вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"29" січня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1336/25
Господарський суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Далекорій Б.В., розглянувши заяву позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙ ВЕСТ 2022») про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, наведену у клопотанні про закриття провадження у справі та повернення судового збору від 12.12.2025 (зареєстровану за вхідним №02.3.1-02/10933/25 від 15.12.2025), поданому представником позивача - адвокатом Рабушко В.С. в справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙ ВЕСТ 2022», код ЄДРПОУ - 44785369, місцезнаходження - 69008, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Експресівська, будинок 6,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ», код ЄДРПОУ - 36972558, місцезнаходження - 89600, Закарпатська область, місто Мукачево, вулиця Штефана Августина, будинок 12/1,
про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 30880,00 грн,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЙ ВЕСТ 2022» (далі - позивач) в інтересах якого діє адвокат Рабушко Вячеслав Степанович (згідно ордеру серії АР №1276516 від 26.11.2025) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно акту надання послуг №45 від 09.07.2025, у загальному розмірі 30880,00 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2025.
2.Згідно з ухвалою від 28.11.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановив учасникам справи строки на подачу заяв по суті справи.
3. Згідно з ухвалою від 20.01.2026 суд задовольнив клопотання представника ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ» - адвоката Мальцевої Г.Ю. про закриття провадження у справі від 04.12.2025 і клопотання представника ТОВ «ВЕЙ ВЕСТ 2022» - адвоката Рабушко В.С. про закриття провадження у справі та повернення сплаченого судового збору від 12.12.2025; закрив на підставі п.2 ч. 1 ст. 231 ГПК України - у зв'язку з відсутністю предмету спору провадження у справі № 907/1336/25 за позовом ТОВ «ВЕЙ ВЕСТ 2022» до ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ» про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 30880,00 грн; повернув ТОВ «ВЕЙ ВЕСТ 2022» судовий збір у розмірі 2422,40 грн, сплачений за подання позову.
Поряд з цим, у клопотанні про закриття провадження у справі та повернення сплаченого судового збору від 12.12.2025, представник позивача просив вирішити питання судових витрат у даній справі і стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙ ВЕСТ 2022» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
4. Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
5. Згідно з ухвалою від 20.01.2026 заява ТОВ «ВЕЙ ВЕСТ 2022» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, наведена у клопотанні про закриття провадження у справі та повернення судового збору від 12.12.2025 (зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/10933/25 від 15.12.2025), подана представником позивача - адвокатом Рабушко В.С. (далі - заява) призначена до розгляду в судовому засіданні на 29.01.2026 на 09:15 без виклику учасників справи.
З довідок про доставку електронного листа, які отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що документ в електронному вигляді «Ст. 234 ГПК Ухвала суду (з призначенням дати)» від 20.01.2026 у справі №907/1336/25 (суддя Сисин С.В.) було надіслано одержувачам - позивачу, відповідачу та представнику позивача в їх Електронні кабінети. Документ доставлено до електронних кабінетів учасників справи 20.01.2026 о 16:14.
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Отже, учасники справи належним чином повідомлені про дату, місце та час судового засідання по розгляду заяви без виклику учасників справи, призначеного на 29.01.2026.
6. 26.01.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ» - адвоката Мальцевої Г.Ю. надійшло заперечення на клопотання про зменшення витрат на оплату правової допомоги від 26.01.2026 (зареєстроване за вх.№02.3.1-02/607/26), в якому представник відповідача просить зменшити судові витрати за надання професійної правової допомоги на 90% з урахуванням критеріїв розумності і реальності таких витрат, їх співмірності зі складністю справи та виконаними адвокатом Рабушко В.С. роботами (наданими послугами), наданими стороною доказами на підтвердження таких витрат, визначивши їх на рівні 1000,00 грн.
7. Так, суд враховує, що у відповідності до ч. 1 - 3 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Частина 8 ст. 129 ГПК України передбачає, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
А тому при розгляді заяви позивача про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу, судом встановлено, що в позовній заяві від 26.11.2025 (зареєстрованій за вхідним №02.3.1-05/1446/25 від 26.11.2025) однією з вимог позивача була вимога про стягнення з відповідача понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. Одночасно у позовній заяві від 26.11.2025 позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складає 12422,40 грн, з яких 2422,40 грн - сплата судового збору та 10000,00 грн - оплата за витрати на професійну правничу допомогу.
У заяві про стягнення витрат на правову допомогу, наведеній у клопотанні від 12.12.2025 про закриття провадження у справі та повернення судового збору, представник позивача - адвокат Рабушко В.С. зазначає, що позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги №15/11/25-01 від 15.11.2025 та актом надання послуг адвоката від 26.11.2025. Представник позивача зазначає, що ці витрати є складовою судових витрат згідно зі ст. 126 ГПК України і підлягають стягненню з відповідача, оскільки фактичне задоволення позовних вимог відбулося внаслідок виконання зобов'язання відповідачем після подання позову.
За таких обставин, заявник просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
8. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
Суд зазначає, що судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 49 постанови від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як встановлюють положення ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
9. За змістом ст. 130 ГПК України (розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду) у випадках, встановлених цієї статтею, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
У п. 6.3. постанови від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі №550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.
З урахуванням ст. 244 ГПК України колегія суддів Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду відзначає, що у разі, якщо закінчено судове провадження (тобто, закрито провадження у справі/залишено позов без розгляду/вирішено спір по суті), і судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, суд у порядку статті 244 ГПК України має право за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення до основного рішення у справі (ухвали про закриття провадження у справі; ухвали про залишення позову без розгляду; рішення/постанови за результатом розгляду справи по суті), яким закінчено провадження у справі.
Відповідно, в залежності від виду прийнятого судом процесуального рішення ухваленого за результатом закінчення розгляду справи (ухвали/рішення/постанови), залежить і назва додатково рішення у справі, якими можуть відповідно бути: додаткова ухвала, додаткове рішення, додаткова постанова.
10. Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
11. Суд враховує, що разом з позовною заявою у справі, у якій ТОВ «ВЕЙ ВЕСТ 2022» у прохальній частині навело вимогу про стягнення з відповідача 10000 грн витрат на правничу допомогу, до суду було скеровано договір про надання правової допомоги №15/11/2025-01 від 15.11.2025 (далі - договір), укладений між ТОВ «ВЕЙ ВЕСТ 2022» (у договорі - клієнт) та адвокатом Рабушко Вячеславом Степановичом (у договорі - адвокат).
Згідно з п.1 договору клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, про стягнення з ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ» заборгованості за поставлений товар згідно акту надання послуг №45 від 09.07.2025
Відповідно до п. 1.1. договору, адвокат зобов?язується: надавати клієнту консультації питань господарського права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом; надавати клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах загальної, господарської, адміністративної юрисдикціях усіх рівнів, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування.
Згідно з п. 2.1 адвокат має право:
- пред'явлення позову, заяв, їх підписання, а також подання та підписання відзиву, заперечень на позов; повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання повністю або частково позову, зміни підстав або предмета позову; знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення, укладати мирову угоду, оскарження рішення, постанови державних органів та органів судового слідства та прокуратури, рішення суду, ухвали, постанови місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції, місцевих і апеляційних господарських та адміністративних судів, оскаржувати у касаційному порядку ухвали та постанови Верховного Суду, пред'являти від імені Клієнта всі необхідні документи, заяви, пояснення, пред'являти виконавчі документи до стягнення, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими законодавством України;
- за цим договором адвокату надано право ведення від імені клієнта переговорів та попереднього узгодження всіх процесуальних питань, подання та підпису всіх документів, необхідних для використання повноважень, включаючи позовні та інші заяви, скарги, тощо, а також інших документів, що стосуватимуться прав та законних інтересів Клієнта, сплачувати платежі та виконувати будь-які дії в межах наданих йому повноважень, пов'язані з веденням справи в суді;
- представляти інтереси клієнта в підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування, органах виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних органах та установах, органах нотаріату, виконавчої влади, БТ, органах державної реєстрації, тощо, перед приватними особами, тощо;
- здійснювати представництво та захист інтересів клієнта в правоохоронних та контролюючих органах.
Відповідно до п. 2.2. договору, при виконанні зазначених в п. 2.1 обов'язків адвокат керується цим договором і відповідним чинним законодавством та гарантує таку якість юридичних послуг, що відповідає вимогам, які звичайно ставляться до послуг такого роду.
