Справа №:755/11701/25
Провадження №: 2/755/9660/25
"21" листопада 2025 р. місто Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Савлук Т.В., за участю секретаря судових засідань Лазоренко Н.В.,
учасники цивільного процесу:
представник позивача - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
відповідач ОСОБА_3 - не з'явився,
представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Органу опіки та піклування в особі Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, - Канівець О.В.,
розглянувши в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Голосіївської районної в місті Києві державна адміністрація - органу опіки та піклування, яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання дітей та накладення заборони на відчуження майна та житла, право на користування яким мають діти, -
Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація (як орган опіки та піклування), яка діє в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , звернулась до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з вимогами:
«позбавити батьків ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав відносно малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
стягнути з батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти 50 (п?ятдесят) відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до їх повноліття, починаючи з моменту надходження позовної заяви до суду, на користь юридичної чи фізичної особи, на утриманні якої будуть перебувати діти;
стягнути з матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліменти 50 (п?ятдесят) відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до їх повноліття, починаючи з моменту надходження позовної заяви до суду, на користь юридичної чи фізичної особи, на утриманні якої будуть перебувати діти;
малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , передати органу опіки та піклування - Дніпровській районній в місті Києві державній адміністрації;
накласти заборону на відчуження майна та житла де право користування мають діти».
10 липня 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до статей 174, 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідачі не скористалися своїм процесуальним правом та не направили до суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти позову.
12 вересня 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження у цивільній справі та призначено до судового розгляду по суті.
Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та на підставі наявних у справі доказів, додатково пояснила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали у фактичному шлюбі, від якого мають спільних малолітній дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно зі свідоцтвами про народження дітей їх батьками вказані відповідачі. Згідно з листом Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб ОСОБА_2 та її троє малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровані за адресою - АДРЕСА_1 . Умови для проживання малолітніх дітей відсутні: у квартирі брудно, відсутнє підлогове покриття, розбиті шибки, відсутнє газопостачання та електроенергія, відсутні шпалери на стінах, одяг розкидано, відсутня їжа та постільна білизна. Відповідачка ОСОБА_2 перебувала під соціальним супроводом з 2020 рік по 2024 рік. У свою чергу, з 2024 року ОСОБА_3 з родиною не проживає. Відповідно до листа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дніпровського району» в місті Києві ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мають укладених декларацій з лікарем. Відповідно до листа Голосіївського районного в місті Києві центру соціальних служб мати ОСОБА_2 та її троє малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають за адресою: АДРЕСА_2 . Фахівцями центру здійснено візит в родину за адресою місця проживання, але скласти акт оцінки потреб та перевірити умови проживання дітей виявилось неможливим, оскільки фахівців із соціальної роботи не було допущено до квартири - бабою дітей ОСОБА_7 , яка і фактично здійснювала догляд за дітьми на момент візиту фахівців. 21 березня 2025 року посадовою особою Служби, фахівцем із соціальної роботи Голосіївського районного в місті Києві центру соціальних служб, поліцейським сектору ювенальної превенції відділу превенції Голосіївського управління поліції в місті Києві, залученими спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснено комісійний виїзд за адресою проживання в Голосіївському районі. За результатами комісійної перевірки встановлено, що матір дітей ОСОБА_2 була відсутня, зі слів баби дітей ОСОБА_7 , знаходиться на роботі. Де батько дітей ОСОБА_3 - невідомо. У квартирі, де перебували діти, брудно, розкидані брудні речі, місця для відпочинку необлаштовані належним чином, зламані ліжка, у квартирі затхлий запах, дим від цигарок, відчутно «перегар», відсутні продукти харчування, наявні таргани, діти брудні та занедбані, дитячий одяг зношений, не підходить по віку. Крім того, баба дітей ОСОБА_7 та її співмешканець, який не представився та не надав документів, які посвідчують особу, ймовірно знаходилися в стані алкогольного сп'яніння, агресивно поводилися, вживали нецензурну лайку, погрожували посадовим особам, перешкоджали потраплянню в квартиру, а також у квартирі на той момент знаходилися сторонні особи також ймовірно в нетверезому стані. 21 березня 2025 року складено акт оцінки безпеки дітей, згідно з висновком яким необхідно здійснити відібрання дітей та влаштування їх до медичного закладу з метою обстеження. З урахуванням наведених фактів, відповідачі у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не забезпечують базові потреби дітей, залишають дітей під наглядом осіб з візуальними ознаками алкогольного сп'яніння, не здатні виконувати батьківські обов'язки, тому повернення дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на виховання матері ОСОБА_2 та батьку ОСОБА_3 може нести загрозу життю та здоров'ю малолітніх дітей.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_3 є батьком малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Наразі вони не проживають разом. У свою чергу, зараз значно покращено житлові умови проживання дітей, зокрема зроблено ремонт у дитячій кімнаті та придбано меблі. Крім того, діти негативно сприймають умови у закладі соціального захисту, що позначається на їхньому емоційному стані та психологічному самопочутті. Враховуючи наведене, просила не позбавляти її батьківських прав.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, право подання відзиву на позов та докази на спростування заявлених вимог не скористався.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування в особі Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації Канівець О.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила вирішити спір у якнайкращих інтересах дітей.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить наступного.
