вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" січня 2026 р. Справа№ 910/6490/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Ходаківської І.П.
за участю:
секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,
представників сторін:
представників сторін:
від позивача: Василечко А.В. (поза межами приміщення суду),
від відповідача: Біла О. В. (поза межами приміщення суду), Смогоринський О.В. (в залі суду),
розглянувши апеляційні скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс»
та Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 (повний текст складено 07.11.2025)
у справі № 910/6490/25 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс»
про зобов'язання вчинити дії,
та за зустрічним
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс»
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про витребування майна та стягнення 727 393,02 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються. Позиції учасників справи.
Первісний позов.
22.05.2025 у системі «Електронний суд» Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - Підприємство) сформувало позовну заяву, у якій просило Господарський суд міста Києва зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» (далі - Товариство) виконати умови форвардного контракту на продаж майна від 28.12.2021 шляхом продажу покупцю (Підприємству) транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р. в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , покупцю за 67 071,00 грн.
На обґрунтування заявлених вимог Підприємство посилається на недобросовісну поведінку Товариства як лізингодавця за договором №211206/ОЛ-0321 від 06.12.2021 оперативного лізингу (оренди), предметом лізингу є легковий автомобіль марки Renault Duster, номер кузова НОМЕР_2 , 2021 р. в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 558 922,00 грн з ПДВ, який був переданий ДП «Рава-Руське лісове господарство» як лізингоодержувачу у платне користування. 28.12.2021 сторони уклали форвардний контракт, предметом якого є продаж вказаного майна після закінчення дії договору оперативного лізингу №211206/ОЛ-0321 за ціною 67 071,00 грн. Додатковою угодою від 25.04.2023 сторони внесли зміни до договору лізингу від 06.12.2021, якими замінили сторону договору - лізингоодержувача з ДП «Рава-Руське лісове господарство» на правонаступника - Підприємство, а тому позивач набув усіх прав і обов'язків за договором від 06.12.2021. У зв'язку із такою заміною сторони договору лізингу Підприємство направило Товариству лист №461/21.23-2-24 від 24.10.2024, в якому з метою заміни сторони форвардного контракту пропонувало укласти додаткову угоду, однак Товариство листом №0511-24-06 від 05.11.2024 відмовилось від укладення угоди у зв'язку з неповерненням предмету лізингу лізингодавцю, несплатою лізингових платежів та припиненням діяльності ДП «Рава-Руське лісове господарство».
Позиції учасників справи.
Товариство у відзиві проти заявлених до нього вимог заперечило та зазначило, що у зв'язку з неналежним виконанням ДП «Рава-Руське лісове господарство» умов договору лізингу направляло вимоги про повернення предмета лізингу від 05.12.2022, повторна вимога від 29.12.2022. На виконання цих вимог ДП «Рава-Руське лісове господарство» за актом приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 04.01.2023 повернуло Товариству предмет лізингу, тобто фактично договір лізингу був достроково припинений (розірваний). Повернення предмета лізингу має наслідком припинення зобов'язань сторін за форвардним контрактом від 28.12.2021.
Товариство також зазначає, що до форвардного контракту не вносились зміни, не відбувалось заміни сторони, будь-яких повідомлень від Підприємства щодо прийняття прав та обов'язків за цим контрактом як правонаступником у визначений законодавством строк не надходило. Окрім того, договір оперативного лізингу від 06.12.2021 та форвардний контракт від 28.12.2021 є достроково розірваними, а зобов'язання сторін за цими правочинами припинені ще до настання моменту правонаступництва у Підприємства, а тому воно не могло набути жодного матеріального правовідношення за зобов'язаннями, що станом на момент переходу прав та обов'язків вже були припинені. Філії «Рава-Руське лісове господарство», саме з якою було укладено додаткову угоду від 25.04.2023, від Підприємства надавався дозвіл лише на укладення додаткових угод до договорів оперативного лізингу (оренди).
У відповіді на відзив Підприємство зазначає, що з метою виконання форвардного контракту на продаж майна від 28.12.2021 ДП «Ліси України» в особі філії «Рава-Руське лісове господарство» листом №461/21.23-2-24 від 24.10.2024 пропонувало Товариству укласти додаткову угоду з метою заміни сторін та виконання умов договору. Листом №0511/24-06 від 05.11.2024 відповідач відмовився від внесення змін до форвардного контракту з підстав неповернення предмета лізингу лізингодавцю, несплати лізингових платежів та припинення діяльності ДП «Рава-Руське лісове господарство».
Підприємство вважає, що це свідчить про те, що саме відповідач, відмовляючись від виконання форвардного контракту, допустив недобросовісну поведінку та порушив цей контракт.
Підприємство також не погоджується з доводами Товариства про те, що договір лізингу є припиненим, оскільки 25.04.2023 Товариство та позивач уклали додаткову угоду до договору лізингу від 06.12.2021, якою домовилися замінити сторону договору лізингу та продовжити строк лізингу до 06.12.2024, змінили графік сплати лізингових платежів. Цим, на думку Підприємства, Товариство визнало дійсність правовідносин з Підприємством, які виникли між ними на підставі договору №211206/ОЛ-0321 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021. Тому, за доводами Підприємства, відсутні підстави для припинення зобов'язань за форвардним контрактом.
Підприємство також вважає, що Товариство у цьому випадку займає суперечливу і недобросовісну позицію, і також не погоджується з позицією Товариства щодо необхідності заміни сторони форвардного контракту, оскільки в силу ст. 104 ЦК України права та обов'язки ДП «Рава-Руське лісове господарство» за договором лізингу та форвардним контрактом перейшли до Підприємства внаслідок приєднання, про що наявна відповідна інформація у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Підприємство також зазначає, що Товариство жодним чином не заперечувало проти укладення додаткової угоди від 25.04.2023 та протягом 20 місяців поспіль зараховувало платежі від Підприємства. При цьому за вказаний період Товариство жодного разу не давало приводів для визнання договору №211206/ОЛ-0321 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021 припиненим, а тому поведінка Товариства в ході розгляду цієї справи є недобросовісною та суперечливою.
Зустрічний позов.
Товариство подало зустрічну позовну заяву, у якій просило витребувати у Підприємства транспортний засіб марки Renault комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р. в., реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , та стягнути з Підприємства на користь Товариства 519 797,46 грн пені та 207 595,56 грн неустойки.
