стягнення безпідставно отриманих останнім грошових коштів в сумі 639 869,37 грн.
Ухвалою від 24.07.25 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі, справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 21.08.25.
31.07.25 від відповідача надійшли відзив на позов; клопотання про витребування доказів.
01.08.25 від позивача надійшла відповідь на відзив.
04.08.25 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
04.08.25 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
15.10.25 від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про витребування доказів.
Суд розглянув клопотання про витребування доказів та задовольнив його, постановив витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» належним чином завірені в паперовому вигляді наступні документи :
- Заявку про надання маркетингових послуг ТОВ «МЕД-СЕРВІС ДНЕПР » у вересні 2024 року на підставі Договору №10/24МС про надання маркетингових послуг від 08.07.2024 та Звіт про надані послуги на підставі якого ТОВ «МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» оплатило Рахунок №136 від 25.10.2024 та підписало Акт надання послуг №142 від 25.10.2024;
- Заявку про надання маркетингових послуг ТОВ «МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» у жовтні 2024 року на підставі Договору №10/24МС про надання маркетингових послуг від 08.07.2024 та Звіт про надані послуги на підставі якого ТОВ «МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» оплатило Рахунок №140 від 25.11.2024 та підписало Акт надання послуг №146 від 25.11.2025р. (обгрунтування в ухвалі від 21.10.25).
Підготовчі засідання у справі відкладалися. Ухвалою від 21.10.25 суд постановив відкласти підготовче засідання на 13.11.2025 р.
11.11.25 від представника позивача надійшла заява (доповнення до заяви про неможливість подання доказів), у якій повідомляється, що метою повернення зазначених в ухвалі суду документів, Позивач 31.10.2025р. направив на адресу Зберігача лист №10327. Згідно інформації, що міститься на офіційному веб-сайті АТ «Укрпошта», поштове відправлення №4900000871180 було отримане Зберігачем 03.11.2025р. Станом на дату підготовки цих доповнень, документи, витребувані згідно вищевказаної ухвали суду, Зберігачем на адресу Позивача не повернуті, що не дає можливість підприємству надати їх на вимогу суду.
Інші заяви чи клопотання сторони на стадії підготовчого провадження не подавали.
Ухвалою від 13.11.25 суд постановив закрити підготовче провадження у справі, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 09.12.2025.
03.12.25 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
Ухвалою від 09.12.25 суд постановив відкласти розгляд справи на 25.12.25.
У судовому засіданні 25.12.25 представники сторін надали усні пояснення по суті спору та заперечень.
Ухвалою від 25.12.25 суд постановив відкласти розгляд справи на 27.01.26.
У судовому засіданні 27.01.26 представник позивача пред'явлені вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечив. Представники надали усні пояснення по суті позову та заперечень.
У судовому засіданні 27.01.26 судом було з'ясовано обставини справи та досліджено докази. Суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення. У судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
08.07.2024р. між Позивачем (замовником) та Відповідачем (виконавцем) було укладено договір №10/24МС (надалі за текстом - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 предметом цього Договору є надання Виконавцем за завданням Замовника маркетингових та інформаційно-консультативних послуг, які вказані в пункті 1.2 цього договору, стосовно лікарських засобів, косметики та інших товарів (далі - Товар), а Замовник зобов'язується їх прийняти та оплатити.
Згідно з пунктом 1.2. Договору, до комплексу маркетингових та інформаційно-консультативних послуг, що надаються виконавцем за даним договором (надалі - послуги), відносяться:
1.2.1. Вивчення, дослідження та аналіз споживчого попиту на товар;
1.2.2. Розповсюдження серед потенційних покупців інформації про товар у формі та в обсязі, визначених самостійно виконавцем;
1.2.3. Самостійне дослідження та аналіз виконавцем особливостей попиту на окремі види товару;
1.2.4. Забезпечення розміщення на полицях аптечних закладів однієї погодженої викладки товару, визначеної замовником протягом звітного періоду;
1.2.5. Оформлення вікон (вітрин), торгових залів, меблів і рекламних стендів у аптеках;
1.2.6. Проведення періодичних акцій щодо товару, вказаного замовником, на умовах, узгоджених замовником;
1.2.7. Надання інформації щодо якісних характеристик товару кінцевому споживачу;
1.2.8. Інші послуги, передбачені додатковими угодами до договору.