Відповідно до положень статті 121 Сімейного кодексу України визначено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідно до свідоцтва про народження дитини батьками записано: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_2 .
ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 , відповідно до свідоцтва про народження дитини батьками записано: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_2 .
ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , відповідно до свідоцтва про народження дитини батьками записано: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_2 .
Згідно з листом Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб ОСОБА_2 та малолітні діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебували під соціальним супроводом з 2020 року по 2024 рік, та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . До січня 2025 року родина проживала за цією адресою, але умови для проживання малолітніх дітей відсутні. В квартирі брудно, відсутнє підлогове покриття, шпалери на стінах, розбиті шибки, відсутнє газопостачання та електроенергія, одяг розкидано, продукти харчування відсутні.
Відповідно до листа Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Дніпровського району м. Києва» малолітні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не мають укладених декларацій з лікарем.
З січня 2025 року мати ОСОБА_2 та її троє малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживали за адресою: АДРЕСА_2 . 21.03.2025 року спеціалістами служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації спільно з іншими фахівцями було здійснено виїзд за адресою проживання дітей. За результатами перевірки встановлено, що матір ОСОБА_2 відсутня, зі слів баби дітей ОСОБА_10 перебуває на роботі. Де батько дітей ОСОБА_3 - невідомо. У квартирі, де перебували діти не прибрано, розкидані брудні речі, місця для відпочинку не облаштовані належним чином, в приміщенні затхлий запах, наявні таргани. Діти брудні та занедбані, дитячий одяг зношений, не підходить за віком. Спеціалістами служби було відібрано дітей та у подальшому влаштовано до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), де вони перебувають на даний час.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У пунктах 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев'ята статті 7 СК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав тощо обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який згідно з ч. 5 ст. 19 подає суду письмовий висновок щодо розв'язування спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
При цьому суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько чи мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов'язки.
Жодної з цих обставин на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено.
Посилання на те, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 систематично ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дітей у судовому засіданні не встановлено.
Умовою ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно своєї дитини - позивачки в матеріалах справи відсутні.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем у судовому засіданні не доведено та не надано суду достатніх доказів, у чому полягає захист інтересів малолітніх дітей шляхом саме позбавлення батьків по відношенню до дітей батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачами від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дітей.
У Постанові Верховного Суду України у справі № 211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. В даній постанові суд касаційної інстанції підкреслив наступне, що при позбавленні батьківських прав суду слід не тільки встановити ухилення батька від виконання батьківських обов'язків, а також чи попереджувався батько офіційно про необхідність змінити ставлення до дитини. Позиція Верховного Суду у даній справі базується, серед іншого, на рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України». З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків який за обставин, що склались, застосовувати не можна, не було достовірно доведено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав, у зв'язку з чим, слід відмовити в задоволенні позову.
Беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення ним від виховання своєї дитини і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.
Судом не встановлено фактів умисного ухилення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дітей, вчинення ними будь-якого негативного психологічного тиску на своїх дітей, позивачем не доведено того, що позбавлення відповідачів батьківських прав щодо малолітніх дітей відповідатиме інтересам дітей, відповідач ОСОБА_2 виявляє бажання піклуватися про своїх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено її поясненнями у судовому засіданні, у свою чергу, матеріали справи не містять доказів винної поведінки та умисного ухилення відповідачів від виконання батьківських обов'язків.