На обґрунтування заявлених вимог Товариство зазначає, що 06.12.2021 ДП «Рава-Руське лісове господарство» (лізингоодержувач) уклало з ним як лізингодавцем договір №211206/ОЛ-0321 оперативного лізингу (оренди), предметом якого є легковий автомобіль марки Renault комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 558 922,00 грн з ПДВ. Згідно з п. 1.5 договору предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом усього строку дії договору і після його закінчення підлягає поверненню лізингодавцю. У подальшому ДП «Рава-Руське лісове господарство» було реорганізоване шляхом приєднання до Підприємства. 25.04.2023 Підприємство та Товариство уклали додаткову угоду до договору лізингу, якою вирішили замінити сторону договору, а саме лізингоодержувача з ДП «Рава-Руське лісове господарство» на Підприємство. Також п. 2 додаткової угоди від 25.04.2023 сторони погодили, що строк лізингу становить до 06.12.2024. Умовами договору лізингу передбачено, що після закінчення строку дії договору предмет лізингу підлягає поверненню лізингодавцю за актом приймання-передачі. У зв'язку із закінченням 06.12.2024 строку лізингу відповідач зобов'язаний негайно повернути предмет лізингу. Однак в порушення вказаних умов договору станом на 10.06.2025 відповідач предмет лізингу позивачу не повернув, неодноразові прохання та вимоги про повернення предмета лізингу не виконав. У зв'язку з цим Товариство на підставі п. 12.2.2 та п. 12.3 договору лізингу здійснило нарахування пені у розмірі 519 797,46 грн за кожний день затримки повернення предмета лізингу, а також неустойку на підставі ст. 785 ЦК України у розмірі 207 595,56 грн.
21.07.2025 Підприємство надало відзив на зустрічну позовну заяву, у якому проти позову заперечує та вважає, що після закінчення дії договору лізингу у Товариства виник обов'язок продати Підприємству спірний транспортний засіб за ціною 67 071,00 грн, як це узгоджено умовами форвардного контракту. Товариство взяті на себе за форвардним контрактом обов'язки перед Підприємством не виконало, документів з метою оформлення права власності на спірний транспортний засіб не надало, спірний транспортний засіб за ціною 67 071,00 грн не продало, чим порушило права та законні інтереси ДСГП «Ліси України» на оформлення за ним права власності на цей транспортний засіб по закінченню строку його лізингу за ціною, узгодженою під час підписання форвардного контракту.
Підприємство вважає, що Товариство у реалізації свого права на повернення йому спірного транспортного засобу на підставі договору лізингу діє з метою обмеження права Підприємства на придбання цього транспортного засобу відповідно до умов форвардного контракту, що з боку Товариство є іншою формою зловживання правом у розумінні ч. 3 ст. 13 ЦК України. Транспортний засіб Підприємство набуло на підставі договору лізингу, додаткової угоди до нього та форвардного договору, а тому виключається можливість застосування до спірних правовідносин матеріальної норми ст. 387 ЦК України.
На думку Підприємства, заявлені до стягнення штрафні санкції на загальну суму 727 393,02 грн є неспівмірними із дійсною вартістю предмета лізингу, надмірно великі порівняно із будь-якими можливими збитками Товариства як управненої сторони за договором лізингу та не відповідають передбаченим ст. 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства (справедливості, добросовісності, розумності), тому, у разі задоволення відповідних вимог, підлягають зменшенню за рішенням суду на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Товариство надало відповідь на відзив, в якій зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням ДП «Рава-Руське лісове господарство» умов договору лізингу щодо своєчасної оплати лізингових платежів направляло вимоги про повернення предмета лізингу від 05.12.2022, повторна вимога від 29.12.2022. На виконання цих вимог ДП «Рава-Руське лісове господарство» 04.01.2023 повернуло Товариству предмет лізингу, що підтверджено актом приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 04.01.2023, тобто фактично договір лізингу був достроково припинений (розірваний). Оскільки 04.01.2023 було припинено правовідносини за договором лізингу між ДП «Рава-Руське лісове господарство» та Товариством, згідно з п.1.3 форвардного контракту його дію також було припинено. Повернення предмета лізингу має наслідком припинення зобов'язань сторін за форвардним контрактом від 28.12.2021 саме 04.01.2023. Посилаючись на припинення правовідносин між Товариством та ДП «Рава-Руське лісове господарство» ще до настання моменту правонаступництва у ДСГП «Ліси України», Товариство вважає, що Підприємство не могло набути жодного матеріального правовідношення за зобов'язаннями, що станом на момент переходу прав та обов'язків вже були припинені.
Доводи Підприємства про відсутність у нього (Товариства) правової підстави для заявлення вимоги про витребування транспортного засобу Товариство також вважає неправомірними та зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України та п. 13.1 договору лізингу у зв'язку із закінченням 06.12.2024 строку лізингу Підприємство утримує транспортний засіб незаконно, без відповідної правової підстави.
