Постанова від 19.01.2026 по справі 922/2089/25

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 року м. Харків Справа № 922/2089/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.

за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб" та представника Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини"

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (вх. №2632) на рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2025 у справі №922/2089/25

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб", м. Дніпро

до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача АТ "Завод "Електроважмаш", м. Харків

про стягнення 19 827 413,55 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб" (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (надалі - Відповідач) про стягнення грошових коштів в сумі 19 827 413,55 грн, (де: сума основної заборгованості у розмірі 10 680 872,81 грн; сума нарахувань пені (5%) у розмірі 505 248,79 грн; сума нарахувань 1% річних у розмірі 463 777,12 грн; сума нарахувань 3% річних у розмірі 101 840,90 грн; сума інфляційних нарахувань у розмірі 8 075 673,93 грн) та суму судових витрат у розмірі 237 928,96 грн.

Свої вимоги Позивач обґрунтовує невиконанням з боку Відповідача зобов'язань за чотирма договорами поставки продукції, а саме: за договором №238-16/753-ВК від 25.02.2020, за договором №238-16/901 від 15.05.2020, за договором №238-16/904 від 15.05.2020 та за договором №13/21-318 від 04.10.2021 в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленої продукції.

Також, Позивачем заявлено клопотання про застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України, зобов'язання орган (особу), що буде виконувати рішення, здійснювати нараховування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 10 680 872,81 (десять мільйонів шістсот вісімдесят тисяч вісімсот сімдесят дві) гривні 81 копійка, починаючи з 18.06.2025 і до моменту остаточного виконання рішення суду.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.11.2025 у справі №922/2089/25 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб" загальну суму грошових коштів в розмірі 19 574 789,16 грн (де: - сума основної заборгованості у розмірі 10 680 872,81 грн;

- сума нарахувань пені (5%) у розмірі 252 624,39 грн;

- сума нарахувань 1% річних у розмірі 463 777,12 грн;

- сума нарахувань 3% річних у розмірі 101 840,90 грн;

- сума інфляційних нарахувань у розмірі 8 075 673,93 грн) та суму судових витрат у розмірі 237 928,96 грн.

В частині позовних вимог стосовно стягнення пені в розмірі 50% - відмовлено. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб" про зазначення в рішенні суду про нарахування 3% річних на суму залишку основного боргу до виконання рішення суду - задоволено. Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, органом (особою), що буде виконувати рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2025 у справі №922/2089/25 вирішено здійснювати нараховування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 10 680 872,81 (десять мільйонів шістсот вісімдесят тисяч вісімсот сімдесят дві) гривні 81 копійка, починаючи з 18.06.2025 і до моменту остаточного виконання рішення суду.

Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами існували чинні та дійсні договірні правовідносини, в межах яких позивач належним чином виконав свої зобов'язання з поставки продукції, а відповідач прийняв та використав поставлений товар, що підтверджується, зокрема, видатковими та товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару, рахунками-фактурами та фактом часткової оплати. Суд виходив з того, що визнання недійсними окремих додаткових угод до договорів поставки не тягне недійсності самих договорів та не спростовує факту реального виконання зобов'язань сторонами, оскільки недійсність окремих частин правочину не впливає на дійсність інших його положень і правочину в цілому. Відсутність з боку відповідача своєчасних і належних заперечень щодо кількості, якості та вартості поставленої продукції, а також доказів повного розрахунку за отриманий товар, суд розцінив як підтвердження наявності прострочення виконання грошового зобов'язання та утворення заборгованості у заявленому позивачем розмірі. За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення основного боргу, процентів річних та інфляційних втрат як способу компенсації наслідків порушення грошового зобов'язання, водночас, з урахуванням принципів справедливості, розумності та співмірності відповідальності наслідкам порушення, визнав за можливе зменшити розмір пені, застосувавши надані законом дискреційні повноваження для забезпечення балансу інтересів сторін.

Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" з відповідним рішенням суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" за договором №238-16/753-ВК від 25.02.2020: основної суми боргу у розмірі 960 280,72 грн, інфляційних витрат - 766 273,01 грн, річних - 48 183,86 грн, пені - 70 511,12 грн. Також скасувати в частині різниці задоволених позовних вимог щодо стягнення річних та розрахованих АТ "Українські енергетичні машини": 1% річних за договором №238-16/901 від 15.05.2020 на суму 2 070,20 грн, 1% річних за договором №238-16/904 від 15.05.2020 на суму 38,35 грн, 3% річних за договором №13/21-318 від 04.10.2021 на суму 84,32 грн. Визнати розмір пені яка підлягає зменшенню відповідно до клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій пені - 50% від того розміру, який суд апеляційної інстанції визнає законним та обґрунтованим. Здійснити розподіл судових витрат.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, скаржник зазначає, що:

- рішення у справі №922/490/21, яким додаткові угоди №1-№4 до договору №238-16/753-ВК визнані недійсними, має преюдиційне значення для цієї справи, оскільки саме ці додаткові угоди визначали підвищені ціни на продукцію, що фактично були застосовані при оформленні видаткових накладних. Скаржник вказує, що ціни у видаткових накладних прямо кореспондують із цінами, встановленими в додаткових угодах, які згодом були визнані недійсними, а отже такі ціни не можуть вважатися належними та правомірними. З огляду на це, суд першої інстанції безпідставно відхилив контррозрахунок відповідача, здійснений з урахуванням цін, визначених у первісній редакції договору та специфікації до нього, хоча саме ці умови договору залишилися чинними після визнання додаткових угод недійсними. На думку апелянта, такий контррозрахунок відповідає статті 217 Цивільного кодексу України, оскільки недійсність окремих частин правочину не тягне недійсності договору в цілому;

- у разі визнання додаткових угод недійсними, ефективним і належним способом захисту прав позивача могло бути лише застосування двосторонньої реституції, передбаченої частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, а саме - повернення сторонами всього отриманого за недійсними правочинами або, у разі неможливості такого повернення, відшкодування вартості товару за цінами, які існують на момент відшкодування. Водночас скаржник підкреслює, що позивач не заявляв реституційних вимог, а обраний ним спосіб захисту у вигляді стягнення заборгованості, пені, річних та інфляційних втрат за правочинами, істотні умови яких визнані недійсними, не відповідає вимогам ефективності судового захисту;

- суд першої інстанції неправомірно визнав правильними розрахунки позивача щодо 1% та 3% річних за договорами, оскільки при їх обчисленні не було враховано правила обчислення строків, передбачені статтею 254 Цивільного кодексу України, положення Кодексу законів про працю щодо святкових і неробочих днів, а також той факт, що у відповідних календарних роках було 366 днів. У зв'язку з цим скаржник наполягає, що фактичний розмір річних є меншим, ніж визначив суд першої інстанції.

Також скаржник зазначає, що у разі часткового задоволення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має здійснити перерахунок пені з урахуванням її зменшення на 50 %, як це вже було зроблено судом першої інстанції, виходячи з того розміру пені, який апеляційний суд визнає законним та обґрунтованим.

06.01.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

В обґрунтування відзиву зазначає:

- стосовно договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 позивач зазначає, що доводи апелянта про автоматичний перерахунок вартості поставленої продукції у зв'язку з визнанням недійсними додаткових угод №1-№4 є юридично помилковими. Верховний Суд у справі №922/490/21 прямо вказав, що питання застосування наслідків недійсності спірних додаткових угод має вирішуватися сторонами або судом у разі заявлення відповідних вимог, однак жодних вимог про застосування реституції або перерахунок ціни у тій справі заявлено не було. Відтак суди у справі №922/490/21 не визначали «правильну» ціну товару, не здійснювали перерахунків і не покладали на сторони обов'язку змінювати порядок розрахунків.

Позивач наголошує, що наслідки недійсності правочину не виникають автоматично і не можуть бути застосовані судом або стороною з власної ініціативи поза межами заявлених позовних вимог. Відповідач, здійснюючи власний «перерахунок» ціни та боргу, фактично намагається самостійно застосувати реституцію, що суперечить статті 216 ЦК України та усталеній практиці Верховного Суду, згідно з якою наслідки недійсності застосовуються виключно судом і лише за наявності відповідної вимоги.

