ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
27 січня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1529/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Богацької Н.С., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури-Чернишова І.Є. на підставі посвідчення;
від Громадської організації «ЗА РУЛЕМ», м. Одеса- Назаренко І.М., на підставі ордеру;
від Одеського національного технологічного університету, м. Одеса - не з'явився;
від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса-Басюк Т.І., в порядку самопредставництва.
від Міністерства освіти і науки України- не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса та Громадської організації «ЗА РУЛЕМ», м. Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 року, суддя першої інстанції Малярчук І.А., повний текст складено та підписано 25.09.2025 року.
у справі №916/1529/25
за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
до відповідачів: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївських областях, м. Одеса, Громадської організації «ЗА РУЛЕМ», м.Одеса, Одеського національного технологічного університету, м. Одеса
про визнання договору про внесення змін до договору оренди недійсним та повернення орендованого майна
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У квітні 2025 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, м. Київ звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївських областях, м. Одеса, Громадської організації «ЗА РУЛЕМ», м. Одеса та Одеського національного технологічного університету, м. Одеса, в якій просив суд:
визнати недійсним договір від 18.07.2024 №1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 19.05.2015 №209840911297, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївських областях, м. Одеса, Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ», м. Одеса та Відокремленим структурним підрозділом «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету», щодо майданчика №1 з бетонним покриттям площею 340 кв.м, розташованого за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Левітана, 46А, яке перебуває на балансі Одеського національного технологічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету»;
зобов'язати Громадську організацію «ЗА РУЛЕМ», м. Одеса повернути за актом прийому-передачі Одеському національному технологічному університету в особі Відокремленого структурного підрозділом «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету», нерухоме майно -майданчик №1 з бетонним покриттям площею 340 кв.м, розташований за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Левітана, 46А., а також стягнути судовий збір за подання позовної заяви.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.05.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ» (орендар) було укладено договір оренди державного нерухомого майна №209840911297, а саме, щодо майданчика №1 з бетонним покриттям (інв. №1032003257, реєстровий № 02071062.7.ЖИЮКЯЖ134) прилеглої території Одеського технікуму газової та нафтогазової промисловості, площею 560 кв. м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 46А, яке обліковується на балансі Одеської національної академії харчових технологій. Відповідно до умов договору від 19.05.2015, з урахуванням внесених змін 24.10.2018 до договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: майданчик № 1 з бетонним покриттям (інв. №1032003257, реєстровий № 02071062.7.ЖИЮКЯЖ134) прилеглої території коледжу нафтових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу, площею 340 кв. м., який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 46А, що перебуває на балансі Одеської національної академії харчових технологій. Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 03.10.2017 №1336 Одеський технікум газової і нафтогазової промисловості отримав статус коледжу і був перейменований в коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеської національної академії харчових технологій та навчальний заклад зареєстровано у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, як Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеської національної академії харчових технологій». Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 18.08.2018 № 918 Одеську національну академію харчових технологій було перейменовано в Одеський національний технологічний університет та, відповідно, Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеської національної академії харчових технологій» у Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету». Подалі, договір оренди №1032003257 від19.05.2015 неодноразово продовжувався, а саме - 17.05.2016, 19.05.2017, 20.05.2018, 10.06.2019, 04.06.2020 в порядку, передбаченому Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-ХII, який втратив чинність 01.02.2020. За останніми внесеними 04.06.2020 змінами термін дії договору №1032003257 від 19.05.2015 продовжено до 19.03.2021 включно та у подальшому не продовжувався, у зв?язку із прийняттям 03.10.2019 Закону України №157-IX «Про оренду державного та комунального майна», яким, процедура оренди, у тому числі, продовження договорів оренди, суттєво змінилася, зокрема, чинним законодавством передбачено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення відповідного аукціону.
Внаслідок внесених змін до чинного законодавства, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях від 29.06.2021 №1074 «Щодо прийняття рішення про продовження терміну дії договору оренди від 19.05.2015 за результатами аукціону» було прийнято рішення про оголошення аукціону, за результатами якого договір оренди від 19.05.2015 державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Одеської національної академії харчових технологій, може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новими орендарями, повідомлено заявника Громадську організацію «ЗА РУЛЕМ» про дію договору оренди, як продовженого до моменту укладення договору з переможцем аукціону або до моменту визнання аукціону таким, за результатами якого об'єкт не було передано в оренду, наказано оприлюднити в електронній торговій системі інформацію щодо прийняття рішення про оголошення аукціону. Оголошення про передання в оренду нерухомого майна начального закладу опубліковано 13.06.2024 і в розділі «Умови та додаткові умови оренди» - «Цільове призначення» міститься запис про те, що спірне майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря. 26.06.2024 проведено аукціон на продовження вказаного договору оренди та складено протокол про результати електронного аукціону «LLP001-UA- 20240618-33757. Переможцем електронного аукціону визначено чинного орендаря, який реалізує своє переважне право на продовження договору оренди - Громадську організацію «ЗА РУЛЕМ». 18.07.2024 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (орендодавець), Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ» (орендар) та Відокремленим структурним підрозділом «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету» (балансоутримувач) укладено договір № 1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.05.2015, шляхом викладення його у новій редакції. Згідно з пунктом 4.1. змінюваних умов договору від 19.05.2015 об'єктом оренди є нерухоме майно - майданчик № 1 з бетонним покриттям площею 340 кв. м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 46А. У пункті 7.1. змінюваних умов договору від 19.05.2015 «Цільове призначення майна» передбачено, що майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря. Строк дії договору - 5 років з дати набрання чинності цим договором (п. 12.1 змінюваних умов договору від 19.05.2015 № 209840911297).
Прокурор вважає, що договір №1 від 18.07.2024 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.05.2015, укладено з порушенням вимог ч. 1, 4, 6 ст. 80 Закону України «Про освіту», оскільки, за його умовами, в оренду передається державне майно для використання за будь-яким цільовим призначенням, замість пов?язаного із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Вищенаведене свідчить про порушення інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України, як органу управління державним майном та порушення забезпечення належного освітньо-виховного процесу студентів начального закладу, що суперечить вимогам законодавства, чинного на момент укладення цього договору та є підставою для визнання його недійсним відповідно до положень ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ» за актом прийому-передачі Одеському національному технологічному університету в особі Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету» нерухоме майно - майданчик № 1 з бетонним покриттям, площею 340 кв. м., що розташований за адресою м. Одеса, вул. Левітана, 46А.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 року у справі №923/1030/21 (суддя Малярчук І.А.) позов Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївських областях, Громадської організації «ЗА РУЛЕМ», Одеського національного технологічного університету про визнання договору про внесення змін до договору оренди недійсним та повернення орендованого майна задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції зазначив, що договір від 18.07.2024 № 1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 19.05.2025 № 209840911297 укладено з порушенням вимог ч. 1, 4, 6 ст. 80 Закону України «Про освіту», оскільки його умовами передбачено передачу в оренду державного майна для використання за будь-яким цільовим призначенням, а не виключно з метою забезпечення освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази та сторонами не доведено обставини використання спірного майна для потреб освітнього процесу.
Також, суд першої інстанції зауважив, що подані до суду Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ» Статут Громадської організації «ЗА РУЛЕМ», затверджений протоколом загальних зборів № 1/10 від 14.09.2010, договір підряду від 04.01.1993, договір № 1 на створення (передачу) науково-технічної продукції від 15.01.1993, контракт № 3м від 28.03.1993, договір підряду від 01.04.1993, видаткова накладна № 24 від 02.04.1993 на будівельні матеріали, калькуляція № 2 на будівництво гаража від 02.04.1993, листи працівників технікуму № 5 та № 6 від 08.10.2010, технічні висновки про стан будівель, розміщених на відкритому майданчику, № 483 та № 12/ох, а також план земельної ділянки не можуть бути оцінені як належні та допустимі докази, що підтверджують обслуговування учасників освітнього процесу. У зв'язку з цим суд дійшов висновку про неналежність і недостовірність зазначених доказів.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 року у справі № 916/1529/25 скасувати в повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних прокурора у повному обсязі:
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що:
оспорюваний договір від 18.07.2024 № 1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 19.05.2015 № 209840911297 укладено відповідно до вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку передачі майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483, за результатами електронного аукціону, проведеного в електронній торговій системі «Prozorro.sale»;
відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар, який уклав договір оренди за результатами аукціону, має право використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням, крім випадків та з урахуванням обмежень, передбачених Порядком передачі майна в оренду. При цьому, скаржник наголошує, що обмеження, встановлені пунктом 29 Порядку № 483 щодо використання майна закладів освіти, не поширюються на спірний об'єкт оренди, оскільки останній не використовується у діяльності закладу освіти понад п'ять років, що підтверджується довідкою балансоутримувача від 09.05.2024 № 374/1;
спірний об'єкт оренди - майданчик з бетонним покриттям площею 340 кв. м - не задіяний в освітньому процесі, не впливає на соціально-побутові умови осіб, які навчаються або працюють у закладі освіти, та фактично використовується для розміщення гаражів, зведених ще у 1990-х роках для потреб працівників навчального закладу;
Громадська організація «ЗА РУЛЕМ» користується зазначеним майном на законних підставах з 2015 року, при цьому, протягом усього строку дії договору порушень його умов не встановлено, заборгованість зі сплати орендної плати відсутня, а балансоутримувач і Міністерство освіти і науки України надавали згоду на продовження договору оренди;
позивачем не доведено наявності реального порушення прав чи інтересів держави внаслідок укладення оспорюваного договору, а визнання його недійсним, на думку скаржника, не призведе до відновлення таких прав, натомість, спричинить втрату державою надходжень від орендної плати та подальший простій державного майна;
суд першої інстанції, визнаючи договір недійсним, не врахував правові позиції Верховного Суду щодо необхідності оцінки дійсності правочину з урахуванням законодавства, чинного на момент його укладення, а також щодо обов'язку встановлення конкретного порушення прав заінтересованої особи.
Також, з рішенням суду першої інстанції не погодилась Громадська організація «ЗА РУЛЕМ», м. Одеса, тому звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просила суд рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 року у справі № 916/1529/25 скасувати в повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних прокурора у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що:
органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у орендних відносинах, зазначених у позові, є саме Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, яке на місцевому рівні реалізує державну політику у сфері оренди, використання та управління об'єктами державної власності та повинно було визначено прокурором за заявленим позовом, як позивач;
матеріали справи не містять доказів того, що прокуратурою було здійснено всіх необхідних заходів щодо встановлення факту нездійснення уповноваженим органом, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, своїх повноважень в частині використання майданчика № 1 з бетонним покриттям площею 340 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 46А. Наведене вказує на порушення з боку прокуратури вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та безпідставний розгляд справи Господарським судом Одеської області;
Господарський суд Одеської області, розглядаючи справу, не надав належної уваги наведеним доводом Громадської організації «ЗА РУЛЕМ» та не розглянув належним чином дотримання прокуратурою вимог процесуального законодавства щодо визначення належного та ефективного способу захисту інтересів держави;
майданчик №1 з бетонним покриттям площею 340 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 46А передано Громадській організації «ЗА РУЛЕМ» за договором № 1 від 18.07.2024 з цільовим призначенням на власний розсуд орендаря, однак міг бути використаним та фактично використовувався для розміщення стоянки, тобто, для зберігання легкового автотранспорту, не перешкоджає освітньому процесу, а, навпаки, забезпечує освітній процес - грошові кошти, отримані від оренди майданчика йдуть на фінансування коледжу, тобто, на освітні цілі;
частиною 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти можуть бути передані в оренду за умови надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства;
Господарський суд Одеської області, ухвалюючи оскаржуване рішення, не приділив належної уваги з'ясуванню фактичних обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, та, як наслідок, неправильно застосував норми матеріального права, а саме - положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03 червня 2020 року;
позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, визначений статтею 257 Цивільного кодексу України. Жодних поважних причин його пропуску прокурором не наведено, а суд першої інстанції не дав належної оцінки цим обставинам та не застосував позовну давність, хоча відповідач належним чином заявив про це під час розгляду справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 року поновлено Громадської організації «ЗА РУЛЕМ» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 року у справі №916/1529/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації «ЗА РУЛЕМ» на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 року у справі №916/1529/25, призначено справу для розгляду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 року у справі №916/1529/25;об'єднано для спільного розгляду апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України та Громадської організації «ЗА РУЛЕМ» рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 року у справі №916/1529/25, призначено справу для розгляду.