Згідно з п. 2.4. договору, на підтвердження факту надання адвокатом клієнту правової допомоги відповідно до умов цього договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг і направляється клієнту.
Відповідно до п. 3.1. договору, клієнт зобов'язаний оплачувати послуги адвоката в порядку та на умовах, визначених цим договором; підписати акт приймання-передачі адвокатських послуг протягом трьох днів з моменту отримання.
Якщо протягом п'яти днів зауважень по вказаному акту не надійшло, він вважається підписаним.
Згідно з п. 4.1. договору, вартість послуг адвоката становить фіксовану суму 10000 (десять тисяч) гривень за весь комплекс послуги у тому числі консультування, підготовку вимоги, подачі до суду позовної заяви та її супроводження у суді всіх інстанцій до набрання рішення законної сили, отримання виконавчих документів та направлення їх органам державної виконавчої служби, казначейства.
Відповідно до п. 4.2. оплата підлягає перерахуванню клієнтом на розрахунковий чи картковий рахунок адвоката або внесенню готівкою в касу адвоката.
Згідно з п. 4.3. договору, у разі необхідності, за попередньою домовленістю між сторонами, клієнт оплачує адвокату витрати адвоката, необхідні для виконання його обов'язків за цим договором, понесені в інтересах клієнта.
Відповідно до п. 4.4. договору, сума додаткових витрат та оплати послуг адвоката погоджується сторонами додатково без укладення письмових додаткових угод.
Згідно з п. 5.2. договору, порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
Відповідно до п. 7.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2026.
Згідно з п. 9.7. договору, цей договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із сторін.
Відповідно до акту здачі-приймання робіт №1 (надання послуг) від 26.11.2025 до договору про надання правової допомоги №15/11/2025-01 (далі - акт), адвокатом було надано такі послуги: «Правова допомога зі стягнення заборгованості за договором надання послуг від 07.09.2025 з ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ»» за актом виконаних робіт №45 від 09.07.2025» та у акті зазначена загальна вартість послуг у сумі 10000 грн.
12. У запереченні представника ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ» - адвоката Мальцевої Г.Ю. на клопотання про зменшення витрат на оплату правової допомоги від 26.01.2026 (далі - заперечення) відповідач просить зменшити судові витрати за надання професійної правової допомоги в даній справі до 1000,00 грн і такі заперечення обґрунтовує неспівмірністю заявленої суми гонорару в розмірі 10000,00 грн із критеріями розумності, складністю справи та фактичним обсягом наданих послуг. Позиція відповідача ґрунтується на тому, що згідно з договором №15/11/2025-01 від 15.11.2025 вказана фіксована сума охоплює повний комплекс із шести видів правничих послуг, включаючи представництво в усіх інстанціях та стадію виконавчого провадження, проте більшість із цих дій фактично не вчинялися через досудове погашення боргу відповідачем. При цьому матеріали справи не містять доказів підготовки адвокатом досудової вимоги після укладення договору, а надані документи мають лише загальні формулювання, які не дозволяють ідентифікувати реальний обсяг витраченого часу та конкретику виконаних робіт саме у справі №907/1336/25.
Представник відповідач додатково наголошує, що оскільки він сплатив основну заборгованість до моменту постановлення судового рішення і не вчиняв жодних необґрунтованих дій для затягування процесу, покладання на нього витрат у розмірі понад 25% від ціни позову (38800,00 грн) є несправедливим та непропорційним. З огляду на те, що судові засідання по суті спору не проводилися, а адвокатом позивача не було доведено реальність та неминучість усіх заявлених витрат, відповідач вважає за необхідне обмежити розмір відшкодування, виходячи з принципу розумної необхідності судових витрат для даної категорії справ. Спираючись на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, сторона відповідача стверджує, що суд не повинен бути обмежений умовами внутрішніх домовленостей між адвокатом та клієнтом, якщо їхній розмір є явно завищеним відносно предмета спору та фактичного результату розгляду справи.
13. Відповідно до ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Водночас вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми витрат на професійну правову допомогу, суд, із урахуванням фактичних обставин даної справи, бере до уваги наступне.