Позивач також звертає увагу, що після ухвалення рішення у справі №922/490/21 сторони не ініціювали двосторонню реституцію, а навпаки - продовжили договірні відносини та уклали додаткові угоди №5 і №6, які не передбачають перерахунку вартості вже поставленої продукції, не змінюють ціни заднім числом і стосуються виключно врегулювання майбутніх поставок та запровадження прозорого механізму зміни ціни. Ці угоди підтверджують, що вартість уже поставленого, але неоплаченого товару залишилась у цінах, що діяли на момент поставки та були зафіксовані у видаткових накладних.

Окремо позивач підкреслює, що відповідач після ухвалення рішення у справі №922/490/21 здійснив часткову оплату вартості продукції за договором №238-16/753-ВК саме за цінами, визначеними у відповідних видаткових накладних та додатковій угоді №1, чим фактично визнав грошове зобов'язання у заявленому позивачем розмірі та погодився з вартістю поставленого товару. Такі дії відповідача, з огляду на практику Верховного Суду, є формою визнання боргу;

- щодо інших договорів (№238-16/901 від 15.05.2020, №238-16/904 від 15.05.2020, №13/21-318 від 04.10.2021) позивач зазначає, що відповідач фактично не заперечує правомірність нарахування інфляційних втрат, а його доводи зводяться лише до незгоди з власними контррозрахунками річних та пені. Такі доводи, на переконання позивача, не спростовують встановленого судом факту прострочення грошового зобов'язання та не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки інфляційні втрати та проценти річних є способом компенсації, а не штрафною санкцією, і нараховуються незалежно від вини боржника.

Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.

У судове засідання від 19.01.2026 з'явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб" та представника Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини". Представник АТ "Завод "Електроважмаш" у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце третя особа повідомлена належним чином.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.

Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб" (позивач, постачальник) та Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" (третя особа) та його правонаступником - Акціонерним товариством «Українські енергетичні машини» (відповідач, замовник) на протязі 2020-2021 року було укладено чотири договори постачання, кожен із яких має однаковий суб'єктний склад та правову природу, породжує схожі взаємні права та обов'язки, які є подібними, хоча і стосуються виконання окремих обсягів поставки продукції. При цьому три договори постачання: договір постачання №238-16/753-ВК, договір постачання №238-16/901 та договір постачання №238-16/904 були укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб" та Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" та один договір постачання №13/21-318 був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб" та Акціонерним товариством "Українські енергетичні машини", яке є правонаступником Державного підприємства "Завод "Електроважмаш".

Підсумовуючи позовну заяву, загальні розрахунки заборгованості за чотирма договорами поставки продукції: №238-16/753-ВК від 25.02.2020, №238-16/901 від 15.05.2020, №238-16/904 від 15.05.2020, №13/21-318 від 04.10.2021 складаються з наступного: сума основної заборгованості у розмірі 10 680 872,81 грн; сума нарахувань пені (5%) у розмірі 505 248,79 грн; сума нарахувань 1% річних у розмірі 463 777,12 грн; сума нарахувань 3% річних у розмірі 101 840,90 грн; сума інфляційних нарахувань у розмірі 8 075 673,93 грн.

Суд першої інстанції частково задовольнив позову заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб", що стало підставою для звернення Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" до апеляційного суду зі скаргою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб" грошових коштів в сумі 19 827 413,55 грн, (де: сума основної заборгованості у розмірі 10 680 872,81 грн; сума нарахувань пені (5%) у розмірі 505 248,79 грн; сума нарахувань 1% річних у розмірі 463 777,12 грн; сума нарахувань 3% річних у розмірі 101 840,90 грн; сума інфляційних нарахувань у розмірі 8 075 673,93 грн).

Натомість, предметом апеляційного розгляду є:

- законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо стягнення грошових коштів за договором №238-16/753-ВК від 25.02.2020, а саме в частині: визначення ціни поставленої продукції після визнання недійсними додаткових угод №1-№4 до цього договору; правомірності стягнення основної заборгованості у сумі 960 280,72 грн; правомірності нарахування та стягнення інфляційних втрат, 1 % річних та пені за цим договором;

- правильність здійснених судом першої інстанції розрахунків процентів річних за іншими договорами, а саме: 1 % річних за договором №238-16/901 від 15.05.2020; 1 % річних за договором №238-16/904 від 15.05.2020; 3 % річних за договором №13/21-318 від 04.10.2021. У цій частині предметом апеляційного перегляду є виключно арифметична правильність розрахунків (визначення строків прострочення, кількості календарних днів, урахування 366 днів), а не сам принцип нарахування річних чи інфляційних втрат, який апелянтом не заперечується.

Щодо Договору постачання №238-16/753-ВК від 25.02.2020.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги по Договору постачання №238-16/753-ВК від 25.02.2020 на суму у розмірі 1 845 248,71 грн, виходив з того, що позивачем належним чином доведено факт поставки відповідачу продукції, її прийняття без зауважень щодо кількості, якості та вартості, а також наявність простроченого грошового зобов'язання у відповідача. Суд встановив, що основна заборгованість за цим договором складає 960 280,72 грн, а нарахування інфляційних втрат у сумі 766 273,01 грн, 1 % річних у сумі 48 183,86 грн та пені у сумі 70 511,12 грн є арифметично правильною і підтвердженою матеріалами справи.

В обґрунтування такого висновку суд зазначив, що сторонами не надано доказів звернення будь-якої з них до суду з питання зміни ціни продукції, яка вже була поставлена за цим договором та визначена відповідно до Специфікації №1 (Додаток №1) до договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 у редакції Специфікації №1 згідно з додатковими угодами №1-№4. Так само відсутні відомості про укладення сторонами угоди щодо зміни ціни, визначеної у видаткових накладних на вже поставлені партії продукції.

Крім того, судом враховано наявні у матеріалах справи докази направлення позивачем представнику правопопередника відповідача кредиторської вимоги до боржника за договором поставки №238-16/753-ВК від 25.02.2020, а також за договорами поставки №238-16/901 від 15.05.2020 та №238-16/904 від 15.05.2020, у якій ТОВ «Маріупольпромснаб» просило визнати його кредитором та виконати зобов'язання за вказаними договорами на загальну суму 9 655 034,26 грн, до складу якої було включено вартість продукції, поставленої за договором №238-16/753-ВК від 25.02.2020.

Також місцевий суд дійшов висновку, що визнання недійсними додаткових угод №1-№4 до договору не спростовує факту реального виконання зобов'язань сторонами та не звільняє відповідача від обов'язку оплатити фактично отриману продукцію, а підстави для перерахунку її вартості або застосування наслідків недійсності правочинів у межах даної справи відсутні.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції і зазначає таке.

На підставі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові на підставі чинного законодавства.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 692, 693 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або невизначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1, 4 статті 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Тобто, однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов'язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

У відповідності до вимог частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, 25.02.2020 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Маріупольпромснаб» (Постачальник) і відповідачем - Державним підприємством «Завод «Електроважмаш» (Замовник) було укладено Договір постачання №238-16/753-ВК (т. 1 а.с. 246 - 250; т. 2 а.с. 1 - 3), за умовами якого Постачальник зобов'язався у 2020 році поставити Замовнику продукцію, зазначену в Специфікації №1 (додаток №1), а Замовник - прийняти і оплатити таку продукцію. Поставка здійснюється окремими партіями (пункт 1.1. договору).

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник», затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 №1749, зазначаються у Специфікації №1 (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Умовами пункту 2.1. Договору погоджено, що Постачальник здійснює поставку продукції Замовнику протягом 20 календарних днів з моменту отримання письмової заявки постачальника, згідно з пунктом 1.3. Договору.

Сторонами у пункті 2.2. та пункті 2.3. Договору встановлено, що передача продукції здійснюється транспортом постачальника та за його рахунок на умовах DDP на склад Замовника за адресою: пр-т. Московський, 299, м. Харків, 61089.

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що право власності на продукцію переходить до Замовника з моменту її фактичної поставки від Постачальника.

Умовами пункту 3.1. Договору погоджено та визначено, що ціна цього Договору становить 82 640 978,40 грн. у т.ч. ПДВ 20% -13 773 496,40 грн.

Згідно п. 4.1, 4.2 Договору, Замовник здійснює оплату продукції протягом 60 (шістдесят) календарних днів з моменту здійснення поставки продукції і приймання її за якістю та кількістю. При відвантаженні продукції Постачальник надає Замовнику наступні документи: накладну, рахунок-фактуру, товарно-транспортну накладну.

