Номер провадження 2/754/2256/26
Справа №754/18052/24
Іменем України
27 січня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого - судді Скрипки О.І.,
при секретарі Моторенко К.О.,
за участю
представника позивача Позднякова П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна адвокатська компанія «ЮСЛ», третя особа: ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що ухвалою Господарського суду Київської області від 26.01.2022 року у справі № Б11/071- 07/14/18/2/3 про банкрутство ТОВ «Македони» замінено кредитора СТОВ «Македони» - ФОП ОСОБА_2 на правонаступника ТОВ "Міжнародна Адвокатська Компанія "ЮСЛ" в частині прав вимоги за кредиторськими вимогами до банкрута на суму 128 385,10 грн. При цьому судом встановлено, що 10.01.2021 року між ФОП ОСОБА_2 (кредитор; цедент) та ТОВ "Міжнародна адвокатська компанія "ЮСЛ" (новий кредитор; цесіонарій) укладено договір відступлення прав вимоги (цесії) № 1/01-2021, відповідно до умов якого в порядку та на умовах визначених цим договором цедент (ФОП ОСОБА_2 ) відступає цесіонарію (МАК "ЮСЛ"), а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові і стає кредитором за договором купівлі-продажу від 20.11.2011 року (основне зобов'язання) укладеним цедентом на суму 391 281,00 грн. у справі про банкрутство СТОВ "Македони" (далі боржник) (п. 1.1. договору). Згідно із п.п. 1.2., 1.3. договору:, за цим договором цесіонарій (МАК "ЮСЛ") набуває статус процесуального правонаступництва цедента (ФОП ОСОБА_2 ) з правом вимоги від боржника (СТОВ "Македони") у зобов'язаннях грошові кошти в розмірі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору. Відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 21.03.2007 року та від 23.04.2013 року у справі № Б11/071-07/14/18/2/3, загальна сума затверджених майнових вимог цедента (кредитора) складає 339 518,12 грн.". Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором (п. 4.1. договору).
Позивач вважає вказаний договір відступлення прав вимоги (цесії) фіктивним, тобто таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином та порушує його права. Так, ухвалою Господарського суду Київської області від 10.06.2020 року у справі № Б11/071- 07/14/18/2/3 постановлено, зокрема, його клопотання, як арбітражного керуючого, від 16.01.2020 року № 03-14/Б11-47 задовольнити частково та затвердити звіт про нарахування оплати його послуг (грошової винагороди) та витрат, як арбітражного керуючого під час виконання повноважень ліквідатора банкрута - СТОВ "Македони" в частині основної грошової винагороди за період з 01.06.2019 року по 16.01.2020 року на суму 66 274,40 грн. та витрат в сумі 426,00 грн. 21.10.2020 Північним апеляційним господарським судом ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 на вказану ухвалу залишено без задоволення, а ухвалу - без змін. Ухвалою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 15.02.2021 року у справі № Б11/071-07/14/18/2/3 постановлено відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на вказані ухвалу та постанову. Оскаржуючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції від 10.06.2020 року у справі № Б11/071-07/14/18/2/3 кредитор та голова комітету кредиторів (на той час) ФОП ОСОБА_2 мала певні побоювання, що у разі відсутності майнових активів банкрута та коштів, отриманих від продажу майна банкрута, певний тягар відповідальності з оплати послуг арбітражного керуючого ОСОБА_1 буде покладений на кредиторів пропорційно заявлених вимог, в тому числі і на ФОП ОСОБА_2 , вимоги якої, що внесені до реєстру вимог кредиторів, становили 82% всіх вимог кредиторів. Зазначені побоювання підтверджені обставинами, викладеними ФОП ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на ухвалу місцевого господарського суду від 10.06.2020 року, а також інших процесуальних документах, та встановлені апеляційним господарським судом в постанові від 21.10.2020 року. Окрім того, покладення обов'язку сплати грошової винагороди арбітражного керуючого (ліквідатора) на кредиторів пропорційно їх вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, підтверджувалося сталою судовою практикою Верховного Суду, про що ФОП ОСОБА_2 було достеменно відомо, адже аргументи її апеляційної скарги та доповнень до неї красномовно свідчили про таку обізнаність. Отже, позивач вважає, що з метою уникнення тягаря відповідальності з примусової оплати його послуг, як арбітражного керуючого, за рахунок кредиторів пропорційно вимог включених до реєстру вимог кредиторів, ФОП ОСОБА_2 прийняла рішення відступити свої грошові вимоги стосовно банкрута третій особі, а саме - ТОВ "Міжнародна адвокатська компанія "ЮСЛ", та вийти таким чином зі