Послуги, що вказані в пункті 1.2. Договору, надаються виконавцем протягом строку дії цього Договору стосовно визначених сторонами видів (категорій, асортименту) товару. Підставою для надання послуг, що вказані в пункті 1.2. Договору, є заявка замовника, оформлена додатковою угодою (пункт 1.3. Договору).
Відповідно до пункту 3.1 Договору вартість послуг за цим Договором встановлюється у відповідних додаткових угодах до цього Договору, яка є його невід'ємною частиною. Ціна послуг за цим договором включає відшкодування витрат виконавця та плату за надані послуги.
Згідно з пунктом 3.3. Договору, оплата послуг, наданих за цим Договором, має здійснюватися замовником у строк не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним за умови надання виконавцем замовнику звіту та підписання сторонами акту здачі - приймання наданих послуг. У разі порушення виконавцем умов надання послуг, встановлених Договором, їх вартість замовником не сплачується.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що приймання - передача результату виконаних послуг у вигляді звіту оформляється актом здачі-прийняття наданих послуг, підписаним обома сторонами та скріпленим печатками сторін. Підписання акту здачі - прийняття наданих послуг, що визначає завершення надання послуг, здійснюється замовником після перевірки стану надання послуг його відповідальними працівниками. акт здачі-приймання наданих послуг направляється виконавцем на адресу замовника у строки, передбачені пунктом 5.1 цього договору.
Замовник зобов'язаний прийняти Послуги, надані Виконавцем, не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня отримання від Виконавця Акту здачі-прийняття наданих послуг зі Звітом. Протягом зазначеного періоду, Замовник перевіряє якість та повноту надання послуг і підписує Акт та повертає його Виконавцю. А у випадку мотивованої відмови Замовника прийняти надані послуги, останній у терміни не пізніше 5 календарних днів, направляє Виконавцю мотивовану відмову від підписання акту з зазначенням недоліків послуг. У разі отримання Виконавцем відмови від підписання Акту здачі-приймання наданих послуг, останній виправляє недоліки такого Акту протягом 10-ти днів, після чого сторонами підписується акт (п. 4.2., п. 4.3., п. 4.4. Договору).
Відповідно до пункту 5.1. Договору, за результатами надання послуг виконавець не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, надає замовнику акт здачі-прийняття наданих послуг та звіт, який повинен містити інформацію, отриману виконавцем в процесі та/або в результаті надання послуг за цим договором.
Згідно з пунктом 5.2 Договору, форма звіту визначається у додатку № 2 до Договору та може бути письмовою, у електронному вигляді. Замовник має право вимагати від виконавця уточнення окремих пунктів звіту, за умови, що таке уточнення не вимагає проведення дій чи досліджень, що не входять до переліку послуг.
Відповідно до пункту 6.1. Договору цей Договір вступає в силу з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє упродовж 6 місяців, але в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому Договору.
Зі змісту п.10.8 Договору вбачається, що сторони повинні письмово повідомляти одна одну у строк не пізніше трьох календарних днів про зміну поштової, юридичної адреси або банківських реквізитів, а у разі не повідомлення - самостійно несуть ризик настання несприятливих наслідків, пов'язаних із ним.
В пункті 11.1 Договору Сторони домовились про те, що, починаючи з дати підписання цієї угоди, при виконанні умов Договору мають право здійснювати підписання будь-яких первинних та інших документів, що будуть створюватись у порядку виконання договору, в формі електронних документів для підтвердження описаних в них операцій (у т. ч. господарських) з використанням наступного програмного засобу: Вчасно.
