вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" січня 2026 р. Справа№ 910/7881/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Суліма В.В.
Гаврилюка О.М.
розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу"
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2025
у справі №910/7881/25 (суддя - Привалов А.І.)
за позовом Товариство з додатковою відповідальністю "ЕЙЧДІ БЕЙКЕРІ ІСТ"
до Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу"
про стягнення 215 754,16 грн.,
Короткий зміст заявлених вимог
Товариство з додатковою відповідальністю "Запорізький хлібозавод №5" (далі також - позивач,) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" (далі також - відповідач, скаржник) про стягнення 215 754,16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Державним контрактом про закупівлю № 30/04-24-ХІІ від 11.04.2024 в частині повної оплати отриманого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 заяву Товариства з додатковою відповідальністю "ЕЙЧДІ БЕЙКЕРІ ІСТ" про зміну найменування позивача у справі № 910/7881/25 задоволено. Змінено найменування позивача у справі № 910/7881/25 Товариство з додатковою відповідальністю "Запорізький хлібозавод № 5" на Товариство з додатковою відповідальністю "ЕЙЧДІ БЕЙКЕРІ ІСТ".
Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 у справі №910/7881/25 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Ейчді Бейкері ІСТ" заборгованість у розмірі 135 891 грн 21 коп. основного боргу та 2 422 грн 40 коп. витрат зі сплати судового збору.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, у зв'язку із чим господарський місцевий суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 у справі №910/7881/25 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю "ЕЙЧДІ БЕЙКЕРІ ІСТ" (колишня назва - Товариство з додатковою відповідальністю "Запорізький хлібзавод №5") до Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" про стягнення 135 891,21 грн за Державним контрактом про закупівлю № 30/04-24-ХІІ від 11.04.2024.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскільки факт поставки Товару на суму 135 891,21 грн не було доведено позивачем належними та допустимими доказами, в тому числі Позивач визнавав факт відсутності таких доказів (зокрема Актів приймання-передачі Товару), то вважаємо, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню в суді апеляційної інстанції, а в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
14.10.2025 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що позивач здійснив всі залежні від нього заходи, спрямовані на належне виконання прийнятих на себе зобов'язань за Державним контрактом (договором) про закупівлю від 11.04.2024 №30/04-24-ХП.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Майданевича А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 у справі №910/7881/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Витребувано невідкладно матеріали справи №910/7881/25 з суду першої інстанції.
14.01.2026 згідно з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку з перебуванням судді Майданевича А.Г., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному, для розгляду апеляційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 у справі №910/7881/25 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 прийнято справу №910/7881/25 за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 11.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький хлібозавод №5" (за договором - Постачальник) та Державним підприємством Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" (за договором - Замовник) було укладено Державний контракт (договір) про закупівлю № 30/04-24-ХІІ (надалі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується протягом строку дії Договору поставляти Замовнику Товар, зазначений у Специфікації до Договору (Додаток №1), а Замовник - прийняти і оплатити Товар, який постачається згідно з умовами цього Договору. Відповідно до умов п. 1.1. Договору, Постачальник зобов'язується поставити Замовнику Хліб та хлібобулочні вироби (ДК 021:2015-15810000-9 - Хлібопродукти, свіжовипечені хлібобулочні та кондитерські вироби) в асортименті відповідно до Каталогу продуктів харчування, найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК 021:2015, номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель, яких визначені в Специфікації (Додаток №1), а Замовник - прийняти та оплатити Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до умов п. 1.2. Договору, Отримувачами Товару за Договором є військові частини, військові навчальні заклади, установи, організації Збройних сил України, інші військові формування, об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання Товару (далі за текстом - Отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.
Відповідно до умов п. 3.1 Договору, розрахунок за Товар здійснюється у строк, передбачений в Специфікації (Додаток № 1).
Відповідно до Специфікації - оплата вартості поставленого Товару здійснюється Замовником помісячно, а саме протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дня наступного за місяцем, протягом якого поставлено Товар, на підставі отриманих і підписаних до 10 числа місяця, наступного за звітним, Сторонами та Отримувачем Актів приймання Товару. Оплата вартості поставленого Товару, Акти приймання якого отримано і підписано після 10 числа місяця, наступного за звітним, здійснюється Замовником протягом 20 (двадцяти) календарних днів у наступному місяці.
Умовами п. 4.1. Договору визначено, що Постачальник зобов'язаний здійснити поставку Товару за цим Договором у строк та в асортименті, що визначені Замовником у заявці на поставку, складеній Замовником за формою, визначеною у Додатку №2 до цього Договору.
Згідно п. 4.8. Договору, поставка Товару здійснюється на умовах DDP - склади Отримувачів (на території України у межах - Запорізької, Дніпропетровської, Херсонської областей), крім тимчасово окупованих територій, визначених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309), орієнтовна кількість яких складає - 418 (чотириста вісімнадцять).
Відповідно до умов п. 4.9. Договору, адреса пункту призначення (складу Отримувача) визначається Замовником в заявці на поставку Товару у вигляді зазначення найближчого населеного пункту або повної адреси, якщо це можливо з міркувань безпеки.
Пунктом 5.7. Договору визначено, що разом з Товаром Постачальник надає Отримувачу наступні документи:
- 3 (три) оригінали товарно-транспортної накладної, затвердженої форми № 1-ТТН (хліб) (по 1 екземпляру для кожної зі Сторін та Отримувача);
- 3 (три) оригінали видаткових накладних, що викладені українською мовою та містять опис поставленого Товару (номенклатуру), із кодом згідно Каталогу продуктів харчування дані про його кількість з зазначенням одиниць виміру, ціни за одиницю Товару, загальної суми, кратності упаковок, графи для кількості фактично прийнятого товару, відомості про особу, відповідальну за складання видаткової накладної, та підпис такої особи (для кожної зі Сторін та Отримувача);
- 1 (один) оригінал документу, що підтверджує безпечність та якість Товару (посвідчення про якість/декларація виробника в яких зазначено дата "Вжити до"/"Краще спожити до", дата виготовлення та/або строк придатності Товару, нормативний документ згідно якого вироблено Товар, умови зберігання та транспортування, інші критичні примітки щодо зберігання та транспортування Товару).
Після завершення звітного тижня Постачальник надає Отримувачу 3 (три) оригінали Акта приймання Товару, що підтверджує одержання Отримувачем Товару відповідної кількості та якості, що відповідає умовам Договору, складені за формою, визначеною у Додатку №3 до цього Договору за період 7 (сім) календарних днів - для кожної із Сторін та Отримувача; або інший період за домовленістю сторін.
Відповідно до умов п. 5.10. Договору, після здійснення перевірки Товару та у разі відсутності зауважень Отримувача до Товару Постачальник та Отримувач підписують:
- товарно-транспортну накладну, затвердженої форми № 1-ТТН (хліб);
- видаткову накладну.
Після завершення звітного періоду Постачальник та Отримувач підписують Акт приймання Товару, що підтверджує одержання Отримувачем Товару відповідної кількості та якості, що відповідає вимогам Договору, складений за формою, визначеною у Додатку №3 до цього Договору (підписується за період 7 (сім) календарних днів або інший період за домовленістю Сторін).
Постачальник протягом 7 (семи) календарних днів з дня підписання передає (відправляє) Замовнику підписаний між Постачальником та Отримувачем Акт приймання Товару на підпис Замовнику разом з оригіналами підписаних Отримувачем товарно-транспортних накладних та видаткових накладних. Замовник має право повернути наданий Постачальником пакет документів без підписання у разі відсутності будь-якого з передбачених документів.
У разі відсутності зауважень Замовник підписує та передає (відправляє) належні екземпляри Акта приймання Товару Постачальнику та Отримувачу протягом 7 (семи) календарних днів з дня підписання у спосіб, узгоджений Сторонами.
Відповідно до п. 12.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 9 від 26.09.2024), цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі в частині перерахування та сплати штрафних санкцій та поставки товару - до повного виконання.
Згідно з п. 3 Додатка № 1 до Договору (в редакції Додаткової угоди № 10 від 29.11.2024), загальна ціна Договору становить 8 487 156,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 1 414 526,00 грн.
Як зазначає позивач, у період дії укладеного між сторонами Договору з 09.05.2024 по 01.06.2024, відповідачу було поставлено товар на загальну суму 8 197 084,23 грн.
У свою чергу, відповідач за товар розрахувався частково, на загальну суму 8 061 193,02 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи виписками з особового рахунку позивача.
Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача за поставлений товар складає 135 891,21 грн.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем не представлено суду належних доказів на підтвердження поставки товару на виконання умов Договору №30/04-24-ХП від 11.04.2024, а саме не надано: відповідних заявок, відомостей про строк їх підтвердження, актів приймання товару за такими заявками, в тому числі доказів направлення актів приймання товару відповідачу для проведення останнім оплати, за якими позивач стверджує існування заборгованості на суму 135 891,21 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийняті постанови
У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу «повітряна тривога», перебування членів колегії суддів на лікарняному, у відпустках та інші чинники.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи окремо та в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, судом першої інстанції вірно прийнято до уваги Державний контракт (договір) про закупівлю № 30/04-24-ХІІ від 11.04.2025 з усіма додатками та додатковими угодами до нього, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів констатує, що матеріалами справи підтверджено, що позивачем поставлено відповідачу на підставі видаткових накладних і товарно-транспортних накладних (долученими до матеріалів справи), які підписані та скріплені печатками позивача і безпосередніми отримувачами товару за договором - військовими частинами, товару на загальну суму 135 891,21 грн.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до умов п. 3.1 Договору, розрахунок за Товар здійснюється у строк, передбачений в Специфікації (Додаток № 1).