Замовник зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі здійснювати оплату продукції, на умовах цього Договору. ()п. 5.1. Договору). Постачальник має право своєчасно і в повному обсязі отримувати плату за поставлену продукцію на умовах цього договору. (п. 5.4. Договору).

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що приймання продукції за якістю проводиться відповідно до Інструкції Держарбітражу СРСР "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю" №П-7 від 25.04.1966.

Відповідно до пункту 6.2. Договору приймання продукції з кількості проводиться відповідно до Інструкції Держарібтражу СРСР "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю" №П-6 від 15.06.1965.

Відповідно до п. 8.3 Договору, датою отримання продукції вважається дата підписання Замовником товарно-супровідної документації.

Відповідно до п. 9.4 Договору, за порушення строку оплати, передбачених цим Договором, Постачальник має право пред'явити Замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5 % від несплаченої суми та відповідно до п.9.5 договору вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних втрат.

Відповідно до положень п.12.2, 12.3 Договору при неможливості врегулювання спорів шляхом переговорів, сторони встановлюють обов'язковий претензійний порядок. Термін розгляду претензії 30 календарних днів. Після закінчення терміну розгляду претензії, всі спори, розбіжності і конфлікти, що виникли у зв'язку з виконанням цього Договору, а також у разі його зміни або розірвання, підлягають розгляду в Господарському суді Харківської області.

13.04.2020 між Замовником та Постачальником було укладено додаткову угоду №1 до договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020, в якій сторони погодили, що продукція, вказана в Специфікації №1.1. (Додаток №1.1.) від 13.04.2020 до договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020, є фактично поставленою на територію ДП "Завод "Електроважмаш" за період з 25.02.2020 по 10.04.2020 і складає: 2 252 423,43 грн. у т.ч. ПДВ 20% 375 403,90 грн. Крім того, внесено зміни до Специфікації №1 (Додаток №1) від 25.02.2020 до договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 та викладено її в редакції до цієї додаткової угоди №1, сума якої складає: 94 974 832,87 грн. у т.ч. ПДВ 20% 15 829 138,81 грн. Крім того, пункт 3.1. договору викладено у наступній редакції: "3.1. Ціна договору становить 97 227 256,30 грн у т.ч. ПДВ 20% 16 204 542,71 грн".

30.07.2020 між Замовником та Постачальником було укладено додаткову угоду №2 до договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020, в якій сторони погодили, що продукція, вказана в Специфікації №1.2. (Додаток №1.2.) від 30.07.2020 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020, є фактично поставленою на територію ДП "Завод "Електроважмаш" за період з 13.04.2020 і складає: 3 745 043,31 грн. у т.ч. ПДВ 20% 624 173,89 грн. Крім того, внесено зміни до Специфікації №1 (Додаток №1) від 25.02.2020 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 та викладено її в редакції до цієї Додаткової угоди №1, сума якої складає: 89 440 960,92 грн. у т.ч. ПДВ 20% 14 906 826,82 грн. Крім того, пункт 3.1. договору викладено у наступній редакції: "3.1. Ціна договору становить 95 438 427,66 грн у т.ч. ПДВ 20% 15 906 404,61 грн".

01.09.2020 між Замовником та Постачальником було укладено додаткову угоду №3 до договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020, в якій сторони погодили, що продукція, вказана в Специфікації №1.3. (Додаток №1.3.) від 01.09.2020 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020, є фактично поставленою на територію ДП "Завод "Електроважмаш" за період з 28.07.2020 по 01.09.2020 і складає: 337 897,51 грн. у т.ч. ПДВ 20% 56 316,25 грн. Крім того, внесено зміни до Специфікації №1 (Додаток №1) від 25.02.2020 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 та викладено її в редакції до цієї Додаткової угоди №3, сума якої складає: 103 485 354,45 грн. у т.ч. ПДВ 20% 17 247 559,07 грн. Крім того, пункт 3.1. договору викладено у наступній редакції: "3.1. Ціна договору становить 109 482 821,19 грн у т.ч. ПДВ 20% 18 247 136,87 грн".

29.12.2020 між Замовником та Постачальником було укладено додаткову угоду №4 до договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020, в якій сторони погодили, що продукція, вказана в Специфікації №1.4. (Додаток №1.4.) від 29.12.2020 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020, є фактично поставленою на територію ДП "Завод "Електроважмаш" за період з 01.09.2020 по 29.12.2020 і складає: 302 176,14 грн. у т.ч. ПДВ 20% 50 362,69 грн. Крім того, внесено зміни до Специфікації №1 (Додаток №1) від 25.02.2020 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 та викладено її в редакції до цієї Додаткової угоди №4, сума якої складає: 120 249 112,64 грн. у т.ч. ПДВ 20% 20 041 518,77 грн. Крім того, пункт 3.1. договору викладено у наступній редакції: "3.1. Ціна договору становить 126 886 653,03 грн у т.ч. ПДВ 20% 21 147 775,50 грн".

10.08.2021 між Замовником та Постачальником було укладено додаткову угоду №5 до договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 (т.2 а.с. 6), в якій сторони погодили, що продукція за додатковою угодою №4 від 29.12.2020 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 в період з 29.12.2020 по 28.07.2021 не поставлялась. Крім того, внесено зміни до Специфікації №1 (Додаток №1) від 25.02.2020 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 та викладено її в редакції до цієї Додаткової угоди №5, сума якої складає: 111 681 976,87 грн. у т.ч. ПДВ 20% 18 613 662,81 грн. Крім того, пункт 3.1. договору викладено у наступній редакції: "3.1. Ціна договору становить 118 319 517,26 грн у т.ч. ПДВ 20% 19 719 919,54 грн. Також, сторони внесли зміни до п.13.1 розділу 13 основного договору та виклали його в наступній редакції: «Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 включно".

13.10.2021 між Замовником та Постачальником було укладено додаткову угоду №6 до договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 (т. 2 а.с. 10 - 11), в якій сторони погодили, що продукція за договором №238-16/753-ВК від 25.02.2020 на територію АТ "Завод "Електроважмаш" в період з 29.12.2020 по 29.09.2021 не поставлялась. Внесено зміни до Специфікації №1 (Додаток №1) від 25.02.2020 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 та викладено її в редакції до цієї Додаткової угоди №6, сума якої складає: 93 460 761,36 грн. у т.ч. ПДВ 20% 15 576 793,56 грн.

Також, пункт 3.1. договору викладено у наступній редакції: "3.1. Ціна договору становить 100 098 301,75 грн у т.ч. ПДВ 20% 16 683 050,29 грн. з урахуванням вартості раніше поставленої продукції, з моменту підписання договору.

Сторони доповнили розділ 7 договору п. 7.6 наступного змісту: «Виробником продукції, поставку якої за цим договором здійснює ТОВ "Маріупольпромснаб", є ТОВ "Метінвест-СМЦ".

Сторони пункт 3.2. договору виклали в редакції згідно пунктів 3.2, 3.2.1, 3.2.2 цієї додаткової угоди №6: " 3.2. Сторони можуть прийти до згоди про зміну істотних умов договору (ціна, обсяг тощо) шляхом укладання додаткової угоди у випадку збільшення ціни на продукцію виробником (в цілому чи окремої номенклатури) більше ніж на 5% від ціни на відповідну продукцію після погодження попередньої ціни, або у разі наявності інших обставин, які виключають можливість Постачальника здійснювати наступні поставки продукції за раніше встановленою ціною". "3.2.1. Сторони погоджують, що підвищення ціни виробником більше ніж на 5% та інші чинники, на підставі яких в подальшому може змінюватись ціна цього договору, не можуть бути враховані при укладанні даного договору та не залежать від волевиявлення Замовника та Постачальника". "3.2.2. Сторони погоджуються, що підписання додаткової угоди на зменшення ціни договору не потребує окремого погодження чи надання будь-яких документів". Також, сторони пункт 3.3. договору виклали в наступній редакції: "3.3 У разі наявності обставини, що передбачені пунктом 3.2 цього договору, зацікавлена сторона направляє лист-пропозицію щодо зміни істотних умов договору. До такого листа додаються один або декілька з наступних документів: підтвердження підвищення ціни на товар виробником на 5% (наприклад офіційний лист виробника про підвищення вартості продукції або офіційно оприлюдненні прайс - листи виробника тощо); довідка Торгово-промислової палати, щодо рівня цін на продукцію, яка є предметом даного договору; інші документи, що обґрунтовано підтверджують наявність чинників, які визначені у пункті 3.2 цього договору. Після отримання листа-пропозиції інша сторона протягом п'яти робочих днів розглядає таку пропозицію, та в разі погодження складає, підписує та направляє для підписання іншій стороні додаткову угоду або направляє на адресу сторони, що ініціювала зміни, вмотивовану відповідь відмову від підписання додаткової угоди про внесення змін до істотних умов договору. Якщо сторони не дійшли згоди з даного питання, спір може бути переданий до розгляду до суду".

