Справа № 758/4256/16-ц
Провадження № 2/758/1280/25
Категорія 26
19 листопада 2025 року місто Київ
Подільський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Волошиній Ю.С., Оболонської Ю.С.,
за участю: представника позивача - адвокатів Старча А.В. та Даниліної Н.С.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м.Києві за правилами позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (попередня назва - Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк"), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» (попередня назва - Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк"), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання недійсним кредитного договору, -
В квітні 2016 року позивач ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 490925511 від 16.10.2014 року в розмірі 29 544,12 грн, а саме: за кредитом - 18 191,9 грн, по відсотках - 8 952,22 грн, штраф - 2 400,0 грн, яка виникла станом на 01.03.2016 р.
Позов мотивований тим, що 16.10.2014 р. ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 490925511. Відповідно до умов договору, позивач зобов'язується надати відповідачеві кредит у сумі 18 293,64 грн. Позивач свої зобов'язання за договором, надавши відповідачеві кредит у сумі 18 293,64 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача. У порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 01.03.2016 р. має прострочену заборгованість за кредитом - 18 191,9 грн, по відсотках - 8 952,22 грн. У зв'язку з систематичним порушенням боржником своїх обов'язків зі сплати кредиту, відповідно до норм чинного законодавства та діючого кредитного договору йому буде нараховано неустойку. Станом на 01.03.2016 р. розмір неустойки становить: штраф - 2 400,0 грн. Виконання позивачем своїх обов'язків по кредитному договору - підтверджується випискою з особового рахунку відповідача.
Провадження у справі відкрито ухвалою від 04.04.2016 р. з призначенням розгляду (суддею Трегубенко Л.О.).
Відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову. Мотивуючи тим, в анкеті-заяви на отримання кредиту не має дати, коли була написана анкета-заява, не має печатки банку, не вказана сума кредиту та його сукупність. Текст договору, анкета заява і графік погашення заборгованості надруковані дрібним шрифтом, що його практично не можливо прочитати. При укладанні кредитного договору № 490925511, відповідачу банком, згідно пункту № 1 цього договору не було надано розділу - 2 «Загальні умови рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа -Банк», який являється невід'ємною частиною цього договору та пункту № 3 цього розділу, де сказано, що всі відносини між позичальником та банком, що виникають на підставі цього договору врегульовуються розділом 2 «Загальні умови рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа -Банк», вказані в ньому пункти є невід'ємною частиною договору та визначають істотні умови цього договору, що відповідачу не було надано Розділу 2 підтверджується листом до ПАТ «Альфа -Банк від 01.07.2015 р. Посилається на те, що позивач до договору надає Розділ 2, в якому підроблений його підпис. В пункті № 2.4. Умови використання та порядок надання кредиту, вказано що кредит надається позичальнику шляхом перерахування грошових коштів у сумі кредиту, що вказана в п. 2.1. розділу № 1 цього Договору, на рахунок Клієнта № НОМЕР_1 , відкритий останньому в ПАТ «Альфа-Банк», для зарахування коштів на повернення заборгованості за договором про відкриття кредитної картки. Але Банк не надав при укладанні цього Договору, договору за № 621005312 від 19.06.2011р. за яким була відкрита кредитна картка і не надав роздруківок та суму заборгованості по цьому Договору, відповідачу було надано при укладанні Договору за № 621005312 тільки додаток до Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на оформлення Договору про комплексне банківське обслуговування. При цьому не було надано Договору та інших документів по цьому договору. Це підтверджується листом від 24.04.2015 року вхідний № 43547-23.1 та відповіді на цей лист від 22.05.2015р. вихідний № 46423-23.1-б/б. При укладанні Договору № 490925511 банком не було надано розрахунок заборгованості, штрафів, строкової та простроченої заборгованості, сплати прострочених та строкових процентів по Договору № 621005312. Також не надана Довідка про закриття Договору № 321005312 та про перерахунок коштів на рахунок № НОМЕР_1 та його закриття. Також Банк не надав до суду згідно пункту № 5 копію про те, що відповідач попередньо ознайомлення у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками та інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання Кредиту, вартість видів та предметів супутніх послуг, а також будь-якою іншою інформацією, надання якої чинне в Україні законодавство, в тому числі інформацією надання, якої передбачене нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативними документами НБУ, які йому роз'яснені; що він отримав свій примірник цього Договору, що складаються з першого та другого розділів та додатків до нього в дату його укладання, що він у письмовій формі ознайомлений з Загальними умовами рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа-Банк», і які ним підписані. Без його згоди позивач надав його персональні дані для обробки третім особам, що підтверджується листами від колекторської компанії «Укрборг».
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 01.06.2017 р. дана справа розподілена на суддю Романа А.О.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 06.12.2017 р. дана справа розподілена на суддю Ларіонову Н.М.
Ухвалою суду від 11.12.2017 року цивільну справу прийнято до розгляду та призначено судове засідання.
Відповідно п.9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.) застосуванню при розгляді даної справи підлягають норми чинного з 15.12.2017 р. ЦПК України (2017 р.). В зв'язку з чим розгляд справи проведений за правилами загального позовного провадження.