При цьому, кожна сторонам зобов'язана щоденно слідкувати за надходженням Е-документів та своєчасно здійснювати їх приймання, перевірку підписання з використанням КЕП та повернення іншій стороні. Документи підписані сторонами з використанням КЕП мають повну юридичну силу (п. 11.2., п. 11.10 Договору).
З документів наданих відповідачем, як докази у справі підтверджено надання ним послуг за Договором, згідно Актів наданих послуг від 25.10.2024 за №142 (за липень), від 25.11.2025 за №146 (за жовтень). Зазначені акти підписані сторонами спору.
Разом з тим, з доказів наданих відповідачем також вбачається, що ним складено Акт наданих послуг від 24.12.2024 за №159, відповідно до якого відповідач надав позивачу маркетингові послуги за листопад 2024 року за Договором на загальну суму 290 000,61 грн., а також Акт наданих послуг від 24.01.2025 за №7, відповідно до якого відповідач надав позивачу маркетингові послуги за грудень 2024 року за Договором на загальну суму 349 868,76 грн.
Направлення відповідачем складених документів позивачу підтверджується роздруківкою з адреси електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_3 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2
При цьому, з наданих відповідачем роздруківок вбачається, що попередньо, відповідачем вже направлялися документи на зазначену електронну адресу позивача, зокрема 23.08.24, 25.11.2024.
Вказане свідчить про те, що обмін електронними документами між сторонами вівся не з використанням тієї електронної адреси позивача, що значиться у Договорі. Проте використану електронну адресу позивача, можна ідентифікувати, як таку, що належить йому за відповідним розширенням - med-service.com.ua.
Зазначені Акти наданих послуг від 24.12.2024 за №159 та від 24.01.2025 за №7 залишилися не підписаними з боку позивача.
Втім, позивач, 25.12.2024, здійснив платіж на розрахунковий рахунок відповідача в сумі 290 000,61 грн, з призначенням платежу «за маркетингові послуги згідно рахунку №153 від 25.12.2024 за листопад 2024 по Договору10/24 МС від 08.07.24, а 27.01.2025, здійснив платіж на розрахунковий рахунок відповідача в сумі 349 868,76 грн, з призначенням платежу «за маркетингові послуги згідно рахунку №7 від 24.01.2025 за грудень 2024 по Договору10/24 МС від 08.07.24.
Як зазначає Позивач:
- до листопада 2024р. в порядку, передбаченому п.1.4 Договору, він замовляв у Відповідача послуги, а останній належним чином їх надавав. Однак з листопада 2024р. Позивач припинив замовляти у Відповідача послуги за Договором.
- 25.12.2024р. та 27.01.2025р. платіжними інструкціями №339496, №361164 він помилково перерахував на поточний рахунок Відповідача грошові кошти на загальну суму 639 869,37 грн.
- з метою повернення безпідставно отриманих коштів Позивач направив на адресу Відповідача листи №9012 та №9013 від 11.04.2025р., проте вони не були отримані Відповідачем та повернуті Позивачі підприємством поштового зв'язку 30.04.2025р. за закінченням встановленого терміну зберігання.
Посилаючись на те, що зазначені Відповідачем кошти повернуті не були, Позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача 639 869,37 грн безпідставно отриманих коштів.
Відповідач проти позову заперечив, вказуючи на таке:
- послуги ФОП ЧОПЕНКО В.В. за вказаним вище Договором надавались якісно та у встановлені терміни. Оплата послуг з боку Позивача здійснювалась вчасно та згідно до виставлених до оплати рахунків та Актів надання послуг.