Як встановлено судами та не спростовується з боку відповідача, що Постачальник передав, а Замовник прийняв окрему партію продукції, зазначену в Специфікації №1 (додаток №1) до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020, а саме:

- зі змінами, внесеними до неї в редакції до додаткової угоди №1 від 13.04.2020 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 згідно видаткової накладної №М-00000191 від 28.05.2020. на суму 613 941,78 грн. Партія продукції була отримана представником замовника за довіреністю №549 від 28.05.2020 - Лисак К.В. Партія продукції була відвантажена замовнику з пунктом розвантаження за місцезнаходженням замовника: м. Харків, просп. Московський, 299 на підставі товарно-транспортної накладної (ТТН) №М-00000792 від 28.05.2020 та виписаний рахунок-фактура №М-00000138 від 28.05.2020 на суму 613 941,78 грн;

- зі змінами, внесеними до неї в редакції до додаткової угоди №2 від 30.07.2020 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 згідно видаткової накладної №М-00000319 від 05.08.2020 на суму 337 897,51 грн. Партія продукції була отримана представником замовника за довіреністю №757 від 27.07.2020 - Лисак К.В. Партія продукції була відвантажена замовнику з пунктом розвантаження за місцезнаходженням замовника: м. Харків, просп. Московський, 299 на підставі товарно-транспортної накладної (ТТН) №М-00000882 від 05.08.2020 та виписаний рахунок-фактура № М-00000205 від 05.08.2020 на суму 337 897,51 грн;

- зі змінами, внесеними до неї в редакції до додаткової угоди №3 від 01.09.2020 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 згідно видаткової накладної №М-00000393 від 02.10.2020 на суму 233 664,28 грн. Партія продукції була отримана представником замовника за довіреністю №981 від 01.10.2020 - Лисак К.В. Партія продукції була відвантажена замовнику з пунктом розвантаження за місцезнаходженням замовника: м. Харків, просп. Московський, 299 на підставі товарно-транспортної накладної (ТТН) №М-00000928 від 02.10.2020 та виписаний рахунок-фактура № М-00000245 від 02.10.2020 на суму 233 664,28 грн;

- зі змінами, внесеними до неї в редакції до додаткової угоди №3 від 01.09.2020 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 згідно видаткової накладної №М-00000395 від 02.10.2020 на суму 68 511,86 грн. Партія продукції була отримана представником замовника за довіреністю № 981 від 01.10.2020 - Лисак К.В. Партія продукції була відвантажена замовнику з пунктом розвантаження за місцезнаходженням замовника: м. Харків, просп. Московський, 299 на підставі товарно-транспортної накладної (ТТН) №М-00000929 від 02.10.2020 та виписаний рахунок-фактура № М-00000247 від 02.10.2020 на суму 68 511,86 грн;

- зі змінами, внесеними до неї в редакції до додаткової угоди №4 від 29.12.2020 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 згідно видаткової накладної №М-00000100 від 16.02.2021 на суму 156 207,07 грн. Партія продукції була отримана представником замовника за довіреністю №52 від 16.02.2021 - Петровою М.С. Партія продукції була відвантажена замовнику з пунктом розвантаження за місцезнаходженням замовника: м. Харків, просп. Московський, 299 на підставі товарно-транспортної накладної (ТТН) №М-00000042 від 16.02.2021 та виписаний рахунок-фактура № М-00000079 від 16.02.2021 на суму 156 207,07 грн.

Вищезазначені видаткові накладні та товаро-транспорті накладні містять підписи представників Постачальника та Замовника, які скріплено відтисками печаток сторін. При цьому матеріали справи не містять будь-яких заперечень або зауважень Відповідача щодо якості, кількості, вартості отриманого від позивача товару відповідно до наведених видаткових накладних.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що Замовником за здійснену поставку продукції за видатковою накладною №М-00000191 від 28.05.2020 на суму 613 941,78 грн та виписаним до неї рахунком-фактурою №М-00000138 від 28.05.2020 на суму 613 941,78 грн з строком оплати до 27.07.2020, була проведена часткова оплата (04.07.2021) отриманої продукції на підставі платіжного доручення №8403 від 04.07.2021 на суму 449 941,78 грн.

При цьому, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, загальна сума партії поставленої продукції за видатковою накладною №М-00000191 від 28.05.2020 склала 613 941,78 грн, де Замовником здійснено часткову сплату на підставі платіжного доручення №8403 від 04.07.2021 на суму 449 941,78 грн. (т. 2. а.с. 42). Тобто, залишок заборгованість у Замовника перед Постачальником складається у розмірі - 164 000,00 грн.

Таким чином, у зв'язку з відсутністю здійснення оплати з боку Замовника за отриману продукцію, на підставі цього Договору, згідно до зазначених видаткових накладних та рахунку-фактури до кожної з них відповідно, основна заборгованість за поставлену продукцію за договором № 238-16/753-ВК від 25.02.2020 складає - 960 280,72 грн.

Разом з тим, рішенням Господарського суду Харківської області від 22.04.2021 у справі №922/490/21 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб" про визнання угод недійсними, визнано недійсною додаткову угоду №1 від 13.04.2020 до договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020, укладену між ДП "Завод "Електоважмаш" та ТОВ "Маріупольпромснаб"; визнано недійсною додаткову угоду №2 від 30.07.2020 до договору № 238-16/753-ВК від 25.02.2020, укладену між ДП "Завод "Електоважмаш" та ТОВ "Маріупольпромснаб"; визнно недійсною додаткову угоду №3 від 01.09.2020 до договору № 238-16/753-ВК від 25.02.2020, укладену між ДП "Завод "Електоважмаш" та ТОВ "Маріупольпромснаб"; визнано недійсною додаткову угоду №4 від 29.12.2020 до договору № 238-16/753-ВК від 25.02.2020, укладену між ДП "Завод "Електоважмаш" та ТОВ "Маріупольпромснаб".

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.08.2021 рішення Господарського суду Харківської області від 22.04.2021 у справі №922/490/21 залишено без змін та воно набрало законної сили 17.08.2021.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.12.2021 у справі №922/490/21 за результатами розгляду касаційних скарг Фонду державного майна України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб" на рішення Господарського суду Харківської області від 22.04.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.08.2021, залишив касаційні скарги без задоволення а рішення судів без змін, розглянувши питання щодо зміни ціни на вже поставлену продукцію, виснував наступне.

"146. ТОВ "Маріупольпромснаб" в касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в описовій частині постанови помилково вказав, що відбулося фактичне підвищення ціни на вже поставлену продукцію. ТОВ "Маріупольпромснаб" звертає увагу, що таке твердження є хибним і не підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи. Доводить, що додатковими угодами фіксувалася існуюча грошова заборгованість за фактично поставлену продукцію, а ціна підвищувалася лише на майбутні поставки.

147. Дійсно, як встановили суди попередніх інстанцій, до всіх додаткових угод №1-4 додавалася як специфікація №1 з новими (зміненими) цінами та кількістю товару, яка теж змінювалася, так і специфікація №1.1, в якій зазначалася кількість вже поставленого товару та заборгованість за ним.

148. Втім із тих документів, які містяться в матеріалах справи, неможливо визначити, чи стосувалася підвищення ціни лише тієї частини продукції, яка ще не була поставлена, чи всієї продукції, яка мала бути поставлена за Договором. Суди попередніх інстанцій не встановлювали відповідних обставин (кількість і вартість поставленої продукції за певні періоди між змінами ціни, кількість і вартість продукції, яка ще мала бути поставленою після підписання додаткової угоди №4).