складу кредиторів у справі № Б11/071-07/14/18/2/3 про банкрутство ТОВ «Македони». Такі дії ФОП ОСОБА_2 можна розцінювати як навмисні та цілеспрямовані, для уникнення наведеної вище відповідальності, адже поряд з правом вимоги за оспорюваним правочином - договором відступлення прав вимоги (цесії) № 1/01-2021 укладеного 10.01.2021, ФОП ОСОБА_2 передала й певні обов'язки ТОВ "Міжнародна адвокатська компанія "ЮСЛ" по оплаті послуг арбітражного керуючого ОСОБА_1. за рахунок кредиторів пропорційно вимог включених до реєстру вимог кредиторів. Ті обставини, що передані за оспорюваним договором відступлення прав вимоги (цесії) № 1/01-2021 обов'язки ТОВ "Міжнародна адвокатська компанія "ЮСЛ" по оплаті послуг арбітражного керуючого ОСОБА_1. за рахунок кредиторів пропорційно вимог включених до реєстру вимог кредиторів заздалегідь не будуть виконані підтверджується наступним. Позивач зазначає, що згідно відкритих джерел відомо, що новий кредитор «Міжнародна адвокатська компанія «ЮСЛ» (має невиконані виконавчі провадження, ще з 2020 року має несплачені боргові зобов'язання перед фізичними та юридичними особами. Наведене, на думку позивача, свідчить про те, що договір відступлення прав вимоги (цесії) № 1/01-2021 від 10.01.2021 року кредитором ФОП ОСОБА_2 було укладено з юридичною особою - «Міжнародна адвокатська компанія «ЮСЛ», яка мала відкриті та не закінчені виконавчі провадження та на період постановлення ухвали Господарського суду Київської області від 26.01.2022 року, коли було замінено кредитора СТОВ «Македони» - ФОП ОСОБА_2 на правонаступника ТОВ «Міжнародна адвокатська компанія «ЮСЛ», ці виконавчі провадження не було завершено, та борг перед фізичною та юридичною особою існує і досі. Таким чином, на переконання позивача, договір відступлення прав вимоги (цесії) № 1/01-2021 від 10.01.2021 року має ознаки фраудаторного правочину (правочин, який вчинений боржником на шкоду кредитору, а саме з метою ухилення від виконання судового рішення), адже ФОП ОСОБА_2 розуміла, що затверджена судом грошова винагорода арбітражного керуючого ОСОБА_1 за період надання послуг саме цьому кредитору з 01.06.2019 року по 16.01.2020 року в загальній сумі 66 700,40 грн. буде покладено в тому числі і на учасника провадження ФОП ОСОБА_2 в певному відсотковому розмірі.
Позивач вказав на те, що з метою отримання грошової винагороди, затвердженої ухвалою Господарського суду Київської області від 10.06.2020 року у справі № Б11/071-07/14/18/2/3 на суму 66 274,40 грн. та витрат в сумі 426,00 грн., він, як арбітражний керуючий, в серпні 2022 року звертався до Господарського суду Київської області з заявою про покладення обов'язку сплати грошової винагороди, затвердженої ухвалою суду від 10.06.2020 року у справі № Б11/071-07/14/18/2/3, зокрема, і на кредитора ФОП ОСОБА_2 , якому надавались ці послуги, в розмірі 54 694,32 грн. Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.03.2023 у справі № Б11/071-07/14/18/2/3 дану заяву задоволено, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на його користь 54 694,32 грн. винагороди і витрат. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 року вказану ухвалу в частині повного задоволення заяви арбітражного керуючого ОСОБА_1. від 16.08.2022 року № 03-21/Б11-43 та стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь арбітражного керуючого ОСОБА_1. 54 694, 32 грн. винагороди і витрат скасовано, пункт 2 ухвали господарського суду Київської області від 01.03.2023 року у справі №Б11/071-07/14/18/2/3 викладено наступним чином: «Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна Адвокатська Компанія «ЮСЛ» (код ЄДРПОУ 41821770, 03062, м.Київ, проспект Перемоги, 7) на користь арбітражного керуючого ОСОБА_1 54 694, 32 грн. винагороди і витрат». Постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 05.12.2023 року вказані судові рішення в цій частині не скасовувались і не змінювались. Після пред'явлення до виконання Наказу на стягнення з ТОВ «Міжнародна Адвокатська Компанія «ЮСЛ» на його користь 54 694, 32 грн. винагороди і витрат, з відкритих джерел було з'ясовано, що ця установа є боржником у відкритих виконавчих провадженнях ще з 2020 року та відсутні будь які кошти та майно для задоволення грошової винагороди арбітражного керуючого ОСОБА_1. Окрім того, на його заяву, направлену приватному виконавцю Лановенко Л.О., отримано відповідь від 04.12.2024 року № 76142423, згідно якої вбачається, що будь яке рухоме та нерухоме майно за ТОВ «Міжнародна Адвокатська Компанія «ЮСЛ» не зареєстровано, грошові кошти відсутні, а також наявне відкрите виконавче провадження ВП 65007531 з примусового виконання рішення у справі №910/8842/20.