Крім того, суд також не може погодитися з висновком Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відносно дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як органу опіки та піклування, оскільки він має рекомендаційний характер та не є обов'язковими для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). Крім того, вказаний висновок не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 своїми обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення їх батьківських прав.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року, справа № 742/710/19. Аналогічний правовий висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц (провадження № 61-2237св21).
Вказаний вище висновок оцінений судом у сукупності з іншими доказам і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.
Також суду не надано жодного доказу щодо обставин, які негативно характеризують відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , зокрема, притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності, перебування на обліку у зв'язку із вживанням алкогольних або наркотичних засобів, ведення аморального способу життя та інше.
Крім того, під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 категорично заперечувала проти позбавлення її батьківських прав відносно дітей.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.
З огляду на встановлені обставини у зазначеній цивільній справі суд доходить обґрунтованого висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відносно малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , буде суперечити найкращим інтересам дітей. Стороною позивача не наведено суду переконливих доводів, за яких суд повинен постановити рішення про позбавлення батьківських прав. Слід враховувати, що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батьків і дітей може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав. Суд на перше місце має ставити «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Голосіївської районної в місті Києві державна адміністрація - органу опіки та піклування, яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів
Виходячи з предмету позову, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація (як орган опіки та піклування) звернулася з вимогами щодо стягнення з кожного із батьків аліментів на утримання дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи із дня пред'явлення цього позову і до досягнення кожною дитиною повноліття на особу або установу, в якій будуть перебувати діти.
Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. (ст. 14 Сімейного кодексу України)
Як передбачено у статті 245 Сімейного кодексу України, якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію закладу.
У свою чергу, Орган опіки та піклування контролює умови утримання, виховання, навчання дитини, над якою встановлено опіку або піклування. (ст. 246 Сімейного кодексу України)
Порядок стягнення аліментів та інших коштів на дитину, яка перебуває у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, регулюється положеннями статті 193 Сімейного кодексу України.
Виходячи з положень ч. 2 та ч. 3 ст. 193 Сімейного кодексу України, якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу, аліменти на дитину можуть бути стягнуті з них на загальних підставах.
За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Виходячи з предмету спору та суб'єктивного складу сторін, суд не вбачає підстав для задоволення вимог Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація (як орган опіки та піклування), яка діє в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в частині стягнення з відповідачів аліментів на утримання дітей на особу або установу, в якій буде перебувати дитина, оскільки визначення конкретної особи на користь якої можливе стягнення аліментів на утримання дітей є визначальним та залежить від встановлення над дитиною опіки та піклування, зважаючи на те, що чинним законодавством визначено порядок встановлення опіки над малолітньою дитиною, яка позбавлена батьківського піклування, та регламентовано права та обов'язки опікуна на представництво інтересів малолітньої особи, яка перебуває під опікою, в тому числі представляти інтереси малолітньої дитини в судових інстанціях, у даному випаду шляхом звернення з позовом про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.
При цьому, суд враховує, що Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено ухвалення рішення на майбутнє, тому за відсутності визначеної в установленому законодавством порядку конкретної особи та/або відповідного органу, під опіку якого буде передана малолітня дитина, унеможливлює виконання рішення суду про стягнення аліментів на утримання дитини або зробить неможливим його виконання в цій частині.
Щодо позовних вимог про накладення заборони на відчуження майна та житла
Частинами 3, 4 статті 25 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що у разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім'ї.
Держава забезпечує дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, мали впорядковане житло, що зберігалося за ними, вселення їх у ці приміщення і повернення їм майна, що знаходилося в цих приміщеннях на день передачі дітей під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Згідно з ч. 4 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла.
Суд зазначає, що позовні вимоги про накладення заборони на відчуження майна та житла, право користування яким мають діти, за своєю правовою природою є похідними від основних позовних вимог, а саме - вимог про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, тому суд доходить обґрунтованого висновку про те, що вимога в зазначеній частині також до задоволення не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов Голосіївської районної в місті Києві державна адміністрація - органу опіки та піклування, яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання дітей та накладення заборони на відчуження майна та житла, право на користування яким мають діти, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 14, 19, 150, 164, 165, 193 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», статтями 2, 4, 10, 11, 81, 89, 174-179, 209, 247, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову Голосіївської районної в місті Києві державна адміністрація - органу опіки та піклування, яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання дітей та накладення заборони на відчуження майна та житла, право на користування яким мають діти.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.