150.Водночас Верховний Суд вважає, що ці обставини не входять в предмет доказування у справі, що переглядається, адже доводи прокурора ґрунтуються на незаконності та безпідставності зміни (збільшення) сторонами ціни після підписання Договору, і прокурором у цій справі не заявлялася вимога про застосування наслідків недійсності угод №1-4. Тому для вирішення спору у цій справі немає суттєвого значення, чи змінювалася ціна на вже поставлену продукцію, чи на ту частину продукції, яка ще мала бути поставлена ДП "Електроважмаш" за Договором. Ці питання мають бути вирішені сторонами Договору при застосуванні наслідків недійсності спірних правочинів (а у разі недосягнення ними згоди - судом) ".

Тобто, Верховний Суд фактично зазначив, що з матеріалів справи неможливо однозначно встановити, чи стосувалося підвищення ціни лише тієї продукції, яка ще не була поставлена, чи також уже поставленої, і суди попередніх інстанцій цього не з'ясовували. Водночас Суд підкреслив, що для розгляду справи №922/490/21 це не мало правового значення, оскільки предметом спору була не правильність визначення ціни або перерахунок вартості поставленої продукції, а законність самого факту зміни ціни сторонами після укладення договору. Оскільки вимоги про застосування наслідків недійсності додаткових угод, зокрема про перерахунок ціни або повернення коштів, у тій справі не заявлялися, Верховний Суд вказав, що питання про те, на яку саме частину продукції поширювалася зміна ціни, не входило до предмета доказування і не підлягало вирішенню судом у межах цього спору.

Колегія суддів враховує наведений висновок Верховного Суду, відповідно до якого питання зміни ціни на вже поставлену продукцію не входило до предмета доказування у справі №922/490/21 та не вирішувалося судами , водночас апеляційний суд бере до уваги і той факт, що додаткові угоди №1-№4 до договору постачання №238-16/753-ВК від 25.02.2020 визнані недійсними судовим рішенням, яке набрало законної сили, а отже такі угоди не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

З матеріалів справи вбачається, що позивач обґрунтовує свої вимоги у справі №922/2089/25 тим, що поставки продукції здійснювалися за відповідними видатковими накладними та за цінами, встановленими основним Договором №238-16/753-ВК від 25.02.2020 та Специфікацією №1 (додаток №1) до нього, в редакції відповідно до Додаткової угоди, яка була укладена Сторонами в період проведення поставки продукції, а саме:

- за видатковою накладною №М-00000191 від 28.05.2020 ціна за одиницю продукції (т) зазначена відповідно до Специфікації №1 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 відповідно до додаткової угоди №1 від 13.04.2020 до цього договору в редакції специфікації №1 до цієї додаткової угоди;

- за видатковою накладною №М-00000319 від 05.08.2020 ціна за одиницю продукції (т) зазначена відповідно до Специфікації №1 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 відповідно до додаткової угоди №2 від 30.07.2020 до цього договору в редакції специфікації №1 до цієї додаткової угоди;

- за видатковою накладною №М-00000393 від 02.10.2020 ціна за одиницю продукції (т) зазначена відповідно до Специфікації №1 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 відповідно до додаткової угоди №3 від 01.09.2020 до цього договору в редакції специфікації №1 до цієї додаткової угоди;

- за видатковою накладною №М-00000395 від 02.10.2020 ціна за одиницю продукції (т) зазначена відповідно до Специфікації №1 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 відповідно до додаткової угоди №3 від 01.09.2020 до цього договору в редакції специфікації №1 до цієї додаткової угоди;

- за видатковою накладною №М-00000100 від 16.02.2020 ціна за одиницю продукції (т) зазначена відповідно до Специфікації №1 до Договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 відповідно до додаткової угоди №4 від 29.12.2020 до цього договору в редакції специфікації №1 до цієї додаткової угоди.

Факт отримання продукції з боку відповідача не спростовується .

Також сторонами були укладені дві додаткові угоди: 10.08.2021 укладено додаткову угоду №5 до договору №238-16/753- ВК від 25.02.2020 та 13.10.2021 укладено додаткову угоду №6 до договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020 (т. 2 а.с. 6 - 14). У зазначених додаткових угодах сторони не визначили щодо змін ціни щодо поставленої (отриманої) за договором продукції.

Позивач посилається на те, що ним було здійснено повідомлення щодо узгодження Сторонами ціни на вже поставлену за трьома договорами продукцію за цінами, які були встановлені в видаткових накладних, здійснивши направлення 21.09.2021 за вих. № 107 на адресу голови комісії з припинення AT "Завод "Електроважмаш" Бусько В.М. кредиторської вимоги до боржника за договором поставки №238-16/753-ВК від 25.02.2020, договором поставки №238-16901 від 15.05.2020, договором постачання №238-16904 від 15.05.2020, де ТОВ "Маріупольпромснаб" просило визнати кредитором та виконати зобов'язання за договорами: № 238-16/753-ВК від 25.02.2020, № 238-16/901 від 15.05.2020, № 238-16/904 від 15.05.2020, на загальну суму 9 655 034, 26 грн. До кредиторської вимоги було додано Акти звірки взаємних розрахунків за договорами: № 238-16/753-ВК від 25.02.2020, № 238-16/901 від 15.05.2020, № 238-16/904 від 15.05.2020, на вищезазначену загальну суму боргу.

14.12.2021 на адресу ТОВ "Маріупольпромснаб" надійшов лист-відповідь за вих. № 261-22/469 за підписом голови комісії з припинення AT "Завод «Електроважмаш» Бусько В.М., яким було підтверджено отримання кредиторської вимоги до боржника за №107 від 21.09.2021 та повідомлено, що при здійсненні процедури приєднання AT "Завод "Електроважмаш" до AT "Українські енергетичні машини", зобов'язання перед підприємством будуть включені до передавального акту відповідно до бухгалтерського обліку AT "Завод "Електроважмаш".

08.10.2021 за вих.№109 Позивачем було повторно направило на адресу голови комісії з припинення AT "Завод "Електроважмаш" Бусько В.М. кредиторську вимогу до боржника за договорами постачання: № 238-16/753-ВК від 25.02.2020, № 238-16/901 від15.05.2020, № 238-16/904 від 15.05.2020, на загальну суму 9 655 034, 26 грн.

Так, 30.12.2021 на адресу ТОВ "Маріупольпромснаб" надійшов лист-відповідь за вих. № 261-22/579 за підписом голови комісії з припинення AT "Завод "Електроважмаш" Бусько В.М., яким було підтверджено отримання кредиторської вимоги до боржника за вих. №109 від 08.10.2021 за повідомлено, що при здійсненні процедури приєднання AT "Завод "Електроважмаш" до AT "Українські енергетичні машини", зобов'язання перед ТОВ "Маріупольпромснаб" будуть включені до передавального акту відповідно до бухгалтерського обліку AT "Завод "Електроважмаш".

Відповідач у відзиві на позовну заяву та у поданих додаткових поясненнях із контррозрахунками зазначає, що видаткові накладні були складені у період, коли додаткові угоди №1-№4 ще не були визнані недійсними, а отже, такі накладні ґрунтувалися на умовах цих додаткових угод. У зв'язку з подальшим визнанням додаткових угод недійсними відповідач вказує, що відповідно до абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України зазначені видаткові накладні та інші документи, подані позивачем на підтвердження вартості поставленої продукції, є наслідками недійсних правочинів і не можуть використовуватися як належні докази для визначення вартості поставки та нарахування штрафних і компенсаційних сум. На переконання відповідача, слід нараховувати заборгованість по умовам чинного договору, а не враховувати ціну договору, яка змінювалась додатковими угодами №1-№4.

Колегія суддів погоджується із такою думкою відповідача і зазначає, що ч. 1 ст. 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Суд першої інстанції не дослідив, що відповідно до ст.204 ЦК України, встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору, закріпленої у ст.204 ЦК, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

У постанові від 28.07.2021 у справі №759/24061/19 Верховний Суд виклав висновок, що спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Як убачається з матеріалів справи, договір постачання №238-16/753-ВК від 25.02.2020 не визнаний недійсним у цілому, проте судовими рішеннями, що набрали законної сили, визнані недійсними додаткові угоди №1-№4 до цього договору, які визначали істотні умови щодо ціни продукції.