- після надання маркетингових послуг, обумовлених Сторонами у Договорі №10/24МС про надання маркетингових послуг від 08.07.2024, ТОВ «МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» було виставлено Рахунок на оплату №153 від 25.12.2024 на суму 290 000, 31 грн. із зазначенням «Маркетингові послуги за листопад 2024р. зг.Договору №10/24МС від 08.07.2024р.» та в наступному місяці - Рахунок на оплату №7 від 24.01.2025 на суму 349 868, 76 грн. із зазначенням «Маркетингові послуги за грудень 2024р. зг.Договору №10/24МС від 08.07.2024р.». Рахунок на оплату №153 від 25.12.2024 на суму 290 000, 31 грн. було сплачено Позивачем у справі того ж дня, 25.12.2024, а Рахунок на оплату №7 від 24.01.2025 на суму 349 868, 76 грн. сплачено Позивачем 27.01.2025. Вказані факти підтверджуються Рахунком 361 з контрагентом ТОВ «МЕД-СЕРВІС ДНЕПР».
- одночасно із Рахунком на оплату №153 від 25.12.2024 Позивачу було направлено й Акт надання послуг №159 від 25.12.2024, а з Рахунком на оплату №7 від 24.01.2025 Позивачу направлено й Акт надання послуг №7 від 24.01.2025. Вказані документи Позивачем не повернуті та не підписані.
- відмови щодо прийняття наданих послуг від ЗАМОВНИКА (Позивача у справі) у визначені Договором строки не надходило.
- з наданої Позивачем платіжної інструкції №339496 від 25.12.2024 вбачається, що оплата здійснена саме за рахунком №153 від 25.12.2024 і з платіжної інструкції №361164 від 27.01.2025 вбачається, що оплата здійснена саме за рахунком №7 від 24.01.2025 та саме за Договором №10/24МС від 08.07.2024, проте в позовній заяві Позивач не наводить жодних відомостей щодо дострокового припинення договірних взаємовідносин, як і не надав остаточного акту взаємозвірки за Договором.
- в інший спосіб, ніж направлення рахунку на оплату та акту надання послуг від 25.12.2024 та 24.01.2025 на електронну пошту timoshenko.olga.@med-service.com.ua не направлялось, тому проведення оплати за вказаними рахунками свідчить про отримання не тільки рахунків, але й актів надання послуг №159 від 25.12.2024 та №7 від 24.01.2025, які Позивач свідомо не підписав.
- Відповідач направив рахунки та акти надання послуг на електронну пошту, погоджену з Позивачем - timoshenko.olga.@med-service.com.ua, яка є поштою Генерального директора ТОВ «МЕД-СЕРВІС ГРУПП» та саме на її пошту направляли інші консолідовані юридичні особи рахунки та акти, що підтверджується скріншотами відправлень. ТОВ «Мед-сервіс Групп» (генеральним директором якої і є Тимошенко О.Б.). є юридичною особою, яка має пряме відношення до Позивача у справі. Так, згідно до відкритої інформації з реєстру «Опендатабот» відомо, що ТОВ «Мед-сервіс Групп» володіє корпоративними правами 41 компанії, і серед них - ТОВ «МЕД-СЕРВІС ДНЕПР», де ТОВ «Мед-сервіс Групп» володіє 89,67 % корпоративних прав Позивача у справі.
- від імені Відповідача у справі ФОП Чопенко Володимир Валерійович, на підставі Довіреності №8/07 від 08.07.2024 року діяла уповноважена особа - Калініченко Вікторія Анатоліївна, яка відповідала за підписання актів перевірок, рахунків на оплату та іншу бухгалтерську та юридичну документацію, пов'язану з виконанням умов Договору №10/24МС від 08.07.2024 та відправляла акти, рахунки на оплату наданих маркетингових послуг та іншу кореспонденцію, пов'язану з виконанням умов вище зазначеного Договору з електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_1
- твердження Позивача у справі про безпідставну оплату Рахунку на оплату №153 від 25.12.2024 на суму 290 000, 31 грн. та Рахунку на оплату №7 від 24.01.2025 на суму 349 868, 76 грн. суперечать фактичним обставин справи та укладеному Договору №10/24МС про надання маркетингових послуг від 08.07.2024, за яким саме надавались послуги з серпня місяця 2024 року та неодноразово проводились оплати, що підтверджується, зокрема, такими документами: Рахунком на оплату №136 від 25.10.2024 з призначенням платежу «Маркетингові послуги за вересень 2024р. зг.Договору №10/24МС від 08.07.2024р.» та Актом надання послуг №142 від 25.10.2024; Рахунком на оплату №140 від 25.10.2024 із призначенням платежу «Маркетингові послуги за жовтень 2024р. зг.Договору №10/24МС від 08.07.2024р.» разом із Актом надання послуг №146 від 25.10.2024.