З врахуванням висновків Верховного Суду щодо визначення основних ознак фіктивного правочину позивач також зазначає, що новий кредитор ТОВ «Міжнародна адвокатська компанія «ЮСЛ» не вживало жодних заходів у справі про банкрутство СТОВ «Македони» аби відшкодувати з банкрута кошти, які він мав би отримати за договором відступлення прав вимоги (цесії) № 1/01-2021, укладений 10.01.2021 року. Крім того, ТОВ «Міжнародна адвокатська компанія «ЮСЛ» не прийняло участі в жодному судовому засіданні, які призначав Господарський суд Київської області, про що свідчать відомості Єдиного реєстру судових рішень України, які є відкритими. Тобто, новий кредитор навіть не намагався досягнути мети укладеного договору відступлення прав вимоги (цесії) № 1/01-2021 від 10.01.2021 року, а саме відшкодування відступлених вимог, затверджених в реєстрі вимог кредиторів СТОВ «Македони». Позивач також стверджує, що з судових рішень у справі можна зробити висновок, що ніяких майнових активів банкрута в період з 26.01.2022 року по 16.02.2023 року новим ліквідатором Загороднім О.М. додатково не виявлено, та фактично, усі заходи по встановленню наявності (відсутності) майна банкрута були здійснені ще до 26.01.2022 року, коли відбулась заміна кредитора ФОП ОСОБА_2 на нового кредитора ТОВ «Міжнародна адвокатська компанія «ЮСЛ», що також підтверджує, що договір відступлення прав вимоги (цесії) № 1/01- 2021 від 10.01.2021 року було укладено між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Міжнародна адвокатська компанія «ЮСЛ» «про людське око», а не для дійсного досягнення мети цього договору. Відтак, позивач вважає, що договір відступлення прав вимоги (цесії) № 1/01-2021 від 10.01.2021 року є договором фіктивним, адже укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а саме права кредитора ТОВ «Міжнародна адвокатська компанія «ЮСЛ» на отримання від СТОВ «Македони» відступлених вимог згідно укладеного договору відступлення прав вимоги (цесії) № 1/01-2021 від 10.01.2021 року, а також обов'язку цього кредитора по відшкодуванню йому, як арбітражному керуючому, грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора у справі № Б11/071-07/14/18/2/3 про банкрутство СТОВ «Македони». Також, тобто в разі безоплатності укладеного правочину є право обґрунтовано припускати, що договір відступлення прав вимоги (цесії) № 1/01-2021 від 10.01.2021 укладений «про людське око», та не мав на меті настання реальних наслідків, а отже є фіктивним. Таким чином ФОП ОСОБА_2 через укладений правочин відступлення права вимоги передала («подарувала») свій статус кредитора іншій особі, убезпечивши своє майно від майбутніх стягнень на його користь, як арбітражного керуючого, грошової винагороди, затвердженої судом ухвалою від 10.06.2020 року.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити його вимоги, визнати вищевказаний договір недійсним, а також стягнути з відповідачів судові витрати.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 25.12.2024 року позовну заяву залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 13.01.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
03.03.2025 року до суду надійшов відзив представника відповідача ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , який залишено без розгляду як такий, що подано не уповноваженою особою.
24.03.2025 року до суду надійшов корегований відзив відповідача ФОП ОСОБА_2 на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що вона є неналежним відповідачем, позивач фактично намагається переглянути судові рішення у справі про банкрутство у спосіб подання позовної заяви до суду першої інстанції загальної юрисдикції, чим, на її думку, порушено правила підсудності. Крім того, відповідач вважає, що позивачем невірно застосовано норми права з посиланням на висновки судових рішень, які не визначають відсутність порушень законодавства та не підлягають застосуванню, а тому позовна заява є безпідставною, не має юридичного підґрунтя та носить оціночні, на свій розсуд, судження, що не відповідають дійсності. Зважаючи на судові рішення щодо законності укладення оспорюваного договору, при відсутності правової визначеності позивачем у спорі між тими ж сторонами з того самого предмета, але судами різних юрисдикцій, відповідач просить позовну заяву залишити без задоволення у повному обсязі.
11.04.2025 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача. У даній відповіді позивач зазначає про обґрунтованість позовних вимог, в тому числі і щодо належності відповідачів та правомірності звернення до суду із захистом своїх прав.
