26 січня 2026 року
м. Київ
справа № 607/10031/25
провадження № 61-959ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини,
У травні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини.
Позов обґрунтований тим, що сторони з 13 серпня 2016 року до 30 липня 2024 року перебували у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . Станом на теперішній час дитина проживає разом з позивачкою та перебуває на її утриманні. Відповідач добровільно не надає допомогу на утримання спільної дитини. Також, відповідач з 2023 року отримує заробітну плату і перебуває у Сполучених Штатах Америки, займається там підприємницькою діяльність та володіє транспортними засобами та нерухомим майном. Місячна заробітна плата становить 5 000,00 дол. США, що еквівалентно 207 000,00 грн. Позивачка звертала увагу, що під час шлюбу за спільні кошти подружжя придбало два автомобілі - «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_1 , та «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_2 , однак відповідач продав ці два автомобілі і кошти залишив собі. Крім того, з 2023 року у сторін була домовленість про добровільну сплату аліментів відповідачем в розмірі 15 000,00 грн щомісячно, однак така останнім не виконується.
У зв'язку з наведеним, позивачка просила стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 у розмірі 15 000,00 грн щомісячно, але не менше визначеного законом розміру, до досягнення дитиною повноліття, та 180 000,00 грн заборгованості по сплаті аліментів за період з листопада 2023 року до травня 2025 року.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 15 000,00 грн, щомісячно, але не менше визначеного законом розміру, починаючи з 19 травня 2025 року та до досягнення повноліття. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
У січні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Предметом позову у цій справі є вимоги щодо стягнення аліментів на утримання дитини.
Пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, зокрема, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
При цьому згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України справа не відноситься до тієї категорії справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі, підлягають касаційному оскарженню.
Представник заявника зазначає, що встановлені у цій справі апеляційним судом обставини можуть у подальшому бути використані як преюдиційні у справі про поділ майна подружжя, що фактично відповідає підпункту «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Проте таке посилання заявника не заслуговує на увагу та не може бути підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки ОСОБА_1 не позбавлений можливості доводити зазначені нею обставини під час розгляду іншої справи, суд ухвалюватиме рішення індивідуально та на підставі повного, всебічного та об'єктивного розгляду наданих сторонами доказів та з дотриманням вимог ЦПК України.
Інших доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не наведено.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Кавійчук Віта Петрівна, на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник