65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"28" січня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/181/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Літвінов С.В., розглянувши заяву Одеської міської ради (вх. 2-94/26 від 26.01.2026) про забезпечення позову у справі № 916/181/26
за позовом: Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Біржова, 1, код ЄДРПОУ 26597691) до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВІНВЕСТ" (вул.Поїзна,1,Одеса,Одеська область,65017, код ЄДРПОУ 26507713)
про стягнення 5 760 469 грн.
Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “СОВІНВЕСТ» про стягнення заборгованості за договором оренди землі від 18.11.2008 р., посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 18.11.2008 р. та зареєстрованим в реєстрі за № 5236, у розмірі 4 546 347,38 грн, інфляційні втрати у розмірі 883 917,91 грн, 3% річних у розмірі 244 307,83 грн та пеня у розмірі 85 896,72 грн.
Разом з позовною заявою Одеською міською радою було подано до господарського суду заяву (вх. № 2-94/26 від 26.01.2026) про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “СОВІНВЕСТ» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Фенікс Сталь ЛТД» у межах розміру позовних вимог на загальну суму 5 760 469,84грн. та накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “СОВІНВЕСТ», у межах розміру позовних вимог 5 760 469,84грн., лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань но Договору та безпідставно відмовляється сплачувати грошові кошти за договором оренди земельної ділянки, що призвело до існування дуже значної заборгованості в розмірі 5760469,84грн. Вказане свідчить про недобросовісність поведінки відповідача та його намагання уникнути у будь-який спосіб виконання передбачених Договором грошових зобов'язань та унеможливленім виконання рішення суду у разі задоволення позовної заяви.
Отже, позивач вважає, що відповідач - боржник може ухилитися від виконання свого обов'язку та виконання рішення суду шляхом розпорядження грошовими коштами, які перебувають на його рахунках, та відчуження належного йому майна, чим унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позовної заяви.
Також заявник зазначає, що з метою забезпечення заявлених позовних вимог, просити суд накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, а також на грошові кошти, що знаходяться та обліковуються на банківських рахунках, відповідача в межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 5760469,84 грн. Саме такий захід забезпечення позову, на думку позивача, буде співмірним та адекватним заявленим позовним вимогам і не порушить балансу інтересів сторін.
Позивач вказує, що за умови неможливості встановити достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках у всіх банківських установах, для задоволення вимог про стягнення коштів у розмірі 5760469,84грн., доцільно накласти арешт на майно відповідача саме в межах суми, яка достатня для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Наразі позивач вказує, що доцільність забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно відповідача забезпечить виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а необхідність полягає в можливості відповідача у будь-який момент розпорядитись коштами або відчужити майно.
На виконання вимог п. 6 ч; 1 ст. 139 ГПК України заявник зазначив, що забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), в даній справі не підлягає застосуванню, адже, види забезпечення позову, запропоновані Одеською міською радою (арешт грошових коштів та нерухомого майна виключно в межах ціни позову), не перешкоджають господарській діяльності відповідача, а, отже, не зможуть завдати збитків останньому.
Окрім того, Одеська міська рада вважає ,що запропоновані нею види забезпечення позову не порушують права інших осіб, а лише запроваджують тимчасові обмеження, існування яких створює належні умови для виконання рішення суду у разі задоволення позову, а у разі відмови - становище відповідача та інших учасників буде відновлено до того стану, яким воно було до вжиття заходів забезпечення позову.
Такі заходи також збережуть баланс інтересів сторін, а вжиття заходів забезпечення позову в межах спірних правовідносин, на переконання Одеської міської ради, повністю узгоджується із критерієм розумності, обґрунтованості та адекватності.
На підставі викладеного, враховуючи відсутність можливості спричинення заходами забезпечення позову для відповідача будь-яких збитків, підстави для застосування зустрічного забезпечення відсутні.
Розглянувши заяву Одеської міської ради про забезпечення позову та дослідивши матеріали позову, господарський суд зазначає наступне.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача
Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Господарський суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Так, господарський суд зазначає, що предметом позову у даній справі є майнова вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “СОВІНВЕСТ» на користь Одеської міської рали заборгованості у загальному розмірі 5 760 469,84грн.
Господарський суд вважає, що оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення 5760469,84грн. у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Товариство з обмеженою відповідальністю “СОВІНВЕСТ» необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Наразі суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, заявлені Одеською міською радою, цілком відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Так, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.
Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
Слід також відзначити, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.
Крім того, накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Господарський суд зазначає, що у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Також, Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 зазначив, що “… виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним».
Відступаючи від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на нерухоме майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, Верховний Суд у справі № 908/2382/21 зазначив, що “можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника». Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Таким чином господарський суд, з урахуванням позиції Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 409 171,44грн., вважає про доцільність накладення арешту на нерухоме майно яке належить відповідачу саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто, лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Згідно зі ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Враховуючи, що застосування зустрічного забезпечення позову відповідно до ч.1 ст. 141 ГПК України є правом, а не обов'язком суду, господарський суд не вбачає на даний час підстав для застосування зустрічного забезпечення позову, на даний час у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову. При цьому, господарський суд роз'яснює відповідачу про можливість подання до суду відповідного клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Одеської міської ради (вх. 2-94/26 від 26.01.2026) про забезпечення позову у справі № 916/181/26 - задовольнити.
2. Накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "СОВІНВЕСТ" (вул.Поїзна,1, Одеса, Одеська область, 65017, код ЄДРПОУ 26507713) як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “СОВІНВЕСТ» у межах розміру позовних вимог на загальну суму 5 760 469,84грн.
3. Накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю " СОВІНВЕСТ " (вул.Поїзна,1, Одеса, Одеська область, 65017, код ЄДРПОУ 26507713), у межах розміру позовних вимог 5760 469,84грн., лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
4. Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом, виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень та може бути пред'явлена до виконання в строк, встановлений Законом України “Про виконавче провадження».
Стягувачем за даною ухвалою є: Одеська міська рада (пл. Біржова, 1, м. Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., 65026, код ЄДРПОУ 26597691).
Боржником за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю "СОВІНВЕСТ" (вул. Поїзна, 1, Одеса, Одеська область, 65017, код ЄДРПОУ 26507713).
Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.
Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її постановлення.
Ухвала набрала законної сили 28.01.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.
Суддя Літвінов Сергій Володимирович