Підприємство надало заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що з моменту внесення 12.07.2023 відповідного запису до Єдиного реєстру Підприємство є єдиним законним правонаступником ДП «Рава-Руське лісове господарство», з усіма наслідками, які випливають із цього статусу, зокрема щодо укладених договорів ДП «Рава-Руське лісове господарство» у період до його припинення. Форвардний контракт, укладений із підприємством, правонаступником якого стало ДСГП «Ліси України», є чинним і створює дійсне зобов'язання продати спірний транспортний засіб саме після завершення строку лізингу. Наявність обов'язку з продажу та відповідного права у Підприємства як покупця не залежить від того, чи укладались формальні додаткові угоди, адже сам факт правонаступництва включає в себе перехід суб'єктивного права на набуття майна за укладеним раніше форвардним контрактом. Товариство було достеменно обізнане про факт набуття Підприємством у порядку правонаступництва всіх прав та обов'язків ДП «Рава-Руське лісове господарство», про що свідчать дії самого Товариства та підписані документи. Зокрема, 25.04.2023 Товариство та Підприємство уклали додаткову угоду до договору лізингу. Підприємство вважає, що за таких обставин спроби Товариства заперечити правонаступництво в межах правовідносин за форвардним контрактом є штучними, юридично неконсистентними та є зловживанням правом на судовий захист (ст. 13, 14 ЦК України). Дії Товариства щодо звернення до суду з вимогою про повернення йому спірного транспортного засобу за договором лізингу, на думку Підприємства, зумовлені лише його (Товариства) власною недобросовісністю, яка полягає в намаганні ухилитися від обов'язку продати державному підприємству спірний транспортний засіб саме за тією ціною, яка вказана у п. 2.1 форвардного контракту - 67 071,00 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у задоволенні первісного позову Підприємства відмовлено повністю. У задоволенні зустрічного позову Товариства відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні вимог первісного позову, суд зазначив, що вимога про зобов'язання Товариства виконати умови форвардного контракту на продаж майна від 28.12.2021 шляхом продажу транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р. в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , покупцю за 67.071,00 грн не є належним та ефективним способом захисту можливих порушених прав Підприємства чи його охоронюваних законом інтересів. Обраний Підприємством спосіб захисту суд визнав таким, що не є належним та ефективним, оскільки не здатний привести до реального відновлення прав Підприємства. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову, суд зазначив, що у визначений п. 1.1 форвардного контракту строк Товариство не продало Підприємству предмет лізингу та прострочило виконання зобов'язання в цій частині, за що умовами п. 6.1 та 6.2 форвардного контракту передбачена відповідальність у вигляді штрафу та пені. Оскільки за форвардним контрактом у Товариства існує обов'язок продати предмет лізингу Підприємству, вимоги Товариства про витребування у Підприємства предмета лізингу та стягнення з Підприємства пені за несвоєчасне повернення предмета лізингу та неустойки в розмірі подвійної плати за оренду предмета лізингу за час прострочення задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариства та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2025, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови Товариству у задоволенні зустрічного позову та постановити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити.
Скаржник вважає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та належно не дослідив подані сторонами докази, а тому дійшов неправомірного та необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
За доводами Товариства, з поверненням 04.01.2023 ДП «Рава-Руське лісове господарство» Товариству предмета лізингу фактично договір лізингу був достроково припинений (розірваний). А отже повернення предмета лізингу має наслідком припинення зобов'язань сторін за форвардним контрактом.
Посилаючись на умови додаткової угоди від 25.04.2023, Товариство вважає, що Підприємство у зв'язку із закінченням договору лізингу 06.12.2024 мало повернути предмет лізингу негайно, однак станом на 25.11.2025 його Товариству не повернуло, тож має сплатити неустойку та пеню.
Позиції учасників справи.
Підприємство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти її доводів та вимог заперечує, просить у задоволенні апеляційної скарги Товариства відмовити та задовольнити апеляційну скаргу Підприємства.
Підприємство зауважує, що позовні вимоги Товариства не підлягають задоволенню з огляду на суперечливу позицію Товариства, яке вважає договір оперативного лізингу (оренди) №211206/ОЛ-0321 від 06.12.2021 нечинним, але за таких обставин зустрічний позов є безпідставним та необґрунтованим. Натомість Підприємство наполягає на чинності договору оперативного лізингу (оренди) № 211206/ОЛ-0321 від 06.12.2021, у зв'язку з чим форвардний контракт на продаж транспортного засобу від 28.12.2021 підлягає виконанню обома сторонами.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6490/25 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 до надходження матеріалів справи №910/6490/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/6490/25.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Підприємства та узагальнення її доводів.
Також не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2025, Підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти у справі нове рішення, яким позовні вимоги Підприємства задовольнити повністю: зобов'язати Товариство виконати умови форвардного контракту на продаж майна від 28.12.2021 шляхом продажу транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р. в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , покупцю (Підприємство) за 67 071,00 грн; стягнути з Товариства на користь Підприємства судові витрати.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції, вірно встановивши обставини справи, дійшов помилкового висновку про неналежний та неефективний спосіб захисту.
Апелянт посилається на практику (постанови) Верховного Суду та зауважує, що п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України та абз. 6 ч. 2 ст. 20 ГК України передбачають, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі, який застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його.
Підприємство вважає, що обрало вірний спосіб захисту, який полягає у зобов'язанні Товариства виконати умови форвардного контракту на продаж майна від 28.12.2021 шляхом продажу транспортного засобу марки Renault покупцю (Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України») за 67 071,00 грн.
Щодо зустрічного позову Підприємство зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 було прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження із первісним позовом. Цю ухвалу скаржник вважає безпідставною та неправомірною.
На думку Підприємства, позовна заява та зустрічна позовна заява стосуються не одних і тих самих правовідносин. Так, позовна заява Підприємства стосується правовідносин, які виникають з форвардного контракту на продаж майна від 28.12.2021 щодо відчуження майна, а зустрічна позовна заява Товариства - відносин, які виникають виключно з договору №211206/ОЛ-0321 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021 та стосуються витребування майна та стягнення коштів. При цьому задоволення зустрічного позову щодо витребування майна та стягнення коштів жодним чином не виключало можливості задоволення первісного позову Підприємства щодо зобов'язання відповідача у справі виконати форвардний контракт на продаж майна від 28.12.2021.
Позиції учасників справи.
Товариство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог Підприємства заперечує, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову залишити без змін.
Підприємство надало відповідь на відзив, у якому з доводами поданого Товариством відзив не погоджується.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 27.11.2025 апеляційну скаргу Підприємства передано колегії у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6490/25 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 до надходження матеріалів справи №910/6490/25.
08.12.2025 матеріали справи № 910/6490/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/6490/25. Розгляд справи призначено на 19.01.2026.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 постановлено здійснювати розгляд апеляційних скарг Товариства та Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/6490/25 в одному апеляційному провадженні. Розгляд справи призначено на 19.01.2026.
Розгляд клопотань.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2026 заяву представника Підприємства Василечка А.В. про участь у судовому засіданні, призначеному на 19.01.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2026 заяву генерального директора Товариства О.Степаненка про участь представника Білої О.В. про участь у судовому засіданні, призначеному на 19.01.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
06.12.2021 ДП «Рава-Руське лісове господарство» (лізингоодержувач) уклало з Товариством (лізингодавець) договір оперативного лізингу (оренди) №211206/ОЛ-0321 (далі - договір лізингу), за умовами п. 1.1 якого предметом договору є надання лізингодавцем в тимчасове платне користування лізингоодержувачу майна (неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства України до основних фондів), набутого лізингодавцем у власність у продавця / виробника, далі - продавець, відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (замовлення та додаток №1 до договору) (майно або предмет лізингу) для підприємницьких цілей на визначений договором строк за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відповідно до п. 1.5 договору лізингу предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом усього строку дії цього договору і після його закінчення підлягає поверненню лізингодавцю.
Строк лізингу становить 36 (тридцять шість) місяців з дня підписання акта приймання-передачі предмета лізингу (п. 2.1 договору лізингу).
Згідно з п. 3.1 договору лізингу розмір місячних лізингових платежів та місячного нарахування лізингового платежу визначений в додатку №2 до договору.
Відповідно до п. 3.2 договору лізингу загальна сума лізингової плати, строки та порядок сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцеві встановлюються в «Графіку сплати лізингових платежів» (додаток №2), який є невід'ємною частиною договору. Сплата лізингових платежів здійснюється лізингоодержувачем шляхом перерахування належної суми на розрахунковий рахунок лізингодавця.
Лізинговий платіж, перерахований несвоєчасно або не в повному обсязі, тягне за собою накладання штрафних санкцій, передбачених у п. 12.2 цього договору.
Згідно з п. 3.3 договору лізингу лізингоодержувач зобов'язаний протягом 3 днів після підписання договору оперативного лізингу здійснити на користь лізингодавця гарантійний платіж (завдаток) згідно з додатком №2. Після набрання чинності даним договором гарантійний платіж (завдаток) зараховується в якості першого лізингового платежу.
Лізингові платежі сплачуються лізингоодержувачем на поточний рахунок лізингодавця в безготівковій формі платіжним дорученням.
У випадку невиконання лізингоодержувачем умов, передбачених п. 3.3, договір оперативного лізингу вважається таким, що не укладений, і лізингодавець звільняється від взятих на себе зобов'язань та відповідальності, передбаченої п. 12.1 цього договору (п. 3.4 договору лізингу).
За умовами п. 3.5 договору лізингу зміна розмірів лізингових платежів погоджується сторонами шляхом підписання додаткової угоди.
Відповідно до п. 3.10 договору лізингу лізингоодержувач зобов'язується здійснювати сплату лізингових платежів на підставі графіку (додаток № 2).
Передача майна лізингоодержувачу у користування відбувається не пізніше, ніж через 5 (п'ять) банківських днів після набуття даним договором чинності. Майно передається лізингодавцем після сплати усіх належних податків та зборів, здійснення його державної реєстрації та страхування (п. 4.1 договору лізингу).
Відповідно до п. 4.2 договору лізингу місце передачі предмета лізингу: м. Львів, вул. Зелена, 105-А, або м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 228.
Після прибуття предмета лізингу до місця передачі лізингоодержувач зобов'язаний в присутності лізингодавця перевірити якість та комплектність предмета лізингу, про що скласти відповідний акт (п. 4.3 договору лізингу).
Згідно з п. 4.4 договору лізингу остаточне приймання предмета лізингу оформляється актом приймання-передачі (акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів додаток №3), що підтверджує комплектність і його відповідність техніко-економічним показникам, передбаченим договором купівлі продажу предмета лізингу. Акт підписується комісією у складі представників двох сторін - лізингодавця та лізингоодержувача.
Цей договір набирає чинності (вважається укладеним) з дня набуття лізингодавцем права власності на предмет лізингу і стає обов'язковим для сторін. Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань і припиняє свою дію у момент закінчення строку лізингу, встановленого п. 2.1 договору (п. 8.1, 8.2).
Відповідно до п. 11.1.1 договору лізингу лізингодавець має право у межах строку дії цього договору на дострокове повернення предмета лізингу у разі несплати лізингоодержувачем лізингового платежу в повному обсязі протягом одного місяця з дня настання строку платежу, встановленого у Графіку сплати та нарахування лізингових платежів (додаток № 2 до договору).
У випадку виникнення будь-якої з підстав, передбачених в п. 11.1.1-11.1.5 цього договору, лізингодавець направляє лізингоодерувачу письмову вимогу про дострокове повернення предмета лізингу у безспірному порядку згідно з виконавчим написом, учиненим у нотаріальній конторі із зазначенням строку його передачі.
Згідно з п. 13.1 договору лізингу після закінчення строку дії даного договору, лізингоодержувач повертає предмет лізингу лізингодавцеві у задовільному стані з урахуванням звичайного зносу за адресою, вказаною лізингодавцем.
Передача (повернення) предмета лізингу відбувається за актом приймання-передачі, який підписується зацікавленими сторонами і затверджується генеральним директором Товариства (п. 13.2 договору лізингу).
Відповідно до п. 16.2 договору лізингу зміна організаційно-правової форми лізингоодержувача (його реорганізація) не тягне припинення дії договору. Правонаступник лізингоодержувача набуває всіх прав та обов'язків за цим договором, які належали первісному лізингоодержувачу.
Згідно з додатком №1 до договору (Специфікація) предметом лізингу визначено легковий автомобіль марки Renault Duster, колір сірий, версія Life 1,5 дизель; тип ТЗ - легковий автомобіль; тип кузова - універсал; додаткові опції: підігрів передніх сидінь, фарба металік; номер кузова НОМЕР_2, 2021 р. в., вартістю 558 922,00 грн з ПДВ.
У додатку №2 до договору (Графік нарахування та сплати лізингових платежів) визначено загальну вартість лізингових платежів в сумі 779 255,06 грн, які мають сплачуватися до 6-го числа кожного місяця в сумі 15 951,32 грн; 1-ий лізинговий платіж сплачується до 06.01.2022; з січня 2024 року (з 25-го чергового лізингового платежу) сплаті підлягає щомісячний платіж в сумі 15 951,46 грн; останній 36-й лізинговий платіж сплачується до 06.12.2024.
28.12.2021 комісія у складі представників ДП «Рава-Руське лісове господарство» та Товариство склали акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів про те, що Товариство як лізингодавець передало, а ДП «Рава-Руське лісове господарство» як лізингоодержувач прийняло автомобіль марки Renault Duster, реєстраційний № НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 в комплектації згідно зі специфікацією, що приймається (передається) в оперативний лізинг (оренду) згідно з договором №2111206/ОЛ-0321 від 06.12.2021.