Позивач зазначив, що відповідач ФОП ОСОБА_2 відчужила своє майно (право вимоги) іншій особі аби здійснити процесуальне правонаступництво для виходу із складу кредиторів у справі про банкрутство та уникнення тягаря відповідальності по сплаті грошової винагороди за рахунок свого майна арбітражному керуючому ОСОБА_1 При цьому відповідачем у відзиві не наведено жодного належного, допустимого, достовірного та вірогідного доказу в підтвердження своїх заперечень проти позову.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 18.06.2025 року витребувано від Господарського суду Київської області зі справи №Б11/071-07/14/18/2/3 про банкрутство СТОВ «Македони» належним чином завірені копії договору відступлення прав вимоги (цесії) №1/01/2021, укладеного 10.01.2021 року між ФОП ОСОБА_2 (кредитор; цедент) та ТОВ «Міжнародна адвокатства компанія «ЮСЛ», та докази виконання договору (передачі права вимоги і отримання оплати за нього); належним чином завірену копію апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.06.2020 року і касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 від 05.01.2021 року на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.06.2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 року.
24.07.2025 року до суду надійшли заперечення відповідача на позовну заяву. У даних запереченнях відповідач зазначає, що не погоджується із позовними вимогами, оскільки відсутні належні докази порушення норм чинного законодавства при укладенні оспорюваного договору, відсутні докази порушення процесуального права, обрано неефективний спосіб захисту прав, а наведені у додатку докази не є належними та допустимими.
Посилаючись на викладене, а також вважаючи, що позивач зловжив процесуальними правами, відповідач просить відмовити в задоволенні позову.
25.07.2025 року до суду надійшла заява позивача з процесуальних питань.
26.09.2025 року до суду надійшло клопотання відповідача ФОП ОСОБА_2 про визначення належного відповідача, в якому вона зазначає про те, що у неї відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем, а тому вона не може набувати статусу належного відповідача, а також зазначила про неналежність позивача. Крім того, відповідач зазначає про те, що позивач жодним чином не обґрунтовує наявність власного порушення права або інтересу, які підлягають захисту. Базуючись на наявних у позивача припущеннях та міркуваннях, подана позовна заява не направлена на відновлення порушеного права, жодної матеріальної шкоди йому не завдано (сума винагороди не змінена), в той час як позивач лише ймовірно та бездоказово передбачає можливе порушення його права.
З урахуванням наведеного, відповідач просить визнати її неналежним відповідачем в даному провадженні та відмовити у задоволенні позову до неї у повному обсязі.
07.10.2025 року до суду надійшли пояснення позивача з врахуванням отримання додаткових доказів, витребуваних судом. У даних поясненнях позивач зазначає про те, що при ознайомленні з наведеними вище витребуваними доказами було з'ясовано, що відповідно до умов оспорюваного договору не убачається якась оплата від ТОВ «Міжнародна адвокатська компанія «ЮСЛ» на користь ФОП ОСОБА_2 за передане право вимоги. Тобто, до Договору №1/01-21 відступлення права вимоги (цесії) укладеного 10.01.2021 року ТОВ «МАК «ЮСЛ» не додається жодного належного та допустимого доказу в підтвердження оплати за передане (набуте) право вимоги, як то, наприклад, договір, акт приймання передавання товару (послуг), банківські виписки, банківські інструкції, фіскальні чеки, накладні тощо. Крім того, в додатках до Акту приймання-передавання документів від 15.01.2021 року до Договору №1/01-21 від 10.01.2021 року в пункті 10 зазначається про «Звіт про заходи в ліквідаційній процедурі (ліквідатор ОСОБА_1.) від 16.01.2020 року» (оригінал), яким встановлено відсутність будь-яких майнових активів Банкрута та про наявність на рахунку грошових коштів. Таким чином, приписи пункту 2.3.2 оскаржуваного Договору від №1/01-21 від 10.01.2021 року, в якому зазначено «Зобов'язати Боржника виконати грошові зобов'язання шляхом передання нерухомого майна в рахунок оплати заборгованості в розмірі отриманого права вимоги» заздалегідь є невиконуваними, адже отримавши за Актом приймання-передавання документів від 15.01.2021 року Звіт ліквідатора від 16.01.2020 року, про що йдеться у попередньому абзаці, ТОВ «МАК «ЮСЛ» вже стало відомо, що правові наслідки обумовлені цим Договором №1/01-21 від 10.01.2021 року наступити не можуть та право вимоги до Боржника не буде реалізованим у зв'язку з відсутністю майна у Банкрута. Зазначене, на думку позивача, підтверджує фіктивність Договору №1/01-21 відступлення права вимоги (цесії) укладеного 10.01.2021 року, адже новий кредитор ТОВ «МАК «ЮСЛ» не сплативши ФОП ОСОБА_2. жодної гривні або не надавши жодної послуги отримав взамін право вимоги до СТОВ «Македони», заздалегідь знаючи та усвідомлюючи, що Банкрут не має жодних майнових активів, окрім коштів на рахунку в розмірі 28 947,68 грн., які мають бути позачергово сплачені ліквідатору у справі (виконуючого повноваження на час укладення оскаржуваного договору) арбітражному керуючому Загородньому О. Таким чином, позивач вважає, що отримані копії документів підтверджують той факт, що ФОП ОСОБА_2 передала ТОВ «МАК «ЮСЛ» право вимоги до СТОВ «Македони» у справі по банкрутство безоплатно та яке (право вимоги) не забезпечене жодними майновими активами цього Банкрута, у зв'язку з чим Договір №1/01-21 від 10.01.2021 року має ознаки фіктивного договору адже не має на меті настання правових наслідків.