Правові наслідки недійсності окремих частин правочину врегульовані статтею 217 ЦК України. Згідно з цією статтею, недійсність окремої частини правочину не тягне за собою недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення недійсної частини.

За таких обставин колегія суддів виходить з того, що після визнання додаткових угод №1-№4 недійсними відсутні правові підстави використовувати умови цих угод для визначення вартості вже поставленої продукції та здійснення нарахувань пені, процентів річних та інфляційних втрат. Застосуванню підлягають умови основного договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020, який залишається чинним, у частині ціни продукції.

Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визначення вартості поставленої продукції за договором постачання №238-16/753-ВК від 25.02.2020, оскільки фактично поклав в основу розрахунку ціни, сформовані на підставі додаткових угод №1-№4, які в подальшому були визнані недійсними судовими рішеннями, що набрали законної сили. Такий підхід не узгоджується з приписами статті 216 ЦК України, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а також не враховує правову природу визнання недійсними окремих частин правочину.

Апеляційний суд виходить з того, що визнання недійсними додаткових угод №1-№4 до договору постачання не має наслідком недійсність самого договору, який залишається чинним та обов'язковим для сторін. Водночас це означає, що умови таких додаткових угод не можуть застосовуватися при визначенні ціни поставленої продукції та розміру грошового зобов'язання сторін. Відтак, за відсутності між сторонами узгодженого рішення або судового рішення про застосування наслідків недійсності правочинів у вигляді іншого перерахунку, підлягає застосуванню ціна продукції, визначена безпосередньо в умовах основного договору №238-16/753-ВК від 25.02.2020.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при визначенні розміру заборгованості за договором постачання №238-16/753-ВК від 25.02.2020 суд першої інстанції безпідставно врахував ціни, визначені недійсними додатковими угодами, що призвело до неправильного визначення розміру основного боргу та, як наслідок, похідних вимог. Апеляційний суд, натомість, виходить з необхідності застосування ціни, визначеної у чинному договорі, як обґрунтовано зазначав відповідач, що відповідає вимогам статей 204, 216, 217 ЦК України, принципам правової визначеності та справедливого балансу інтересів сторін.

Колегія суддів також враховує здійснення відповідачем часткової оплати вартості отриманого товару на суму 449 941,78 грн, тобто у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі - 686 804,61 грн, а не 960 280,72 грн, як помилково вказав суд першої інстанції у своєму рішенні.

Таким чином, на переконання колегії суддів, заборгованість відповідача перед позивачем за оплату продукції за Договором постачання №238-16/753-ВК від 25.02.2020 становить 686 804,61 грн та залишається не сплаченою.

У зв'язку з тим, що апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за вказаним договором, колегія суддів дійшла висновку про необхідність перерахунку похідних вимог, а саме пені, інфляційних втрат та процентів річних, з урахуванням встановленого апеляційним судом розміру основного боргу.

Згідно умов пункту 9.4. договору за порушення строку оплати, передбачених договором, постачальник має право пред'явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого відповідачем детального розрахунку пені у розмірі 57 581,21 грн, апеляційний суд зазначає, що нарахування у повній мірі відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та погодженим між сторонами умовам договору, розрахунок виконано арифметично вірно, а тому вимога про стягнення пені у розмірі 57 581,21 грн є обґрунтованою.

Пунктом 9.5. договору передбачено, що за порушення строку оплати продукції, передбачених договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних витрат.

Сторонами при укладанні договору, враховуючи принцип свободи договору, змінено розмір річних, що визначений у законі та встановлено нарахування 1% річних замість 3% річних, визначених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого відповідачем детального розрахунку 1% річних у розмірі 35 718,29 грн, колегія суддів зазначає, що вказане нарахування відповідає умовам договору, положенням законодавства, розрахунок з огляду на прострочення сплати основної заборгованості виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, вимога про стягнення 1% річних у розмірі 35 718,29 грн, визнається судом обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Водночас, перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку інфляційних втрат у розмірі 559 374,11 грн, суд зазначає, що вказане нарахування відповідає умовам договору, положенням законодавства, розрахунок з огляду на прострочення сплати основної заборгованості виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 559 374,11 грн, визнається судом обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Отже, перевіривши поданий відповідачем контррозрахунок основної заборгованості та похідних нарахувань, колегія суддів встановила, що такий розрахунок здійснений виходячи з умов чинного договору, відповідає приписам статей 526, 530, 610, 612 ЦК України, є арифметично вірним та узгоджується з фактичними обставинами поставки і часткової оплати, підтвердженими матеріалами справи, у зв'язку з чим приймається судом до уваги при вирішенні спору.

Разом з тим, скаржник вважає, що у разі визнання додаткових угод недійсними, ефективним і належним способом захисту прав позивача могло бути лише застосування двосторонньої реституції, передбаченої частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, а саме - повернення сторонами всього отриманого за недійсними правочинами або, у разі неможливості такого повернення, відшкодування вартості товару за цінами, які існують на момент відшкодування. Водночас скаржник підкреслює, що позивач не заявляв реституційних вимог, а обраний ним спосіб захисту у вигляді стягнення заборгованості, пені, річних та інфляційних втрат за правочинами, істотні умови яких визнані недійсними, не відповідає вимогам ефективності судового захисту.

Колегія суддів критично оцінює наведені доводи скаржника та зазначає таке. Дійсно, частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено загальний майновий наслідок недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції. Водночас застосування наслідків недійсності правочину не є автоматичним і можливе виключно за наявності відповідних позовних вимог, заявлених у межах конкретного спору.

Як убачається з матеріалів справи, у даному випадку недійсними визнані не договори постачання в цілому, а лише додаткові угоди до них, тоді як основні договори залишаються чинними та такими, що породжують для сторін відповідні права й обов'язки. За таких обставин відсутні правові підстави для застосування двосторонньої реституції у класичному розумінні, оскільки фактична поставка продукції здійснювалася на виконання дійсних договорів постачання, а не самостійних недійсних правочинів.

Крім того, обрання способу захисту є дискреційним правом позивача, який відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України самостійно визначає, яким саме способом він захищає своє порушене право. Обраний позивачем спосіб захисту у вигляді стягнення заборгованості за фактично поставлений і прийнятий товар, а також передбачених договором і законом наслідків прострочення грошового зобов'язання, є спрямованим на відновлення порушеного майнового права та не суперечить принципу ефективності судового захисту.

За відсутності заявлених вимог про застосування наслідків недійсності додаткових угод у вигляді реституції, а також з огляду на те, що предметом цього спору є стягнення заборгованості за дійсними договорами постачання, доводи скаржника про обов'язковість застосування двосторонньої реституції як єдиного належного способу захисту не ґрунтуються на вимогах закону та підлягають відхиленню.

Щодо розрахунків процентів річних за іншими договорами, а саме: 1 % річних за договором №238-16/901 від 15.05.2020; 1 % річних за договором №238-16/904 від 15.05.2020; 3 % річних за договором №13/21-318 від 04.10.2021.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав правильними розрахунки позивача щодо нарахування 1 % та 3 % річних за відповідними договорами, оскільки при їх обчисленні не було враховано правила обчислення строків, передбачені статтею 254 Цивільного кодексу України, положення Кодексу законів про працю України щодо святкових і неробочих днів, а також той факт, що у відповідних календарних роках кількість днів становила 366 днів. У зв'язку з наведеним скаржник стверджує, що фактичний розмір нарахованих річних є меншим, ніж визначений судом першої інстанції, і наполягає на відповідному коригуванні сум до стягнення.

Таким чином, з огляду на наведені доводи апеляційної скарги, апеляційний суд має здійснити арифметичну перевірку правильності розрахунків, покладених судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення, з метою встановлення, чи допущено при нарахуванні 1 % та 3 % річних помилки, пов'язані з неправильним визначенням кількості календарних днів прострочення, неврахуванням правил обчислення строків, передбачених статтею 254 Цивільного кодексу України, а також особливостей відповідних календарних років.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2020 між ТОВ «Маріупольпромснаб» (Постачальник) та ДП «Завод «Електроважмаш» (Замовник) укладено договір постачання №238-16/901, за умовами якого Постачальник зобов'язався у 2020- 2021 роках поставити Замовнику продукцію, визначену у Специфікації №1 (додаток №1), а Замовник - прийняти та оплатити таку продукцію; поставка здійснюється окремими партіями.