28.12.2021 ДП «Рава-Руське лісове господарство» (покупець) та Товариство (продавець) уклали форвардний контракт на продаж майна (далі - форвардний контракт), за умовами п. 1.1 якого після закінчення дії договору №211206/ОЛ-0321 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021, але не пізніше 20.12.2024 продавець зобов'язується продати майно, що було передане ним в користування в оренду, відповідно до специфікації (додаток №1 до договору №211206/ОЛ-0321 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021, яка є невід'ємною частиною договору оренди та характеристики майна (додаток №1 до форвардного контракту на продаж майна від 28.12.2021), яка є невід'ємною частиною контракту, а покупець має право його купити.
Дія контракту залежить від виконання в повному обсязі покупцем своїх зобов'язань за договором №211206/ОЛ-0321 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021. У разі дострокового припинення дії (розірвання) договору оренди у зв'язку з невиконанням (неналежним виконанням) лізингоодержувачем своїх зобов'язань по ньому, підтверджених відповідними документами, дія цього контракту припиняється, він вважається розірваним, а продавець звільняється від виконання своїх зобов'язань за ним (п. 1.3 форвардного контракту).
Згідно з п. 1.4 форвардного договору продавець не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця, в т. ч. відчужити це майно після укладення контракту.
Покупець має право без погодження з продавцем в будь-який час після закінчення строку дії договору №211206/ОЛ-0321 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021 за умови виконання в повному обсязі своїх зобов'язань за договором продати його будь-якій іншій особі (п. 1.5 форвардного договору).
Відповідно до п. 2.1 форвардного контракту майно буде продано за ціною 67 071,00 грн, в т.ч. ПДВ - 11 178,50 грн.
За умовами п. 3.1 форвардного контракту факт вчинення угоди купівлі-продажу і переходу права власності на майно сторони підтвердять у момент передачі його та наступних документів на майно від продавця за контрактом до покупця: 3.1.1) видаткова накладна; 3.1.2) акт приймання - передачі.
Згідно з п. 5.1, 5.2 форвардного контракту форма розрахунків за умовами цього контракту є безготівковою, грошовою. Строк проведення розрахунків: покупець зобов'язується оплатити ціну майна за фактом вчинення контракту на першу вимогу продавця згідно з рахунком до оплати.
У разі відмови продавця від продажу майна відповідно до умов даного контракту, в т.ч. від передачі документів, без поважної на те причини, покупець має право на судовий позов щодо спонукання продавця вчинити зазначені дії і стягнути з продавця штраф в розмірі 10 відсотків від ціни продажу за цим контрактом (п. 6.1 форвардного контракту).
29.06.2022 сторони внесли зміни у додаток №2 до договору та виклали його в новій редакції, згідно з якою загальна вартість лізингових платежів становить 779 253,38 грн, що мають сплачуватися до 6-го числа кожного місяця у сумі 15 951,32 грн окрім 7-го чергового лізингового платежу, який становить 60 000,00 грн; 1-ий лізинговий платіж сплачується до 06.01.2022; останній 37-ий лізинговий платіж сплачується до 06.12.2024.
04.11.2022 Державне агентство лісових ресурсів України видало наказ №972, яким вирішено припинити ДП «Рава-Руське лісове господарство», код ЄДРПОУ 00992450, шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Підприємства, код ЄДРПОУ 44768034; визначити, що Підприємство є правонаступником прав та обов'язків ДП «Рава-Руське лісове господарство».
Товариство звернулося до ДП «Рава-Руське лісове господарство» з вимогою кредитора №2212/353/1 від 05.12.2022, у якій просило протягом 10-ти календарних днів сплатити заборгованість станом на 05.12.2022 в розмірі 419 449,25 грн за вказаними у вимозі договорами оперативного лізингу (оренди) та повернути об'єкти лізингу за цими договорами, в т.ч. за договором лізингу №2111206/ОЛ-0321 від 06.12.2021.
В подальшому Товариство звернулося до ДП «Рава-Руське лісове господарство» з повторною вимогою кредитора №2212/368 від 29.12.2022, у якій просило не пізніше 10.01.2022 повернути предмети лізингу, в т.ч. за договором лізингу №2111206/ОЛ-0321 від 06.12.2021.
04.01.2023 комісія у складі представників ДП «Рава-Руське лісове господарство» та Товариства склала акт приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів, відповідно до якого ДП «Рава-Руське лісове господарство» як лізингоодержувач повернуло, а Товариство як лізингодавець прийняло автомобіль марки Renault Duster, реєстраційний № НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 в комплектації згідно зі специфікацією, що приймається з оперативного лізингу (оренди) згідно з договором №2111206/ОЛ-0321 від 06.12.2021.
25.04.2023 Товариство та Підприємство в особі директора філії «Рава-Руське лісове господарство» (який діє за довіреністю і дозволом) уклали додаткову угоду до договору №211206/ОЛ-0321 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021, згідно з п. 1 якої сторони у зв'язку із припиненням діяльності ДП «Рава-Руське лісове господарство», що виступало стороною договору як лізингоодержувач за договором №211206/ОЛ-0321 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021, та передачею його активів до Підприємства дійшли згоди замінити сторону договору, а саме лізингоодержувача з ДП «Рава-Руське лісове господарство» на Підприємство.
Пунктом 2 цієї додаткової угоди сторони виклали п. 2.1 договору у новій редакції, якою визначили, що строк (як зазначено в угоді, а фактично - термін) лізингу становить до 06.12.2024.
Цією ж додатковою угодою сторони виклали додаток №1 до договору (Специфікація) в новій редакції, згідно з якою предметом лізингу визначено автомобіль Renault, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, комерційний опис Duster, реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , 2021 року випуску, у кількості 1 шт.
Також цією додатковою угодою сторони виклали додаток №2 (Графік нарахування та сплати лізингових платежів) в новій редакції, згідно з якою: загальна вартість лізингових платежів становить 790 414,44 грн, що мають сплачуватися до 6-го числа кожного місяця в сумі 15 951,32 грн з 1-го по 6-ий лізинговий платіж, 7-ий лізинговий платіж в сумі 60 000,00 грн сплачується до 29.06.2022; з 8-го по 12-ий лізинговий платіж сплачується в сумі 13 951,32 грн; з 13-го по 16-ий лізингові платежі не сплачуються; 17-ий платіж сплачується до 26.04.2023 в сумі 13 951,46 грн; з 18-го по 37-ий платіж сплачується в сумі 17 299,63 грн до 6-го числа кожного місяця; останній 37-ий лізинговий платіж сплачується до 06.12.2024. Тобто новий лізингоодержувач сплачує лізингові платежі за період з 26.04.2023 по 06.12.2024, загальна сума яких складає 359 944,06 грн.