Також, позивач зазначив, що подавши касаційну скаргу до Касаційного господарського суд Верховного Суду ФОП ОСОБА_2 мала на меті скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 10.06.2020 року, якою було затверджено його грошову винагороду, як арбітражному керуючому, та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 року, адже ФОП ОСОБА_2 побоювалася, що арбітражний керуючий буде стягувати свою винагороду з неї в межах цивільного судочинства, про що нею зазначено в касаційній скарзі (витяг з касаційної скарги ФОП ОСОБА_2 сторінка 2, абзац 5): «Не скасована ухвала і постанова Північного апеляційного господарського суду позбавить позивача можливості спростувати встановлені оскарженим судовим рішенням затвердженої оплати послуг ліквідатора при розгляді позовної заяви ліквідатора про відшкодування витрат в цивільному судочинстві. Затверджена правомірна чи неправомірна оплата послуг арбітражного керуючого надає можливість йому звернутись до цивільного суду на підставі ч.4 ст. 75 ГПК України яка визначає преюдиціально встановлені факти які не підлягають доказуванню, оскільки вже встановлені в судовому рішенні». В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_2 наводила аналогічні аргументи (витяг з апеляційної скарги, остання сторінка, 3й абзац.): «Враховуючи вищевикладене, неодноразове невиконання ліквідатором ОСОБА_1. вимог ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Кодексу України з процедур банкрутства та ігнорування судових рішень суду апеляційної інстанції, що призводить до необґрунтованої та безпідставної бездіяльності арбітражного керуючого, затягування справи та збитків кредитора у вигляді оплати послуг ліквідатора, наявність заперечень кредитора, щодо невиконання арбітражним керуючим своїх повноважень, комітет кредиторів дійшов висновку, що зазначені порушення та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права привело до неправильного вирішення справи, що згідно ст. 277 ГПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення». Відповідно до Заперечень про нарахування оплати послуг арбітражного керуючого (ліквідатора), які подавалися до Господарського суду Київської області представником ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_4 позивач звернув увагу суду на наступні докази, що підтверджують фіктивність укладання оскаржуваного Договору (витяг з Заперечень на сторінці 2, останні абзаци): «На виконання Ухвали господарського суду від 11 листопада 2019 року, відбулося засідання комітету кредиторів СТОВ «Македони» на якому прийнято рішення про відмову в погодженні оплати послуг ліквідатору ОСОБА_1 Комітет кредиторів вважає, що необхідно зобов'язати ліквідатора ОСОБА_1. підготувати та подати на затвердження ліквідаційний баланс боржника до Господарського суду, а призначення нового ліквідатора є недоцільним. Зважаючи на наведені обставини та приписи п.3 ст. 65 «Кодексу з процедур банкрутства», Комітет кредиторів просить суд: 1.Відмовити в нарахуванні оплати послуг та витрат ліквідатору ОСОБА_1 за період перебування на посаді з 01.06.2019 року по 20.10.2019 року та з 21.10.2019 року по 16.01.2020 року, на підставі рішення комітету кредиторів від 16.01.2020 року. 2.Зобов'язати ліквідатора надати ліквідаційний баланс, відповідно до п.3 ст. 65 Кодексу з процедур банкрутства». 3.Після затвердження ліквідаційного балансу боржника, закрити ліквідаційну процедуру СТОВ «Македони». Згідно протоколу від 16.01.2020 року комітетом кредиторів в особі єдиного присутнього на засіданні кредитора з більшістю голосів ФОП ОСОБА_2 в особі її представника ОСОБА_4. прийнято наступні рішення (витяг зі стор.2 протоколу, абзац 8): «На підставі викладеного, представник голови комітету кредиторів, запропонувала звіт ліквідатора про заходи в ліквідаційній процедурі прийняти до відома, а в нарахуванні оплати послуг відповідно до звіту 31.12.2019 року, в сумі 75 561,76 грн. заперечити.» Інші основні висновки та рішення здійснені комітетом кредиторів, що відображено в протоколі від 16.01.2020 року (витяг з протоколу, сторінка 2, після напису «По другому питанню порядку денного»): «2. На балансі боржника відсутнє майно для реалізації. 