Відповідно до пунктів 9.4, 9.5 зазначеного договору, у разі порушення строків оплати Постачальник має право вимагати сплати пені у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 5 % від несплаченої суми, а також 1 % річних та інфляційних втрат.

Суд першої інстанції, дослідивши подані сторонами докази, дійшов висновку про те, що відповідач не здійснив повного розрахунку за продукцію, поставлену за договором №238-16/901 від 15.05.2020, у зв'язку з чим заборгованість за цим договором становить 7 978 852,02 грн. Крім того, місцевим судом нараховано та стягнуто пеню у розмірі 398 942,59 грн, інфляційні втрати у розмірі 6 210 776,94 грн, а також 1 % річних у розмірі 381 225,92 грн.

Таким чином, сторонами при укладанні договору, враховуючи принцип свободи договору, змінено розмір річних, що визначений у законі та встановлено нарахування 1% річних замість 3% річних, визначених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Згідно з пунктом 4.1 договору №238-16/901 від 15.05.2020 замовник здійснює оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту її поставки. З урахуванням положень статті 254 Цивільного кодексу України, у разі якщо останній день строку припадає на вихідний або неробочий день, строк виконання зобов'язання спливає у перший за ним робочий день.

Враховуючи зазначені приписи, строк оплати за окремими видатковими накладними закінчувався, зокрема, 03.08.2020, 10.08.2020, 14.08.2020, 21.08.2020, 25.08.2020, 01.12.2020 та 19.04.2021, що судом першої інстанції при здійсненні розрахунків у повному обсязі враховано не було.

Перевіривши поданий відповідачем детальний контррозрахунок 1% річних, апеляційний суд дійшов висновку, що такий розрахунок здійснений з урахуванням правил обчислення строків, положень статті 254 Цивільного кодексу України та фактичної кількості календарних днів у відповідних роках, є арифметично правильним та відповідає умовам договору і вимогам законодавства.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що 1 % річних підлягають стягненню у розмірі 379 155,72 грн, а не 381 225,92 грн, як помилково визначив суд першої інстанції, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає зміні в цій частині.

Також, 15.05.2020 між ТОВ «Маріупольпромснаб» (Постачальник) і ДП «Завод «Електроважмаш» (Замовник) було укладено Договір постачання №238-16/904, за умовами якого Постачальник зобов'язався у 2020-2021 роках поставити Замовнику продукцію, зазначену в Специфікації №1 (додаток №1), а Замовник - прийняти і оплатити таку продукцію. Поставка здійснюється окремими партіями (пункт 1.1. договору).

Суд першої інстанції, дослідивши подані сторонами докази, дійшов висновку про те, що відповідач не здійснив повного розрахунку за продукцію, поставлену за договором №238-16/901 від 15.05.2020, у зв'язку з чим заборгованість за цим договором становить 715 901,52 грн. Крім того, місцевим судом нараховано та стягнуто пеню у розмірі 35795,08 грн, інфляційні втрати у розмірі 556 109,85 грн, а також 1 % річних у розмірі 34 367,34 грн.

Згідно з пунктом 4.1 договору №238-16/904 від 15.05.2020 замовник здійснює оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту її поставки. З урахуванням положень статті 254 Цивільного кодексу України, у разі якщо останній день строку припадає на вихідний або неробочий день, строк виконання зобов'язання спливає у перший за ним робочий день.

Враховуючи зазначені приписи, строк оплати закінчується:

- за видатковою накладною № М-00000241 від 15.06.2020 - 14.08.2020;

- за видатковою накладною № М-00000242 від 15.06.2020 - 14.08.2020

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що 1% річних підлягають стягненню у розмірі 34 328,99 грн, а не 34 367,34 грн, як помилково визначив суд першої інстанції, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає зміні в цій частині.

04.10.2021 між позивачем - ТОВ «Маріупольпромснаб» (Постачальник) і відповідачем - АТ «Українські енергетичні машини» (Покупець) було укладено Договір №13/21-318 на закупівлю продукції, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити Покупцю продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію в кількості та за цінами, за переліком, зазначеними в таблиці у пункті 1.1. цього Договору на загальну суму 1 978 126 грн 78 коп., в т.ч. ПДВ 20% 329 687,78 грн.

З боку Покупця, за Договором №13/21-318 від 04.10.2021, здійснено передоплату у розмірі 50% ціни продукції за Рахунком-фактурою №М-00000526 від 12.10.2021 у розмірі 989 063,89 грн на підставі платіжного доручення №5821 від 18.10.2021.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги позивача та стягнув з відповідача 715 901,52 грн, 3% річних у розмірі 101 840,90 грн та інфляційних втрат у розмірі 542 514,13 грн.

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором, Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.

Відповідно до п.4.1 Договору №13/21-318 від 04.10.2021, розрахунки проводяться шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника у розмірі 50% попередня оплата та 50% протягом 30-ти днів з дати отримання Продукції.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого відповідачем детального розрахунку 3% річних у розмірі 101 756,58 грн, замість нарахованих йому 101 840,90 грн апеляційний суд зазначає, що нарахування у розмірі 101 756,58 грн відповідає умовам Договору, положенням законодавства, розрахунок з огляду на прострочення сплати основної заборгованості виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, вимога про стягнення 3% річних у розмірі 101 756,58грн, визнається судом обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги щодо неправильності нарахування 1 % та 3 % річних є обґрунтованими. Перевіривши арифметичну правильність здійснених судом першої інстанції розрахунків за договорами №238-16/901 від 15.05.2020, №238-16/904 від 15.05.2020 та №13/21-318 від 04.10.2021, апеляційний суд встановив, що при їх визначенні не в повному обсязі було враховано правила обчислення строків, передбачені статтею 254 Цивільного кодексу України, а також фактичну кількість календарних днів у відповідних роках. З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність коригування сум процентів річних, визначених судом першої інстанції, та визначив їх у розмірах, що відповідають умовам договорів, вимогам законодавства та є арифметично правильними, а саме: 1 % річних за договором №238-16/901 - 379 155,72 грн, 1 % річних за договором №238-16/904 - 34 328,99 грн та 3 % річних за договором №13/21-318 - 101 756,58 грн. В іншій частині висновки суду першої інстанції щодо наявності заборгованості та правомірності стягнення інфляційних втрат і пені є правильними, відповідають матеріалам справи та не спростовані апелянтом.

Підсумовуючи вищезазначене, апеляційний судом встановлено, що загальні розрахунки заборгованості за трьома договорами поставки продукції: №238-16/753-ВК від 25.02.2020, №238-16/901 від 15.05.2020, №238-16/904 від 15.05.2020 складаються з наступного: сума основної заборгованості у розмірі 10 407 396,70 грн; сума нарахувань пені (5%) у розмірі 492 318,88 грн; сума нарахувань 1% річних у розмірі 449 203,00 грн; сума нарахувань 3% річних у розмірі 101 756,58 грн; сума інфляційних нарахувань у розмірі 7 868 775,03 грн.

Вказані грошові кошти стосовно стягнення з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", як правонаступника Замовника, є обґрунтованими, доведеними з боку позивача та не спростовується відповідачем, а отже підлягають стягненню з першого на підставі наступного.

У даному випадку, з метою виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №1005 "Про погодження реорганізації Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до Акціонерного товариства "Турбоатом", наказом Фонду від 01.12.2021 №2143 "Щодо АТ "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121)" затверджено Передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів від АТ "Завод "Електроважмаш" до АТ "Українські енергетичні машини", згідно з яким усі активи, зобов'язання, майно, права та обов'язки товариства, що приєднується, передаються товариству-правонаступнику, а саме, АТ "Українські енергетичні машини" в порядку та на умовах, встановлених чинним законодавством України з дати затвердження та підписання передавального акта.

Як вбачається із протоколу позачергових загальних зборів АТ "Українські енергетичні машини" (попередня назва - АТ "Турбоатом") від 01.12.2021 №31/2021, прийнято рішення, зокрема, про затвердження Передавального акту балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів від АТ "Завод "Електроважмаш" до АТ "Українські енергетичні машини".

Передавальний акт затверджено як АТ "Українські енергетичні машини", так і Фондом державного майна України (наказ №2143 від 01.12.2021).