В підготовчому засіданні 21.08.2019 р. замінено позивача Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».
24.01.2020 року відповідачем поданий зустрічний позов, в якому позивач за зустрічним позовом просить визнати кредитний договір №490925511 від 16.10.2014 року укладений між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 недійсним. Мотивуючи тим, що 16.10.2014 р. між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа Банк» укладено кредитний договір № 490925511, на видачу кредиту в сумі 18 293,64 грн на рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа Банк». Відповідно до п. 1.1 виказаного договору, цей договір складається з двох розділів. Розділ № 1 «Базові умови кредитування» та Розділ № 2 «Загальні умови рефінансування кредитної картки ПАТ «Альфа Банк»», які нероздільно пов'язані між собою та складають єдиний документ. Відповідно до п. 3 цього Договору, всі відносини між позичальником та банком, що виникають на підставі цього Договору врегульовуються Розділом №2 «Загальні умови рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа Банк» затвердженими Розпорядженням ПАТ «Альфа-Банк» № 1577 від «01» червня 2014 року. Вказані в цьому пункті «Загальні умови рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа-Банк», є невід'ємною частиною цього Договору та визначають інші істотні умови цього Договору, зокрема, але не виключно порядок і умови нарахування процентів за користування Кредитом, умови здійснення платежів, умови настання відповідальності за неналежне виконання зобов'язань з повернення кредиту або інших платежів, що вказані в цьому Договорі, а також будь-які інші умови. Всі інші умови сплати штрафних санкцій за цим Договором, визначені сторонами у Розділі №2 цього договору. Вважає, що договір про надання кредиту № 490925511 від 16 жовтня 2014 року таким, що не відповідає чинному законодавству України, є несправедливим та повинен бути визнаний недійсним, що і є причиною виникнення спору. З умов кредитного договору (п.п. 2,2.1, 2.4 договору), вбачається, що кредитний договір був наданий в цілях шляхом перерахування грошових коштів у сумі кредиту, що вказана в п. 2.1 Розділі № 1 цього договору, на рахунок клієнта № НОМЕР_2 , відкритий останньому в ПАТ «Альфа-Банк» для зарахування коштів на повернення заборгованості за договором про відкриття кредитної катки. При цьому банком не надано ніяких документів, що підтверджують заборгованість та копію договору № 621005312 від 19.06.2011 р. При укладенні договору № 490925511 від 16.10.2014 р. не було надано довідки про перерахунок коштів на рахунок № НОМЕР_1 та його закриття. Відповідно до п. 2.8 комісійна винагорода банку за прийняття готівкових коштів з перерахунку для зарахування на рахунок в касах банку становить 35 грн, через банкомат становить 10 грн, але банк самостійно підвищив плату за ці послуги , а в договорі, що банк самостійно може піднімати плату за послуги пункту немає. Відповідно до чинного законодавства України кредитний договір № 490925511 може бути визнаний недійсним.
В підготовчому засіданні 11.02.2020 р. прийнято зустрічну позовну заяву, об'єднано в одне провадження з первісним позовом та залучено в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».
Представником відповідача за зустрічним позовом - ПАТ «Альфа-Банк» подано відзив на зустрічний позов, в якому сторона відповідача за зустрічним просила відмовити в задоволенні зустрічного позову, мотивуючи тим, до підписання договору, позивач мав можливість ознайомитися з їх умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договорів, проте договір був підписаний, та кредитний договір виконувався сторонами, у тому числі і позивачем. Позивач не звертався до відповідача із заявами про надання додаткової інформації або роз'яснення певних положень договору. При оформлені кредитного договору, ОСОБА_1 був ознайомлений з цими умовами, про що свідчить її підпис у анкетах заявках. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивач після підписання договору оспорював або намагався змінити умови договору, розірвати відразу після його укладення, навпаки позивач сплачував кошти на умовах договору, що свідчить про прийнятність для нього умов спірних пунктів кредитного договору на момент укладення. З огляду на вищевикладене, кредитний договір укладений між сторонами не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особи, які вчиняли правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину були вільним і відповідали його внутрішній волі; правочини вчинялись у формі, встановленій законом; оспорюванні пункти договору узгоджувалися сторонами; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Із врахуванням обставин, які склались, позивач про порушення свого права дізнався 16 жовтня 2014 року, в момент укладення між ним та ПАТ «Альфа Банк» кредитного договору. Разом з тим, з позовною заявою до суду про визнання кредитного договору недійсним ОСОБА_1 звернулася лише 20.01.2020 року, пропустивши таким чином визначений ст.257 ЦК України трирічний строк позовної давності, питання про поновлення якого позивач перед судом не порушував. Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Ухвалою від 29.10.2020 року замінено позивача за первісним позовом та третю особу за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», виключивши його з числа осіб, що беруть участь у справі, на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».