14.11.2025 року до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Міністерства освіти і науки України надійшла заява, у якій останнє просило доводи апелянтів відхилити, оскільки використання державного майна за будь-яким неосвітнім цільовим призначенням є неприпустимим. Санітарним регламентом для закладів загальної середньої освіти, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25.09.2020 № 2205, встановлено заборону передачі в оренду території, будівель, приміщень та обладнання державних і комунальних закладів освіти підприємствам, установам, організаціям, іншим юридичним та фізичним особам для використання не за освітнім призначенням. Крім того, заявник просив здійснювати розгляд справи за відсутності представника Міністерства освіти і науки України. Судовою колегією зазначену заяву долучено до матеріалів справи.
01.12.2025 року до Південно-західного апеляційного господарського суду через канцелярію суду від Заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача-1, в якому прокурор просив суд апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 року у справі № 916/1529/25 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.
Зокрема, у відзиві прокурор зазначає , що:
Закон України «Про оренду державного та комунального майна» містить пряму вказівку на те, що у правовідносинах щодо оренди державного та комунального майна закладів освіти, цей Закон застосовується з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про освіту»;
за змістом положень ч. 1, 4, 6 ст. 80 Закону України «Про освіту», нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об?єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з начально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом майна не дає права передання цих приміщень в оренду з іншою метою, аніж пов'язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об?єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю. Усупереч наведеним вимогам законодавства у п. 7.1 договору № 1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 19.05.2015 № 209840911297 визначено, що майно може бути використане за будь-яким цільовим призначенням. Жодних умов про можливість використання орендованого майна для навчально-виховного процесу ця угода не містить;
діяльність Громадської організації «ЗА РУЛЕМ» жодним чином не пов'язана з наданням освітніх послуг та забезпеченням чи обслуговуванням освітнього процесу, тобто, ця організація не є особою, пов'язаною з освітньою діяльністю;
договір від 18.07.2024 №1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 19.05.2025 №209840911297 укладено з порушенням вимог ч. 1, 4, 6 ст. 80 Закону України «Про освіту», оскільки за його умовами в оренду передається державне майно для використання за будь-яким цільовим призначенням, замість пов'язаного із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу;
положення Порядку № 483 у частині щодо використання майна закладів освіти прямо суперечить вимогам ч. 1, 4, 6 ст. 80 Закону України «Про освіту» та ч. 6 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а, відтак, не підлягає застосуванню в цій частині;
предметом даного судового спору є визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди майна з цільовим використанням на розсуд орендаря, а саме - для розміщення автостоянки. Оскільки спірні правовідносини пов'язані з переданням в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності, без достатніх на те правових підстав, вони становлять суспільний, публічний інтерес.
Ураховуючи наведене, прокурор самостійно визначив, що у цьому випадку порушення інтересів держави полягає в незаконному, нецільовому використанні майна навчального закладу, створенні загрози збереженню наявної мережі навчальних закладів та їх матеріально-технічної бази, а також у порушенні умов забезпечення належного навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності.
Таким чином, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно значущого питання щодо припинення незаконного, нецільового використання майна навчального закладу, що створює загрозу збереженню його матеріально-технічної бази, а також щодо повернення такого приміщення з метою подальшого використання для задоволення освітніх потреб та забезпечення організації навчально-виховного процесу.
Зазначені обставини свідчать про наявність підстав для застосування прокурором наданих Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру» повноважень щодо представництва інтересів держави у суді.
Також, 01.12.2025 року до Південно-західного апеляційного господарського суду через канцелярію суду від заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача-2, у якому прокурор просив суд апеляційну скаргу Громадської організації «ЗА РУЛЕМ», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 року у справі № 916/1529/25 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Судовою колегією зазначений відзив долучено до матеріалів справи.
Заперечення на апеляційну скаргу відповідача-2, викладені у відзиві, є аналогічними запереченням, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу відповідача-1.
Щодо доводів апелянта (відповідача-2) про пропущення прокурором строку позовної давності, у відзиві зазначено, що у даній справі прокурором оскаржується саме договір від 18.07.2024 № 1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 209840911297 від 19.05.2015 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ» та відокремленим структурним підрозділом «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету».
Посилання відповідача-2 на те, що об'єкт оренди використовується Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ» з 2015 року, не стосуються предмета спору, оскільки строк дії первісного договору оренди закінчився 19.05.2021 року. При цьому, за результатами проведення аукціону договір оренди міг бути продовжений із Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ» або укладений з іншим орендарем. І оспорюваний правочин вчинено відповідачами у 2024 році, тому строк позовної давності не був пропущений при зверненні до суду.
Інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційні скарги не надали, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
У судовому засіданні представники відповідача-1 та відповідача-2 підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, просили суд рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора в повному обсязі, з мотивів викладених письмово в апеляційних скаргах.
Представник прокуратури просив суд апеляційної інстанції апеляційні скарги відповідача-1 та відповідача-2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з мотивів, зазначених письмово у відзивах на апеляційні скарги.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку до їх електронних документів ухвали про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду.
Від Міністерства освіти і науки України до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання, у якому останнє просило здійснювати розгляд справи за відсутності їх представника. Зазначене клопотання колегією суддів долучено до матеріалів справи та задоволено. Інший учасник справи будь-яких заяв чи клопотань суду не надав.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача 3.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Вислухавши присутніх учасників справи, обговоривши доводи та вимоги апеляційних скарг, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса та Громадської організації «ЗА РУЛЕМ», м. Одеса не потребують задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2025 року у справі №916/1529/25 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню або зміні, виходячи з такого.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Відповідно до пункту 1.2 Статуту Одеського національного технологічного університету, затвердженого наказом Міністерством освіти і науки України від 05.04.2022 № 291 (далі - Статут) Одеський національний технологічний університет є закладом вищої освіти зі статусом національного, який є державною бюджетною установою й належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України.
Згідно з пунктами 5.1, 5.2 Статуту структура Університету, статус і функції структурних підрозділів визначаються цим статутом та положеннями про відповідні структурні підрозділи, а також штатним розписом, який затверджується ректором Університету відповідно до законодавства. Структурні підрозділи, зокрема і відокремлені, утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються Університетом за рішенням вченої ради Університету відповідно до законодавства, цього статуту та головних завдань діяльності Університету і функціонують згідно з окремими положеннями, що розробляються і затверджуються.
Відповідно до пункту 5.5 Статуту до складу Університету входить також і Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету». Фаховий коледж здійснює свою діяльність на підставі положення, затвердженого вченою радою Університету.
Наказом Одеського національного технологічного Університету від 01.04.2024 № 98-01 оголошено з 01.04.2024 склад структурних підрозділів Університету, серед яких є Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету» (пункт 16.4.).
Згідно пп. 1.6. - 1.13., 16.1., 16.2. положення про відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету», затвердженого вченою радою Університету 20.04.2022, протокол №12, введеного в дію наказом від 20.04.2022 № 83-01 (далі-Положення), Фаховий коледж є навчальним закладом, основними напрямами діяльності якого є організація на високому рівні освітньої діяльності, яка забезпечує здобуття особами відповідного ступеня освіти за обраними ними спеціальностями; основною метою - підготовка фахівців за освітньо-професійним ступенем «фаховий молодший бакалавр». Відомості про Фаховий коледж вносяться до Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Фаховий коледж здійснює освітню діяльність за власними освітніми (освітньо-професійними програмами) та видає документи про освіту з власним найменуванням. Фаховий коледж здійснює свою діяльність, окрім іншого, відповідно до Статуту Одеського національного технологічного університету. Матеріально-технічна база Університету включає будівлі, споруди, земельні ділянки, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Відповідно до законодавства України та з урахуванням організаційно-правової форми Університету з метою забезпечення статутної діяльності Міністерство освіти і науки України закріплює за Університетом на основі господарського відання будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, службове житло. Майно, закріплене за Університетом на праві господарського відання, не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню, відчуженню, приватизації або використанню за призначенням, передачі у власність юридичним, фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України та Конференції трудового колективу Університету, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до п. 8.1., 8.3., 8.4. Положення до майна Фахового коледжу належить: 1) нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо: 2) майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об?єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об?єкти авторського права та /або суміжних прав; 3) інші активи, визначені законодавством. Повноваження Університету щодо розпорядження державним майном, закріпленим за державним Фаховим коледжем, здійснюються відповідно до законодавства. Майно закріплюється за Фаховим коледжем на праві оперативного управління або господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновника та Загальних зборів трудового колективу Фахового коледжу, крім випадків, передбачених законодавством.
19.05.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ» було укладено договір оренди державного нерухомого майна №209840911297, а саме: майданчика № 1 з бетонним покриттям (інв. №1032003257, реєстровий № 02071062.7.ЖИЮКЯЖ134) прилеглої території Одеського технікуму газової та нафтогазової промисловості, площею 560 кв. м. розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 46А, яке обліковується на балансі Одеської національної академії харчових технологій.
Відповідно до п. 10.1 договору від 19.05.2015 договір укладено строком на 1 рік, що діє з 19.05.2015 до 19.05.2016.
Договорами про внесення змін від 17.05.2016, від 19.05.2027, від 20.05.2018, від 10.06.2019, від 04.06.2020 договір від 19.05.2015 продовжувався строком на один рік, в порядку, передбаченому Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-ХII, який втратив чинність 01.02.2020. За останніми внесеними 04.06.2020 змінами термін дії договору від 19.05.2015 було продовжено до 19.05.2021, а також було змінено площу майданчика №1 з бетонним покриттям (інв. №1032003257, реєстровий № 02071062.7.ЖИЮКЯЖ134) прилеглої території Коледжу нафтових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 46А, що перебуває на балансі Одеської національної академії харчових технологій на 340 кв.м.
24.10.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ» було укладено договір про внесення змін до договору від 19.05.2015 оренди державного нерухомого майна №209840911297, яким пункт 1.1 викладено в наступній редакції: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: майданчик №1 з бетонним покриттям (інв. №1032003257, реєстровий №02071062.7.ЖИЮКЯЖ134) прилеглої території Коледжу нафтових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу, площею 340 кв. м., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 46А, що перебуває на балансі Одеської національної академії харчових технологій.
Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 03.10.2017 № 1336 Одеський технікум газової і нафтогазової промисловості отримав статус коледжу і перейменований в Коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеської національної академії харчових технологій» та навчальний заклад зареєстровано у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) як Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеської національної академії харчових технологій».
Згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 18.08.2018 № 918 Одеську національну академію харчових технологій перейменовано в Одеський національний технологічний університет та, відповідно, Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеської національної академії харчових технологій» в Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету».
03.10.2019 було прийнято Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-1Х, відповідно до якого продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення відповідного аукціону.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях від 29.06.2021 № 1074 «Щодо прийняття рішення про продовження терміну дії договору оренди від 19.05.2015 за результатами аукціону» прийнято рішення про оголошення аукціону, за результатами якого договір оренди від 19.05.2015 державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Одеської національної академії харчових технологій, може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новими орендарями, повідомлено заявника Громадську організацію «ЗА РУЛЕМ» про дію договору оренди як продовженого до моменту укладення договору з переможцем аукціону або до моменту визнання аукціону таким, за результатами якого об?єкт не було передано в оренду, наказано оприлюднити в електронній торговій системі інформацію щодо прийняття рішення про оголошення аукціону.
