Про відмову у задоволенні клопотання
Справа № 495/5064/19
Номер провадження 6/495/63/2026
23 січня 2026 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючої одноособово судді Прийомової О.Ю.
за участю секретаря Чибукової О.В.
справа № 495/5064/19
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровський Одеської області заяву ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання,-
До Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшла заява ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
В обґрунтування заявленого клопотання зазначає, що В провадженні Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області розглядалася цивільна справа № 495/5064/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов?язання прийняти відступне за договором позики.
29.09.2021 судом ухвалено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - були задоволені. Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 13.12.2017 року в розмірі 4000 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 120 грн.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов?язання прийняти відступне за договором позики - відмовлено.
Про зазначене рішення ОСОБА_1 не був обізнаний, в судових засіданнях не приймав участі, повного тексту рішення та виконавчий лист не отримував.
Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі судді Боярського О.О. своєю ухвалою від 01 липня 2019 року затвердив умови мирової угоди, укладеної 19.06.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши наступні її умови:
1. Припинити зобов?язання за договором позики від 13 грудня 2017 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на об?єкти нерухомого майна в якості відступного, визначеного у додатковій угоді від 27 листопада 2018 року.
2. Визнати за ОСОБА_1 (ІК НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_1 ) право власності на: нежитлові будівлі, загальною площею 2924.9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1502796051210), що складаються з: А будівлі пологового відділення, загальною площею 2841.3 кв.м., Б будівлі навозоприймальника, загальною площею 83.6 кв.м.; земельної ділянки, кадастровий номер 5121084200: 01:002:0917, загальною площею 1.4051 га (Реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 1695241151210).
На підставі цього документу за ОСОБА_1 було зареєстроване право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
До теперішнього часу ОСОБА_1 вважав, що його право власності на нежитлові будівлі загальною площею 2924.9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1502796051210), що складаються з: А будівлі пологового відділення, загальною площею 2841.3 кв.м., Б будівлі навозоприймальника, загальною площею 83.6 кв.м; земельної ділянки, кадастровий номер 5121084200: 01:002:0917, загальною площею 1.4051 га (Реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 1695241151210) с непорушним, законним та не оспорюється третіми особами.
Але тиждень тому ОСОБА_1 дізнався про те, що на зазначене майно був накладений арешт за ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 08 жовтня 2024 року по справі № 496/8619/23.
У резолютивній частині було зазначено, що накладено арешт на земельну ділянку площею 1,4051 га, кадастровий номер 5121084200:01:002:0917 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1695241151210), а також на комплекс нежитлових будівель та споруд, загальною площею 2924,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1502796051210 (складова частина об?єкта нерухомого майна: будівля пологового відділення, А; опис складової частини: загальна площа 2841.3 кв.м., матеріали стін, блоки; складова частина об?єкта нерухомого майна: будівля навозоприймальника, Б; опис складової частини: загальна площа 83.6 кв.м, матеріали стін, блоки).
У мотивувальній частині цієї ухвали зазначено, що до заяви про забезпечення позову представником позивача додані Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна № 370490716 від 19.03.2024 року, на земельну ділянку площею 1,4051 га, кадастровий номер 5121084200:01:002:0917 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1695241151210), а також Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна № 370491289 від 19.03.2024 року на комплекс нежитлових будівель споруо, загальною площею 2924.9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1502796051210 (складова частина об?єкта нерухомого майна: будівля пологового відділення, А; опис складової частини: загальна площа 2841.3 кв.м., матеріали стін, блоки; складова частина об?єкта нерухомого майна: будівля навозоприймальника, Б; опис складової частини: загальна площа 83.6 кв.м., матеріали стін, блоки).
3 вказаних довідок вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 5121084200:01:002:0917, також комплекс нежитлових будівель та споруд, загальною площею 2924.9 кв.м. на праві приватної власності належать ОСОБА_1 , який набув право власності на вказані об?єкти нерухомості на підставі ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01.07.2019 року по справі № 495/5064/19 про визнання мирової угоди. Проте, постановою Одеського апеляційного суду від 12.02.2020 року, вказану ухвалу було скасовано. Однак до цього часу в реєстрі речових прав на нерухоме майно власником даних об?єктів значиться ОСОБА_1 , хоча з урахуванням постанови Одеського апеляційного суду та за наслідком розгляду справи № 495/5064/19 було ухвалено рішення суду про стягнення коштів з відповідача на користь ОСОБА_1 , тобто фактичним власником даного майна являється ОСОБА_2 .
Ознайомившись в листопаді 2025 року з текстом ухвали про накладення арешту Біляївського районного суду Одеської області по справі № 496/8619/23, текстом постанови Одеського апеляційного суду від 12.02.2020 року по справі № 495/5064/19 (якою ухвала від 01 липня 2019 року Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області була скасована), текстом рішення від 29.09.2021 року по справі № 495/5064/19 Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області, ОСОБА_1 дізнався, що: документ (ухвала від 01 липня 2019 року Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області), на підставі якого у нього виникло право
власності на нежитлові будівлі, загальною площею 2924.9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1502796051210), що складаються 3: А будівлі пологового відділення, загальною площею 2841.3 кв.м., Б будівлі навозоприймальника, загальною площею 83.6 кв.м.; земельну ділянку, кадастровий номер 5121084200:01:002:0917, загальною площею 1.4051 га (Реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 1695241151210) Одеським апеляційним судом скасований; нежитлові будівлі, загальною площею 2924.9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1502796051210), що складаються з: А будівлі пологового відділення, загальною площею 2841.3 кв.м., Б будівлі навозоприймальника, загальною площею 83.6 кв.м.; земельна ділянка, кадастровий номер 5121084200:01:002:0917, загальною площею 1.4051 га (Реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 1695241151210) арештовані на підставі ухвали Біляївського районного суду Одеської області по справі № 496/8619/23; у ОСОБА_1 виникло право стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за договором позики від 13.12.2017 року в розмірі 4 000 000 гривень на підставі рішення від 29.09.2021 Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Про ухвалення рішення від 29.09.2021 Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 дізнався у листопаді 2025 року. Він не приймав участі у повторному розгляді його позову в суді першої інстанції, повісток та повідомлень не отримував, копії цього рішення судом йому не надіслано.
Так як документ, що став підставою для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно був Одеським апеляційним судом скасований, то у заявника виникла необхідність виконати примусово рішення від 29.09.2021 року Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі № 495/5064/19 та стягнути з ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 4 000 000 гривень.
З огляду на викладене, вважає, що наявні підстави для поновлення строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
У судове засідання учасники справи не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином.
ОСОБА_3 просив клопотання розглянути без його участі.
Відповідно до ч. 3 ст. 433 ЦПК України заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини, встановлені судом.
З матеріалів справи встановлено, що 01 липня 2019 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області затверджено мирову угоду, укладену 16.09.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Провадження по справі закрито.
Ухвалою Одеського апеляційного суду Одеської області від 02.10.2019 по справі № 495/5064/19 клопотання про забезпечення позову задоволено. Забезпечено позов шляхом накладення арешту на нежитлові будівлі, загальною площею 2924,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку, кадастровий номер 5121084200:01:002:0917.
12.02.2020 постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 задоволено, ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 липня 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
29 вересня 2021 року Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області ухвалив рішення по справі, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики про стягнення боргу - задовольнити.
Ухвалив стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 13.12.2017 року в розмірі 4000 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 120 грн.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов'язання прийняти відступне за договором позики - відмовити.
21 листопада 2025 року ОСОБА_1 отримав виконавчий лист по справі.
Нормативне обґрунтування, оцінка аргументів сторін, висновки суду.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч. 1 ст. 18 ЦПК України).
У справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07, §§ 26, 27) ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд також повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Державазобов'язана організувати системувиконання судовихрішень, яка буде ефективною якза законодавством, так і на практиці (див. також рішення від 07.06.2005 усправі «Фуклев проти України», заява № 71186/01, § 84).
Відповідно до стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, виконання судового рішення є заключним етапом цивільного процесу щодо захисту порушеного права чи законного інтересу особи, що звернулась до суду за захистом. А також поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.
У частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, ухвала суду є виконавчими документами.
Згідно з частин 1 та 2 статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Суд звертає увагу, що Законом України «Про внесення зміни до розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про виконавче провадження" від 15 березня 2022 року №2129-ІХ, який набрав чинності 26 березня 2022 року, Розділ ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» було доповнено пунктом 10-2, яким, зокрема, визначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України,визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені Законом України «Про виконавче провадження» строки, у тому числі строки пред'явлення виконавчих документів до виконання, перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Так, 24.02.2022Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє і на сьогодні.
Частиною 6 статті 12 Закону №1404-VIII встановлено, що стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
У контексті розглядуваного питання, суд звертає увагу, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання є одним із видів процесуальних строків, які передбачені статтею 120 ЦПК України.
За правилами статті 127 ЦПК суд поновлює строк, встановлений законом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Відповідно до статті 433 ЦПК у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Метою цього правила є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк з поважних причин.
Питання про поважність пропуску строків є оціночним. Поважність причин може залежати від таких обставин як поведінка заявника (бездіяльність або незаінтересованість в питаннях звернення судового рішення до виконання), інших осіб, обставин, які безпосередньо унеможливлюють вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, які виникли об'єктивно, так і від чинників, що не пов'язані з людським фактором, що підтверджуються належними і допустимими засобами доказування.
Поважними можуть бути визнані лише ті причини, що виникли внаслідок обставин, об'єктивно незалежних від волі заінтересованої особи, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк. Поважними можна вважати причини, які не залежали від волі стягувача.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
З матеріалів справи встановлено, що 29 вересня 2021 року Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області ухвалив рішення по справі, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики про стягнення боргу - задовольнити.
Ухвалив стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 13.12.2017 року в розмірі 4000 000 грн. Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 120 грн. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов'язання прийняти відступне за договором позики - відмовити.
Із заявою про видачу виконавчого листа ОСОБА_1 звернувся до суду 21 листопада 2025 року.
ОСОБА_1 як на поважність причини пропуску строку посилається на те, що про рішення від 29.09.2021 Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області дізнався лише у листопаді 2025. Зазначає, що не приймав участі у повторному розгляді його позову в суді першої інстанції, повісток та повідомлень не отримував.
Також вказує, що до цього часу в реєстрі речових прав на нерухоме майно власником спірних об'єктів значиться ОСОБА_1 , однак фактичним власником даного майна виявляється ОСОБА_2 .
Суд критично оцінює вищенаведені твердження заявника, з огляду на те, що у матеріалах справи містяться судові повістки про виклик ОСОБА_1 до суду, які повернулись з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» та заяви самого ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, що свідчить про те, що останній був обізнаний щодо дати, часу та місця судового розгляду.
Більше того, у своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський суд з прав людини у п. 41 зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.
Отже, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 до 21 листопада 2025 року, тобто за чотири роки після ухвалення рішення по суті справи, здійснював дії спрямовані на звернення його до виконання.
Посилання на те, що в реєстрі речових прав на нерухоме майно власником спірних об'єктів значиться ОСОБА_1 , що дало б заявнику розумні підстави припускати відсутність рішення по суті справи, не підтверджені жодними належними до допустимими доказами.
Згідно із вимогами ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), що визначено у ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України.
Враховуючи викладене, на підставі повно та всебічно досліджених доказів, надавши оцінку їх належності, допустимості, достатності, об'єктивності, та у їх логічному взаємозв'язку, з огляду на те, що заявник, з урахуванням введення воєнного стану, не обгрунтовав неможливість пред'явлення виконавчого документу до виконання, не надав доказів на підвтердження того, що строк пред'явлення виконавчого документу пропущений, а також те, що строк пропущений з поважних причин, суд вважає, що підстави для задоволення заяви відсутні.
Керуючись ст.ст. 258, 260-261, 353, 433 УПК України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали складено 27 січня 2026 року.
Суддя