Справа №:755/10515/25
Провадження №: 2/755/2708/26
про відмову у забезпеченні позову
"21" січня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва, у складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Церна В.А.
за участі:
представника позивача - адвоката Сапронової В.С.
розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сапронової Владислави Олегівни, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
В провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 22 липня 2025 року на 10-40 год., учасникам справи роз'яснено процесуальні права та встановлено процесуальні строки.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
19 січня 2026 року (вхід. від 21 січня 2026 року № 3139) представника позивача ОСОБА_1 - адвокат Сапронова В.О., через підсистему «Електронний Суд» ЄСІТС подала до суду заяву про забезпечення позову, у якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 в межах суми 30 566,60 доларів США, що еквівалентно 1 269 311,69 грн.
Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 30 000,00 доларів США та зобов'язувався повернути кошти до 15 жовтня 2024 року. Однак, відповідач зобов'язання з повернення грошових коштів не виконав, автомобіль Volvo FN, номерний знак НОМЕР_1 , та напівпричіп Merceron, номерний знак НОМЕР_2 , не передав, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 30 000,00 доларів США та 3 % річних у розмірі 566,60 доларів США.
Таким чином, між сторонами виник спір майнового характеру про стягнення з відповідача заборгованості за борговою розпискою. Відповідач, будучи власником грошових коштів, за рахунок яких може бути виконане рішення суду у випадку задоволення позовних вимог, має можливість вільно розпоряджатися належними йому коштами на власний розсуд, зняти їх з рахунків, перерахувати третім особам чи використати в інший спосіб. Такі дії можуть призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду. Тому накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову спроможне забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, оскільки позивач матиме можливість звернути стягнення на майно в рахунок погашення боргу, адже сума арештованих коштів є співмірною із заявленими позовними вимогами та буде достатньою для погашення заборгованості перед позивачем.
Також з посиланням на частину другу статті 150 ЦПК України представник зазначила, що суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
З огляду на викладене заяву просила задовольнити та вжити заходів забезпечення позову.
21 січня 2026 року у судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сапронова В.О., вимоги заяви про забезпечення позову підтримала та просила задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином про причини неявки не повідомив. Конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі та судові повістки про виклик до суду, що направлялися на адресу задекларованого місця проживання відповідача, повернулися до суду не врученими з відміткою оператора поштового зв'язку «Укрпошта» про причини повернення - «за закінченням встановленого терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою». Також на офіційному веб-сайті Судової влади України розміщено оголошення про розгляд справи № 755/10515/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Суд, вивчивши доводи поданої заяви, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши додатки до неї, дійшов таких висновків.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Заява про забезпечення позову має відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, який може, наприклад, сховати або продати майно, тобто з метою усунення утруднення або неможливості виконання рішення.
Тобто, однією із причин, в зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.
Згідно із положеннями частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України, до них, зокрема, належать: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина десята статті 150 ЦПК України).
Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.
Згідно із пунктами 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року
№ 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 наголосила, що при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що між сторонами виник спір з приводу стягнення грошових коштів, пов'язаних із несвоєчасним виконанням умов боргової розписки.
Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, заявник зазначав, що між сторонами виник спір майнового характеру внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за борговою розпискою, транспортні засоби в рахунок погашення боргу також не передані. Водночас, відповідач має можливість вільного розпорядження грошовими коштами на власних банківських рахунках. Тому накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову спроможне забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, оскільки позивач матиме можливість звернути стягнення на майно в рахунок погашення боргу
З матеріалів справи встановлено, що в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за борговою розпискою відповідач передав позивачу транспортні засоби Volvo FN, номерний знак НОМЕР_1 , та напівпричіп Merceron, номерний знак НОМЕР_2 , у заставу, однак, окремий договір застави між сторонами укладено не було.
На підставі заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сапранової В.О., 28 листопада 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про забезпечення позову шляхом заборонити ОСОБА_2 відчужувати транспортний засіб марки Volvo FN, номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , 2014 року випуску, та спеціалізований напівпричіп марки Merceron М-343RD, номерний знак НОМЕР_2 , 2002 року випуску.
Під час вирішення питання про співмірність та необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони відповідачеві розпоряджатися належними на праві власності транспортними засобами, судом враховано, що ОСОБА_2 у борговій розписці зобов'язувався передати такі транспортні засоби кредиторі у випадку порушення взятих на себе зобов'язань, поряд з цим середня ринкова вартість автомобіля марки Volvo FN, 2014 року випуску, та спеціалізованого напівпричіпу марки Merceron М-343RD, 2002 року випуску, не є меншою від заявленої позивачем суму до стягнення в межах даного позову, тобто, позивачем обґрунтовано, що у випадку задоволення позовних вимоги рішення суду може бути фактично виконане шляхом звернення стягнення на таке майно.
У постанові Верховного Суд від 30 липня 2020 року у справі 910/3836/20 зазначено, що обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою надасть змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
З огляду на викладене також слід наголосити, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття кожного з таких заходів.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом вжиття додаткового заходу забезпечення позивачем не обґрунтовано ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, з урахуванням уже вжитих судом заходів забезпечення позову на підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2025 року.
Керуючись статтями 149, 150, 153, 259, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Сапронової Владислави Олегівни, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - відмовити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст ухвали виготовлено 26 січня 2026 року.
Суддя О.О. Хромова