Згідно з п. 2 ця додаткові угода є невід'ємною складовою частиною договору. Інші умови договору не змінюються та зберігають свою юридичну силу.
25.04.2023 комісія у складі представників Підприємства в особі директора філії «Рава-Руське лісове господарство» (який діє за довіреністю і дозволом) та Товариства склала акт приймання-передачі основних засобів про те, що ДСГП «Ліси-України» в особі директора філії «Рава-Руське лісове господарство» як лізингоодержувач прийняло, а Товариство як лізингодавець передало автомобіль марки Renault Duster, реєстраційний № НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 в комплектації згідно зі специфікацією, що приймається в оперативний лізинг (оренду) згідно договору №2111206/ОЛ-0321 від 06.12.2021.
ДП «Рава-Руське лісове господарство» було реорганізовано шляхом приєднання до Підприємства, припинило свою діяльність 12.07.2023 та його правонаступником є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».
За період з 16.05.2023 по 04.12.2024 Підприємство як новий лізингоодержувач сплатило на користь лізингодавця лізингові платежі в загальному розмірі 359 944,06 грн з посиланням на додаткову угоду від 25.04.2023 до договору № 211206/ОЛ-0321.
Товариство звернулось до Підприємства з вимогою кредитора №1311/24-05 від 13.11.2024, у якій, посилаючись на п. 1.5 договору лізингу, вимагало повернути предмет лізингу у строк до 29.11.2024 та протягом 10 календарних днів з моменту отримання цього листа сплатити 390 900,00 грн пені.
У листі №9142/2.2-2024 від 16.12.2024 у відповідь на зазначену вище вимогу Підприємство послалося на умови форвардного контракту, згідно з якими після закінчення дії договору лізингу Товариство зобов'язалося продати майно за визначеною у п. 2.1 договору ціною, та у зв'язку з цим просило надати рахунок на оплату з придбання майна за форвардним контрактом на суму 67 071,00 грн.
Товариство звернулося до Підприємства з вимогою №0601/25-04 від 06.01.2025, у якій, посилаючись на те, що строк лізингу з урахуванням укладеної додаткової угоди від 25.04.2023 становить до 06.12.2024, а також на п. 1.5 договору лізингу, вимагало негайно повернути предмет лізингу, а також сплатити пеню за несвоєчасне повернення предмета лізингу у розмірі 150 378,04 грн.
Не отримавши відповідь на цю вимогу, Товариство звернулося до Підприємства з вимогою №2301/25-18 від 23.01.2025, в якій вимагало негайно повернути предмет лізингу та сплатити 368 740,54 грн пені та неустойки за несвоєчасне повернення предмета лізингу.
Зазначену вимогу Підприємство залишило без відповіді.
Підприємство у травні 2025 року звернулося до Господарського суду міста Києва та просило суд зобов'язати Товариство виконати вимоги форвардного договору шляхом продажу позивачу предмету лізингу за 67 071,00 грн, оскільки Товариство в порушення взятих на себе зобов'язань за форвардним контрактом предмет лізингу Підприємству не продало.
Товариство, посилаючись на закінчення 06.12.2024 строку дії лізингу та неповернення Підприємством предмета лізингу, просило суд витребувати предмет лізингу у Підприємства та стягнути з Підприємства 519 797,46 грн пені та 207 595,56 грн неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Частина 1 ст. 292 ГК України (який був чинним на момент укладення та виконання спірних договорів) визначає, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Частина 1 та 2 ст. 806 ЦК України встановлює, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з підп. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 Податковго кодексу України (в редакції Закону України від 01.07.2021 №1605-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо усунення суперечностей та уточнення визначення лізингової, орендної операції») лізингові операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу, операцій із зворотного лізингу. Лізингові операції поділяються на:
а) оперативний лізинг (оренда) - операція юридичної чи фізичної особи (лізингодавця / орендодавця), за якою лізингодавець / орендодавець передає іншій особі (лізингоодержувачу / орендарю) основні засоби, придбані або виготовлені лізингодавцем / орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом;
б) фінансовий лізинг - господарська операція юридичної особи (лізингодавця), за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу майно, яке є основним засобом і придбане або виготовлене лізингодавцем, а також усі ризики та винагороди, пов'язані з правом володіння та користування об'єктом фінансового лізингу. Лізинг вважається фінансовим за наявності хоча б однієї з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а лізингоодержувач зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з подальшим переходом права власності від лізингодавця до лізингоодержувача за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору; сума лізингових платежів, зазначених у договорі лізингу на момент укладення такого договору, дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її; майно, що передається у лізинг, виготовлене за замовленням лізингоодержувача та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоодержувача, виходячи з його технологічних та якісних характеристик. Незалежно від того, регулюється господарська операція нормами цього підпункту чи ні, сторони договору мають право під час укладення договору (правочину) визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору;
в) зворотний лізинг - операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою і передбачає продаж основних засобів фінансовій установі (лізингодавцю) з одночасним зворотним отриманням таких основних засобів такою фізичною чи юридичною особою (лізингоодержувачем) в оперативний лізинг (оренду) або фінансовий лізинг.
За змістом відсилочних норм ч. 2, 3 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Оскільки як на час виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній час особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом лише щодо фінансового лізингу, а саме Законом України «Про фінансовий лізинг» (чинний з 13.06.2021), то колегія суддів вважає, що правовідносини у цій справі виникли за договором оперативного лізингу, до яких згідно з ч. 2, 3 ст. 806 ЦК України застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі №910/16910/20).
Відповідно до пп. 14.1.45.3 ПКУ форвардний контракт - це цивільно-правовий договір, за яким продавець зобов'язується у майбутньому в установлений строк передати базовий актив у власність покупця на визначених умовах, а покупець зобов'язується прийняти в установлений строк базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену таким договором. Форвардний контракт виконується шляхом постачання базового активу та його оплати коштами або проведення між сторонами контракту грошових розрахунків без постачання базового активу.