- із листом про начебто безпідставно перераховані кошти Позивач звернувся до Відповідача лише 11.04.2025 року, тобто через 5 (п'ять) місяців після проведення фактичної оплати за надані послуги, при цьому не направивши на адресу Відповідача до цієї календарної дати Жодних листів про відмову у прийнятті наданих послуг чи, як стверджує саме Позивач, їх фактичне не надання, що є порушенням вимог пункту 4.4. укладеного Договору №10/24МС про надання маркетингових послуг від 08.07.2024.
- відносини, що склались між ТОВ «МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» (Позивач у справі) та ФОП ЧОПЕНКО ВОЛОДИМИРОМ ВАЛЕРІЙОВИЧЕМ (Відповідач у справі) є договірними та оплата здійснювалась Позивачем у справі згідно до наданих послуг, обумовлених Договором, тому перераховані кошти в розмірі 349 868, 76 грн. відповідно до платіжної інструкції №361164 від 27.01.2025 та кошти в розмірі 290 000, 61 грн. відповідно до платіжної інструкції №339496 від 25.12.2024 є саме оплатою за надані маркетингові послуги в листопаді та грудні 2024 року (на правовій підставі) та аж ніяк не можуть бути «безпідставно набутими грошовими коштами».
- щодо посилання Позивача на відсутність заявки на листопад та грудень 2024 року і звітів за вказані місяці, на думку Позивача, то Відповідач зазначає, що відповідно до узгоджених дій за вказаним Договором ТОВ «МЕД-СЕРВІС ДНЕПР» отримувало Звіти про виконання замовлень онлайн за допомогою інтеграції до бази Відповідача у програмі АНР. Де, АНР-Аптека це Українська автоматизована система управління бізнес-процесами фармацевтичних підприємств роздрібної торгівлі, яку реалізовано на базі платформи 1С, так як мною зазначалось вище, всі попередні рахунки та акти, які були прийняті та оплачені Позивачем, подавались аналогічно тому, що й подані у листопаді та грудні місяцях 2024 року та були оплачені Позивачем. В даному випадку вбачається бажання Позивача уникнути необхідності оплати наданих послуг. Пунктами Договору 1.3, 1.4. на які посилається Позивач, не передбачено подання Заявок ні кожного місяця, ні під кожне Замовлення, а лише вказано, що послуги надаються Виконавцем на підставі Заявки, яка взагалі може бути одна на весь період дії Договору.
- якщо проаналізувати попередні акти наданих послуг (акт №142 від 25.10.2024, акт №146 від 25.11.2024, як і, власне акти №153 від 25.12.2024 та №7 від 24.01.2025), то вони не містять посилань на будь-яку Заявку Позивача. З даного приводу Відповідач зазначає, що Позивач не направляв на його адреси заявки на надання послуг у 2024 році, а послуги було надано згідно до умов договору та замовлень, які були направлені саме у програмі АНР- Аптека, що не передбачає будь-якого паперового оформлення.
- відповідач зазначає про безпідставність застосування до цих правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
У відповідаі на відзив, запереченнях та поясненнях сторони навели додаткові обгрунтування вимог та заперечень.
Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:
Предметом розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів в порядку ст. 1212 ЦК України у сумі 639869.37 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір про надання маркетингових послуг від 08.07.2024 за №10/24МС, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог закону.