Ухвалою від 01.12.2020 року задоволено клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів, витребувано з ПАТ «Альфа-Банк» оригінал Розділу № 2 «Загальні умови рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа-Банк» та підготовче провадження було закрито, справа призначено до судового розгляду по суті.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2022 р. рішенням позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа Банк» було прийнято рішення про зміну найменування Акціонерне товариство «Альфа-Банк» Акціонерне товариство «Сенс Банк», та затвердження нової редакції статуту банку, яка була погоджена НБУ 10.09.2022 р. Згідно пп. 1 п. 2 статуту АТ «Сенс Банк» є правонаступником всіх прав та зобов'язань АТ «Альфа-Банк».
У судовому засіданні представники позивача за первісним позовом та представник третьої особи за зустрічним позовом підтримали первісний позов, надали пояснення, аналогічні викладеним в позові обставинам, в зустрічному позові просили відмовити з підстав, наведених у відзиві. Одночасно представник третьої особи за зустрічним позовом підтрима первісні позовні вимоги.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом в судовому засіданні заперечував проти первісного позову, пояснення надав аналогічні, зазначеним у відзиві на позовну заяву, зустрічний позов просив задовольнити з підстав, викладених в зустрічній позовній заяві.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, 16.10.2014 р. ПАТ «Альфа Банк» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 490925511.
Відповідно до умов договору, позивач зобов'язується надати відповідачеві кредит у сумі 18 293,64 грн, процентна ставка за користуванням кредитом - 39,9 %, дата остаточного повернення кредиту - 17.10.2019 року.
Позивач свої зобов'язання за договором, надавши відповідачеві кредит у сумі 18 293,64 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача.
Позичальник ОСОБА_1 зобов'язався своєчасно сплачувати проценти за користуванням кредитом, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання згідно кредитного договору.
У порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав.
Відповідно до розділу№ 1 п. 4 договору позичальник зобовязується у разі повного або часткового прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів за користування ним та /або комісій, якщо сплата комісій передбачена цим договором сплатити банку штраф у розмірі 50,0 грн за кожне допущене позичальником простроченого платежу, що триває від одного до чотирьох календарних днів днів (включно) з моменту винекнення прострочення платежу.
Відповідно до розділу№ 2 п. 13 договору зобовязання зі сплати штрафу виникає у позичальника на пятий календариний день, що йде за джатою платежу яка визнаяається за правилом встановленим в п.7 розділу № 2 цього договору, якщо станом на день виникнення зобовязання зі сплати штрафу, зобовязання позичальника щодо сплати платежів за цим договором не будуть виконані.
Таким чином, станом на 01.03.2016 р. має прострочену заборгованість за кредитом - 18 191,9 грн, по відсотках - 8 952,22 грн.
У зв'язку з систематичним порушенням боржником своїх обов'язків зі сплати кредиту, відповідно до норм чинного законодавства та діючого кредитного договору нараховано неустойку, станом на 01.03.2016 р. розмір неустойки у вигляді штрафу становить у розмірі - 2 400,0 грн, виконання позивачем своїх обов'язків по кредитному договору - підтверджується випискою з особового рахунку відповідача.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Вказані обставини дають суду підстави, що ОСОБА_1 не підтверджені його доводи як позивача за зустрічним позовом та не спростовані докази, надані банком як позивачем за первісним позовом. Крім того, при оформлені кредитного договору, ОСОБА_1 був ознайомлений з цими умовами, про що свідчить її підпис у анкетах заявках.
Наданий стороною позивача за первісним позовом розрахунок заборгованості відповідає закону та умовам укладеного між сторонами договору і підтверджується матеріалами справи.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
З урахуванням викладеного і ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 07.10.2020 у Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19: «87. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. 89. Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. 90. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц».
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16: «Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.».
Згідно п. 15 і п. 18 ПРИКІНЦЕВИХ ТА ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦК України, 15. У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. 18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід'ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).
Основи застосування позовної давності передбачені главою 19 ЦК України. Позовна давність нормами ЦК України поділена на загальну та спеціальну.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства».
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд визнає їх належними, допустимими, достовірними, а первісний позов таким, що підлягає задоволенню, оскільки достовірно встановлено, що відповідачі належним чином не виконали взяті на себе за договором зобов'язання, а тому вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором у заявленому розмірі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними та не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 378,0 грн.
На підставі викладеного, ст. ст. 509, 525,526, 611, 626,628, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 76-82, 89, 141, 223, 247, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, п.9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, -
Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» (попередня назва - Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк"), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за ккредитним договором - задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 490925511 від 16.10.2014 р., станом на 01.03.2016 року, яка становить: заборгованість за кредитом в розмірі 18 191,9 грн, заборгованість по відсоткам в розмірі - 8 952,22 грн, штраф в розмірі - 2 400,0 грн, а всього - 29 544,12 грн (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот сорок чотири грн 12 коп).
В зустрічному позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк" (попередня назва - Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк"), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання недійсним кредитного договору - відмовити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» судовий збір в розмірі 1 378,0 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування учасників справи:
позивач (за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, буд. 5-В, код ЄДРПОУ 36799749);
відповідач (за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Суддя Н. М. Ларіонова