3. Відповідно до п.5 ст. 65 «КОДЕКСУ» в наявності підстава для закриття провадження у справі про банкрутство. Голова комітету кредиторів запропонувала: Подати до Господарського суду заперечення, щодо оплати послуг ліквідатора ОСОБА_1. Подати клопотання до Господарського суду про визнання недоцільності призначення нового ліквідатора боржника, в зв'язку з залишком грошових активів меншим ніж вимагається для продовження боржником господарської діяльності. Подати клопотання до Господарського суду про закриття провадження у справі про банкрутство боржника СТОВ «Македони» діючим ліквідатором ОСОБА_1.». Остання сторінка протоколу комітету кредиторів від 16.01.2020 року, копія якої наявна у арбітражного керуючого, є неповністю читабельною, але можна зробити висновок, що комітет кредиторів підтримав свою позицію зазначену вище по тексту. Протокол підписаний ФОП ОСОБА_2 , представником ОСОБА_4 , та представником арбітражного керуючого адвокатом Поздняковим П.В. Наведені вище докази свідчать про те, що відповідач ФОП ОСОБА_2 , укладаючи оскаржуваний Договір №1/01-21 відступлення права вимоги (цесії) 10.01.2021 року заздалегідь знала, що він не може і не буде мати ніяких правових наслідків, адже у Боржника СТОВ «Македони» було відсутнє будь яке майно, яким можна було забезпечити передане ТОВ «МАК «ЮСЛ» право вимоги. Даний факт неодноразово цитується самим відповідачем як в тексті Заперечень, так і в тексті протоколу комітету кредиторів від 16.01.2020 року. Ще у січні 2020 року відповідач ФОП ОСОБА_2 на комітеті кредиторів висловлювалась про наявність підстав подання ліквідатором до Господарського суду звіту та ліквідаційного балансу, а також про намір подавати до Господарського суду клопотання про закриття провадження у справі про банкрутство. Дані обставини також свідчать про той факт, що оскаржуваний Договір №1/01-21 відступлення права вимоги (цесії) 10.01.2021 року не мав на меті настання дійсних правових наслідків для цесіонарія (нового кредитора) та можливого отримання ним відшкодування за рахунок активів Боржника у майбутньому. Отже, на думку позивача, основним чинником укладання оскаржуваного Договору №1/01- 21 відступлення права вимоги (цесії) 10.01.2021 року для ФОП ОСОБА_2 було вийти зі статусу кредитора у справі про банкрутство та таким чином убезпечити свій матеріальний стан від майбутнього стягнення грошової винагороди на його користь, як арбітражного керуючого.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 08.10.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1. позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення.
Інші учасники розгляду справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, третьою особою подано заяву про розгляд справи в його відсутність.
Враховуючи обставини справи, тривалість розгляду справи, достатність часу для реалізації сторонами своїх прав на захист, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність інших сторін на підставі наявних доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, в провадженні Господарського суду Київської області знаходилась справа № Б11/071- 07/14/18/2/3 про банкрутство СТОВ «Македони», арбітражним керуючим у якій було визначено позивача ОСОБА_1.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.06.2020 року у справі № Б11/071- 07/14/18/2/3 клопотання арбітражного керуючого ОСОБА_1. від 16.01.2020 року № 03-14/Б11-47 задоволено частково та затверджено звіт про нарахування оплати послуг (грошової винагороди) та витрат арбітражного керуючого ОСОБА_1. під час виконання повноважень ліквідатора банкрута - СТОВ «Македони» в частині основної грошової винагороди за період з 01.06.2019 року по 16.01.2020 року на суму 66 274,40 грн. та витрат в сумі 426,00 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 на вказану ухвалу залишено без задоволення, а ухвалу залишено без змін.
Ухвалою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 15.02.2021 у справі № Б11/071-07/14/18/2/3 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.06.2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 року у справі № Б11/071-07/14/18/2/3.
10.01.2021 року між відповідачем ФОП ОСОБА_2 (кредитор; цедент) та ТОВ «МАК «ЮСЛ» (новий кредитор; цесіонарій) було укладено договір відступлення прав вимоги (цесії) № 1/01-2021, відповідно до умов якого в порядку та на умовах визначених цим договором цедент (ФОП ОСОБА_2 ) відступає цесіонарію (МАК "ЮСЛ"), а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові і стає кредитором за договором купівлі-продажу від 20.11.2011 року (основне зобов'язання), укладеним цедентом на суму 391 281,00 грн. у справі про банкрутство СТОВ "Македони" (далі боржник) (п. 1.1. договору).
Згідно із п.п. 1.2., 1.3. договору, за цим договором цесіонарій (МАК "ЮСЛ" набуває статус процесуального правонаступництва цедента (ФОП ОСОБА_2 ) з правом вимоги від боржника (СТОВ "Македони") у зобов'язаннях грошові кошти в розмірі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору. Відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 21.03.2007 року та від 23.04.2013 року у справі № Б11/071-07/14/18/2/3, загальна сума затверджених майнових вимог цедента (кредитора) складає 339518,12 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.01.2022 року у справі № Б11/071- 07/14/18/2/3 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Македони» замінено кредитора СТОВ «Македони» - ФОП ОСОБА_2 на правонаступника ТОВ «МАК «ЮСЛ» в частині прав вимоги за кредиторськими вимогами до банкрута на суму 128 385,10 грн.».
Дані про оскарження та скасування вказаної ухвали відсутні.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.03.2023 року у справі № Б11/071-07/14/18/2/3 заяву арбітражного керуючого ОСОБА_1. про покладення обов'язку сплати грошової винагороди на кредиторів задоволено, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 54 694, 32 грн. винагороди і витрат.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 року вказану ухвалу в частині повного задоволення заяви арбітражного керуючого ОСОБА_1. від 16.08.2022 року № 03-21/Б11-43 та стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь арбітражного керуючого ОСОБА_1. 54 694, 32 грн. винагороди і витрат - скасовано. Пункт 2 ухвали господарського суду Київської області від 01.03.2023 року у справі №Б11/071-07/14/18/2/3 викладено наступним чином. «Стягнути з ТОВ «МАК«ЮСЛ» (код ЄДРПОУ 41821770, 03062, м.Київ, проспект Перемоги, 7) на користь арбітражного керуючого ОСОБА_1. 54 694, 32 грн. винагороди і витрат».
Постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 05.12.2023 року касаційне провадження за касаційною скаргою арбітражного керуючого ОСОБА_1. в частині оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 01.03.2023 року (в частині пунктів 8, 9, 10 резолютивної частини) та постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 року (в частині результатів розгляду ФОП ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду Київської області від 01.03.2023 року) у справі № Б11/071-07/14/18/2/3- закрито.
Позивач просить задовольнити його вимоги, вважаючи, що оспорюваний правочин є фраудаторним та укладений відповідачем ФОП ОСОБА_2 з метою ухилення від стягнення з неї грошової винагороди на його користь, як арбітражного керуючого.
Сторона відповідача проти вказаних доводів заперечувала, вказуючи на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.
Суд вважає, що доводи позивача не знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, виходячи з наступного.
Верховний Суд у постанові від 10 травня 2023 року, справа № 755/17944/18, провадження № 61-185св23 зазначив, що частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Так, у Постановах Верховного Суду України від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17 та від 24липня 2019 року у справі №405/1820/17 зазначено, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
В Постанові від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 Верховний Суд України зазначив, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц також зроблено висновок, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та обдаровувані, які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.
При цьому, у своїй Постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом України зроблено висновок про те, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.
Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Подібні правові позиції викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі №2-591/11.
Критеріями, які Верховний Суд називає для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17та у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.
Отже для висновку про недійсність правочину, як фраудаторного, слід встановити сукупність таких обставин: 1) його сторона обізнана про наявність заборгованості перед контрагентом, 2) з метою унеможливлення звернення стягнення на її майно для погашення боргу вона вчиняє правочин, спрямований на його відчуження, зокрема, безоплатно, або за цінами нижчі ніж ринкові, 3) внаслідок вчинення такого правочину її зобов'язання перед кредитором за рахунок іншого майна виконати неможливо.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Суд вважає, що позивачем не доведено суду того, що при укладенні оспорюваного договору відповідач ФОП ОСОБА_5 діяла недобросовісно, а також не доведено існування сукупності вищенаведених обставин щодо договору, а твердження позивача ґрунтуються на припущеннях.
Суд звертає увагу на те, що оспорюваний договір було укладено між відповідачами 10.01.2021 року, в той час, як із заявою про стягнення грошової винагороди з ФОП ОСОБА_2 позивач звернувся 17.08.2022 року, а судове рішення - ухвала Господарського суду Київської області про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача грошової винагороди було ухвалене 01.03.2023 року.
Тобто, на час укладення між відповідачами договору відступлення прав вимоги (цесії) відповідач ОСОБА_2 жодних зобов'язань перед позивачем не мала.