Оголошення про передання в оренду нерухомого майна начального закладу було опубліковано 13.06.2024, в розділі «Умови та додаткові умови оренди» - «Цільове призначення» було визначено, що спірне майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
26.06.2024 було проведено аукціон на продовження вказаного договору оренди та складено протокол про результати електронного аукціону № LLP001-UA- 20240618-53757. Переможцем електронного аукціону визначено чинного орендаря - Громадську організацію «ЗА РУЛЕМ», який реалізує своє переважне право на продовження договору оренди від 19.05.2015.
18.07.2024 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (орендодавець), Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ» (орендар) та Відокремленим структурним підрозділом «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету» (балансоутримувач) було укладено договір № 1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.05.2025, шляхом викладення у новій редакції його наступних пунктів.
Згідно п. 4.1. змінюваних умов договору об'єктом оренди є нерухоме майно - майданчик №1 з бетонним покриттям, площею 340 кв. м., розташований за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вуд. Левітана, 46А.
У пункті 7.1 «Цільове призначення майна» змінюваних умов договору передбачено, що майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
Строк дії договору - 5 років з дати набрання чинності цим договором (п. 12.1 змінюваних умов договору).
У бухгалтерській довідці №395 від 15.05.2025 Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету» повідомив на запит ГО «ЗА РУЛЕМ» №01/05 від 13.05.2025 про те, що за договором № 209840911297 від 19.05.2015 заборгованість по орендній платі відсутня та кошти, які отримує коледж на розрахунковий рахунок в Управлінні казначейської служби м. Одеси за вищевказаним договором використовує на освітні цілі.
Крім того, в матеріалах справи містяться докази, надані Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ» а саме: Статут Громадської організації «ЗА РУЛЕМ», затверджений протоколом загальних зборів №1/10 від 14.09.2010, договір підряду від 04.01.1993; договір № 1 на створення/передачу/науково-технічної продукції від 15.01.1993; контракт № 3м від 28.03.1993; договір підряду від 01.04.1993; видаткова накладна № 24 від 02.04.1993 на будівельні матеріали; калькуляція № 2 на будівництво гаража від 02.04.1993; лист працівників технікуму № 5 від 08.10.2010; лист працівників технікуму № 6 від 08.10.2010; технічний висновок про стан будівель, розміщених на відкритому майданчику № 483; технічний висновок про стан будівель, розміщених на відкритому майданчику № 12/ох; план земельної ділянки.
Інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами у даній справі спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання недійсним договору від 18.07.2024 №1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 19.05.2015 №209840911297, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївських областях, м. Одеса, Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ», м.Одеса та Відокремленим структурним підрозділом «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету», щодо майданчика №1 з бетонним покриттям площею 340 кв.м, розташованого за адресою: Одеська область, м.Одеса, вул.Левітана, 46А, яке перебуває на балансі Одеського національного технологічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету» та зобов'язання Громадську організацію «ЗА РУЛЕМ», м. Одеса повернути за актом прийому-передачі Одеському національному технологічному університету в особі Відокремленого структурного підрозділом «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету», нерухоме майно -майданчик №1 з бетонним покриттям площею 340 кв.м, розташованого за адресою: Одеська область, м.Одеса, вул. Левітана, 46А.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржниками в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія перевіряє підставність представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у даній справі №916/1529/25 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України.
Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).
Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто, визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Аналогічна правова позиція про застосування вказаних норм права викладена в постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.09.2018 по справі № 924/1237/17, від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 22.10.2019 у справі №914/648/17, постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.
Визначаючи позивачем у спірних правовідносинах Міністерство освіти і науки України, прокурор зазначає, а матеріалами справи підтверджується, що 31.07.2024 Одеською обласною прокуратурою листом за № 24-1653 вих-24 було повідомлено Міністерство освіти і науки України про виявленні порушення при укладенні зазначеного договору оренди нерухомого майна, щодо недотримання норм Закону України «Про освіту».
31.07.2024 Одеська обласна прокуратура направила Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях лист за №24-1654ВИХ-24, в якому зазначило, що використання спірного майна закладів освіти всупереч їх призначенню може призвести до порушення гарантованого ст. 53 Конституції України права на освіту та в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» виклав прохання надати до обласної прокуратури належним чином завірені копії документів щодо права власності та передачі орендованого майна на баланс закладу освіти, рішення про передачу цього майна в оренду, наявність погодження Міністерства освіти та наук України про передачу майна в оренду, копію договору оренди, акту приймання передачі майна, його оцінку, договору страхування і документів, які підтверджують сплату страхового платежу, договору про відшкодування витрат на утримання майна та надання комунальних послуг, договорів із постачальниками комунальних послуг, тощо. В інформації зазначити, як раніше використовувалось орендоване майно, вид діяльності, для ведення якого передано приміщення в оренду, тощо, а також запропоновано відділенню розглянути питання про усунення порушень вимог законодавства та повідомити прокуратуру, чи зверталось/має намір звертатись Регіональне відділення Фонду державного майна України до суду з вимогами про визнання недійсним договору оренди та звільнення спірного майна.
Листом від 08.08.2025 за №10-06-03081 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях надало обласній прокуратурі частину запитуваних документів листом від 31.0.72025 за №24-1654ВИХ-24, в іншій частині лист прокуратури залишено відділенням без відповіді.
Листом від 20.08.2024 №1/15000-24 Міністерство освіти і науки України повідомило Одеську обласну прокуратуру про те, що інформація про порушення умов договору та неналежного використання державного майна відсутня, у зв'язку з чим Міністерство не ініціювало питання про припинення цього договору, а отже, міністерство не буде вживати заходи цивільно-правового характеру.
На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Одеською обласною прокуратурою спрямовано повідомлення на адресу позивача - Міністерства освіти і науки України № 24-417ВИХ-25 від 26.052.2025 про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Отже, колегія суддів зазначає, що оскільки порушення законодавства відбулося в липні 2024 року, пасивна позиція розпорядника майна щодо незвернення до суду із відповідним позовом про визнання недійсним договору та повернення майна державної форми власності свідчить про його бездіяльність.
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб?єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб?єкт неналежно виконує свої повноваження.
Ураховуючи згадані вище обставини щодо обізнаності Міністерства освіти та науки України про порушення інтересів держави, та беручи до уваги характер бездіяльності вказаного органу державної влади, яка проявляється в ігноруванні листів прокуратури, є виключний випадок, за якого порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов'язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді, яке і здійснено з отриманням вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Зважаючи на викладене та те, що прокурором в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Міністерство освіти та науки України листом 26.02.2025 № 24-417ВИХ-25 було належним чином повідомлено про пред'явлення позову в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України, оцінивши надані прокурором докази на підтвердження підстав для представництва ним інтересів держави у даному випадку, судова колегія вважає, що прокурор належним чином обґрунтував правові підстави для представництва інтересів держави в суді в особі органу виконавчої влади для здійснення такого захисту в спірних правовідносинах.
З огляду на викладене, судом відхиляються посилання апелянтів на те, що прокурор не довів підстав для представництва інтересів держави в суді.
Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 Цивільного кодексу України.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Тобто, для того, щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 916/1171/18, від 14.11.2018 року у справі № 910/8682/18, від 30.08.2018 року у справі № 904/8978/17, від 04.03.2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10.09.2019 року у справі № 9017/317/19, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17.
Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, прокурор у справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Колегія суддів зазначає, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та в постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 04.06.2024 у справі № 910/11425/21, від 13.08.2024 у справі № 922/2219/19.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.
При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
У постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 923/1169/20, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 07.06.2022 у справі № 911/1645/21, від 08.11.2022 № 917/1090/21, від 06.06.2023 у справі № 923/1138/21, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, від 03.12.2024 № 914/3310/23, викладено висновки про те, що Закон України "Про освіту" містить положення, якими імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачається лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
У постановах Верховного Суду від 25.06.2024 у справі № 923/1292/21, від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, викладено висновок про те, що договір оренди майна закладів освіти має обмеження щодо використання такого майна і такі обмеження (цільове призначення) повинні бути встановлені у самому договорі.
У постанові Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23 сформульовано такий висновок:
"5.29. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що чинний на момент укладення оспорюваного договору оренди нерухомого майна Закон України "Про освіту" містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
5.30. Верховний Суд також зазначає, що саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж надання послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об'єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23.
5.33. Отже, наведені приписи передбачають, що договір оренди майна закладів освіти має обмеження щодо використання такого майна і такі обмеження (цільове призначення) повинні бути встановлені у самому договорі.
5.35. Водночас відсутність у договорі оренди нерухомого майна конкретного цільового призначення та надання відповідачу права самостійно, на власний розсуд, використовувати орендоване приміщення, порушує приписи частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту". Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 09.04.2024 у справі № 927/400/23".
У постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 911/1645/21, сформульовано висновок про те, що невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчально-виховним процесом.
У постанові Верховного Суду від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23 викладено такий висновок:
"При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об'єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21."
У постанові Верховного Суду від 25.06.2024 у справі № 923/1292/21 викладено такий висновок:
"Верховний Суд звертає увагу на те, що подальше укладення орендарем та балансоутримувачем договору про надання освітніх послуг у сфері професійної освіти, за яким має проводитись підготовка і направлення на роботу до орендаря трьох випускників у 2020, 2021 та 2022 роках, а також договорів від 01.06.2020 та від 22.04.2021 про навчально-виробничу практику учнями навчального закладу, не змінює змісту оскаржуваного договору оренди № 1611-20-065 та не свідчить про дотримання положень частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту» під час його укладення, адже саме у договорі оренди має бути визначено мету (цільове призначення) використання майна".
У постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, викладено такі висновки: «…Укладаючи спірний договір від 06.10.2022 № 0200 сторони не дотрималися вимог статті 80 Закону України «Про освіту», не визначили у спірному договорі конкретну мету використання об'єкта оренди, а надання орендарю права самостійно, на власний розсуд, використовувати орендоване нежитлове приміщення, порушує приписи частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту», що в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України (втратив чинність та підлягає застосуванню тут і далі у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, а також вирішення спору в суді першої інстанції є правовою підставою для визнання його недійсним).
Водночас, Верховний Суд звертає увагу на те, що подальше укладення договору про співробітництво від 01.11.2022 не змінює змісту оскаржуваного договору оренди від 06.10.2022 № 0200 та не свідчить про дотримання положень частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту», адже, як зазначалося, саме у договорі оренди майна закладів освіти має бути визначено мету (цільове призначення) використання такого майна».
Перевіривши та надавши оцінку доводам скаржників, колегія суддів зазначає, що положення Закону України "Про освіту" регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
Відповідно до частини першої статті 80 Закону України "Про освіту" (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору оренди нерухомого майна) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Частиною четвертою статті 80 Закону України "Про освіту" передбачено, що об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору оренди нерухомого майна), передбачено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.
Отже, чинним законодавством передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачається лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність із навчально-виховним процесом чи його учасниками. (зазначені висновки також викладені у постанові Верховного суду від 09.12.2025 року у справі №914/2231/24).
Як на підставу звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору №1 від 18.07.2024 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 19.05.2015, прокурор вказує, що його укладено з порушенням вимог ч. 1, 4, 6 ст. 80 Закону України «Про освіту», оскільки за його умовами в оренду передається державне майно для використання за будь-яким цільовим призначенням, замість пов?язаного із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Дослідивши вказані твердження, судова колегія зазначає таке.
Так, як вже зазначалось вище 19.05.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ» (орендар) було укладено договір оренди державного нерухомого майна №209840911297, а саме щодо майданчика №1 з бетонним покриттям (інв. №1032003257, реєстровий № 02071062.7.ЖИЮКЯЖ134) прилеглої території Одеського технікуму газової та нафтогазової промисловості, площею 560 кв. м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 46А, яке обліковується на балансі Одеської національної академії харчових технологій. За останніми внесеними 04.06.2020 змінами термін дії договору №1032003257 від 19.05.2015 було продовжено до 19.03.2021 включно та у подальшому не продовжувався, у зв?язку із прийняттям 03.10.2019 Закону України №157-IX «Про оренду державного та комунального майна».