Відповідно до Специфікації - оплата вартості поставленого Товару здійснюється Замовником помісячно, а саме протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дня наступного за місяцем, протягом якого поставлено Товар, на підставі отриманих і підписаних до 10 числа місяця, наступного за звітним, Сторонами та Отримувачем Актів приймання Товару. Оплата вартості поставленого Товару, Акти приймання якого отримано і підписано після 10 числа місяця, наступного за звітним, здійснюється Замовником протягом 20 (двадцяти) календарних днів у наступному місяці.
Так, відповідач/скаржник, заперечуючи проти позову, зазначає про відсутність підписаних між сторонами актів приймання товару на спірну суму заборгованості 135 891,21 грн, що виключає її оплату за договором.
Позивачем, у свою чергу, як у позовній заяві, так і відзиві на апеляційну скаргу наголошено на тому, що підрозділ А7038-4 та військова частина НОМЕР_1 (з підрозділами), куди, серед іншого, здійснювалося постачання товару, в порушення вимог договору, не здійснили повернення підписаних Актів приймання товару, обов'язок підписання яких передбачено умовами Договору. Зв'язок з вказаними військовими частинами позивачем було втрачено.
Водночас, до матеріалів справи долучено лист позивача від 19.11.2024 за вих. № 01/696, у якому останній просив відповідача вжити заходів впливу на військові частини, з метою належного оформлення первинних документів про виконання державних контрактів. Відповідач, у свою чергу, вказаний лист залишив без відповіді та задоволення.
Крім того, у зв'язку з розглядом заяви позивача від 12.06.2025 за вих. № 12-06/1 про грошові вимоги до боржника, поданої Голові ліквідаційної комісії з припинення Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу", позивачем 11.07.2025 повторно були направлені відповідачу для підписання акти приймання товару № ХК5П0002257 від 13.05.2024 на суму 24 527,16 грн, № ХК5П0002258 від 16.05.2024 на суму 8720,67 грн, № ХК5П0001468 від 16.05.2024 на суму 4222,26 грн, № ХК5П0002259 від 19.05.2024 на суму 18359,04 грн, № ХК5П0001469 від 20.05.2024 на суму 4222,26 грн, № ХК5П0001470 від 27.05.2024 на суму 4166,40 грн, № ХК5П0002260 від 27.05.2024 на суму 37054,08 грн, №ХК5П0002261 від 02.06.2024 на суму 31315,20 грн, № ХК5П0001471 від 03.06.2024 на суму 3360,00 грн.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, що скаржник мотивованої відмови від підписання зазначених актів позивачу не надав.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
Ураховуючи вказані вище обставини, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, що скаржником, у свою чергу, спростовано не було.
За змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відтак, здійснивши оцінку зібраних у справі доказів на предмет їх вірогідності та належності, колегія суддів констатує, що уповноваженими особами відповідача було отримано товар від позивача, проте в порушення умов Державного контракту про закупівлю № 30/04-24-ХІІ від 11.04.2024 повністю його не оплачено, внаслідок чого на даний час існує заборгованість у розмірі 135 891,21 грн., а тому строк оплати поставленого позивачем відповідачу товару, настав.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність позовних вимог, а тому позов підлягає до задоволення.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на таке.
У постанові Судової плати у господарських справах Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі №3-77гс15 вказано, що видаткова накладна, складена у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні», засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції та договірних відносин. Відсутність певного документа за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.
Аналогічний висновок зроблено в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.01.2019 у справі №904/887/18.
Колегія суддів вважає, що в будь-якому випадку оформлення чи не оформлення сторонами акту приймання-передачі товару не впливає на сам факт поставки та отримання відповідачем (Отримувачами) товару. При цьому акт приймання-передачі товару є додатковим документальним підтвердженням поставки товару, але ніяк не визначенням моменту виконання позивачем обов'язку поставки товару.
Колегія суддів також зазначає, що відсутність акту приймання-передачі товару (хоча як встановлено колегією суддів вище, такі акти направлялись відповідачу неодноразово) не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому не звільняє скаржника від обов'язку оплатити переданий йому (Отримувачам за Договором) товар.
Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів досліджено та відхиляються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення та додаткового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 у справі №910/7881/25, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 у справі №910/7881/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 у справі №910/7881/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Державним підприємством Міністерства оборони України "Державний оператор тилу".
4. Матеріали справи № 910/7881/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді В.В. Сулім
О.М. Гаврилюк