В подальшому, постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 року вказану ухвалу в частині повного задоволення заяви арбітражного керуючого ОСОБА_1. від 16.08.2022 року № 03-21/Б11-43 та стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь арбітражного керуючого ОСОБА_1. 54 694, 32 грн. винагороди і витрат - скасовано. Пункт 2 ухвали господарського суду Київської області від 01.03.2023 року у справі №Б11/071-07/14/18/2/3 викладено наступним чином. «Стягнути з ТОВ «МАК«ЮСЛ» (код ЄДРПОУ 41821770, 03062, м.Київ, проспект Перемоги, 7) на користь арбітражного керуючого ОСОБА_1. 54 694, 32 грн. винагороди і витрат».
У вказаній постанові Північний апеляційний господарський суд зазначив:
«За змістом ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ст. 52 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Відповідно до ст. 43 Кодексу України з процедур банкрутства, у разі вибуття чи заміни кредитора у справі про банкрутство господарський суд за заявою правонаступника або іншого учасника (учасників) справи здійснює заміну такої сторони її правонаступником на будь-якій стадії провадження у справі.
Усі дії, вчинені у справі про банкрутство до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Київської області від 10.06.2020 року у справі №Б11/071-07/14/18/2/3 про банкрутство СТОВ «Македони» затверджено грошову винагороду арбітражного керуючого ОСОБА_1. за виконання повноважень ліквідатора у даній справі в розмірі - 66 274.40 грн. та здійснені витрати на суму 426,00 грн. При цьому, в відповідній ухвалі суду не було визначено джерел погашення затверджених ліквідатору коштів.
Ухвалою господарського суду Київської області від 26.01.2022 року у даній справі, крім іншого, на підставі договору про відступлення права вимоги від 10.01.2021 року, замінено кредитора СТОВ «Македони» - ФОП ОСОБА_2 на правонаступника ТОВ «Міжнародна адвокатська компанія «ЮСЛ» в частині прав вимоги за кредиторськими вимогами до банкрута на суму 128385,10 грн.
17.08.2022 року арбітражний керуючий ОСОБА_1. звернувся до господарського суду Київської області з заявою № 03-21/Б11-43 від 16.08.2022 року про покладення обов'язку зі сплати його винагороди на кредиторів пропорційно їх грошовим вимогам, а саме стягнути з ФОП ОСОБА_2 , Кагарлицької об'єднаної УПФУ Київської області, з Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області та з Державного підприємства «Агентство з реструктуризації підприємств агропромислового комплексу».
Апеляційним судом встановлено, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 10.01.2021 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Міжнародна адвокатська компанія «ЮСЛ» на кредиторів боржника не було покладено обов'язку щодо сплати грошової винагороди арбітражного керуючого.
Тобто, на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 10.01.2021 року, у ФОП ОСОБА_2 не було встановленого судом обов'язку сплатити грошову винагороду арбітражному керуючому ОСОБА_1, судом не було визначено, що обов'язок сплати коштів арбітражному керуючому буде покладено саме на кредиторів боржника та його відшкодування не відбудеться за рахунок активів підприємства».
Будь-які судові рішення про стягнення грошових коштів з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача на даний час відсутні.
Посилання позивача на те, що відповідач ФОП ОСОБА_2 передбачала можливість стягнення з неї грошових коштів на його користь, що відображено у процесуальних документах, судом відхиляються як такі, що ґрунтуються на особистих припущеннях позивача, враховуючи суть та зміст цих процесуальних документів, хронологію подій та розмір часових рамок між подіями укладення договору та стягнення коштів.
Той факт, що станом на 2024-2025 роки ТОВ «МАК «ЮСЛ» не має коштів та майна, на які було б можливо звернути стягнення під час примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 12.01.2024 року про стягнення з ТОВ грошових коштів на користь позивача, не свідчить про існування таких обставин станом на момент укладення оспорюваного договору. Таким чином, позивач не надав доказів того, що, укладаючи у січні 2021 року оспорюваний договір відповідачі діяли умисно та недобросовісно, чим позбавили його можливості задовольнити свої вимоги за судовим рішенням, ухваленим 20.09.2023 року та порушили його права.
З урахуванням наведеного суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог і викладене є достатнім для обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, відтак, інші твердження як сторони позивача, так і сторони відповідача судом не оцінюються.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Таким чином, проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано та не доведено його позовні вимоги, а тому у їх задоволенні належить відмовити. Інші доводи позивача на висновки суду не впливають і підстав для задоволення позовних вимог не дають.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 158, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд, -
В задоволені позову ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна адвокатська компанія «ЮСЛ», третя особа: ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги- відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 28 січня 2025 року.
Суддя: