справа № 166/2011/25
провадження № 2-о/166/9/26
19 січня 2026 року с-ще Ратне
Ратнівський районний суд Волинської області в складі головуючого - судді Свистун О.М., присяжних Гайбун М.М., Придатко М.В.,
з участю секретаря Заєць Н.П.,
заявника ОСОБА_1 ,
представника заявника Плечука О.П.,
особи, щодо якої вирішується питання про визнання недієздатною, ОСОБА_2 ,
адвоката особи, щодо якої вирішується питання про визнання недієздатною, ОСОБА_3 ,
представника заінтересованої особи Михальчук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_4 , поданою в інтересах ОСОБА_1 , про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки і призначення опікуна, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , орган опіки та піклування Забродівської сільської ради Ковельського району Волинської області,
установив:
Представник заявника ОСОБА_1 адвокат Плечук О.П. звернувся до суду із заявою про визнання батька заявника ОСОБА_2 недієздатним, призначення заявника його опікуном. Зазначив, що відповідно до заключення ЛКК № 583 від 19.06.25 ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду. Лікарська консультативна комісія встановила йому діагноз «Церебральний атеросклероз ІІ-ІІІ ст., дисцикуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст. з вираженим вестибуло-атактичним, церебрастенічним синдромами, мнестичними та когнітивними змінами». Згідно з висновком про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги по догляду на непрофесійній основі № 583 від 19.06.25, ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Через вказані діагнози у ОСОБА_2 сповільнилося мислення, йому важко розуміти нову інформацію, складно зосередитися, він не розуміє часу та місця перебування. Хвороби ОСОБА_2 впливають на настрій та поведінку, зокрема спостерігається дратівливість та образливість, а також на його рівновагу, його хода є нестійкою, при різких поворотах він може падати.
Указав, що ОСОБА_2 потребує медичного нагляду та лікування, постійної сторонньої допомоги і контролю.
Із покликанням на ч. 1 ст. 105, ч. 1 ст. 289 ЦПК України просить призначити судово-психіатричну експертизу для встановлення того, чи хворіє ОСОБА_2 на будь-яке психічне захворювання та визначення здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Заявника та його представник підтримали клопотання. Заявник пояснив, що батько проживає із ним та його сім'єю. Стан здоров'я батька після смерті матері різко погіршився, він став розсіяним, знервованим. Батько здатний до самообслуговування, однак їсти йому готує він або дружина.
ОСОБА_2 , особа, щодо якої вирішується питання про визнання недієздатним, пояснив, що проживає із сином ОСОБА_1 та його сім'єю. Має ще двох дочок, отримує пенсію, якою користується одна із них. У минулому більше тридцяти років працював інструктором в учбовому комбінаті, де щорічно проходив медичний огляд, за результатами якого був визнаний придатним до роботи. Натепер має незадовільний стан здоров'я, часто лікується в сімейного лікаря, невропатолога. Інвалідності не має. На обліку в психіатра не перебуває. Указав, що може сам себе обслуговувати (відвідувати вбиральню, приймати ванну, одягатися). Він може сам відвідувати магазини, здійснювати покупки.
Адвокат особи, щодо якої вирішується питання про визнання недієдатним, проти задоволення клопотання заперечила, пояснила, що під час спілкування із ОСОБА_2 вона не помітила у нього будь-яких ознак психічного розладу, останній веде активну бесіду, відповідає на запитання, розповідає про своїх дітей, зокрема про сина, який несе військову службу, попереднє місце роботи. Указала, що підстав для призначення судово-психіатричної експертизи вона не вбачає.
Представник заінтересованої особи не заперечила проти задоволення клопотання.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Законодавство України встановлює презумпцію психічного здоров'я людини, якщо інше не буде встановлено в законному порядку. За правилами ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, що не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах і в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Стаття 1 цього Закону визначає психічний розлад як розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати навколишню дійсність, свій психічний стан і поведінку. При цьому діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов'язаних зі станом її психічного здоров'я (ч. 1 ст. 7 Закону).
Відповідно до ст. 298 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
Предметом експертизи є психічний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу. Психічний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу визначається з метою надання відповіді на запитання, поставлені особою або органом, яка (який) залучила(в) експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи (пункт 10 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 травня 2018 року № 865 (далі - Порядок).
Згідно із ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» психічні розлади - розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті.
Презумпція психічного здоров'я особи, відтак - необхідність доказування припущення про зворотнє, означає, що призначення судово-психіатричної експертизи судом не є автоматичною безумовною процесуальною дією. Таке призначення повинно обумовлюватися наявністю в особи ознак психічного розладу. Суд вправі відмовити у призначенні психіатричної експертизи, якщо відсутні обґрунтовані докази наявності у особи психічного розладу, що перешкоджає усвідомленню нею своїх дій та можливості керувати ними.
Суд ознак психічного розладу в ОСОБА_2 не встановив. Так, додані представником заявника документи, зокрема заключення і висновок лікарської консультативної комісії клініки сімейної медицини «Біхелсі» від 19.06.25 № 583 свідчать про наявність у ОСОБА_2 діагнозу «Церебральний атеросклероз ІІ-ІІІ ст., дисцикуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст. з вираженим вестибуло-атактичним, церебрастенічним синдромами, мнестичними та когнітивними змінами». Із відповіді цієї ж клініки від 23.09.25 №163 на адвокатський запит вбачається, що ОСОБА_2 оглядався сімейним лікарем та неврологом.
У зв'язку із вказаним захворюванням установлено, що ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Однак, як помилково вважає заявник, потреба в догляді за таких обставин не обумовлює нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про наявність у ОСОБА_2 стійкого, хронічного психічного розладу, внаслідок якого він не може усвідомлювати значення своїх дій. Так, не містить таких відомостей і медична карта амбулаторного хворого №12207, у якій наявний висновок лікаря-психіатра у 2018 року про те, що ОСОБА_2 здоровий, а в подальшому він лікарем цієї спеціальності не оглядався.
Суд мав можливість об'єктивно спостерігати за поведінкою ОСОБА_2 у судовому засіданні. У сукупності з матеріалами справи його поведінка не дає підстав стверджувати про наявність у нього ознак психічного розладу. ОСОБА_2 давав цілком логічні, послідовні, вичерпні відповіді на поставлені запитання, вів себе адекватно й помірковано, дотримувався порядку в судовому засіданні. Ні він, ні заявник не повідомляв про якісь його недоречні висловлювання та вчинки, немотивовані приступи, інтелектуальну неспроможність, спроби самогубства тощо, які б могли розглядатися як прояви психічного розладу, або ж відомості про перенесені захворювання головного мозку, інші захворювання, які супроводжуються психічними порушеннями. Навпаки, ОСОБА_2 у минулому тривалий час працював на посаді, що вимагає соціальної комунікації, він здатний до самообслуговування та ведення звичного способу життя з урахуванням наявних у нього захворювань.
Очевидно, що стан здоров'я людей різного віку відрізняється. Проте навіть наявність в особи певних неврологічних захворювань не завжди свідчить про нездатність нею усвідомлювати значення своїх дій.
Відтак, з огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення судової психіатричної експертизи.
Керуючись ст. 298 ЦПК України, суд
постановив:
У задоволенні клопотання про призначення судової психіатричної експертизи відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Дата проголошення повної ухвали 23 січня 2026 року.
Головуючий О.М.Свистун
Присяжні М.М.Гайбун
М.В. Придатко