Внаслідок внесених змін до чинного законодавства, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях від 29.06.2021 №1074 «Щодо прийняття рішення про продовження терміну дії договору оренди від 19.05.2015 за результатами аукціону» було прийнято рішення про оголошення аукціону. Подалі, переможцем електронного аукціону було визначено чинного орендаря, який реалізує своє переважне право на продовження договору оренди - Громадську організацію «ЗА РУЛЕМ».
18.07.2024 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (орендодавець), Громадською організацією «ЗА РУЛЕМ» (орендар) та Відокремленим структурним підрозділом «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету» (балансоутримувач) укладено договір № 1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.05.2015, шляхом викладення його у новій редакції. Згідно з пунктом 4.1. змінюваних умов договору від 19.05.2015 об'єктом оренди є нерухоме майно - майданчик № 1 з бетонним покриттям площею 340 кв. м., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 46А. У пункті 7.1. змінюваних умов договору від 19.05.2015 «Цільове призначення майна» передбачено, що майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря. Строк дії договору - 5 років з дати набрання чинності цим договором (п. 12.1 змінюваних умов договору від 19.05.2015 № 209840911297).
Так, спірне нерухоме майно, а саме: майданчик № 1 з бетонним покриттям (інв. №1032003257, реєстровий № 02071062.7.ЖИЮКЯЖ134) є прилеглою територією Коледжу нафтових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу, площею 340 кв. м., який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 46А, що перебуває на балансі Одеської національної академії харчових технологій. Відповідно до пункту 1.2 Статуту Одеського національного технологічного університету, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 05.04.2022 № 291 (далі - Статут) Одеський національний технологічний університет є закладом вищої освіти зі статусом національного, який є державною бюджетною установою й належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України. Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 03.10.2017 №1336 Одеський технікум газової і нафтогазової промисловості отримав статус коледжу і був перейменований в Коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеської національної академії харчових технологій та навчальний заклад зареєстровано у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, як Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеської національної академії харчових технологій». Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 18.08.2018 № 918 Одеську національну академію харчових технологій було перейменовано в Одеський національний технологічний університет та, відповідно, Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеської національної академії харчових технологій» у Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеського національного технологічного університету».
Згідно Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ введеного в дію 01.02.2022 та на підставі п. 29 «Порядку передачі в оренду державного та комунального майна», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об'єкти оренди: майно закладів охорони здоров'я; майно закладів освіти. Такі об'єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов'язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об'єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів. Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров'я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об'єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об'єктів протягом трьох років (для об'єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п'яти років (для об'єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об'єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.
Отже, колегія суддів зазначає, що у будь-якому випадку, при наданні нерухомого майна в оренду, навіть, якщо це майно не використовується протягом 5-ти років закладом освіти, слід було враховувати, що це майно повинно було надаватись з метою надання послуг саме пов'язаних із забезпеченням надання освітніх послуг чи обслуговуванням діяльності такого закладу та його працівників і відвідувачів. Додатковою умовою надання таких послуг повинно бути те, щоб такими послугами не погіршувались соціально-побутові умови осіб, які навчаються або працюють у такому закладі.
Між тим, п. 7.1. змінюваних умов договору від 19.05.2015 № 209840911297 встановлено, що спірне нерухоме майно - майданчик № 1 з бетонним покриттям площею 340 кв. м., який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 46А, що перебуває на балансі Одеської національної академії харчових технологій, може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря. Водночас, згідно наявних в матеріалах справи доказів, діяльність Громадської організації «ЗА РУЛЕМ» не пов?язана з наданням освітніх послуг та забезпеченням чи обслуговуванням освітнього процесу, тобто, ця організація не є особою, пов?язаною з освітньою діяльністю та наданням послуг освітнього характеру або пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що договір від 18.07.2024 № 1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 19.05.2025 № 209840911297 укладено з порушенням вимог ч. 1, 4, 6 ст. 80 Закону України «Про освіту», оскільки за його умовами в оренду передається державне майно для використання за будь-яким цільовим призначенням, замість пов?язаного із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу та за відсутності в матеріалах справи та недоведеності сторонами вчиненого правочину обставин використання спірного майна саме для здійснення освітнього процесу або для його обслуговування із застосуванням наслідків недійсного правочину у вигляді повернення закладу освіти орендованого майна.
За таких обставин колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Посилання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях на дотримання відповідачами п. 29 Порядку № 483 судовою колегією відхиляються, оскільки зазначене положення у частині щодо використання майна закладів освіти прямо суперечить вимогам ч. 1, 4, 6 ст. 80 Закону України «Про освіту» та ч. 6 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а відтак не підлягає застосуванню в цій частині, є безпідставним, адже навіть за умови невикористання такого майна у діяльності закладу освіти протягом установленого строку, чинне законодавство не допускає передачу майна закладів освіти в оренду для використання за будь-яким цільовим призначенням, не пов'язаним із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням його учасників, без доведення відсутності погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі, тоді як укладеним договором оренди прямо передбачено можливість використання спірного майна на розсуд орендаря, діяльність якого не має жодного зв'язку з освітньою діяльністю, що свідчить про порушення спеціального правового режиму майна закладів освіти.
Довід Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про те, що спірний об'єкт оренди не задіяний в освітньому процесі та не впливає на соціально-побутові умови осіб, які навчаються або працюють у закладі освіти, є юридично неспроможним, оскільки спеціальний правовий режим майна закладів освіти залежить не від фактичного використання такого майна, а від його належності до майнового комплексу закладу освіти та цільового призначення, визначеного законом. Сам факт того, що майданчик тривалий час використовувався для розміщення гаражів, у тому числі зведених у попередні роки, не змінює правового статусу цього майна та не усуває вимог законодавства щодо обмеженого і спеціального порядку його використання, встановленого ст. 80 Закону України «Про освіту» та того ж п. 29 Порядку № 483.