Як передбачено ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених як у ч. 4 ст. 126 ГПК України, так і в ч. 5-7 ст. 129 ГПК України.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Здійснивши правовий аналіз норм ст. 126 та 129 ГПК України, можна дійти висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Така позиція випливає із правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі №922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 02.02.2024 у справі №910/9714/22, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 у справі №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21, від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у ч. 5-7 ст. 129 ГПК України.
Водночас таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15-ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15-ц).
Ті самі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22, у додаткових постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, та у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
14. Господарський суд, розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, виснує, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та пропорційним розміру витрат до предмета спору.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про часткову необґрунтованість заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн і такі висновки судом зроблені з урахуванням такого.
15. Перш за все, враховуючи приписи ч.3 ст. 126 ГПК України, яка зобов'язує учасника справи для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а тому суд зазначає, що поданий позивачем і долучений до позовної заяви акт здачі-приймання робіт №1 (надання послуг) від 26.11.2025 до договору про надання правової допомоги №15/11/2025-01 про надання правової допомоги від 15.11.2025, не містить детального опису наданих адвокатом Рабушко В.С. послуг позивачу (наприклад щодо підготовки позовної заяви, інших заяв по суті справи, адвокатського запиту тощо), так як містить лише загальну назву наданих послуг у вигляді правової допомоги зі стягнення заборгованості за договором надання послуг від 07.09.2025 з ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ»» за актом виконаних робіт №45 від 09.07.2025».
Щодо цього, суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, п.п. 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04). Також у рішенні ЄСПЛ зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, оскільки обов'язок доведення обсягу наданих послуг та їх вартості покладається на сторону, яка заявляє про відшкодування витрат; оскільки поданий представником позивача акт здачі-приймання робіт №1 (надання послуг) від 26.11.2025 за формою та змістом не відповідає положенням ч.3 ст. 126 ГПК України щодо необхідності наявності у нього детального опису наданих послуг адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а тому суд зазначає, що відсутність в акті деталізації наданих адвокатом послуг унеможливлює перевірку судом обґрунтованості та реальності таких наданих послуг.
16. Водночас відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, що підтриманий Верховним Судом у постановах від 10.11.2023 у справі №911/1546/22, від 06.08.2024 у справі №913/162/22, ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру, - погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року у справі №915/517/21 містить висновок, що «відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Подібні правові позиції викладено у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20 та додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18».
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що визначена у п.4.1 договору вартість послуг адвоката в сумі 10000 грн передбачає не лише представництво інтересів позивача в суді першої інстанції, а такою сумою охоплюється інші робота (інші послуги) адвоката у судах всіх інстанцій (тобто і в суді апеляційної інстанції), а також і на стадії виконання судового рішення органами виконавчої служби.
Так висновки судом зроблені із врахуванням змісту п.4.1 договору, відповідно до якого вартість послуг адвоката становить фіксовану суму 10000 грн за «весь комплекс послуги у тому числі консультування, підготовку вимоги, подачі до суду позовної заяви та її супроводження у суді всіх інстанцій до набрання рішення законної сили, отримання виконавчих документів та направлення їх органам державної виконавчої служби, казначейства».
А тому заявлена до стягнення з відповідача сума витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн, понесених позивачем у суді першої інстанції, не враховує умови п.4.1 договору, згідно з яким така сума послуг адвоката передбачала оплату його послуг, крім наданих послуг на правничу допомогу в суді першої інстанції, також оплату інших видів правової допомоги (наприклад, на стадії виконання судових рішень), які адвокатом фактично не надавалися.
17. Дійшовши висновку про необґрунтованість заяви представника позивача про стягнення з відповідача суми 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи судом першої інстанції, суд також враховує, що процедура судового розгляду даної справи відбувалася відповідно до приписів спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, при цьому відповідач жодних заперечень стосовно заявлених позовних вимог не подавав, а, навпаки, після відкриття провадження у справі відповідач 02.12.2025 добровільно сплатив кошти у загальній сумі 30880,00 грн (які були предметом позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙ ВЕСТ 2022» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ» згідно позовної заяви від 26.11.2025).