Глава 63 ЦК України регулює відносини, що виникають з договору про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення діяльності, а замовник зобов'язується оплатити таку послугу (стаття 901 ЦК України).
Згідно зі статтею 903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені договором. Відповідно до статті 905 ЦК України, якщо інше не встановлено договором, виконавець зобов'язаний надати послугу особисто, а замовник має право вимагати належного та своєчасного її виконання.
Разом з тим, позивач кваліфікує спірні правовідносини як зобов'язання з безпідставного набуття майна, посилаючись на положення статті 1212 ЦК України.
Відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, урегульовані нормами, закріпленими у главі 83 ЦК України.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз положень ст.1212 ЦК України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2025 у справі №910/16372/21, від 25.03.2025 у справі №902/521/24.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Подібні висновки щодо застосування положень глави 83 ЦК України та, зокрема, ст.1212 ЦК України викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17.
Суд вище встановив (це підтверджують і позивач і відповідач), що позивач перерахував відповідачеві спірну суму 290 000, 31 грн 25.12.2024 із посиланням у платіжному документі на реквізити Договору 10/24 МС від 08.07.2024, а також на рахунок №153 від 25.12.2024 за листопад 2024 року, виставлений відповідачем позивачеві за цим Договором, а також суму 349 868, 76 грн 27.01.2025 із посиланням у платіжному документі на реквізити Договору 10/24 МС від 08.07.2024, а також на рахунок №7 від 24.01.2025 за грудень 2024 року, виставлений відповідачем позивачеві за цим Договором
Тобто, сам позивач у платіжних документах прямо підтвердив, що сплачує кошти саме виконуючи зобов'язання за договором на підставі конкретного рахунку, а не з інших підстав чи помилково.
Оцінюючи встановлені обставини у сукупності, суд враховує приписи пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України і зазначає, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Подібний висновок наведено в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, на яку посилається позивач, як на правову підставу позовних вимог, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 Цивільного кодексу України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 11.01.2023 у справі №548/741/21.
Суд, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Поведінка позивача з оплати наданих послуг за листопад 2024 року та за грудень 2024 року із вказівкою на договір та виставлений рахунок свідчить про усвідомлене виконання договірного обов'язку, що виключає кваліфікацію цих дій як безпідставне набуття.
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, положення статті 1212 ЦК України мають субсидіарний характер і не застосовуються до правовідносин, які виникли на підставі чинного договору, навіть якщо сторона заперечує факт належного виконання зобов'язань за ним. Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/13071/19 та від 01.02.2022 у справі №910/16958/20.
Отже, наявність між сторонами діючого договору, який визначає предмет, умови, обсяг та порядок оплати послуг, виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України. Позивач, посилаючись на безпідставність набуття коштів, фактично заперечує належне виконання договору, проте такі доводи повинні оцінюватися саме у площині належного чи неналежного виконання договірного зобов'язання, а не позадоговірної відповідальності.
Таким чином, суду дійшов висновку про договірний характер правовідносин, при цьому, застосування статті 1212 ЦК України до цих відносин є неправомірним.
Посилання позивача на те, що відповідач фактично не надавав маркетингових послуг у листопаді 2024 року та грудні 2024 року, суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач виставив позивачу рахунок Рахунок на оплату №153 від 25.12.2024 на суму 290 000, 31 грн. із зазначенням «Маркетингові послуги за листопад 2024р. зг.Договору №10/24МС від 08.07.2024р.» та Рахунок на оплату №7 від 24.01.2025 на суму 349 868, 76 грн. із зазначенням «Маркетингові послуги за грудень 2024р. зг.Договору №10/24МС від 08.07.2024р.». Рахунок на оплату №153 від 25.12.2024 на суму 290 000, 31 грн. було сплачено Позивачем 25.12.2024, а Рахунок на оплату №7 від 24.01.2025 на суму 349 868, 76 грн. сплачено Позивачем 27.01.2025. Така оплата була проведена без будь-яких зауважень чи заперечень з боку позивача, що свідчить про прийняття ним результатів виконання договору.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 18.11.2025 у справі №911/2246/24.
