вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"12" січня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3340/25
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45)
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" (08150, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Тараса Шевченка, буд. 178)
про стягнення 41449278,00 грн. штрафу та 41449278,00 грн. пені,
секретар судового засідання: Ліщук М.Ю.
Представники сторін:
від позивача: Попов Я.О. (витяг з ЄДРЮОФОПГФ, посвідчення № 1368 від 07.06.2024 р.);
від відповідача: Рябченко О.В. (посвідчення адвоката № 2976 від 30.07.2008 р.)
До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Антимонопольного комітету України (далі - позивач) до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" (далі - відповідач, АТ "Київоблгаз") про стягнення 41449278,00 грн. штрафу та 41449278,00 грн. пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем всупереч вимогам ч. 3, ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не було сплачено штраф на підставі рішення Антимонопольного комітету України № 810-р від 24.12.2020 р. за порушення, передбачене ч. 1 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 41449278,00 грн. штрафу та 41449278,00 грн. пені, а також витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.11.2025 р. було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 04.12.2025 р.
17.11.2025 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 17.11.2025 р. (вх. № 16032/25 від 17.11.2025 р.), за яким останній просив суд відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що позивач, в особі його голови, має всі законні підстави самостійно видати наказ про примусове виконання свого рішення відповідно до вимог діючого законодавства України та пред'явити до органів державної виконавчої служби для примусового виконання в порядку, визначеному законом, не використовуючи стягнення штрафу в судовому порядку та не сплачуючи за це судового збору, однак відомості про надходження такого наказу до органів державної виконавчої служби для примусового виконання у відповідача відсутні. Таким чином, на думку останнього, вимога позивача щодо стягнення з відповідача в судовому порядку штрафу у розмірі 41449278,00 грн. є безпідставною та необґрунтованою. Окрім того, відповідач у відзиві не погоджувався з надмірним нарахуванням штрафних санкцій, та заявляв про неможливість вчасної оплати штрафу, посилаючись на військову агресію РФ проти України (лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 р. № 2024/02.0-7.1), мораторій на підвищення цін (тарифів) на ринку природного газу та у сфері теплопостачання, зупинення дії ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу АТ «Київоблгаз», низку відкритих виконавчих проваджень, у яких накладено арешти на рахунки АТ «Київоблгаз». Відповідач зазначає, що будь-яких втрат у зв'язку з невчасною оплатою штрафу позивач не поніс, та що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
19.11.2025 р. до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 19.11.2025 р. (вх. № 16180/25 від 19.11.2025 р.), за змістом якої останній зазначає, що законність рішення Антимонопольного комітету України № 810-р від 24.12.2020 р. підтверджена рішенням судів у справі № 910/3350/21. Також позивач зазначає, що законодавча норма щодо можливості видачі головою Антимонопольного комітету України наказу про стягнення з відповідача штрафу була прийнята після того, як Антимонопольний комітет України прийняв рішення № 810-р від 24.12.2020 р., тому не могла бути застосована. Окрім того, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 13.02.2018 р. у справі № 910/20661/16, згідно якої до повноважень судів не належить право зменшувати розмір (а відтак і суму) стягуваних штрафу, накладеного органом Комітету на суб'єкта господарювання за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, та/або пені за прострочення сплати цього штрафу чи звільняти від їх сплати (у разі їх правомірного нарахування), а також на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 р. у справі № 914/607/17, що нарахування та стягнення пені, передбаченої ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», має обов'язковий характер, не потребує прийняття будь-якого рішення органу державної влади про її застосування і в зв'язку з цим не підпадає під ознаки адміністративно-господарських санкцій. Позивач наголошує, що накладений на відповідача штраф є видом відповідальності за вчинення правопорушення, а нарахована пеня - способом забезпечення сплати цього штрафу, і що нарахування, застосовані на підставі Закону України «Про захист економічної конкуренції», не пов'язані з невиконанням чи неналежним виконанням грошових зобов'язань. Таким чином, на переконання позивача, введення в Україні воєнного стану та скрутне фінансове становище відповідача чи інші обставини не звільняють його від обов'язку виконати рішення Комітету у встановлений строк (сплата штрафу), а також виконати вимоги ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» щодо сплати пені за прострочення сплати штрафу.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.12.2025 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.01.2025 р.