Отже, з урахуванням приписів ст.ст. 126 і 129 ГПК України, згідно з якими під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, добросовісну поведінку відповідача, дії щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, при розгляді заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу судом - як підставу для часткового задоволення такої заяви та зменшення витрат позивача з цього питання - врахована поведінка відповідача, який, по-перше, не подавав жодних заяв із запереченнями стосовно заявлених позовних вимог у справі, та, по-друге, після відкриття провадження у справі 02.12.2025 добровільно сплатив кошти у загальній сумі 30880,00 грн (які були предметом позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙ ВЕСТ 2022» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ» згідно позовної заяви від 26.11.2025), що було підставою постановлення судом ухвали від 20.01.2025 про закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України - у зв'язку з відсутністю предмету спору провадження у справі №907/1336/25 ТОВ «ВЕЙ ВЕСТ 2022» до ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ» стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 30880,00 грн.
18. Дійшовши висновку про необґрунтованість заяви представника позивача про стягнення з відповідача суми 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи судом першої інстанції, суд також враховує, що крім складання і подачі позовної заяви у справі від 26.11.2025, яка є на 5 сторінках, з яких: опис фактичних обставин справи становить лише 1 сторінку, а інші відомості стосуються учасників справи (1 сторінка), посилання на законодавство (1 сторінка), прохальної частини позовної заяви з додатками (2 сторінки); крім подачі через систему «Електронний суд ЄСІТС» клопотання від 12.12.2025 про закриття провадження у справі (що було пов'язано із добровільною сплатою відповідачем спірної заборгованості), іншої правової допомоги представник позивача - адвокат Рабушко В.С. в суді першої інстанції не надавав.
У той же час долучена до позовної заяви вимога на адресу відповідача про сплату заборгованості за надані послуги від 05.11.2025 №051101, не була підготовлена адвокатом у межах договору про правову допомогу, так як такий договір був укладений 15.11.2025.
Одночасно судом враховується, що дана справа, з огляду на предмет спору і характер спірних правовідносин, кількість учасників процесу, обставини, які підлягають з'ясуванню, докази, що підлягають оцінці, є типовою і не належить до категорії складних.
При цьому суд враховує, що у п. 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зазначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
19. У той же час, при визначенні розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, суд враховує обгрунтовані, на переконання суду, доводи заперечення представника відповідача про зменшення витрат на оплату правової допомоги від 26.01.2026, про неспівмірність заявленого позивачем розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову; про не відповідність заяви умовам договору про надання правової допомоги, які передбачають розмір гонорару в сумі 10000 грн за правову допомогу на усіх стадіях судового розгляду та на стадії виконання судового рішення та про необхідність врахування поведінки відповідача про добровільне погашення спірного боргу.
20. З огляду на вищенаведене, враховуючи положення ст. ст. 126 і 129 ГПК України та клопотання представника відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги; оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених витрат; виходячи із критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору; констатуючи факт розгляду справи у спрощеному провадженні без виклику учасників справи та закриття провадження у цій справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог позивача та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙ ВЕСТ 2022» витрат на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 3500,00 гривень. Суд вважає, що така сума відшкодування витрат на правову допомогу є співмірною із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, ціною позову та відповідає правовому висновку суду про закриття провадження у справі.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 123, 126, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Заяву представника ТОВ «ВЕЙ ВЕСТ 2022» - адвоката Рабушко В.С. про стягнення витрат на правову допомогу, наведену в клопотанні про закриття провадження у справі та повернення сплаченого судового збору від 12.12.2025 (зареєстрованому за вхідним №02.3.1-02/10933/25 від 15.12.2025) - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДАМАНТ» (код ЄДРПОУ - 36972558, місцезнаходження - 89600, Закарпатська область, місто Мукачево, вулиця Штефана Августина, будинок 12/1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙ ВЕСТ 2022» (код ЄДРПОУ - 44785369, місцезнаходження - 69008, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Експресівська, будинок 6) 3500,00 грн (три тисячі п'ятсот гривень 00 копійок) на відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу.
В іншій частині заявленої позивачем до стягнення суми судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
На підставі додаткової ухвали видати наказ.
Додаткова ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 255 - 257 ГПК України.
Суддя С.В.Сисин