Позивач, обґрунтовуючи позов, мав довести відсутність факту надання послуг, проте жодних належних доказів цього суду не надано. Натомість позивач обмежився припущеннями про ненадання послуг, не підтвердженими ані актами перевірок, ані службовими записками чи іншими документами, які могли б свідчити про відсутність фактичного виконання договору.
Суд відхиляє аргументи позивача про те, що в листопаді 2024 року та грудні 2024 року він не здійснював замовлень послуг у відповідача за Договором, що підтверджується відсутність заявки від нього, оформленої у вигляді Додаткової угоди між сторонами до Договору, а також відсутністю Звіту відповідача, складення та направлення якого, також передбачено умовами Договору, оскільки при досліджені судом матеріалів справи суд встановив, що такі документи як Заявки у вигляді Додатковий угод до Договору та Звіти, в процесі реалізації між сторонами взаємовідносин за Договором, не складалися.
Щодо тверджень Позивача про недотримання Відповідачем умов Договору щодо належної адреси електронної пошти, на яку слід направляти акт здачі-прийняття послуг, а також про відсутність заявок та звітів, то суд звертає увагу Позивача, що вище встановлено те, що обмін електронними документами між сторонами вівся не з використанням тієї електронної адреси позивача, що значиться у Договорі. До того ж, суд враховує, що попередні акти були направлені Відповідачем на електронну адресу Позивача ІНФОРМАЦІЯ_4 і обставини їх отримання, Позивачем не заперечувались, ці акти також не містили посилань на будь-яку заявку Позивача.
Суд враховує, що у даному випадку позивач, здійснивши оплату рахунків після отримання їх засобами електронного зв'язку, фактично визнав такий спосіб обміну первинними документами, навіть якщо такий спосіб не був прямо передбачений текстом договору. Подібні дії сторони свідчать про узвичаєну ділову практику взаємодії, що відповідно до статей 3 та 509 ЦК України підлягає врахуванню при тлумаченні умов договору.
Отже, навіть якщо частина документів надсилалася електронною поштою, їх прийняття позивачем та подальша оплата виставлених рахунків свідчать про фактичне визнання такого способу документообігу та прийняття наданих послуг.
При цьому, формальна відсутність документів (заявок, додаткових угод чи звітів) не спростовує факту фактичного виконання зобов'язань у звичний для сторін спосіб.
За вищенаведеними умовами п. 3.3. Договору оплата послуг, наданих за цим Договором, має здійснюватися Замовником у строк не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним за умови надання Виконавцем Замовнику Звіту та підписання Сторонами акту здачі-приймання наданих послуг.
Відповідно, на переконання суду, такі докази як платіжна інструкція №339496 від 25.12.2024 на сплату 290 000, 31 грн та платіжна інструкція №361164 від 27.01.2025 на сплату 349 868, 76 грн за договором з більшою вірогідністю свідчить про визнання позивачем (як замовником) факту дотримання вищевказаних умов Договору відповідачем (як виконавцем), ніж про допущену позивачем помилку, оскільки умовою для здійснення оплати сторони визначили, зокрема, надання виконавцем замовникові Звіту.
Наявність такої більшої вірогідності підтверджується і вказаними вище обставинами, що вказані платіжні інструкції містять реквізити рахунків за листопад 2024 та грудень 2004 року по договору 10/24МС від 08.07.2024. При цьому позивач не надав до матеріалів справи доказів, що свідчили б про отримання ним зазначених рахунків від відповідача в будь-який інший спосіб, ніж електронними листами на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4, в яких, за твердженням відповідача, містилися також і Акти надання послуг №159 від 25.12.2024, а з Рахунком на оплату №7 від 24.01.2025 та №7 від 24.01.2025 (Позивачем не повернуті та не підписані)
Щодо відсутності підписаних з боку позивача Актів до Договору за листопад 2024 року та грудень 2024 року, суд зауважує, що поряд з не підписанням зазначених актів позивачем, обставини відмови позивача від його підписання чи виявлення недоліків зазначеного акту, що сторони узгодили у п. 4.4. Договору, судом не встановлено.