У судовому засіданні 12.01.2025 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
24.12.2020 р. Антимонопольним комітетом України було прийнято рішення № 810-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі № 128-26.13/104-19, яким вирішено:
1. Визнати, що група суб'єктів господарювання в особі АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпрогаз", АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Криворіжгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Харківгаз", АТ "Харківміськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз" протягом 2016 - 2018 років займала монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій міста Вінниця та Вінницької області, міста Гайворон Гайворонського району Кіровоградської області [з 19.06.2017 - Вінницької області (крім сіл Якушенці, Зарванці Вінницького району, смт Браїлів, сіл Сьомаки, Біликівці, Тартак, Кармалюкове, Курилівці, Дубова, Новоселиця, Василівка, Слобода Почапинецька, Почапинці, Зоринці, Лисогірка, Людавка Жмеринського району, смт Кирнасівка, сіл Одая, Нестерварка, Федьківка, Дранка, Тиманівка, Клебань, Копіївка, хутора Маркове Тульчинського району, сіл Пилипи Борівські, Калинка Томашпільського району, сіл Сокіл, Моївка, Борівка, хутора Грабовець Чернівецького району, села Махаринці Козятинського району, сіл Бухни, Морозівка Погребищенського району), а також території міста Гайворон Кіровоградської області]; Волинської області; міста Житомир та Житомирської області (крім міста Коростишів та Коростишівського району), а також територій сіл Бухни та Морозівка Погребищанського району та села Махаринці Козятинського району Вінницької області; Закарпатської області; міста Запоріжжя та Запорізької області (крім міста Мелітополь, Мелітопольського, Веселівського, Приазовського районів та села Темирівка Гуляйпільського району); Київської області; міста Дніпро та Дніпропетровського району (крім сіл Любимівка, Перше травня, Балівка, Зоря, Маївка, Степове, Партизанське, Чумаки, радгоспу "Дзержинець") Дніпропетровської області; Дніпропетровської області (крім міст Дніпро і Кривий Ріг та Дніпровського і Криворізького районів), а також сіл Любимівка, Перше Травня, Степове, Чумаки, Маївка, Зоря, Балівка, Партизанське Дніпровського району, житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, села Темирівка Гуляйпільського району Запорізької області та села Придніпрянське Кобиляцького району Полтавської області; міста Кривий Ріг (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривий Ріг) та Криворізького району Дніпропетровської області; міста Миколаїв та Миколаївської області; міста Рівне та Рівненської області; міста Суми та Сумської області; міста Івано-Франківськ та Івано-Франківської області (крім міст Тисмениця і Тисменицького району Івано-Франківської області), а також територій сіл Черніїв, Чукалівка, Підлісся, Загвіздя, Угринів, Павлівка, Ямниця, Підлужжя, Клузів Тисменицького району Івано-Франківської області та вулиці Зелена, Ямна та Висока (будинки з № 23 по № 32) села Діброва Монастириського району Тернопільської області; Харківської області (крім міста Харкова, Харківського та Дергачівського районів Харківської області); міста Харкова, сіл Горбані, Заїки, Затишшя, Логачівка, Мищенки, Нестеренки, Горіхове, Павленки, Перемога, Ржавець, Санжари, Радгоспне, Ударне, Хроли, Циркуни, селищ міського типу Безлюдівка, Кулиничі, Манченки та садових товариств Акація, Казка Харківського району, а також територій сіл Лісне, Родичі, Сіряки, Чайковка, Черкаська Лозова-2, Черкаська Лозова та селища міського типу Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області; міста Хмельницький та Хмельницької області (крім міста Шепетівка та Шепетівського району); Чернівецької області; міста Чернігів та Чернігівської області, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, із часткою 100 %.