Усі умови форварду визначаються сторонами контракту під час його укладення.
Суд встановив, що 06.12.2021 Товариство як лізингодавець та ДП «Рава-Руське лісове господарство» як лізингоодержувач уклали договір оперативного лізингу (оренди) №211206/ОЛ-0321, предметом якого є легковий автомобіль марки Renault Duster вартістю 558 922,00 грн з ПДВ.
28.12.2021 Товариство як продавець та ДП «Рава-Руське лісове господарство» як покупець уклали форвардний контракт на продаж майна, відповідно до п. 1.1 якого після закінчення дії договору №211206/ОЛ-0321 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021, але не пізніше 20.12.2024 продавець зобов'язується продати майно, що було передане ним в користування в оренду (зазначений вище легковий автомобіль), а покупець має право його купити. Причому кожна сторона може відмовитися від виконання зобов'язання за цим контрактом не інакше, як за умови отримання згоди іншої сторони.
28.12.2021 за актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів Товариство як лізингодавець передало, а ДП «Рава-Руське лісове господарство» як лізингоодержувач прийняло автомобіль марки Renault Duster в оперативний лізинг (оренду) за договором №2111206/ОЛ-0321 від 06.12.2021.
Отже, термін дії договору лізингу встановлено до 28.12.2024.
04.01.2023 за актом приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів ДП «Рава-Руське лісове господарство» як лізингоодержувач повернуло, а Товариство як лізингодавець прийняло автомобіль марки Renault Duster з оперативного лізингу (оренди) за договором №2111206/ОЛ-0321 від 06.12.2021.
25.04.2023 (трохи більш як через три місяці після повернення автомобіля з оперативного лізингу) Товариство та ДСГП «Ліси-України» уклали додаткову угоду до договору №211206/ОЛ-0321 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021, згідно з п. 1 якої сторони у зв'язку із припиненням діяльності ДП «Рава-Руське лісове господарство», що виступало як лізингоодержувач за договором №211206/ОЛ-0321 оперативного лізингу (оренди) від 06.12.2021, та передачею його активів до Підприємства дійшли згоди замінити сторону договору, а саме лізингоодержувача з ДП «Рава-Руське лісове господарство» на Підприємство. Ця додаткові угода є невід'ємною складовою частиною договору; інші умови договору не змінюються та зберігають свою юридичну силу. Також цією додатковою угодою сторони домовилися визначили строк лізингу до 06.12.2024, виклали додаток №2 (Графік нарахування та сплати лізингових платежів) в новій редакції, згідно з якою новий лізингоодержувач сплачує лізингові платежі за період з 26.04.2023 по 06.12.2024, загальна сума яких складає 359 944,06 грн.
25.04.2023 за актом приймання-передачі основних засобів ДСГП «Ліси-України» як лізингоодержувач прийняло, а ТОВ «Лізингфінанс» як лізингодавець передало автомобіль марки Renault Duster в оперативний лізинг (оренду) згідно з договором №2111206/ОЛ-0321 від 06.12.2021.
Тобто, договір оперативного лізингу поновив свою дію із заміною лізингоодержувача правонаступником.
Суд встановив, що в подальшому новий лізингоодержувач (Підприємство) сплатив на користь лізингодавця лізингові платежі в загальному розмірі 359 944,06 грн з посиланням на додаткову угоду від 25.04.2023 до договору № 211206/ОЛ-0321.
Колегія суддів відзначає суперечливість поведінки Товариства, яке уклало з Підприємством додаткову угоду від 25.04.2023 до договору лізингу від 06.12.2021, передало предмет лізингу у користування та приймало від Підприємства лізингові платежі (не повертаючи їх Підприємству), тобто фактично визнало поновлення договору лізингу та встановлення строку дії лізингу за договором лізингу до 06.12.2024. Водночас Товариство вважає, що договір лізингу є припиненим (достроково розірваним), а тому припиненим є і форвардний контракт, з позовом про зобов'язання виконати який шляхом продажу предмету лізингу звернулося Підприємство.
Суд зауважує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Згаданий принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud» та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами.
У постановах від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 та від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.
Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
Сутність застосування цієї доктрини не ставиться в залежність відповідних заяв чи поведінці сторони в межах судового провадження чи поза межами судового провадження, адже висновок Великої Палати Верховного Суду містить абсолютний характер.
Колегія суддів оцінює критично доводи Товариства про те, що договір лізингу був припинений 04.01.2023 внаслідок повернення предмета лізингу, оскільки сторони уклали додаткову угоду від 25.04.2023 до договору лізингу від 06.12.2021, якою змінили графік нарахування та сплати лізингових платежів, Товариство передало 25.04.2023 Підприємству предмет лізингу саме за спірним договором лізингу, а не за будь-яким іншим договором. Отже, сторони здійснили волевиявлення щодо поновлення та продовження правовідносин, які виникли на підставі договору оперативного лізингу (оренди) № 211206/ОЛ-0321 від 06.12.2021.
Крім того, додаткова угода - це правочин, що вносить зміни до вже існуючого договору, але не є самостійним документом, а стає його невід'ємною частиною. Вона може змінювати, доповнювати або скасовувати окремі положення основного договору за взаємною згодою сторін.
Товариство не могло не усвідомлювати, що саме воно вчиняє укладенням додаткової угоди та вчиненням перелічених вище дій.
Отже, спочатку Товариство визнало поновлення договору лізингу, але в подальшому змінило свою позицію, тобто діяло всупереч своїй попередній поведінці, що є порушенням принципу добросовісності, та нівелює обґрунтованість його доводів.
Товариство звернулося до Підприємства з вимогою №1311/24-05 від 13.11.2024, в якій, посилаючись на п. 1.5 договору лізингу, вимагало повернути до 29.11.2024 предмет лізингу.
У відповідь на цю вимогу Підприємство у листі №9142/2.2-2024 від 16.12.2024 зазначило, що за умовами форвардного контракту після закінчення дії договору лізингу Товариство зобов'язалося продати майно за визначеною у п. 2.1 договору ціною, у зв'язку з чим просило надати рахунок на оплату з придбання майна за форвардним контрактом на суму 67 071,00 грн.