Також не встановлено судом обставин порушення відповідачем умов надання послуг, встановлених Договором, вартість яких не сплачується позивачем відповідно до умов п. 3.3. Договору.
Отже обставини складення зазначених Актів, виставлення відповідачем рахунків на оплату наданих послуг, відсутність відмови позивача від підписання цього акту та вчинення фактично конклюдентних дій позивача - фактичної оплати наданих послуг позивачем, свідчить для прийняття позивачем наданих послуг за Договором.
Такі обставини на переконання суду, виключаються наявність між сторонами кондикційних взаємовідносин, оскільки обставинами цієї справи повністю підтверджено те, що оплата позивачем грошових коштів в сумі 639869.37 грн була здійснене ним на виконання своїх обов'язків, які виникли у нього перед відповідачем за Договором.
Водночас суд враховує також те, що на момент оплати наданих послуг позивачем, Договір укладений між сторонами діяв. Будь-яких домовленостей про його дострокове розірвання між сторонами спору не існувало. Одностороння відмова будь-якої сторони від Договору у цій справі судом також не встановлена.
При цьому суд відхиляє аргументи позивача про те, що в листопаді він не здійснював замовлень послуг у відповідача за Договором, що підтверджується відсутність заявки від нього, оформленої у вигляді Додаткової угоди між сторонами до Договору, а також відсутністю Звіту відповідача, складення та направлення якого, також передбачено умовами Договору, оскільки при досліджені судом матеріалів справи суд встановив, що такі документи як Заявки у вигляді Додатковий угод до Договору та Звіти, в процесі реалізації між сторонами взаємовідносин за Договором, не складалися.
Крім того, поведінка позивача, який спочатку сплатив кошти за отриманими документами, а згодом заперечує як факт надання послуг, так і допустимість способу обміну актами, суперечить принципу добросовісності (стаття 3 ЦК України) та доктрині venire contra factum proprium, згідно з якою учасник цивільних відносин не може посилатися на обставини, що суперечать його попередній поведінці.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 та від 09.06.2020 у справі №910/5410/19 зазначила, що сторона, яка приймає виконання зобов'язання або діє таким чином, що свідчить про його прийняття, не вправі згодом заперечувати чинність відповідного правочину чи спосіб його виконання.
Також суд звертає увагу, що досить тривалий проміжок часу між здійсненням платежу та вимогою щодо його повернення свідчить про сумнівність ознаки помилковості у перерахуванні платежу.
Відповідно до статті 530 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню у строк, встановлений договором або законом, а за відсутності такого строку - на вимогу кредитора. Здійснення платежу без зауважень щодо обсягу або строків виконання зобов'язання є свідченням належного прийняття результату виконання.
Окрім того, позивач, стверджуючи, що 25.12.2024р. та 27.01.2025р. платіжними інструкціями №339496, №361164 помилково перерахував на поточний рахунок Відповідача грошові кошти на загальну суму 639 869,37 грн., не наводить пояснень, які саме обставини призвели до вказаної помилки, а саме, до перерахування коштів за послуги, які, за твердженням позивача, не були ним замовлені та не були фактично надані відповідачем.
Також позивачем не наведено пояснень, коли та за яких обставин ним було виявлено відповідну помилку і чому лист з проханням повернути кошти позивач направив відповідачеві через значний проміжок часу після дати перерахування сум. Суд додатково зазначає, що зі змісту листів №9012 та №9013 від 11.04.2025р не вбачається наявності пояснень щодо причин, з яких позивач заперечує факт надання відповідачем послуг на спірну суму.
Основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).
Суд зазначає, що статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 вказаного кодексу.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 28.01.26 р.
Суддя Киричук О.А.