2. Дії групи суб'єктів господарювання в особі АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпрогаз", АТ "Дніпропетровська", АТ "Криворіжгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Харківгаз", АТ "Харківміськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз", що полягали у висуванні в період з 11.11.2016 по 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "ProZorro", що призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та були б неможливими за умов існування значної конкуренції, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій міста Вінниця та Вінницької області, міста Гайворон Гайворонського району Кіровоградської області (з 19.06.2017 - Вінницької області (крім сіл Якушенці, Зарванці Вінницького району, смт Браїлів, сіл Сьомаки, Біликівці, Тартак, Кармалюкове, Курилівці, Дубова, Новоселиця, Василівка, Слобода Почапинецька, Почапинці, Зоринці, Лисогірка, Людавка Жмеринського району, смт Кирнасівка, сіл Одая, Нестерварка, Федьківка, Дранка, Тиманівка, Клебань, Копіївка, хутора Маркове Тульчинського району, сіл Пилипи Борівські, Калинка Томашпільського району, сіл Сокіл, Моївка, Борівка, хутора Грабовець Чернівецького району, села Махаринці Козятинського району, сіл Бухни, Морозівка Погребищенського району), а також території міста Гайворон Кіровоградської області]; Волинської області; міста Житомир та Житомирської області (крім міста Коростишів та Коростишівського району), а також територій сіл Бухни та Морозівка Погребищанського району та села Махаринці Козятинського району Вінницької області; Закарпатської області; міста Запоріжжя та Запорізької області (крім міста Мелітополь, Мелітопольського, Веселівського, Приазовського районів та села Темирівка Гуляйпільського району); Київської області; міста Дніпро та Дніпропетровського району (крім сіл Любимівка, Перше травня, Балівка, Зоря, Маївка, Степове, Партизанське, Чумаки, радгоспу "Дзержинець") Дніпропетровської області; Дніпропетровської області (крім міст Дніпро і Кривий Ріг та Дніпровського і Криворізького районів), а також сіл Любимівка, Перше Травня, Степове, Чумаки, Маївка, Зоря, Балівка, Партизанське Дніпровського району, житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, села Темирівка Гуляйпільського району Запорізької області та села Придніпрянське Кобиляцького району Полтавської області; міста Кривий Ріг (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривий Ріг) та Криворізького району Дніпропетровської області; міста Миколаїв та Миколаївської області; міста Рівне та Рівненської області; міста Суми та Сумської області; міста Івано-Франківськ та Івано-Франківської області (крім міст Тисмениця і Тисменицького району Івано-Франківської області), а також територій сіл Черніїв, Чукалівка, Підлісся, Загвіздя, Угринів, Павлівка, Ямниця, Підлужжя, Клузів Тисменицького району Івано-Франківської області та вулиці Зелена, Ямна та Висока (будинки з № 23 по № 32) села Діброва Монастириського району Тернопільської області; Харківської області (крім міста Харкова, Харківського та Дергачівського районів Харківської області); міста Харкова, сіл Горбані, Заїки, Затишшя, Логачівка, Мищенки, Нестеренки, Горіхове, Павленки, Перемога, Ржавець, Санжари, Радгоспне, Ударне, Хроли, Циркуни, селищ міського типу Безлюдівка, Кулиничі, Манченки та садових товариств Акація, Казка Харківського району, а також територій сіл Лісне, Родичі, Сіряки, Чайковка, Черкаська Лозова-2, Черкаська Лозова та селища міського типу Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області; міста Хмельницький та Хмельницької області (крім міста Шепетівка та Шепетівського району); Чернівецької області; міста Чернігів та Чернігівської області, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації.
За порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, на Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" було накладено штраф у розмірі 41449278,00 грн. та встановлено, що штраф підлягає сплаті у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Отже, рішенням Антимонопольного комітету України № 810-р від 24.12.2020 р. у справі № 128-26.13/104-19 на Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" було накладено штраф у розмірі 41449278,00 грн.
Відповідно до п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Згідно з п. 1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Частиною 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, що за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.
Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
Листом Антимонопольного комітету України № 128-26.13/08-318 від 12.01.2021 р. на адресу АТ "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз", яка була зазначена в ЄДРЮОФОПГФ на час надсилання листа (04210, м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 20-А), було надіслано копію рішення № 810-р від 24.12.2020 р. у справі № 128-26.13/104-19 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».
Зазначена копія рішення № 810-р від 24.12.2020 р. була вручена відповідачу 15.01.2021 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення АТ «УКРПОШТА» № 0303504562479, копія якого долучена до матеріалів справи.
Відповідач вказану обставину не заперечував.
Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу (ч.ч. 2, 3 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк є присікальним та не може бути відновленим.
Як слідує з матеріалів справи, рішення Антимонопольного комітету України № 810-р від 24.12.2020 р. у справі № 128-26.13/104-19 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» було оскаржене АТ "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" до Господарського суду м. Києва.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.02.2025 р. у справі № 910/3350/21 у задоволенні позовних вимог АТ "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення № 810-р від 24.12.2020 р. у справі № 128-26.13/104-19 відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 р. у справі № 910/3350/21 рішення Господарського суду м. Києва від 11.02.2025 р. було залишене без змін.
Постановою Верховного Суду від 11.09.2025 р. у справі № 910/3350/21 рішення Господарського суду м. Києва від 11.02.2025 р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 р. у справі № 910/3350/21 було залишено без змін.
Враховуючи викладене, рішення Антимонопольного комітету України № 810-р від 24.12.2020 р. у справі № 128-26.13/104-19 є законним та, відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» і ст. 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», є обов'язковим до виконання.
Проте, відповідач, всупереч наведених приписів закону, штраф у розмірі 41449278,00 грн., накладений рішенням Антимонопольного комітету України № 810-р від 24.12.2020 р. у справі № 128-26.13/104-19, не сплатив.
Доказів протилежного відповідачем суду не надано.
З метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі - про стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені (ст. 25 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).
Відповідно до ч.ч. 7 та 14 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (в редакції на час прийняття рішення позивачем), у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Комітету стягують штраф та пеню у судовому порядку. Суми стягнутих штрафів та пені зараховуються до державного бюджету.
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи те, що рішення Антимонопольного комітету України від № 810-р від 24.12.2020 р. у справі № 128-26.13/104-19 на час розгляду даної справи є чинним, обов'язковим до виконання, а також те, що до матеріалів справи відповідачем доказів сплати накладеного на нього штрафу не надано, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 41449278,00 грн. штрафу є доведеними, обґрунтованими, не спростованими відповідачем, а тому підлягають задоволенню.
Поряд з цим, позивач, посилаючись на ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», просить суд стягнути з відповідача за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 810-р від 24.12.2020 р. у справі № 128-26.13/104-19, пеню у розмірі 41449278,00 грн.
Частиною 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.
Як слідує з матеріалів справи, за порушення строку сплати штрафу позивачем нарахована пеня в сумі 85178266,29 грн. за період з 12.02.2025 р. (наступний день після прийняття судом першої інстанції рішення у справі № 910/3350/21) по 06.04.2025 р. включно (день, який передував винесенню ухвали судом апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження у справі № 910/3350/21), з 29.05.2025 р. (наступний день після прийняття судом апеляційної інстанції постанови у справі № 910/3350/21) по 11.08.2025 р. включно (день, який передував винесенню ухвали судом касаційної інстанції про відкриття касаційного провадження у справі № 910/3350/21), з 12.09.2025 р. (наступний день після прийняття судом касаційної інстанції постанови у справі № 910/3350/21) по 19.09.2025 р. включно (день, до якого розраховано пеню), у розмірі півтора відсотка від суми штрафу за період прострочення. Проте, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 41449278,00 грн., у відповідності до вимог ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.
Оскільки розмір пені, заявлений позивачем до стягнення з відповідача, відповідає вимогам, встановленим ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», то вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 41449278,00 грн. є доведеною, обґрунтованою, не спростованою відповідачем, а відтак підлягає задоволенню.
Щодо посилань відповідача на надмірне нарахування штрафних санкцій суд зазначає таке.
Як установлено судом, у визначенні розміру штрафу та пені позивач діяв у межах наданих йому повноважень та без порушення положень чинного законодавства України.
У відзиві на позовну заяву відповідач, обґрунтовуючи свою правову позицію, зокрема посилається на наявність форс-мажорних обставин - військову агресію Російської Федерації проти України, а також на те, що листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. військову агресію Російської Федерації проти України визнано форс-мажорними обставинами з 24.02.2022 р.
Суд відзначає, що відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.
Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 р. у справі № 904/3886/21.
Отже, з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного зобов'язання/обов'язку. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.
Так, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 р, № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.
Листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по зобов'язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Водночас, вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Неможливість виконання зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
Матеріали справи не містять сертифіката, виданого Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, який би засвідчував наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на реальну можливість виконання відповідачем рішення Антимонопольного комітету України № 810-р від 24.12.2020 р.
Поряд з цим, слід відзначити, що відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Водночас, чинним законодавством України не передбачено можливості застосування інституту форс-мажорних обставин до відповідальності, встановленої за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Щодо твердження відповідача про безпідставність та необґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача в судовому порядку штрафу у розмірі 41449278,00 грн., у зв'язку з можливістю видачі позивачем наказу про стягнення з відповідача штрафу, суд зазначає таке.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України» від 09.08.2023 р. № 3295-IX (далі - Закон про внесення змін) внесені зміни до законодавчих актів, в тому числі до Закону України «Про захист економічної конкуренції», які набули чинності з 01.01.2024 р. Зокрема, статтю 56 викладено в новій редакції, яку доповнено частинами 8 та 9 щодо можливості видачі головою Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України наказу про примусове виконання рішення. Проте, зазначені зміни стосуються лише тих рішень органів Антимонопольного комітету, які прийняті ним після 01.01.2024 р.
Так, приписами п. 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про внесення змін встановлено, що рішення органів Антимонопольного комітету, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, підлягають виконанню відповідно до законодавства, яке діяло на момент прийняття рішення. Справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розгляд яких розпочато до дня набрання чинності цим Законом, розглядаються відповідно до законодавства, яке діяло до дня набрання чинності цим Законом.
Відтак, посилання відповідача на ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що стосується видачі Антимонопольним комітетом у позасудовому порядку наказу про стягнення з відповідача штрафу, відхиляються судом, оскільки зазначену норму було прийнято після того, як позивач прийняв рішення щодо відповідача, і ця норма до виконання останнього не застосовується.
Щодо посилань відповідача на мораторій на підвищення цін (тарифів) на ринку природного газу та у сфері теплопостачання, зупинення дії ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу АТ «Київоблгаз», низку відкритих виконавчих проваджень, в яких накладено арешти на рахунки АТ «Київоблгаз», що на думку останнього, є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає таке.
Відповідач, перебуваючи у скрутному фінансовому становищі, мав можливість передбачити наслідки несвоєчасної сплати штрафу, накладеного рішенням Антимонопольного комітету України від 21.12.2020 р., оскільки такі наслідки чітко визначені положеннями Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також усталеною судовою практикою щодо застосування відповідних норм.
Разом з цим суд зазначає, що нарахування та стягнення пені, передбаченої ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", має обов'язковий характер та не потребує прийняття будь-якого рішення органу державної влади про її застосування, що спростовує твердження відповідача про можливість зменшення розміру пені.
Крім того, у застосуванні приписів ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (щодо стягнення з суб'єктів господарювання штрафу та пені у зв'язку з порушенням ними законодавства про захист економічної конкуренції) необхідно враховувати, що названий Закон не містить норм, які надавали б господарському суду право зменшувати розмір (а відтак і суму) стягуваних штрафу та/або пені (у разі їх правомірного нарахування). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 р. у справи № 910/20661/16, від 22.01.2019 р .у справі № 915/304/18, від 16.06.2022 р. у справі № 917/530/21.
Отже, підстави для зменшення відповідачу розміру нарахованої пені за несплату штрафу, накладеного рішенням органу Антимонопольного комітету України, є відсутніми.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Антимонопольного комітету України у даній справі у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Слід зазначити, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" (08150, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Тараса Шевченка, буд. 178, код 20578072) у дохід загального фонду Державного бюджету України, отримувач: ГУК у м. Києві/Солом'ян. р-н, код отримувача (ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку (IBAN): UA278999980313090106000026010, код класифікації доходів бюджету: 21081100, 41449278 (сорок один мільйон чотириста сорок дев'ять тисяч двісті сімдесят вісім) грн. 00 коп. штрафу та 41449278 (сорок один мільйон чотириста сорок дев'ять тисяч двісті сімдесят вісім) грн. 00 коп. пені.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" (08150, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Тараса Шевченка, буд. 178, код 20578072) на користь Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, код 00032767) 847840 (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок) грн. 00 коп. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 28.01.2026 р.
Суддя В.М. Бабкіна