Суд першої інстанції встановив, що позовні вимоги Підприємства про зобов'язання Товариства виконати умови форвардного контракту на продаж майна від 28.12.2021 шляхом продажу транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р. в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , покупцю за 67 071,00 грн не є належним та ефективним способом захисту можливих порушених прав позивача чи його охоронюваних законом інтересів.
Погоджуючись з цим висновком місцевого суду, апеляційний суд відзначає таке.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала на тому, що якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти в її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії (див.mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 117, 118 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), у підпунктах 8.42-8.45 постанови від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18, від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22).
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (ч. ст. 14 ГПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12) та від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].
У ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за ст. 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається ст. 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
В контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).
При цьому позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у т.ч. щодо матеріально-правового інтересу в спірних відносинах.
Тобто визначення способу захисту порушеного права є невід'ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді як його оцінка відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов'язком суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 921/346/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Суд встановив, що за умовами п. 1.1 форвардного контракту після закінчення дії договору лізингу, але не пізніше 20.12.2024, Товариство зобов'язане продати майно, передане за договором лізингу, а Підприємство має право його купити.
Умовами п. 6.1 форвардного контракту передбачено, що в разі відмови продавця від продажу майна, відповідно до умов даного контракту, в т.ч. від передачі документів, без поважної на те причини, покупець має право на судовий позов щодо спонукання продавця вчинити зазначені дії і стягнути з продавця штраф в розмірі 10 відсотків від ціни продажу за цим контрактом.
Згідно з п. 3.1 форвардного контракту факт вчинення угоди купівлі-продажу і переходу права власності на майно сторони підтвердять в момент передачі його та документів на майно від продавця за контрактом до покупця - видаткової накладної, акта приймання-передачі.
Покупець (Підприємство) зобов'язаний оплатити ціну майна (67 071,00 грн) за фактом вчинення контракту на першу вимогу Товариства згідно з рахунком до оплати.
У позовній заяві Підприємство просить зобов'язати Товариство виконати умови форвардного контракту на продаж майна від 28.12.2021 шляхом продажу покупцю (Підприємству) транспортного засобу марки Renault Duster за 67 071,00 грн.
Одночасно сторони не заперечують, що автомобіль перебуває у Підприємства.
Заявлена вимога є занадто абстрактною в контексті її практичної реалізації, а отже практично невиконуваною.
На думку колегії суддів, в даному випадку Підприємство, заявляючи позовні вимоги, мало б запропонувати конкретний дієвий механізм (послідовність дій сторін з визначенням строків їх вчинення) як остаточної оплати транспортного засобу, так і оформлення переходу права власності на нього, в т. ч. з урахуванням п. 1.2 та розділів 3- 5 форвардного контракту та факту перебування автомобіля у Підприємства, застосування якого, в разі його затвердження судом (п. 1 ч. 6 ст. 238, ч. 1 ст. 239 ГПК України), привело б до реального відновлення прав позивача.
Проте такого зроблено не було.
За таких підстав вимоги Підприємства задоволенню не підлягають.
Щодо вимог Товариства про витребування у Підприємства предмета лізингу та стягнення з Підприємства пені та неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу, суд зазначає таке.
Зазначені вимоги Товариство заявило, посилаючись на закінчення строку дії лізингу 06.12.2024 та неповернення Підприємством предмета лізингу.
Так, Товариство звернулося до Підприємства з вимогою №0601/25-04 від 06.01.2025, в якій, посилаючись на те, що строк лізингу з урахуванням умов додаткової угоди від 25.04.2023 становить до 06.12.2024, а також на п. 1.5 договору лізингу, вимагало негайно повернути предмет лізингу, а також сплатити пеню за несвоєчасне повернення предмета лізингу в розмірі 150 378,04 грн.
Не отримавши відповідь, Товариство звернулося до Підприємства з вимогою №2301/25-18 від 23.01.2025, у якій вимагало негайно повернути предмет лізингу та сплатити 368 740,54 грн пені та неустойки за несвоєчасне повернення предмета лізингу.
Матеріали справи свідчать, що після поновлення дії договору лізингу ДСГП «Ліси-України» як лізінгоодержувач повністю виконало свої зобов'язання щодо сплати лізингових платежів за договором лізингу, а тому відсутні підстави вважати, що форвардний контракт є припиненим.
При цьому колегія суддів відзначає, що навіть без внесення змін до форвардного контракту (в частині заміни ДП «Рава-Руське лісове господарство») до Підприємства перейшли права та обов'язки за цим контрактом в порядку універсального правонаступництва.
Отже, у Товариства існує обов'язок виконати форвардний контракт щодо продажу предмета лізингу Підприємству.
За умовами п. 1.2 форвардного контракту кожна із сторін контракту може відмовитись від виконання зобов'язань не інакше, як за умови отримання згоди іншої сторони.
Однак у матеріалах справи відсутня згода Підприємства на відмову від виконання зобов'язань за форвардним контрактом, як це передбачено його п. 1.2.
Доводи Товариства про те, що Підприємство було зобов'язане по закінченні строку лізингу, тобто після 06.12.2024, повернути предмет лізингу Товариству колегія суддів оцінює критично та зазначає, що, уклавши форвардний контракт, сторони тим самим змінили передбачений умовами договору лізингу обов'язок щодо повернення предмета лізингу, оскільки визначили обов'язок лізингодавця після закінчення дії договору лізингу продати лізингоодержувачу предмет лізингу, а отже, у цьому випадку не підлягають застосуванню умови договору лізингу.
Пунктом 1.1 форвардного контракту встановлено обов'язок Товариства продати Підприємству предмет лізингу не пізніше 20.12.2024.
Однак у визначений строк Товариство цього не вчинило та прострочило виконання зобов'язання в цій частині, за що умовами п. 6.1 та 6.2 форвардного контракту передбачена відповідальність у вигляді штрафу та пені.
Оскільки умовами форвардного контракту на Товариство покладено обов'язок продати Підприємству предмет лізингу, вимоги Товариства про витребування у Підприємства предмету лізингу та стягнення з Підприємства пені за несвоєчасне повернення предмету лізингу та неустойки в розмірі подвійної плати за оренду предмета лізингу за час прострочення задоволенню не підлягають.
Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог зустрічного позову Товариства є законним та обґрунтованим і доводи апеляційної скарги Товариства його не спростовують.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» та Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/6490/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/6490/25 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржників.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 29.01.2026.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
І.П. Ходаківська