Отже у спірних правовідносинах правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов'язків, акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" перейшло правонаступнику - акціонерному товариству "Українські енергетичні машини" з моменту затвердження даного Передавального акту, а саме - з 01.12.2021.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16.03.2023 у cправі №922/3979/21 та від 18.08.2023 у справі №922/4650/21.

Щодо позовних вимог про стягнення пені (5%) від несплаченої суми

Суд першої інстанції у своєму рішенні зменшив стягнення пені (5%) від несплаченої суми на 50%. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції і зазначає таке.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 ст. 549 ЦК України, ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Згідно умов пункту 9.4. договорів №238-16/753-ВК від 25.02.2020, №238-16/901 від 15.05.2020, №238-16/904 від 15.05.2020 за порушення строку оплати, передбачених договором, постачальник має право пред'явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції здійснив свій перерахунок сум, що підлягали стягненню з відповідача на користь позивача, то сума пені, яка підлягала стягненню становить - 492 318,88 грн, замість 505 248,79 грн, як вказав суд першої інстанції.

Разом з тим, за приписами частини 4 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо вона значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оцінюючи обставини, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Апеляційний суд враховує, що відповідач з об'єктивних причин не може самостійно здійснити переорієнтування ринку збуту існуючого запланованого обсягу тягового виробництва, виробником якого був АТ "Завод "Електроважмаш" на нових замовників. Відповідач не отримує ані бюджетного фінансування, ані будь-яких дотацій чи преференцій. У зв'язку із тяжкою економічною ситуацією, яка склалася не тільки у галузі важкого машинобудування, але й у всій державі, відповідачем було запроваджено низку операційних заходів, основною метою яких є збереження робочих місць, додержання соціальних гарантій працівників.

Як зазначає відповідач, найнегативнішим чином на можливість виконувати зобов'язання на АТ "Завод Електроважмаш" та відповідача вплинула епідемічна ситуація через поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою короновірусом SaRs-CoV-2. Ще більше погіршило ситуацію повномасштабне вторгнення рф на територію України, яке розпочалося 24.02.2022 та є загальновідомим фактом. Територія, майно відповідача неодноразово були піддані ворожим обстрілам, в результаті чого зазнали руйнувань та пошкоджень, що зафіксовано у витягах з єдиного реєстру досудових розслідувань, рапортів працівників поліції. Звертає увагу, що ДП "Завод "Електроважмаш" та відповідач внесені до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, згідно наказу Фонду державного майна України №777 від 08.06.2018 та наказу Фонду державного майна України №764 від 08.06.2024. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 року №36-р затверджено перелік об'єктів великої приватизації державної власності, відповідно до якого ДП "Завод "Електроважмаш" та відповідач включені до цього переліку. Накладення або стягнення надмірних сум штрафних санкцій, значно зменшує вартість як АТ "Завод "Електроважмаш", так і відповідача, як об'єктів приватизації, що в результаті купівлі-продажу завдасть збитків державі внаслідок недоотримання реальної вартості єдиного майнового комплексу АТ "Завод Електроважмаш" та відповідача.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, а також встановлені обставини справи, у даному разі апеляційний суд враховує, що окрім стягнення пені, позивачем також було застосовано до відповідача таку міру відповідальності, як стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, які є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Водночас загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

З огляду на вказане, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Натомість наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18.

В той же час, нарахування та стягнення з відповідача відсотків річних та інфляційних втрат у певній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача пені у повному обсязі, не є співрозмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання. Зазначене свідчитиме про дотримання балансу інтересів сторін, не призведе до порушення засад розумності, справедливості та добросовісності, не стане для відповідача надмірним фінансовим тягарем, наявність якого може взагалі призвести до унеможливлення виконання перед позивачем своїх зобов'язань та сплати заборгованості. Відтак, необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру пені у даному разі не може свідчити про нівелювання мети існування неустойки як відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).

Також, суд звертає увагу на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 у якій було викладено, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню й оцінюванню на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України), так і ті, які хоча й не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

ОП ВС зауважила, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її в конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно й апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивного стану сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови щодо неустойки: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Отже, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), що обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто в межах судового розсуду.

У зв'язку з викладеним Суд зазначив, що індивідуальний характер підстав, якими в конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Отже, враховуючи вище зазначене, з урахуванням важливості та необхідності дотримання балансу інтересів сторін у даному конкретному випадку, виходячи з міркувань розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, характер господарської діяльності, її суспільне значення, а також ступінь виконання відповідачем частини своїх зобов'язань з оплати вартості поставленого товару, господарський суд вбачає наявність низки виняткових обставин, з якими законодавством пов'язується можливість реалізації судом дискреційних повноважень для зменшення розміру пені.

З огляду на вказане, на цілковите переконання суду, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін та верховенства права, обґрунтованим, розумним та справедливим слід вважати зменшений розмір пені на 50%, який підлягає стягненню у розмірі 246 159,44 грн. У решті пені суд вважає за необхідне відмовити.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Суд першої інстанції допустив помилки у визначенні розміру основної заборгованості за договором постачання №238-16/753-ВК від 25.02.2020, оскільки безпідставно поклав в основу розрахунку ціни, сформовані на підставі додаткових угод №1-№4, які в подальшому були визнані недійсними судовими рішеннями, що набрали законної сили. Такий підхід не узгоджується з приписами статей 204, 216, 217 Цивільного кодексу України та призвів до неправильного визначення як розміру основного боргу, так і похідних вимог.

Апеляційний суд виходить з того, що після визнання недійсними додаткових угод застосуванню підлягають умови чинного основного договору щодо ціни продукції, з урахуванням фактичних обсягів поставки та здійсненої відповідачем часткової оплати, у зв'язку з чим заборгованість за договором №238-16/753-ВК становить 686 804,61 грн.

У зв'язку зі зміною розміру основного боргу апеляційним судом здійснено перерахунок пені, інфляційних втрат та процентів річних, який ґрунтується на умовах договорів, приписах цивільного законодавства та є арифметично правильним. Доводи апеляційної скарги щодо помилок у нарахуванні 1 % та 3 % річних за іншими договорами також знайшли своє підтвердження, у зв'язку з чим відповідні суми підлягають коригуванню.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру пені на 50 %, оскільки таке зменшення відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, забезпечує баланс інтересів сторін і не нівелює компенсаторної функції неустойки.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру основної заборгованості та похідних нарахувань, а в іншій частині - залишенню без змін, оскільки його висновки відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового, необхідно здійснити перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України

Керуючись статтями 269, п.2 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2025 у справі №922/2089/25 скасувати частково.

Ухвалити нове рішення, яким стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (адреса: 61037, м. Харків, пр. Московський (Героїв Харкова),199, код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольпромснаб" (адреса: 49000, м. Дніпро, площа Соборна, буд. 1Б, оф. 312, код ЄДРПОУ 37793135) загальну суму грошових коштів в розмірі 19 574 789,16 грн (де: - сума основної заборгованості у розмірі 10 407 396,70 грн;

- сума нарахувань пені (5%) у розмірі 246 159,44 грн;

- сума нарахувань 1% річних у розмірі 449 203,00 грн;

- сума нарахувань 3% річних у розмірі 101 756,58 грн;

- сума інфляційних нарахувань у розмірі 7 868 775,03 грн) та суму судових витрат у розмірі 33 253,95 грн за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 29.01.2026.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян

Попередній документ

133662928

Наступний документ

133662930

Інформація про рішення:

№ рішення:	133662929
№ справи:	922/2089/25
Дата рішення:	19.01.2026
Дата публікації:	02.02.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Східний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (06.11.2025)
Дата надходження:	17.06.2025
Предмет позову:	стягнення коштів

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

10.07.2025 11:00	Господарський суд Харківської області
31.07.2025 11:00	Господарський суд Харківської області
04.09.2025 11:00	Господарський суд Харківської області
18.09.2025 11:45	Господарський суд Харківської області
02.10.2025 12:00	Господарський суд Харківської області
23.10.2025 12:00	Господарський суд Харківської області
30.10.2025 10:30	Господарський суд Харківської області
06.11.2025 12:00	Господарський суд Харківської області
19.01.2026 11:00	Східний апеляційний господарський суд