Посилання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях на те, що Громадська організація «ЗА РУЛЕМ» користується спірним майном з 2015 року на законних підставах, порушень умов договору не допускала та своєчасно сплачувала орендну плату, не має правового значення для вирішення питання недійсності оспорюваного договору, оскільки предметом судового розгляду є відповідність укладеного договору імперативним нормам законодавства, а не належність виконання сторонами договірних зобов'язань. Крім того, надання згоди балансоутримувачем чи Міністерством освіти і науки України не може легітимізувати умови договору, які суперечать вимогам закону, оскільки такі органи не наділені повноваженнями змінювати або скасовувати встановлений законом правовий режим майна закладів освіти.
Твердження Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про відсутність порушення прав чи інтересів держави також є безпідставним, оскільки передача державного майна з порушенням імперативних норм законодавства сама по собі становить порушення інтересів держави, незалежно від наявності або відсутності негативних майнових наслідків у вигляді втрати орендної плати. Інтерес держави у даному випадку полягає не лише у отриманні доходів, а передусім у дотриманні спеціального правового режиму використання майна закладів освіти та забезпеченні його цільового призначення. Аргументи щодо можливих фінансових втрат або простою майна не можуть виправдовувати порушення вимог закону і не впливають на висновок про недійсність вчиненого правочину.
Довід Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про те, що суд першої інстанції не врахував правові позиції Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки оспорюваний договір у редакції від 18.07.2024 підлягав оцінці саме з урахуванням законодавства, чинного на момент його укладення, зокрема Закону України «Про освіту», Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку № 483. Суд першої інстанції обґрунтовано встановив порушення імперативних норм, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду є самостійною та достатньою підставою для визнання правочину недійсним, без необхідності доведення конкретного майнового збитку або настання негативних наслідків для заінтересованої особи.
Також не заслуговує на увагу довід відповідача-2 про те, що суд першої інстанції не надав належної уваги аргументам Громадської організації «ЗА РУЛЕМ» та не перевірив дотримання прокуратурою вимог процесуального законодавства щодо визначення належного та ефективного способу захисту інтересів держави, оскільки, як убачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до суду з позовом у спосіб, прямо передбачений законом, а саме, шляхом заявлення вимоги про визнання недійсним правочину, укладеного з порушенням норм матеріального права. Такий спосіб захисту є належним і ефективним, оскільки спрямований на усунення порушення інтересів держави у сфері управління та використання державного майна, а обраний предмет і підстава позову відповідають характеру спірних правовідносин. Отже, твердження про недотримання прокурором вимог процесуального законодавства не ґрунтуються на обставинах справи.
Твердження відповідача-2 про те, що використання спірного майданчика для розміщення стоянки автотранспорту забезпечує освітній процес, оскільки кошти від оренди спрямовуються на фінансування коледжу, не відповідає вимогам чинного законодавства та ґрунтується на підміні правових критеріїв економічною доцільністю. Частина 4 статті 80 Закону України «Про освіту» допускає передачу майна закладів освіти в оренду лише за умови надання конкретних послуг, які безпосередньо пов'язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням його учасників і які не можуть бути забезпечені самим закладом освіти. Саме по собі отримання доходу від оренди або використання майна для зберігання автотранспорту не є наданням такої послуги у розумінні зазначеної норми, тим більше за відсутності доказів, що стоянка призначена виключно для учасників освітнього процесу та що її функціонування визначено уповноваженим органом управління як необхідне саме для діяльності закладу освіти. Крім того, умовами оспорюваного договору передбачено використання майна за будь-яким цільовим призначенням, що саме по собі виключає можливість визнання такого використання таким, що відповідає вимогам спеціального законодавства у сфері освіти.
Посилання відповідача-2 на те, що суд першої інстанції не з'ясував усіх фактичних обставин справи та неправильно застосував положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і Порядку № 483, є необґрунтованим. Судом першої інстанції було встановлено правовий статус спірного майна як майна закладу освіти, умови його передачі в оренду, цільове призначення, визначене договором, а також характер діяльності орендаря. Саме на підставі цих встановлених обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення норм законодавства у сфері освіти та оренди державного майна в момент укладення спірного правочину. Фактично доводи відповідача зводяться до незгоди з правовою оцінкою, наданою судом, що не свідчить про неправильне застосування норм матеріального права чи неповноту судового розгляду.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи скаржників не спростовують встановлених судом першої інстанції порушень вимог законодавства та не містять підстав для висновку про неправильність застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
Також судова колегія зауважує, що, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає справу в апеляційному порядку лише в межах доводів, заявлених в апеляційній скарзі, викладення як позивачем, так і судом першої інстанції порядку повернення орендованого майна як наслідку визнання договору оренди недійсним у даному випадку не підлягає оцінці.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Надаючи оцінку всім доказам та доводам прокурора у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що прокурором у даному випадку належними, вірогідними та допустимими доказами по справі доведено наявності правових підстав для визнання недійсним договір від 18.07.2024 №1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 19.05.2015 №209840911297 та зобов'язання повернути нерухоме майно - майданчик №1 з бетонним покриттям площею 340 кв.м, розташований за адресою: Одеська область, м.Одеса, вул. Левітана, 46А., оскільки як вже зазначалось вище, спірний договір укладено з порушенням імперативних норм матеріального права, а саме вимог ч. 1, 4, 6 ст. 80 Закону України «Про освіту», ч. 6 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020, у частині встановлення можливості використання майна закладу освіти за будь-яким цільовим призначенням, не пов'язаним із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням його учасників, при цьому матеріалами справи не підтверджено наявності передбачених законом винятків для такого використання, що свідчить про порушення спеціального правового режиму майна закладів освіти та зумовлює недійсність оспорюваного правочину.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянтів, зазначені ними в апеляційних скаргах, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса та Громадської організації «ЗА РУЛЕМ», м. Одеса не потребують задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 року у справі № 916/1529/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса та Громадської організації «ЗА РУЛЕМ», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 року у справі № 916/1529/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 року у справі № 916/1529/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 27.01.2026 року.
Повний текст постанови складено 29 січня 2026
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.С. Богацька
Я.Ф. Савицький